uk
Українська електронна енциклопедія освіти

Українська електронна енциклопедія освіти

Ukrainian Electronic Encyclopedia of Education

Головна_сторінка › Ващенко Григорій Григорович

Нові статті


2025-12-02
Максимович Михайло Олександрович
Переглянути
2025-11-30
Психолого-медико-педагогічні консультації
2025-11-30
Медико-педагогічні комісії
2025-11-28
Затримка психічного розвитку
2025-11-28
Зона найближчого розвитку

Новини

2025-07-21
Оновлення сайту
Переглянути
2025-07-03
Семінар для редакторів: Червень 2025
Переглянути
2025-07-01
Завершення курсу "Українська електронна енциклопедія освіти: технології наповнення цифровим контентом"
Переглянути
А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я
1 2 3 4 5 6 7 8 9 0
A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
ВізуальнийВікірозмітка
 
(Не показані 109 проміжних версій 2 користувачів)
Рядок 20: Рядок 20:
|Стать=ч
|Стать=ч
|Alma mater=Полтавська духовна семінарія, Московська духовна академія
|Alma mater=Полтавська духовна семінарія, Московська духовна академія
|Magnum opus=
|Magnum opus=Загальні методи навчання
|Місце діяльності=Київ
|Місце діяльності=Київ
|Напрями діяльності=педагогіка
|Напрями діяльності=педагогіка
Рядок 30: Рядок 30:


===Життєпис===
===Життєпис===
Народилася 18 лютого 1856 р. у родинному маєтку в Олешні Чернігівської губернії в родині генерала Ліндфорса Федора Федоровича та Жерве Анни Олександрівни. Мати походила з аристократичного французького роду, батько мав шведських предків, однак був палким російським патріотом.  
Ващенко Григорій Григорович народився 23 квітня 1878 р. в с. Богданівка Полтавської губернії (тепер – Чернігівська область) в сім’ї дрібномаєтного дворянина-козака.
 
В автобіографії вчений наголошував на значному впливі батьків на своє формування: мати хотіла бачити сина священиком, а батько прищепив йому „любов до рідної землі, почуття наполегливості й сумлінності в роботі”.
 
Батько Ващенко Григорій Іванович походив з козацько-дворянської родини, а мати Параскева Устимівна була колишньою селянкою-кріпачкою.  


===Освіта===
===Освіта===
Початкову освіту здобула вдома. У десятирічному віці вступила до третього класу [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%83%D0%BD%D0%B4%D1%83%D0%BA%D0%BB%D0%B5%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B6%D1%96%D0%BD%D0%BE%D1%87%D0%B0_%D0%B3%D1%96%D0%BC%D0%BD%D0%B0%D0%B7%D1%96%D1%8F#:~:text=%D0%A4%D1%83%D0%BD%D0%B4%D1%83%D0%BA%D0%BB%D0%B5%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%B6%D1%96%D0%BD%D0%BE%D1%87%D0%B0%20%D0%B3%D1%96%D0%BC%D0%BD%D0%B0%D0%B7%D1%96%D1%8F%2C%20%D0%9A%D0%B8%D1%94%D0%B2%D0%BE%2D%D0%A4%D1%83%D0%BD%D0%B4%D1%83%D0%BA%D0%BB%D0%B5%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0,%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B0%20%D0%B2%20%D0%9A%D0%B8%D1%94%D0%B2%D1%96%20%D0%B6%D1%96%D0%BD%D0%BE%D1%87%D0%B0%20%D0%B3%D1%96%D0%BC%D0%BD%D0%B0%D0%B7%D1%96%D1%8F. Фундуклеївської гімназії] (м. Київ), яку у 1870 р. закінчила із золотою медаллю. 


У 1908 р. захистила докторську дисертацію і отримала докторський ступінь.
У 1888-1898 рр. - вчився у [[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/Духовне_училище_(Ромни)|Роменській духовній школі]] та [[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/Полтавська_духовна_семінарія|Полтавській духовній семінарії]]. Бажаючи продовжити духовну освіту, у 1898 р. Ващенко Г. Г. хотів вступити до Київської духовної академії, але, як пише він в автобіографії, його „не допустили до конкурсного іспиту як бунтівника”. Таку характеристику він одержав ще в семінарії, після конфлікту з інспектором духовних училищ архімандритом Агапітом.
 
У 1899-1903 рр. - навчався на словесному відділі Московської богословської академії, але після випуску не прийняв сану, присвятивши життя педагогічній роботі. Окрім навчання, майбутній педагог брав активну участь у роботі українського гуртка, де виступав із доповідями, організовував шевченківські свята та ін. 
 
Здобув ступінь кандидата богослов'я за працю «Учення Гартмана про світовий моральний лад».


===Діяльність===
===Діяльність===
====Педагогічна діяльність====
====Педагогічна діяльність====
[[Файл:Rus 2.jpg|ліворуч|250пкс|Софія Русова, 1874 р.]]
По закінченню академії Ващенко  повертається до педагогічної праці: у 1898—1899 рр. - працював вчителем (за іншими даними — помічником учителя) Блотницької земської початкової школи у Прилуцькому повіті.  
Раптова смерть батька у 1871 р. змінила життя Софії. Вона осмислила своє духовне і громадське призначення і вирішила присвятити своє життя педагогічній справі.  


Педагогічну діяльність Софія розпочала у 1871 р. Разом із сестрою Марією відкрила в Києві перший приватний дитячий садок, вихованцями якого здебільшого були діти української інтелігенції. Протягом 1874–1876 рр. була учасницею українського земляцтва у Санкт-Петербурзі. Допомагала чоловікові в підготовці повного видання «[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B7%D0%B0%D1%80_(%D0%B7%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B0) Кобзаря]» Тараса Шевченка до видання у Празі (1876 р.).
Викладав в Полтавській парафіяльній жіночій школі (1903), у духовній школі м. Кутаїсі (Грузія, 1904). Після повернення до Полтави (1905) працював в комерційній школі та в учительській семінарії.  


Пізніше працювала повитухою на хуторі поблизу Борзни й вела культурно-освітянську роботу. Від 1879 р. вчителювала в Олешні.  
Він не став стороннім спостерігачем революційних подій 1905 р.: з колегами їздив селами Полтавщини і збирав інформацію про репресії царського уряду щодо повсталих селян, яку потім опублікував у пресі. Через це зазнав утисків поліції і змушений був виїхати до м. Тихвин, що під Санкт-Петербургом, де одержав місце учителя в жіночій гімназії.  


У 1879–1883 рр. разом з чоловіком мешкала і працювала в Одесі, де складала каталоги української літератури. З 1909 р. викладала в Комерційному інституті, комерційній школі 1 Учительського товариства та у [https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/frebel-fridrikh-vilhelm/ushanuvannya-pamyati/ Фребелівському педагогічному інституті] в Києві.
З 1906 р. до 1909 р. працював учителем російської та церковно-слов'янської мови в Тихвінському духовному училищі. У жіночій гімназії цього ж міста в 1906–1908 рр. викладав цивільну історію, а в 1912—1913 рр. — російську літературу.


У 1917 р. – член Української Центральної Ради, голова Всеукраїнської учительської спілки. У міністерстві освіти (за гетьманату) очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти. Брала активну участь у дерусифікації шкіл, влаштуванні курсів українознавства, підготовці українських шкільних підручників та укладанні плану й програми єдиної діяльної (трудової) школи, що передбачала національний характер і базувалась на теорії Кершенштайнера (Трудова школа).
У 1911—1912 рр. — викладач російської мови в Тихвінському приватному реальному училищі. У названих навчальних закладах цього міста у різні роки викладав також історію Росії, грецьку мову.
[[Файл:Va 4.jpg|праворуч]]
Після Лютневої революції готував кадри українського вчитель­ства (викладав педагогіку, психологію, логіку, психологію художньої творчості) у Полтавському учительському інституті та очолював учительську семінарію (до 1920).


Викладачка французької мови у Першій українській гімназії імені Т. Г. Шевченка.
Він бере участь у II Всеукраїнському учительському з’їзді (10–12 серпня 1917 р.) і в своєму виступі пропонує заснувати українську педагогічну академію, а делегатів закликає до впровадження психологічних експериментів з учнями.


Очолила культурний сектор громадсько-політичної організації «Союз українок», заснованої у Кам'янці-Подільському в жовтні 1919 р.
Зі встановленням радянської влади у 1923 р. продовжив науково-викладацьку діяльність у Полтавському інституті народної освіти, де з 1925 р. одночасно завідував кафедрою педагогіки й кабінетом соціального вихо­вання. Досліджував питання психолого-педагогічної діагнос­тики учнів, принципи функціонування дитячого колективу, проблеми дидактики.


1920 р. – лекторка педагогіки Кам'янець-Подільського державного українського університету та голова Української національної жіночої ради (до 1938 р.).
За звинуваченням у буржуазно-національних настроях був звільнений з роботи (1933). Рятуючись від переслідувань, виїхав до Сталінграду (російськм федерація), де очолив кафедру педагогіки місцевого педагогічного інституту (1936-1940), працював над докторською дисертацією, пов’язаною з вивченням мовлення дошкільників. У 1940 р. повернувся до [[Сем_посилання::http://pnpu.edu.ua/|Полтавського педагогічного інституту]], поновив керування кафе­дрою й аспірантською групою.


З 1922 р. перебувала в еміграції, зокрема з 1923 р. - професорка педагогіки Українського Педагогічного Інституту імені Михайла Драгоманова у Празі.
==== Наукова діяльність ====
Ващенко є творцем української національної педагогіки, яка відповідає духовності українського народу, його історичній місії і потребам державного будівництва України.
[[Файл:Va 7.jpg|праворуч]]
Педагог стверджував, що виховання має суто національний характер, бо не можуть чужинці виховати Українців. Для національного виховання необхідна система ціннісних орієнтирів на основі національної традиції.


==== Наукова діяльність ====
Ващенко Г. вбачає мету виховання у «виховному ідеалі»: ''«Основною проблемою всякої педагогічної системи є виховний ідеал як мета виховання. Від того, як розв’язується ця проблема, залежить розв’язання таких проблем, як система освіти й виховання, зміст і методи навчання і т. п.»''.
Усе життя Русова С. Ф. присвятила практичній педагогіці, розробці нових методик дошкільного виховання та розбудові української національної школи та освіти.
 
Спираючись на європейські, в тому числі українські народні традиції, у своїх творах він доводить тезу: стійка мораль може ґрунтуватися лише на міцних релігійних засадах. Іншим наріжним каменем його виховної теорії виступає палкий патріотизм та обожнювання української нації. За переконанням Ващенка Г. Г., формування національного світогляду, який для українців традиційно має не матеріалістичне, а ідеалістичне підґрунтя, мусить відбуватися лише на основі християнства, бо лише так „можна збудувати позбавлену суперечностей ієрархію вартостей, що забезпечує гармонійність і суцільність характеру”.
 
Невід’ємною частиною національної системи освіти Ващенко називає родинне виховання, що обумовлює необхідність психологічних і педагогічних знань для батьків.


Серед ключових принципів педагогічної концепції Русової: гуманізм, демократизм, народність, природовідповідність, культуровідповідність, особистісно орієнтований підхід, соціальна обумовленість виховання та загальнолюдські цінності.
Для повноти виховного процесу Ващенко вказує на необхідність зв’язку між школою, родиною і виховними молодіжними організаціями. В утвердженні твердих моральних законів, без яких суспільство піддається розкладові, педагог важливу роль відводить релігійному вихованню і церкві.
[[Файл:Rus 14.jpg|250пкс|праворуч]]
Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, у межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші фундаментальні теоретико-методологічні проблеми – мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання.


Ідея національного виховання – головна й визначальна в педагогічній концепції Русової С. Ф., де у центрі перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами.
У  своїх  працях  він розглядав питання ціннісного підходу у вихованні. Одна  з  ключових  ідей  Ващенка Г. Г.  полягає в  тому,  що  виховання має  бути  спрямоване  на формування в людини гуманістичних цінностей. Відомий педагог вважав, що саме такі цінності, як-от: любов, милосердя, чесність, справедливість тощо, є  основою  розвитку  особистості  та суспільства.  Ващенко Г. Г. вбачав  у  вихованні через  цінності  можливість  відродження  нації  та культури.


Виховний ідеал за Русовою С. Ф. – це виховання гармонійної людини на засадах любові й пошани до найкращих національних традицій.
Ващенко Г. звертав увагу на те, що виховання має бути спрямоване на розвиток індивідуальності  та  творчих  здібностей  кожної людини. Він наголошував на важливості підтримки самовизначення та самореалізації особистості, а також на розвитку критичного мислення.


Головне завдання виховання – забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.
У колі його дослідницьких інтересів були проблеми дидактики, зокрема одвічно дискусійне питання класифікації і номенклатури методів навчання. У виданні „Загальні методи навчання” (1929) педагог аналізує методи шкільного навчання на загальному тлі розумового виховання молоді, визначає зміст способів організації вчителем (викладачем) навчально-пізнавальної діяльності учнів (студентів). В основу власної класифікації автор заклав необхідність виконання двоєдиної умови: система суто технічних засобів навчання має підпорядковуватися повній педагогічній логіці вчителя, на основі якої можливе здійснення слушних комбінацій цих засобів відповідно до потреб конкретного освітнього моменту. Водночас, залучаючи значний історико-педагогічний матеріал, Григорій Григорович доводить, що класифікація методів навчання має бути доволі адекватною класифікації методів науки.


Заслуговують на увагу погляди Русової С. Ф. на проблеми розумового, морального, естетичного, трудового, дошкільного, сімейного виховання, підготовки вихователів дитячого садка, вчителя нової української школи.
Коло дослідницьких інтересів Ващенка Г. Г.:


Педагогиня справедливо вважається класиком вітчизняного дошкільного виховання, про що красномовно свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дошкільне виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання.
- проблеми дидактики, питання класифікації і номенклатури методів навчання;


'''Концепція рідної української школи'''
- питання педології, вікові та індивідуальні особливості учнів і студентів;


Успішно вирішувати ці завдання покликана рідна українська школа – школа рідної мови, гуманна й демократична, у якій уся структура, система, мета й завдання, зміст і методи, принципи і форми, сам дух наповнені ідеєю українства, забезпечення всебічного і гармонійного розвитку дитини.
- аналіз вчення зарубіжних педагогів, зокрема швейцарського психолога [[Сем_посилання::https://ru.osvita.ua/vnz/reports/psychology/9823/|Піаже Ж]]. про розвиток мислення дошкільників;


Система освіти, школа, виховання, за Русовою, повинні здійснюватися, насамперед, згідно з принципом природовідповідності виховання, який передбачає, що виховання повинно ґрунтуватися на науковому розумінні природних і соціальних процесів, узгоджуватися з загальними законами розвитку природи і людини.
- теорія національного морального виховання та шляхи можливого реформування системи освіти в Україні.  


====Науково-експертна діяльність====
Педагогічне кредо педагога зосереджено в тезі, згідно з якою головним для українців є «служба Богові та Батьківщині».
У 1910 р. разом з Григорієм Шестюком заснувала й редагувала педагогічний журнал «Світло». Протягом 1910-1914 рр. у цьому виданні  надрукувано понад 100 статей, розвідок та рецензій Русової С. Ф. Статтями «Дитячий сад на національнім ґрунті» та «Націоналізація дошкільного виховання» започатковується відомий цикл її фундаментальних праць із дошкільної педагогіки. У статтях «Ідейні підвалини школи» та «Нова школа», педагогиня почала розробляти свою концепцію шкільного навчання.  


Аналіз публікацій Софії Федорівни у «Світлі» демонструє широке коло її інтересів: від історії педагогіки (статті про Драгоманова М. П., Лесгафта П. Ф., Руссо Ж.–Ж., розвідки з історії просвітнього руху в Україні) до опису педагогічного життя за кордоном (оповіді про початкові школи в Бельгії, дитячі літні колонії у Франції, республіку молоді в Америці).
Одним з найголовнішим завдань учителів та вихованців педагог вважав повсякденну, копітку роботу з дітьми для закріплення в їхній свідомості ведення здорового способу життя та формування сили волі й характеру особистості.


Русова С. Ф. виступила одним із фундаторів та членів редакційної колегії часопису «Вільна українська школа» (1917–1920 рр.), що став  віддзеркаленням визвольних змагань українського народу в галузі освіти. На його сторінках висвітлювались шляхи реформування шкільної системи в Україні, документи уряду та керівних освітніх установ, наукові підходи та практичний досвід, здійснювався аналіз класичної педагогічної спадщини та новітніх течій у сучасній зарубіжній педагогіці (педагогічні погляди Коменського А. Я., Руссо Ж. Ж., Кершенштейнера Г. , Дьюї Дж. та ін.).  
Ващенко Г. сформував засади творення української системи фізичного виховання на таких основах:
[[Файл:Va 9.jpg|праворуч]]


====Міжнародне співробітництво ====
# фізичне виховання є органічною частиною компоненту формування людської особистості, в якому поєднується виховання розумове, моральне, естетичне;
Опинившись в еміграції, Русова бере найактивнішу участь у житті українського народу, зокрема у відкритті Українського Високого Педагогічного Інституту імені Драгоманова у Празі, що відбулося 1923 р. за стрияння Українського Громадського Комітету.
# завдання фізичного виховання полягає як у вирішенні проблеми зміцнення здоров’я, розвиткові рухових якостей, спритності, так і в утвердженні духовних сил людини, зміцненню її волі, напрацюванню навичок витривалості, здібності керувати своїм тілом як знаряддям духа;
# керівники фізичного виховання повинні розуміти, які завдання перед українським народом ставить історія, серед них: здобуття незалежності соборної України, розбудова її господарства, духовної культури, що вимагає певних властивостей духа і тіла;
# керівники фізичного виховання повинні враховувати досвід різних народів, бо він має багато повчального як позитивного, так і негативного;
# створена система фізичного виховання повинна змінюватись у зв’язку із зміною історичних завдань, які постають перед народом, крім того, слід брати до уваги невпинний розвиток наук, що пов’язані з питанням фізичного виховання, перш за все, з медициною й психологією, що дають можливість боротись з різними хворобами, зміцнювати організм, сприяти збільшенню працездатності і терміну життя людини;
# в системі фізичного виховання, як і в інших галузях виховання, останнє мусить бути органічно поєднане з самовихованням.


====Політична, громадська та волонтерська діяльність====
Педагогіка Григорія Ващенка Григорія базується на морально-духовній основі виховної традиції рідного народу й на працях великих українських попередників: Сковороди Григорія, [[Педагог::Ушинський Костянтин Дмитрович|Ушинського Костянтина]], Юркевича Памфіла, а також на методиці раннього розвитку дитини популярного тоді видатного італійського педагога Монтессорі Марії.
[[Файл:Rus_27.jpg|альт=Українська делегація на Міжнародному Жіночому Конгресі у Римі 1923 р.|праворуч|300x300пкс]]
У 1902 р. Русови оселяються у Санкт-Петербурзі. Тут Софія Федорівна безпосереднім учасником активізації громадського руху; спричиненого подіями 1905–1906 рр. Зокрема, разом із Чарнолуським В. І., Чеховим М. В., Фальборком Г. А. та іншими російськими прогресивними освітніми діячами бере участь у створенні Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, входить до складу його Центрального бюро, а також очолює національну комісію цієї громадської організації.


Намагаючись якнайширше залучити до Всеросійської спілки педагогів з України, Русова висвітлює її діяльність у національний пресі, зокрема у часописах «Громадська думка» та «Украинский вестник». Наприклад, у травні 1906 р. на шпальтах першої української щоденної політичної, економічної і літературної газети «Громадська думка», що виходила в Києві, з’явилася стаття Софії Федорівни «До вчительської української спілки у Петербурзі» про наміри національної комісії Всеросійської спілки скликати у червні того ж року конференцію національних учительських організацій. Авторка закликала українських учителів створити свою спілку, сформулювати власні вимоги щодо націоналізації школи та надіслати на конференцію до Санкт-Петербурга делегатів для їх оприлюднення.
Ващенко запропонував наступну структуру системи освіти у вільній Україні:


Завдяки ініціативі Русової С. Ф. під керівництвом Грінченка Б. Д. в умовах відсутності рівномовної школи було вперше здійснено спробу об’єднати в загальну спілку тих освітян Наддніпрянщини, котрі вболівали за розвиток національної культури та освіти українського народу. Її делегати Черкасенко С. Ф. та Крупський М. І. з успіхом виступили на конференції представників національних учительських організацій (4-5 червня 1906 р., Санкт-Петербург), а потім взяли участь у роботі Третього з’їзду Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, що відбувся 7–10 червня 1906 р. у фінському містечку Юстілля.
# Передошкільне і дошкільне виховання: материнський догляд або ясла (до 3-х років), дитячий садок (з 3 до 6-ти років);
# Початкова школа (від 6 до 14-ти років);
# Середня школа: класична гімназія, реальна школа, середні технічні школи, учительська семінарія, середня агрономічна школа, середня медична школа (від 14 до 18-ти років);
# Висока школа: університет, високі технічні школи, педагогічний інститут, академія мистецтва, консерваторія, військова академія (від 18 до 23-х років);
# Позашкільна освіта;
# Науково-дослідні установи: академія наук, академія педагогічних наук.


8 квітня 1917 р. на Всеукраїнському національному конгресі Русову С. Ф. обирають від просвітницьких організацій Києва членом загальноукраїнського представницького громадсько-політичного органу Української Центральної Ради. Водночас на запрошення Стешенка І. М. - генерального секретаря освіти першого українського уряду - Софія Федорівна очолює департамент дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти. Крім того, виступає як організатор та керівник Всеукраїнської учительської спілки, входить до редакційної колегії журналу «Вільна українська школа», разом із Сірим Ю. П., Чепігою Я. Ф. та Черкасенком С. Ф. започатковує видавництво «Українська школа», викладає в кількох навчальних закладах та ін.
Окремий розділ педагогічного доробку Ващенка Г. Г. у 20–30-ті роки становлять питання педології. У численних статтях педагог аналізує результати дослідження вікових та індивідуальних особливостей учнів і студентів, що проводились на основі використання тестів і різних методик вітчизняних і зарубіжних учених. Він також обґрунтовує необхідність забезпечення школі статусу педагогічного центру певного мікрорайону з метою зміцнення її зв’язку з життям („Школа яко громадсько-культурний центр”) і в цьому контексті висвітлює позитивний, на його переконання, досвід роботи дитячих закладів інтернатного типу, дитячих колоній (зокрема макаренківської колонії ім. М. Горького), дитячих містечок („Дослідження установ соціального виховання інтернатного типу на Полтавщині”).


Русову С. Ф. завжди хвилювало жіноче питання. З молодих літ вона обстоювала ідею про важливу роль жінки в загальнокультурному житті країни та підготувала книгу про визначних українських жінок. Вона постійно проводила активну роботу серед жінок, залучаючи їх до громадських справ. У період існування Української Народної Республіки, Русова С. активно включається в роботу Української жіночої національної ради, а згодом - обирається її головою. Головною метою Ради було об’єднання всіх жіночих організацій в Україні і їх зв’язок з закордонними організаціями, утвердження авторитету і визнання України в світі. В еміграції жіноча Українська Рада продовжила свою діяльність, а Русова С. Ф. керувала роботою цієї організації до кінця свого життя. Як представниця України вона брала участь у всесвітніх жіночих конгресах в Гаазі, Женеві, Відні, Копенгагені.
====Науково-експертна діяльність====


Як громадсько-політичний діяч, Русова брала активну участь в житті українських демократичних організацій, що протистояли російському царизму.
У 1919–1920 рр. — редактор журналу «[[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_культура_(журнал|Українська культура]]».


====Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю====
Під час фашистської окупації України професор Ващенко стає редактором газети „Полтавське слово”. За словами Г. Хілліга, він складає довідку про історію виховання та освіти в Радянському Союзі, замовлену йому німецькою окупаційною владою в особі Рейхскомісаріату (1942). Багато пізніше, у 1965 р. переклад цієї розвідки українською мовою під назвою „Педагогічна наука в СССР” був опублікований в журналі української діаспори в Англії „Визвольний шлях”.
У долі багатьох вигнанців з України велику роль відіграв притулок для дітей українців-емігрантів, у створенні якого в 1924–1925 рр. найактивнішу участь взяла Русова С. Ф. і який вона очолювала впродовж п’яти років. Як свідчить опублікований у пресі звіт Софії Федорівни про діяльність цієї установи, метою її створення було не лише врятувати дітей від фізичного вимирання, а й допомогти їм у чужому оточенні не забути рідну мову, зберегти національну ідентичність, дати поняття про далеку Батьківіщину, якої більшість із них уже не знала.  


Пізніше Софія Федорівна консультувала педагогів Української народної школи, яку було відкрито в 1936 р. при цьому дитячому притулку, а також як опікунка всіляко допомагала роботі Української реальної гімназії.  
====Міжнародне співробітництво ====
Під час Другої світової війни емігрує з родиною (1943) до Мюнхена (Німеччина). З кінця 1945 р. Ващенко Г. Г. стає професором педагогіки у створеному українцями-емігрантами Українському вільному університеті, а в 1950 р. – ректором Української богословської академії. З 1953 р. стає учасником Наукового товариства імені Т. Шевченка Європи. У цей час Григорій Григорович веде громадсько-педагогічну роботу з виховання молоді української діаспори. З позицій антикомунізму він виступає з доповідями політико-виховного спрямування перед членами Спілки Української Молоді (СУМ), читає лекції в літніх таборах цієї організації, пише на її замовлення освітньо-пропагандистські статті до сумівського журналу „Авангард”.


Здобутки та нагальні проблеми української педагогіки неодноразово були темами виступів Русової на різних міжнародних форумах, серед яких були, зокрема, педагогічні конгреси у Римі (1923) та Женеві (1929), з’їзд „Через школу – до миру” в Празі (1927) та ін.
====Політична, громадська та волонтерська діяльність====
Фахову діяльність Григорій Григорович поєднував з активною громадською роботою. Він створив і очолив у Біликах товариство „Просвіта”. За його ініціативи слухачі педкурсів ставили для селян українські вистави, влаштовували хорові концерти.


====Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю====
====Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)====
====Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)====
===Основні праці===
===Основні праці===
Русова С. Ф. входила до штату численних українських та російських наукових й популярних журналів, була авторкою праць з питань дошкільного виховання, історії педагогіки, літератури і мистецтва, статей про творчість Шевченка Т. Г., [[Сковорода Григорій Савич|Сковороди Г. С.]], Тагора Р., хронік педагогічного життя в Україні та за кордоном. Відсто.вала право українського народу на навчання рідною мовою.
Найбільш відомі праці Ващенка Г. Г: Вибрані педагогічні твори у 6-ти т.:  Т. 1: Виховний ідеал.  Т. 2: Загальні методи навчання: підручник для педагогів. Т. 3: Виховання волі і характеру. Т. 4: Праці з педагогіки та психології. Т. 5: Хвороби в галузі національної пам’яті. Т. 6: Спогади. Статті.  


Найважливіші праці Русової С. Ф.:
Курс педагогіки й психології Ващенка Г. Г. складається з підручників: «Загальні методи навчання» (1929, 1957), «Виховний ідеал» (ч. 1 – 1946; ч. 2 – 1950), «Виховання волі і характеру» (ч. 1 – 1952; ч. 2 – 1957),  "Роль релігії в житті людства і релігійне виховання молоді” (1954), «Виховна роль мистецтва» (1955), «Основи естетичного виховання» (1956), «Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру» (1956), «За здорову і свідому українську родину» (1959), «Основи естетичного ідеалу» (1960), «Мораль християнства і комуністична» (1962) та ін., праці ученого часів еміграції.


Український буквар (1906), Початкова географія (1911), Методика початкової географії (1918), Дошкільне виховання (1918), Перша читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл (1918), Методика колективного читання (1918), Єдина діяльна (трудова) школа (1923), Теорія і практика дошкільного виховання (1924), Дидактика (1925, 1930), Сучасні течії в новій педагогіці (1932), Роль жінки в дошкільному вихованні (1934), Дещо про дефективних дітей (1935), Мої спомини (1937), Моральні завдання сучасної школи (1938), підручники з географії і французької мови та ін.
Аналітичні за своєю суттю історико-педагогічні й культурологічні праці вченого: «Український ренесанс XX століття» (1953), «Психологія в СССР» (1953), «Освіта і виховання молоді в СССР» (1959).


Прогностичний за своєю ідеєю нарис „Проект системи освіти в самостійній Україні” (1957).


{{#widget:Iframe
Оповідання ,,Німий” (1900) та поема „Сідхарта” (1902), збірка „Пісня в кайданах” (1907), п’єса „Сліпий” (1911).
|url=https://dnpb.gov.ua/wp-content/uploads/2021/01/Rusova_S_V_oboronu_kazky.pdf
|width=300
|height=310
|border=0
}}
{{#widget:Iframe
|url=https://dnpb.gov.ua/wp-content/uploads/2021/01/Rusova_S_Natsionalna_shkola.pdf
|width=300
|height=310
|border=0
}}


==== Праці Русової С. Ф. з фонду ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського ====
<gallery mode="packed" heights="200">
<gallery widths="250" heights="250" mode="packed">
Файл:Va 15.jpg
Файл:Rus 9.jpg|Русова С. Ф. Мемуари. Щоденник. – К., 2004 р.
Файл:Va 16.jpg
Файл:Rus 8.jpg|Русова С. Ф. Наші визначні жінки. – Вінніпег, Канада, 1945 р.
Файл:Va 17.jpg
Файл:Rus 7.jpg|Русова С. Ф. Нова школа. – К., 1917 р.
Файл:Va 18.jpg
Файл:Rus 6.jpg|Русова С. Ф. В дитячому садку. – Полтава, 1919 р.
Файл:Va 19.jpg
Файл:Rus 5.jpg|Русова С. Ф. Дошкільне виховання. – Катеринослав, 1918 р.
Файл:Va 20.jpg
Файл:Rus 4.jpg|Русова С. Ф. Український букварь. – С.-Петербург, 1906 р.
</gallery>
</gallery>


===Досягнення===
===Досягнення===
====Визнання====
====Визнання====
[[Файл:Rus 24.jpg|праворуч|alt=|безрамки|350x350пкс]]
[[Сем_посилання::https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/ващенко-г-г/всеукраїнське-педагогічне-товариств/|Всеукраїнське Педагогічне Товариство ім. Григорія Ващенка]] (засноване у вересні 1995 р., зареєстроване міністерством юстиції України 12 березня 1996 р.) – всеукраїнська громадська організація, яка об’єднує працівників різних ланок освіти, насамперед – вчителів, викладачів і вихователів, а також інших громадян, що уболівають за розвиток національної освіти.
[[Файл:Rus 20.jpg|ліворуч|альт=Нагрудний знак "Софія Русова"]]
 
[[Файл:Va 21.jpg|праворуч|250x250пкс]]


Вшановуючи внесок Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, 2005 р. Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «[https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/rusova-s-f/biohrafiya/ Софія Русова]». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників та працівниць за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.
Товариство носить ім’я видатного українського вченого, педагога і психолога Ващенка Григорія (1878–1967). Обстоювання засад української національної освіти, підпорядкованості її завдань справі побудови незалежної Української Держави, освоєння, пропагування та захист національної системи освіти і виховання, що її створили видатні українські педагоги Сковорода Г., [[Педагог::Ушинський Костянтин Дмитрович|Ушинський К.]], Грінченко Б., [[Педагог::Русова Софія Федорівна|Русова С.]], Ващенко Г.,  Стешенко І., Огієнко І., Волошин А., Сірополко С., [[Педагог::Сухомлинський Василь Олександрович|Сухомлинський В.]] та ін., поширення світоглядних засад цієї системи в освітянському середовищі, розробка та впровадження концепції сучасного українського національного виховання, видання творчої спадщини Ващенка Г. (усього вона складає близько 10 томів) та інших українських педагогів, захист правово-економічних інтересів українських освітян, протистояння антиукраїнським, антидержавницьким, неокомуністичним тенденціям в освіті – така мета Товариства. Товариство має осередки в усіх областях України, включаючи Автономну республіку Крим.  


18 лютого 2016 р. Національний банк України ввів до обігу ювілейну монету, присвячену 160-річчю від дня народження Софії Русової.
Форми роботи Товариства: розроблення та реалізація проекту реформування та демократизації освіти в Україні (широко викладено у підготовленому та виданому Товариством збірникові новаторських педагогічних концепцій „Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні” (1997), публікація заяв, звернень тощо, спрямованих проти антинаціональних тенденцій в освіті України, організація лекцій, науково-практичних конференцій, семінарів, співпраця з педагогічними установами, творчими спілками, державними й громадськими освітньо-культурними закладами. Друкований орган Товариства – газета „Освіта”.  


====Нагороди====
У складі правління Товариства діють комісії: організаційна, методично-наукова, редакційно-видавнича, статутова, молодеча, економічно-кооперативна, фінансово-бюджетна.
 
За роки своєї діяльності Товариство доклало зусиль для посутнього нарощування свого звучання в освітньо-культурній сфері країни й особливо для остаточного повернення педагогічної спадщини Ващенка Г. в Україну.
 
Здобутком Товариства стало заснування Міжнародної Педагогічної Фундації ім. Г. Ващенка. Товариство заснувало власну медаль ім. Г. Ващенка, якою нагороджує ентузіастів національної педагогіки – активних упроваджувачів у життя педагогічних ідей Г. Ващенка. Засновано стипендію ім. Г. Ващенка, яка через брак коштів вручається поки що тільки в [[Сем_посилання::https://uhl-edu.com/|Українському Гуманітарному Ліцеї]] (м. Київ).<gallery mode="packed" heights="200">
Файл:Va 12.jpg
Файл:Va 13.jpg
Файл:Va 14.jpg
</gallery>Медаль заснована в 2000 р. Нагородження відбувається за рішенням Правління Всеукраїнського Педагогічного Товариства ім. Г. Ващенка.
 
 
[[Файл:Va 27.jpg|ліворуч|200x200px]]
[[Файл:Va 26.jpeg|праворуч|250x250px]]
На честь Ващенка Г. Г. в 2011 р. названо одну з вулиць Києва, що знаходиться у Дарницькому районі.
 
У селі Богданівка Прилуцького району Чернігівської області знаходиться школа його імені.
 
Його ім'я носить ліцей № 144 у Солом'янському районі м. Києва.


===Родинні зв’язки===
[[Файл:Rus 25.jpg|праворуч|191x191px|Русов М. О.]]
[[Файл:Rus 26.jpg|праворуч|177x177пкс|Русов Ю. О.]]
Чоловік (з 1874 р.) ''Русов Олександр Олександрович'' (07.02.1847 – 08.10.1915) - громадський діяч, етнограф і фольклорист. 


Діти: 


''Русов Михайло Олександрович'' (1876-1909) – український політичний діяч, ініціатор та один із засновників Революційної Української Партії (РУП). Відіграв значну роль у становленні та розвитку українського політичного руху у громадському і науковому житті України кінця ХІХ – початку ХХ ст.
<gallery mode="packed" heights="200">
Файл:Va 22.jpg
Файл:Va 23.jpg
Файл:Va 24.jpg
Файл:Va 25.jpg
</gallery>


''Ліндфорс Любов Олександрівна'' (1879-1960) – лікар, співачка. Закінчила Московську консерваторію, гастролювала. У Чехо-Словаччині працювала лікарем в Українському громадському комітеті, викладачем співу і французької мови в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. 1945 року виїхала до Німеччини, де в таборі Берхтесгаден була професором вокалу.
====Нагороди====


''Русов Юрій Олександрович'' (1895-1961) – український біолог, іхтіолог. Представник української науки в еміграції. Випускник природничого факультету Київського університету. У 1917 року став делегатом від студентської громади до Центральної Ради. Доцент зоології та іхтіології у Кам’янець-Подільському університеті, доктор філософії Віденського університету, лектор, згодом доцент високих шкіл у Чехо-Словаччині, директор секції рибальства у Національному зоотехнічному інституті в Бухаресті (1930-1941 рр.), науковий співробітник університету в Монреалі та його дослідної станції у Національному парку Монт-Тамблан; дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка в діаспорі.
===Родинні зв’язки===
Дружина - Ващенко Оксана Іванівна. Діти: доньки – Наталка і Оксана.


===Додаткові відомості===
===Додаткові відомості===
====Фотогалерея====
====Фотогалерея====
<gallery mode="packed" widths="200" heights="200">
<gallery mode="packed" heights="150">
Файл:Rus 11.jpg|Русова С. Ф., 70-ті роки ХІХ ст.
Файл:Va 2.jpg
Файл:Rus 19.jpg|Русова С. Ф., 30-ті роки ХХ ст.
Файл:Va 3.jpg
Файл:Rus 12.jpg|Русова С. Ф., 80-ті роки ХІХ ст.
Файл:Va 5.jpeg
Файл:Rus 14.jpg|Сестри Марія та Софія Ліндфорс, 70-ті роки ХІХ ст.
Файл:Va 8.jpg
Файл:Rus 13.jpg|Русов О. О. (чоловік Русової С. Ф.)
Файл:Va 10.jpg
Файл:Rus 16.jpg|Маєток Ліндфорсів в Олешні, 1906 р. ХХ ст.
Файл:Va 11.jpg
Файл:Rus 17.jpg|Місце поховання Русової С. Ф. та її онука на Ольшанському цвинтарі у Празі (Чехія)
</gallery>
</gallery>


====Відеоматеріали====
====Відеоматеріали====
<youtube>fNEMqAP-oJY</youtube> <youtube>J_d5LgrXJmw</youtube><br \> <youtube>Tt0uCmDAY2c</youtube> <youtube>JAhRFHPo684</youtube><br \> <youtube>v0zB8FOAXw0</youtube> <youtube>VIPYTx7D7Sg</youtube>
<youtube>WLR4h41EbW8</youtube> <youtube>WskSbklUXdg</youtube>


====Цікаві факти і висловлювання====
====Цікаві факти і висловлювання====
<blockquote>Рідна мова – це перша умова, щоб учні проходили науку свідомо. (Русова С. Ф.)
<blockquote>„(…) Треба так перебудувати навчально-виховний процес, щоб учні не були пасивним об’єктом його, щоб вони брали активну участь у ньому під керівництвом педагогів. Школа мусить стати для них маленькою батьківщиною, яку вони люблять і честю якої вони дорожать, яку вони разом з педагогами розбудовують (…) Школа мусить використовувати кожний момент своєї роботи не тільки для того, щоб дати учням знання, а й для того, щоб виховати з них повновартісних, всебічно розвинених людей і добрих громадян своєї Батьківщини”.


Нація народжується біля дитячої колиски, тільки на рідному ґрунті. (Русова С. Ф.)
(З праці „Виховний ідеал”)  


Бути гарним педагогом – це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки. (Русова С. Ф.)
„Мова відбиває в собі психологію, культурні здобутки народу і навіть його зв’язки з іншими народами. Носієм цього всього є слово. Тому людина на перших ступенях культурного розвитку, коли творилася мова, вбачала в (слові) магічну силу: володіти словом для неї означало володіти річчю. І в цьому є глибокий сенс.


Народові, який не має своєї школи і не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні. (Русова С. Ф.)
Але в сучасної людини слово втратило свій попередній сенс. Воно стало ніби стертою монетою, що не відбиває зі всією чіткістю й виразністю свого значення. А звідси нечіткість і невиразність самого мислення, бо між мовою і мисленням існує органічний зв’язок. Звідси також послаблення естетичного почуття при сприйманні словесної творчості, бо кожне слово містить в собі певний образ. Тому набуває такого великого значення робота учнів над словом. Вона має відкрити для учнів глибокий сенс слів, їх історію у зв’язку з історією національної культури”.


Національне виховання – не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу. (Русова С. Ф.)
(З праці „Загальні методи навчання”)


Українська самосвідомість – відчуття задоволення, гордості за приналежність особистості до своєї нації, до своєї держави. (Русова С. Ф.)
Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій. (Русова С. Ф.)
Велике значення в національному вихованні має обряд відзначення народних свят. (Русова С. Ф.)
В Україні повинна бути своя національна школа, на своїй державній рідній мові. (Русова С. Ф.)
</blockquote>
</blockquote>


====Довідка====
====Довідка====
<blockquote>'''[[Прізвище::Русова]] [[Ім’я::Софія]] [[По батькові::Федорівна]]''' (''іноз. [[Name::Rusova Sofiia]]'') - [[Дефініція::видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху]], [[Науковий ступінь::доктор наук]].
<blockquote>'''[[Прізвище::Ващенко]] [[Ім’я::Григорій]] [[По батькові::Григорович]]''' (''іноз. [[Name::Vashchenko Hryhorii]]'') - [[Дефініція::український вчений-педагог, психолог, фахівець з дидактики і національного виховання, дійсний член НТШ]], [[Науковий ступінь::кандидат богослов'я, доцент]].


Місце народження - [[Місце народження::Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія]], [[Місце народження::Україна]] ([[День народження::18]].[[Місяць народження::02]].[[Рік народження::1856]] - [[День смерті::05]].[[Місяць смерті::02]].[[Рік смерті::1940]]).  
Місце народження - [[Місце народження::с. Богданівка Прилуцького повіту Полтавської губернії]], [[Місце народження::Україна]] ([[День народження::23]].[[Місяць народження::04]].[[Рік народження::1878]] - [[День смерті::02]].[[Місяць смерті::05]].[[Рік смерті::1967]]).  


Місце навчання - [[Alma mater::Фундуклеївська гімназія]].  
Місце навчання - [[Alma mater::Полтавська духовна семінарія]], [[Alma mater::Московська духовна академія]].  


Місце роботи - [[Місце діяльності::Київ]], [[Місце діяльності::Одеса]], [[Місце діяльності::Кам'янець-Подільський]], [[Місце діяльності::Україна]], [[Місце діяльності::Прага]], [[Місце діяльності::Чехія]].  
Місце роботи - [[Місце діяльності::Полтава]], [[Місце діяльності::Україна]], [[Місце діяльності::Київ]], [[Місце діяльності::росія]], [[Місце діяльності::Німеччина]], [[Місце діяльності::Мюнхен]].  


Напрями діяльності - [[Напрями діяльності::освіта]].
Напрями діяльності - [[Напрями діяльності::педагогіка]].


Найвизначніші праці - [[Magnum opus::"Український буквар"]].  
Найвизначніші праці - [[Magnum opus::Загальні методи навчання]].  


Основні нагороди - [[Відзнаки::нагрудний знак Софія Русова]].  
Основні нагороди - [[Відзнаки::медаль імені Г. Ващенка]].  


Науковий напрям - [[Наукова школа::дошкільна освіта]].</blockquote>
Науковий напрям - [[Наукова школа::розробник сучасної методики української педагогіки]].</blockquote>


===Джерела===
===Джерела===
#  Антонець Н. Б. Русова Софія Федорівна. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл.: у 2 -х кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2. С. 136–145.
#  Сухомлинська О. В. Ващенко Григорій Григорович. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посібник для студентів ВНЗ: у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2. ХХ століття. С. 365–373.
#Джус О. В. Життя і творчість Софії Федорівни Русової (1856-1940): наук.-метод. посіб. Івано-Франківськ: НАІР. 2016. 216 с.
# Дічек Н. П. Г. Г. Ващенко. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посіб.: у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської.  Київ, 2005. Кн. 2. С. 210-217.
#Джус О. В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції. Івано-Франківськ, 2002. 260 с.
#Коваленко Є. І., Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової / за ред. Є. І. Коваленко. Ніжин: НДПІ, 1998. 214 с.
#Педагогічна спадщина Софії Русової в контексті сучасності: Матеріали Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., м. Ніжин, 24–26 берез. 2016 р.  Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2016. 150 с.
#Русова Софія Федорівна (1856-1940): відомий український педагог, громадський діяч, організатор жіночого руху. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХIХ- ХХст.): хрестоматія / упоряд.: Л. Д. Березівська та ін. Київ: Наук. світ, 2003. С. 137–153.


===Автор===
===Автор===
[[Автор::Ничкало Н. Г., Сухомлинська О. В., Дічек Н. П., Чернобровкіна С. В., Прохоренко О. М.| ]] [[Модератор::Литовченко О. В.| ]] [[Редактор::Литовченко О. В.| ]]
[[День оприлюднення::15| ]] [[Місяць оприлюднення::07| ]] [[Рік оприлюднення::2024| ]]
[[День змін::16| ]] [[Місяць змін::07| ]] [[Рік змін::2024| ]] [[Статус::Оприлюднено| ]]
{{Статус гасла
{{Статус гасла
|Статус=Оприлюднено
|Статус=Оприлюднено
|День оприлюднення=20
|День оприлюднення=15
|Місяць оприлюднення=06
|Місяць оприлюднення=07
|Рік оприлюднення=2024
|Рік оприлюднення=2024
|День змін=04
|День змін=16
|Місяць змін=07
|Місяць змін=07
|Рік змін=2024
|Рік змін=2024
|Автор=Антонець Н. Б.
|Автор=Ничкало Н. Г., Сухомлинська О. В., Дічек Н. П., Чернобровкіна С. В., Прохоренко О. М.
|Модератор=Lytovchenko
|Модератор=Литовченко О. В.
|Редактор=Литовченко О. В.
}}
}}
[[Категорія:УЕЕО]]
[[Категорія:Персоналії]]
[[Категорія:Персоналії]]
[[Категорія:Blog]]

Поточна версія на 03:13, 26 липня 2025

Ващенко Григорій Григорович

Ващенко Григорій Григорович - (іноз. Vashchenko Hryhorii) - український вчений-педагог, психолог, фахівець з дидактики і національного виховання, дійсний член НТШ.

Ващенко Григорій Григорович

Ім’я особи Ващенко Григорій Григорович

(іноз. Vashchenko Hryhorii)

Інші прізвища
Роки життя 23.04.1878 - 02.05.1967
Науковий ступінь кандидат богослов'я, доцент
Вчене звання професор
Напрями діяльності педагогіка
Наукова школа розробник сучасної методики української педагогіки
Місце народження с. Богданівка Прилуцького повіту Полтавської губернії
Місце смерті Німеччина, Мюнхен
Поховання Вальдфрідгоф
Alma mater Полтавська духовна семінарія, Московська духовна академія
Magnum opus Загальні методи навчання
Відзнаки медаль імені Г. Ващенка
Вебсайт https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/ващенко-г-г/


Життєпис

Ващенко Григорій Григорович народився 23 квітня 1878 р. в с. Богданівка Полтавської губернії (тепер – Чернігівська область) в сім’ї дрібномаєтного дворянина-козака.

В автобіографії вчений наголошував на значному впливі батьків на своє формування: мати хотіла бачити сина священиком, а батько прищепив йому „любов до рідної землі, почуття наполегливості й сумлінності в роботі”.

Батько Ващенко Григорій Іванович походив з козацько-дворянської родини, а мати Параскева Устимівна була колишньою селянкою-кріпачкою.

Освіта

У 1888-1898 рр. - вчився у Роменській духовній школі та Полтавській духовній семінарії. Бажаючи продовжити духовну освіту, у 1898 р. Ващенко Г. Г. хотів вступити до Київської духовної академії, але, як пише він в автобіографії, його „не допустили до конкурсного іспиту як бунтівника”. Таку характеристику він одержав ще в семінарії, після конфлікту з інспектором духовних училищ архімандритом Агапітом.

У 1899-1903 рр. - навчався на словесному відділі Московської богословської академії, але після випуску не прийняв сану, присвятивши життя педагогічній роботі. Окрім навчання, майбутній педагог брав активну участь у роботі українського гуртка, де виступав із доповідями, організовував шевченківські свята та ін.

Здобув ступінь кандидата богослов'я за працю «Учення Гартмана про світовий моральний лад».

Діяльність

Педагогічна діяльність

По закінченню академії Ващенко повертається до педагогічної праці: у 1898—1899 рр. - працював вчителем (за іншими даними — помічником учителя) Блотницької земської початкової школи у Прилуцькому повіті.

Викладав в Полтавській парафіяльній жіночій школі (1903), у духовній школі м. Кутаїсі (Грузія, 1904). Після повернення до Полтави (1905) працював в комерційній школі та в учительській семінарії.

Він не став стороннім спостерігачем революційних подій 1905 р.: з колегами їздив селами Полтавщини і збирав інформацію про репресії царського уряду щодо повсталих селян, яку потім опублікував у пресі. Через це зазнав утисків поліції і змушений був виїхати до м. Тихвин, що під Санкт-Петербургом, де одержав місце учителя в жіночій гімназії.

З 1906 р. до 1909 р. працював учителем російської та церковно-слов'янської мови в Тихвінському духовному училищі. У жіночій гімназії цього ж міста в 1906–1908 рр. викладав цивільну історію, а в 1912—1913 рр. — російську літературу.

У 1911—1912 рр. — викладач російської мови в Тихвінському приватному реальному училищі. У названих навчальних закладах цього міста у різні роки викладав також історію Росії, грецьку мову.

Після Лютневої революції готував кадри українського вчитель­ства (викладав педагогіку, психологію, логіку, психологію художньої творчості) у Полтавському учительському інституті та очолював учительську семінарію (до 1920).

Він бере участь у II Всеукраїнському учительському з’їзді (10–12 серпня 1917 р.) і в своєму виступі пропонує заснувати українську педагогічну академію, а делегатів закликає до впровадження психологічних експериментів з учнями.

Зі встановленням радянської влади у 1923 р. продовжив науково-викладацьку діяльність у Полтавському інституті народної освіти, де з 1925 р. одночасно завідував кафедрою педагогіки й кабінетом соціального вихо­вання. Досліджував питання психолого-педагогічної діагнос­тики учнів, принципи функціонування дитячого колективу, проблеми дидактики.

За звинуваченням у буржуазно-національних настроях був звільнений з роботи (1933). Рятуючись від переслідувань, виїхав до Сталінграду (російськм федерація), де очолив кафедру педагогіки місцевого педагогічного інституту (1936-1940), працював над докторською дисертацією, пов’язаною з вивченням мовлення дошкільників. У 1940 р. повернувся до Полтавського педагогічного інституту, поновив керування кафе­дрою й аспірантською групою.

Наукова діяльність

Ващенко є творцем української національної педагогіки, яка відповідає духовності українського народу, його історичній місії і потребам державного будівництва України.

Педагог стверджував, що виховання має суто національний характер, бо не можуть чужинці виховати Українців. Для національного виховання необхідна система ціннісних орієнтирів на основі національної традиції.

Ващенко Г. вбачає мету виховання у «виховному ідеалі»: «Основною проблемою всякої педагогічної системи є виховний ідеал як мета виховання. Від того, як розв’язується ця проблема, залежить розв’язання таких проблем, як система освіти й виховання, зміст і методи навчання і т. п.».

Спираючись на європейські, в тому числі українські народні традиції, у своїх творах він доводить тезу: стійка мораль може ґрунтуватися лише на міцних релігійних засадах. Іншим наріжним каменем його виховної теорії виступає палкий патріотизм та обожнювання української нації. За переконанням Ващенка Г. Г., формування національного світогляду, який для українців традиційно має не матеріалістичне, а ідеалістичне підґрунтя, мусить відбуватися лише на основі християнства, бо лише так „можна збудувати позбавлену суперечностей ієрархію вартостей, що забезпечує гармонійність і суцільність характеру”.

Невід’ємною частиною національної системи освіти Ващенко називає родинне виховання, що обумовлює необхідність психологічних і педагогічних знань для батьків.

Для повноти виховного процесу Ващенко вказує на необхідність зв’язку між школою, родиною і виховними молодіжними організаціями. В утвердженні твердих моральних законів, без яких суспільство піддається розкладові, педагог важливу роль відводить релігійному вихованню і церкві.

У своїх працях він розглядав питання ціннісного підходу у вихованні. Одна з ключових ідей Ващенка Г. Г. полягає в тому, що виховання має бути спрямоване на формування в людини гуманістичних цінностей. Відомий педагог вважав, що саме такі цінності, як-от: любов, милосердя, чесність, справедливість тощо, є основою розвитку особистості та суспільства. Ващенко Г. Г. вбачав у вихованні через цінності можливість відродження нації та культури.

Ващенко Г. звертав увагу на те, що виховання має бути спрямоване на розвиток індивідуальності та творчих здібностей кожної людини. Він наголошував на важливості підтримки самовизначення та самореалізації особистості, а також на розвитку критичного мислення.

У колі його дослідницьких інтересів були проблеми дидактики, зокрема одвічно дискусійне питання класифікації і номенклатури методів навчання. У виданні „Загальні методи навчання” (1929) педагог аналізує методи шкільного навчання на загальному тлі розумового виховання молоді, визначає зміст способів організації вчителем (викладачем) навчально-пізнавальної діяльності учнів (студентів). В основу власної класифікації автор заклав необхідність виконання двоєдиної умови: система суто технічних засобів навчання має підпорядковуватися повній педагогічній логіці вчителя, на основі якої можливе здійснення слушних комбінацій цих засобів відповідно до потреб конкретного освітнього моменту. Водночас, залучаючи значний історико-педагогічний матеріал, Григорій Григорович доводить, що класифікація методів навчання має бути доволі адекватною класифікації методів науки.

Коло дослідницьких інтересів Ващенка Г. Г.:

- проблеми дидактики, питання класифікації і номенклатури методів навчання;

- питання педології, вікові та індивідуальні особливості учнів і студентів;

- аналіз вчення зарубіжних педагогів, зокрема швейцарського психолога Піаже Ж. про розвиток мислення дошкільників;

- теорія національного морального виховання та шляхи можливого реформування системи освіти в Україні.

Педагогічне кредо педагога зосереджено в тезі, згідно з якою головним для українців є «служба Богові та Батьківщині».

Одним з найголовнішим завдань учителів та вихованців педагог вважав повсякденну, копітку роботу з дітьми для закріплення в їхній свідомості ведення здорового способу життя та формування сили волі й характеру особистості.

Ващенко Г. сформував засади творення української системи фізичного виховання на таких основах:

  1. фізичне виховання є органічною частиною компоненту формування людської особистості, в якому поєднується виховання розумове, моральне, естетичне;
  2. завдання фізичного виховання полягає як у вирішенні проблеми зміцнення здоров’я, розвиткові рухових якостей, спритності, так і в утвердженні духовних сил людини, зміцненню її волі, напрацюванню навичок витривалості, здібності керувати своїм тілом як знаряддям духа;
  3. керівники фізичного виховання повинні розуміти, які завдання перед українським народом ставить історія, серед них: здобуття незалежності соборної України, розбудова її господарства, духовної культури, що вимагає певних властивостей духа і тіла;
  4. керівники фізичного виховання повинні враховувати досвід різних народів, бо він має багато повчального як позитивного, так і негативного;
  5. створена система фізичного виховання повинна змінюватись у зв’язку із зміною історичних завдань, які постають перед народом, крім того, слід брати до уваги невпинний розвиток наук, що пов’язані з питанням фізичного виховання, перш за все, з медициною й психологією, що дають можливість боротись з різними хворобами, зміцнювати організм, сприяти збільшенню працездатності і терміну життя людини;
  6. в системі фізичного виховання, як і в інших галузях виховання, останнє мусить бути органічно поєднане з самовихованням.

Педагогіка Григорія Ващенка Григорія базується на морально-духовній основі виховної традиції рідного народу й на працях великих українських попередників: Сковороди Григорія, Ушинського Костянтина, Юркевича Памфіла, а також на методиці раннього розвитку дитини популярного тоді видатного італійського педагога Монтессорі Марії.

Ващенко запропонував наступну структуру системи освіти у вільній Україні:

  1. Передошкільне і дошкільне виховання: материнський догляд або ясла (до 3-х років), дитячий садок (з 3 до 6-ти років);
  2. Початкова школа (від 6 до 14-ти років);
  3. Середня школа: класична гімназія, реальна школа, середні технічні школи, учительська семінарія, середня агрономічна школа, середня медична школа (від 14 до 18-ти років);
  4. Висока школа: університет, високі технічні школи, педагогічний інститут, академія мистецтва, консерваторія, військова академія (від 18 до 23-х років);
  5. Позашкільна освіта;
  6. Науково-дослідні установи: академія наук, академія педагогічних наук.

Окремий розділ педагогічного доробку Ващенка Г. Г. у 20–30-ті роки становлять питання педології. У численних статтях педагог аналізує результати дослідження вікових та індивідуальних особливостей учнів і студентів, що проводились на основі використання тестів і різних методик вітчизняних і зарубіжних учених. Він також обґрунтовує необхідність забезпечення школі статусу педагогічного центру певного мікрорайону з метою зміцнення її зв’язку з життям („Школа яко громадсько-культурний центр”) і в цьому контексті висвітлює позитивний, на його переконання, досвід роботи дитячих закладів інтернатного типу, дитячих колоній (зокрема макаренківської колонії ім. М. Горького), дитячих містечок („Дослідження установ соціального виховання інтернатного типу на Полтавщині”).

Науково-експертна діяльність

У 1919–1920 рр. — редактор журналу «Українська культура».

Під час фашистської окупації України професор Ващенко стає редактором газети „Полтавське слово”. За словами Г. Хілліга, він складає довідку про історію виховання та освіти в Радянському Союзі, замовлену йому німецькою окупаційною владою в особі Рейхскомісаріату (1942). Багато пізніше, у 1965 р. переклад цієї розвідки українською мовою під назвою „Педагогічна наука в СССР” був опублікований в журналі української діаспори в Англії „Визвольний шлях”.

Міжнародне співробітництво

Під час Другої світової війни емігрує з родиною (1943) до Мюнхена (Німеччина). З кінця 1945 р. Ващенко Г. Г. стає професором педагогіки у створеному українцями-емігрантами Українському вільному університеті, а в 1950 р. – ректором Української богословської академії. З 1953 р. стає учасником Наукового товариства імені Т. Шевченка Європи. У цей час Григорій Григорович веде громадсько-педагогічну роботу з виховання молоді української діаспори. З позицій антикомунізму він виступає з доповідями політико-виховного спрямування перед членами Спілки Української Молоді (СУМ), читає лекції в літніх таборах цієї організації, пише на її замовлення освітньо-пропагандистські статті до сумівського журналу „Авангард”.

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Фахову діяльність Григорій Григорович поєднував з активною громадською роботою. Він створив і очолив у Біликах товариство „Просвіта”. За його ініціативи слухачі педкурсів ставили для селян українські вистави, влаштовували хорові концерти.

Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю

Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)

Основні праці

Найбільш відомі праці Ващенка Г. Г: Вибрані педагогічні твори у 6-ти т.: Т. 1: Виховний ідеал. Т. 2: Загальні методи навчання: підручник для педагогів. Т. 3: Виховання волі і характеру. Т. 4: Праці з педагогіки та психології. Т. 5: Хвороби в галузі національної пам’яті. Т. 6: Спогади. Статті.

Курс педагогіки й психології Ващенка Г. Г. складається з підручників: «Загальні методи навчання» (1929, 1957), «Виховний ідеал» (ч. 1 – 1946; ч. 2 – 1950), «Виховання волі і характеру» (ч. 1 – 1952; ч. 2 – 1957), "Роль релігії в житті людства і релігійне виховання молоді” (1954), «Виховна роль мистецтва» (1955), «Основи естетичного виховання» (1956), «Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру» (1956), «За здорову і свідому українську родину» (1959), «Основи естетичного ідеалу» (1960), «Мораль християнства і комуністична» (1962) та ін., праці ученого часів еміграції.

Аналітичні за своєю суттю історико-педагогічні й культурологічні праці вченого: «Український ренесанс XX століття» (1953), «Психологія в СССР» (1953), «Освіта і виховання молоді в СССР» (1959).

Прогностичний за своєю ідеєю нарис „Проект системи освіти в самостійній Україні” (1957).

Оповідання ,,Німий” (1900) та поема „Сідхарта” (1902), збірка „Пісня в кайданах” (1907), п’єса „Сліпий” (1911).

Досягнення

Визнання

Всеукраїнське Педагогічне Товариство ім. Григорія Ващенка (засноване у вересні 1995 р., зареєстроване міністерством юстиції України 12 березня 1996 р.) – всеукраїнська громадська організація, яка об’єднує працівників різних ланок освіти, насамперед – вчителів, викладачів і вихователів, а також інших громадян, що уболівають за розвиток національної освіти.

Товариство носить ім’я видатного українського вченого, педагога і психолога Ващенка Григорія (1878–1967). Обстоювання засад української національної освіти, підпорядкованості її завдань справі побудови незалежної Української Держави, освоєння, пропагування та захист національної системи освіти і виховання, що її створили видатні українські педагоги Сковорода Г., Ушинський К., Грінченко Б., Русова С., Ващенко Г., Стешенко І., Огієнко І., Волошин А., Сірополко С., Сухомлинський В. та ін., поширення світоглядних засад цієї системи в освітянському середовищі, розробка та впровадження концепції сучасного українського національного виховання, видання творчої спадщини Ващенка Г. (усього вона складає близько 10 томів) та інших українських педагогів, захист правово-економічних інтересів українських освітян, протистояння антиукраїнським, антидержавницьким, неокомуністичним тенденціям в освіті – така мета Товариства. Товариство має осередки в усіх областях України, включаючи Автономну республіку Крим.

Форми роботи Товариства: розроблення та реалізація проекту реформування та демократизації освіти в Україні (широко викладено у підготовленому та виданому Товариством збірникові новаторських педагогічних концепцій „Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні” (1997), публікація заяв, звернень тощо, спрямованих проти антинаціональних тенденцій в освіті України, організація лекцій, науково-практичних конференцій, семінарів, співпраця з педагогічними установами, творчими спілками, державними й громадськими освітньо-культурними закладами. Друкований орган Товариства – газета „Освіта”.

У складі правління Товариства діють комісії: організаційна, методично-наукова, редакційно-видавнича, статутова, молодеча, економічно-кооперативна, фінансово-бюджетна.

За роки своєї діяльності Товариство доклало зусиль для посутнього нарощування свого звучання в освітньо-культурній сфері країни й особливо для остаточного повернення педагогічної спадщини Ващенка Г. в Україну.

Здобутком Товариства стало заснування Міжнародної Педагогічної Фундації ім. Г. Ващенка. Товариство заснувало власну медаль ім. Г. Ващенка, якою нагороджує ентузіастів національної педагогіки – активних упроваджувачів у життя педагогічних ідей Г. Ващенка. Засновано стипендію ім. Г. Ващенка, яка через брак коштів вручається поки що тільки в Українському Гуманітарному Ліцеї (м. Київ).

Медаль заснована в 2000 р. Нагородження відбувається за рішенням Правління Всеукраїнського Педагогічного Товариства ім. Г. Ващенка.


На честь Ващенка Г. Г. в 2011 р. названо одну з вулиць Києва, що знаходиться у Дарницькому районі.

У селі Богданівка Прилуцького району Чернігівської області знаходиться школа його імені.

Його ім'я носить ліцей № 144 у Солом'янському районі м. Києва.


Нагороди

Родинні зв’язки

Дружина - Ващенко Оксана Іванівна. Діти: доньки – Наталка і Оксана.

Додаткові відомості

Фотогалерея

Відеоматеріали

Load video
Load video

Цікаві факти і висловлювання

„(…) Треба так перебудувати навчально-виховний процес, щоб учні не були пасивним об’єктом його, щоб вони брали активну участь у ньому під керівництвом педагогів. Школа мусить стати для них маленькою батьківщиною, яку вони люблять і честю якої вони дорожать, яку вони разом з педагогами розбудовують (…) Школа мусить використовувати кожний момент своєї роботи не тільки для того, щоб дати учням знання, а й для того, щоб виховати з них повновартісних, всебічно розвинених людей і добрих громадян своєї Батьківщини”.

(З праці „Виховний ідеал”)

„Мова відбиває в собі психологію, культурні здобутки народу і навіть його зв’язки з іншими народами. Носієм цього всього є слово. Тому людина на перших ступенях культурного розвитку, коли творилася мова, вбачала в (слові) магічну силу: володіти словом для неї означало володіти річчю. І в цьому є глибокий сенс.

Але в сучасної людини слово втратило свій попередній сенс. Воно стало ніби стертою монетою, що не відбиває зі всією чіткістю й виразністю свого значення. А звідси нечіткість і невиразність самого мислення, бо між мовою і мисленням існує органічний зв’язок. Звідси також послаблення естетичного почуття при сприйманні словесної творчості, бо кожне слово містить в собі певний образ. Тому набуває такого великого значення робота учнів над словом. Вона має відкрити для учнів глибокий сенс слів, їх історію у зв’язку з історією національної культури”.

(З праці „Загальні методи навчання”)

Довідка

Ващенко Григорій Григорович (іноз. Vashchenko Hryhorii) - український вчений-педагог, психолог, фахівець з дидактики і національного виховання, дійсний член НТШ, кандидат богослов'я, доцент.

Місце народження - с. Богданівка Прилуцького повіту Полтавської губернії, Україна (23.04.1878 - 02.05.1967).

Місце навчання - Полтавська духовна семінарія, Московська духовна академія.

Місце роботи - Полтава, Україна, Київ, росія, Німеччина, Мюнхен.

Напрями діяльності - педагогіка.

Найвизначніші праці - Загальні методи навчання.

Основні нагороди - медаль імені Г. Ващенка.

Науковий напрям - розробник сучасної методики української педагогіки.

Джерела

  1. Сухомлинська О. В. Ващенко Григорій Григорович. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посібник для студентів ВНЗ: у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2. ХХ століття. С. 365–373.
  2. Дічек Н. П. Г. Г. Ващенко. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посіб.: у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ, 2005. Кн. 2. С. 210-217.

Автор

Ничкало Н. Г., Сухомлинська О. В., Дічек Н. П., Чернобровкіна С. В., Прохоренко О. М.


Оприлюднено: 15.07.2024

Останні зміни: 16.07.2024

Модератор: Литовченко О. В.

⟵ ⟶
Обговоріть цю сторінку
Кількість переглядів
1200 1000 800 600 400 200 0 01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 1 10 6 1302 1612 2223 1264 197 383 85 1024 832
Цитувати статтю
Прізвище Ім'я, та Прізвище Ім'я. Ващенко Григорій Григорович. Українська електронна енциклопедія освіти. 2025. URL: https://eduglos.iitta.gov.ua/index.php/Ващенко Григорій Григорович (дата звернення: 1.грудень.2025).
Прізвище, І., Прізвище, І. (2025, грудень 1). Ващенко Григорій Григорович. Українська електронна енциклопедія освіти. Взято з https://eduglos.iitta.gov.ua/index.php/Ващенко Григорій Григорович.
І. Прізвище, І. Прізвище "Ващенко Григорій Григорович," Українська електронна енциклопедія освіти, 2025. [Електронний ресурс]. Доступно: https://eduglos.iitta.gov.ua/index.php/Ващенко Григорій Григорович. Дата звернення: грудень 1, 2025.
Прізвище, Ім'я, та Прізвище, Ім'я. "Ващенко Григорій Григорович." Українська електронна енциклопедія освіти 1 грудень 2025. Веб. 1 грудень 2025.
Прізвище, Ім'я, та Прізвище, Ім'я. 'Ващенко Григорій Григорович' Українська електронна енциклопедія освіти (Київ, 1 грудень 2025) дата звернення 1 грудень 2025.
Прізвище, Ім'я, та Прізвище, Ім'я. 2025. "Ващенко Григорій Григорович." Українська електронна енциклопедія освіти. Дата звернення грудень 1, 2025. https://eduglos.iitta.gov.ua/index.php/Ващенко Григорій Григорович.
Прізвище, Ім'я, та Прізвище, Ім'я. 2025. Ващенко Григорій Григорович. Українська електронна енциклопедія освіти. Доступно: <https://eduglos.iitta.gov.ua/index.php/Ващенко Григорій Григорович> [Дата звернення 1 грудень 2025].
Прізвище, Ім'я, та Прізвище, Ім'я. Ващенко Григорій Григорович. Українська електронна енциклопедія освіти. [Інтернет]. Київ: ІЦО НАПН України; 2025 [оновлено 2025 грудень 1; цитовано 2025 грудень 1]. Доступно: https://eduglos.iitta.gov.ua/index.php/Ващенко Григорій Григорович.
Або скористайтесь сервісом офомлення бібліографічних описів для енциклопедичних статей