Українська електронна енциклопедія освіти

Ващенко Григорій Григорович

Ващенко Григорій Григорович - (іноз. Vashchenko Hryhorii) - український вчений-педагог, психолог, фахівець з дидактики і національного виховання, дійсний член НТШ.

Ващенко Григорій Григорович

Ім’я особи	Ващенко Григорій Григорович (іноз. Vashchenko Hryhorii)
Інші прізвища
Роки життя	23.04.1878 - 02.05.1967
Науковий ступінь	кандидат богослов'я, доцент
Вчене звання	професор
Напрями діяльності	педагогіка
Наукова школа	розробник сучасної методики української педагогіки
Місце народження	с. Богданівка Прилуцького повіту Полтавської губернії
Місце смерті	Німеччина, Мюнхен
Поховання	Вальдфрідгоф
Alma mater	Полтавська духовна семінарія, Московська духовна академія
Magnum opus	Загальні методи навчання
Відзнаки	медаль імені Г. Ващенка
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/ващенко-г-г/

Життєпис

Ващенко Григорій Григорович народився 23 квітня 1878 р. в с. Богданівка Полтавської губернії (тепер – Чернігівська область) в сім’ї дрібномаєтного дворянина-козака.

В автобіографії вчений наголошував на значному впливі батьків на своє формування: мати хотіла бачити сина священиком, а батько прищепив йому „любов до рідної землі, почуття наполегливості й сумлінності в роботі”.

Батько Ващенко Григорій Іванович походив з козацько-дворянської родини, а мати Параскева Устимівна була колишньою селянкою-кріпачкою.

Освіта

У 1888-1898 рр. - вчився у Роменській духовній школі та Полтавській духовній семінарії. Бажаючи продовжити духовну освіту, у 1898 р. Ващенко Г. Г. хотів вступити до Київської духовної академії, але, як пише він в автобіографії, його „не допустили до конкурсного іспиту як бунтівника”. Таку характеристику він одержав ще в семінарії, після конфлікту з інспектором духовних училищ архімандритом Агапітом.

У 1899-1903 рр. - навчався на словесному відділі Московської богословської академії, але після випуску не прийняв сану, присвятивши життя педагогічній роботі. Окрім навчання, майбутній педагог брав активну участь у роботі українського гуртка, де виступав із доповідями, організовував шевченківські свята та ін.

Здобув ступінь кандидата богослов'я за працю «Учення Гартмана про світовий моральний лад».

Діяльність

Педагогічна діяльність

По закінченню академії Ващенко повертається до педагогічної праці: у 1898—1899 рр. - працював вчителем (за іншими даними — помічником учителя) Блотницької земської початкової школи у Прилуцькому повіті.

Викладав в Полтавській парафіяльній жіночій школі (1903), у духовній школі м. Кутаїсі (Грузія, 1904). Після повернення до Полтави (1905) працював в комерційній школі та в учительській семінарії.

Він не став стороннім спостерігачем революційних подій 1905 р.: з колегами їздив селами Полтавщини і збирав інформацію про репресії царського уряду щодо повсталих селян, яку потім опублікував у пресі. Через це зазнав утисків поліції і змушений був виїхати до м. Тихвин, що під Санкт-Петербургом, де одержав місце учителя в жіночій гімназії.

З 1906 р. до 1909 р. працював учителем російської та церковно-слов'янської мови в Тихвінському духовному училищі. У жіночій гімназії цього ж міста в 1906–1908 рр. викладав цивільну історію, а в 1912—1913 рр. — російську літературу.

У 1911—1912 рр. — викладач російської мови в Тихвінському приватному реальному училищі. У названих навчальних закладах цього міста у різні роки викладав також історію Росії, грецьку мову.

Після Лютневої революції готував кадри українського вчительства (викладав педагогіку, психологію, логіку, психологію художньої творчості) у Полтавському учительському інституті та очолював учительську семінарію (до 1920).

Він бере участь у II Всеукраїнському учительському з’їзді (10–12 серпня 1917 р.) і в своєму виступі пропонує заснувати українську педагогічну академію, а делегатів закликає до впровадження психологічних експериментів з учнями.

Зі встановленням радянської влади у 1923 р. продовжив науково-викладацьку діяльність у Полтавському інституті народної освіти, де з 1925 р. одночасно завідував кафедрою педагогіки й кабінетом соціального виховання. Досліджував питання психолого-педагогічної діагностики учнів, принципи функціонування дитячого колективу, проблеми дидактики.

За звинуваченням у буржуазно-національних настроях був звільнений з роботи (1933). Рятуючись від переслідувань, виїхав до Сталінграду (російськм федерація), де очолив кафедру педагогіки місцевого педагогічного інституту (1936-1940), працював над докторською дисертацією, пов’язаною з вивченням мовлення дошкільників. У 1940 р. повернувся до Полтавського педагогічного інституту, поновив керування кафедрою й аспірантською групою.

Наукова діяльність

Ващенко є творцем української національної педагогіки, яка відповідає духовності українського народу, його історичній місії і потребам державного будівництва України.

Педагог стверджував, що виховання має суто національний характер, бо не можуть чужинці виховати Українців. Для національного виховання необхідна система ціннісних орієнтирів на основі національної традиції.

Ващенко Г. вбачає мету виховання у «виховному ідеалі»: «Основною проблемою всякої педагогічної системи є виховний ідеал як мета виховання. Від того, як розв’язується ця проблема, залежить розв’язання таких проблем, як система освіти й виховання, зміст і методи навчання і т. п.».

Спираючись на європейські, в тому числі українські народні традиції, у своїх творах він доводить тезу: стійка мораль може ґрунтуватися лише на міцних релігійних засадах. Іншим наріжним каменем його виховної теорії виступає палкий патріотизм та обожнювання української нації. За переконанням Ващенка Г. Г., формування національного світогляду, який для українців традиційно має не матеріалістичне, а ідеалістичне підґрунтя, мусить відбуватися лише на основі християнства, бо лише так „можна збудувати позбавлену суперечностей ієрархію вартостей, що забезпечує гармонійність і суцільність характеру”.

Невід’ємною частиною національної системи освіти Ващенко називає родинне виховання, що обумовлює необхідність психологічних і педагогічних знань для батьків.

Для повноти виховного процесу Ващенко вказує на необхідність зв’язку між школою, родиною і виховними молодіжними організаціями. В утвердженні твердих моральних законів, без яких суспільство піддається розкладові, педагог важливу роль відводить релігійному вихованню і церкві.

У своїх працях він розглядав питання ціннісного підходу у вихованні. Одна з ключових ідей Ващенка Г. Г. полягає в тому, що виховання має бути спрямоване на формування в людини гуманістичних цінностей. Відомий педагог вважав, що саме такі цінності, як-от: любов, милосердя, чесність, справедливість тощо, є основою розвитку особистості та суспільства. Ващенко Г. Г. вбачав у вихованні через цінності можливість відродження нації та культури.

Ващенко Г. звертав увагу на те, що виховання має бути спрямоване на розвиток індивідуальності та творчих здібностей кожної людини. Він наголошував на важливості підтримки самовизначення та самореалізації особистості, а також на розвитку критичного мислення.

У колі його дослідницьких інтересів були проблеми дидактики, зокрема одвічно дискусійне питання класифікації і номенклатури методів навчання. У виданні „Загальні методи навчання” (1929) педагог аналізує методи шкільного навчання на загальному тлі розумового виховання молоді, визначає зміст способів організації вчителем (викладачем) навчально-пізнавальної діяльності учнів (студентів). В основу власної класифікації автор заклав необхідність виконання двоєдиної умови: система суто технічних засобів навчання має підпорядковуватися повній педагогічній логіці вчителя, на основі якої можливе здійснення слушних комбінацій цих засобів відповідно до потреб конкретного освітнього моменту. Водночас, залучаючи значний історико-педагогічний матеріал, Григорій Григорович доводить, що класифікація методів навчання має бути доволі адекватною класифікації методів науки.

Коло дослідницьких інтересів Ващенка Г. Г.:

- проблеми дидактики, питання класифікації і номенклатури методів навчання;

- питання педології, вікові та індивідуальні особливості учнів і студентів;

- аналіз вчення зарубіжних педагогів, зокрема швейцарського психолога Піаже Ж. про розвиток мислення дошкільників;

- теорія національного морального виховання та шляхи можливого реформування системи освіти в Україні.

Педагогічне кредо педагога зосереджено в тезі, згідно з якою головним для українців є «служба Богові та Батьківщині».

Одним з найголовнішим завдань учителів та вихованців педагог вважав повсякденну, копітку роботу з дітьми для закріплення в їхній свідомості ведення здорового способу життя та формування сили волі й характеру особистості.

Ващенко Г. сформував засади творення української системи фізичного виховання на таких основах:

фізичне виховання є органічною частиною компоненту формування людської особистості, в якому поєднується виховання розумове, моральне, естетичне;
завдання фізичного виховання полягає як у вирішенні проблеми зміцнення здоров’я, розвиткові рухових якостей, спритності, так і в утвердженні духовних сил людини, зміцненню її волі, напрацюванню навичок витривалості, здібності керувати своїм тілом як знаряддям духа;
керівники фізичного виховання повинні розуміти, які завдання перед українським народом ставить історія, серед них: здобуття незалежності соборної України, розбудова її господарства, духовної культури, що вимагає певних властивостей духа і тіла;
керівники фізичного виховання повинні враховувати досвід різних народів, бо він має багато повчального як позитивного, так і негативного;
створена система фізичного виховання повинна змінюватись у зв’язку із зміною історичних завдань, які постають перед народом, крім того, слід брати до уваги невпинний розвиток наук, що пов’язані з питанням фізичного виховання, перш за все, з медициною й психологією, що дають можливість боротись з різними хворобами, зміцнювати організм, сприяти збільшенню працездатності і терміну життя людини;
в системі фізичного виховання, як і в інших галузях виховання, останнє мусить бути органічно поєднане з самовихованням.

Педагогіка Григорія Ващенка Григорія базується на морально-духовній основі виховної традиції рідного народу й на працях великих українських попередників: Сковороди Григорія, Ушинського Костянтина, Юркевича Памфіла, а також на методиці раннього розвитку дитини популярного тоді видатного італійського педагога Монтессорі Марії.

Ващенко запропонував наступну структуру системи освіти у вільній Україні:

Передошкільне і дошкільне виховання: материнський догляд або ясла (до 3-х років), дитячий садок (з 3 до 6-ти років);
Початкова школа (від 6 до 14-ти років);
Середня школа: класична гімназія, реальна школа, середні технічні школи, учительська семінарія, середня агрономічна школа, середня медична школа (від 14 до 18-ти років);
Висока школа: університет, високі технічні школи, педагогічний інститут, академія мистецтва, консерваторія, військова академія (від 18 до 23-х років);
Позашкільна освіта;
Науково-дослідні установи: академія наук, академія педагогічних наук.

Окремий розділ педагогічного доробку Ващенка Г. Г. у 20–30-ті роки становлять питання педології. У численних статтях педагог аналізує результати дослідження вікових та індивідуальних особливостей учнів і студентів, що проводились на основі використання тестів і різних методик вітчизняних і зарубіжних учених. Він також обґрунтовує необхідність забезпечення школі статусу педагогічного центру певного мікрорайону з метою зміцнення її зв’язку з життям („Школа яко громадсько-культурний центр”) і в цьому контексті висвітлює позитивний, на його переконання, досвід роботи дитячих закладів інтернатного типу, дитячих колоній (зокрема макаренківської колонії ім. М. Горького), дитячих містечок („Дослідження установ соціального виховання інтернатного типу на Полтавщині”).

Науково-експертна діяльність

У 1919–1920 рр. — редактор журналу «Українська культура».

Під час фашистської окупації України професор Ващенко стає редактором газети „Полтавське слово”. За словами Г. Хілліга, він складає довідку про історію виховання та освіти в Радянському Союзі, замовлену йому німецькою окупаційною владою в особі Рейхскомісаріату (1942). Багато пізніше, у 1965 р. переклад цієї розвідки українською мовою під назвою „Педагогічна наука в СССР” був опублікований в журналі української діаспори в Англії „Визвольний шлях”.

Міжнародне співробітництво

Під час Другої світової війни емігрує з родиною (1943) до Мюнхена (Німеччина). З кінця 1945 р. Ващенко Г. Г. стає професором педагогіки у створеному українцями-емігрантами Українському вільному університеті, а в 1950 р. – ректором Української богословської академії. З 1953 р. стає учасником Наукового товариства імені Т. Шевченка Європи. У цей час Григорій Григорович веде громадсько-педагогічну роботу з виховання молоді української діаспори. З позицій антикомунізму він виступає з доповідями політико-виховного спрямування перед членами Спілки Української Молоді (СУМ), читає лекції в літніх таборах цієї організації, пише на її замовлення освітньо-пропагандистські статті до сумівського журналу „Авангард”.

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Фахову діяльність Григорій Григорович поєднував з активною громадською роботою. Він створив і очолив у Біликах товариство „Просвіта”. За його ініціативи слухачі педкурсів ставили для селян українські вистави, влаштовували хорові концерти.

Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю

Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)

Основні праці

Найбільш відомі праці Ващенка Г. Г: Вибрані педагогічні твори у 6-ти т.: Т. 1: Виховний ідеал. Т. 2: Загальні методи навчання: підручник для педагогів. Т. 3: Виховання волі і характеру. Т. 4: Праці з педагогіки та психології. Т. 5: Хвороби в галузі національної пам’яті. Т. 6: Спогади. Статті.

Курс педагогіки й психології Ващенка Г. Г. складається з підручників: «Загальні методи навчання» (1929, 1957), «Виховний ідеал» (ч. 1 – 1946; ч. 2 – 1950), «Виховання волі і характеру» (ч. 1 – 1952; ч. 2 – 1957), "Роль релігії в житті людства і релігійне виховання молоді” (1954), «Виховна роль мистецтва» (1955), «Основи естетичного виховання» (1956), «Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру» (1956), «За здорову і свідому українську родину» (1959), «Основи естетичного ідеалу» (1960), «Мораль християнства і комуністична» (1962) та ін., праці ученого часів еміграції.

Аналітичні за своєю суттю історико-педагогічні й культурологічні праці вченого: «Український ренесанс XX століття» (1953), «Психологія в СССР» (1953), «Освіта і виховання молоді в СССР» (1959).

Прогностичний за своєю ідеєю нарис „Проект системи освіти в самостійній Україні” (1957).

Оповідання ,,Німий” (1900) та поема „Сідхарта” (1902), збірка „Пісня в кайданах” (1907), п’єса „Сліпий” (1911).

Досягнення

Визнання

Всеукраїнське Педагогічне Товариство ім. Григорія Ващенка (засноване у вересні 1995 р., зареєстроване міністерством юстиції України 12 березня 1996 р.) – всеукраїнська громадська організація, яка об’єднує працівників різних ланок освіти, насамперед – вчителів, викладачів і вихователів, а також інших громадян, що уболівають за розвиток національної освіти.

Товариство носить ім’я видатного українського вченого, педагога і психолога Ващенка Григорія (1878–1967). Обстоювання засад української національної освіти, підпорядкованості її завдань справі побудови незалежної Української Держави, освоєння, пропагування та захист національної системи освіти і виховання, що її створили видатні українські педагоги Сковорода Г., Ушинський К., Грінченко Б., Русова С., Ващенко Г., Стешенко І., Огієнко І., Волошин А., Сірополко С., Сухомлинський В. та ін., поширення світоглядних засад цієї системи в освітянському середовищі, розробка та впровадження концепції сучасного українського національного виховання, видання творчої спадщини Ващенка Г. (усього вона складає близько 10 томів) та інших українських педагогів, захист правово-економічних інтересів українських освітян, протистояння антиукраїнським, антидержавницьким, неокомуністичним тенденціям в освіті – така мета Товариства. Товариство має осередки в усіх областях України, включаючи Автономну республіку Крим.

Форми роботи Товариства: розроблення та реалізація проекту реформування та демократизації освіти в Україні (широко викладено у підготовленому та виданому Товариством збірникові новаторських педагогічних концепцій „Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні” (1997), публікація заяв, звернень тощо, спрямованих проти антинаціональних тенденцій в освіті України, організація лекцій, науково-практичних конференцій, семінарів, співпраця з педагогічними установами, творчими спілками, державними й громадськими освітньо-культурними закладами. Друкований орган Товариства – газета „Освіта”.

У складі правління Товариства діють комісії: організаційна, методично-наукова, редакційно-видавнича, статутова, молодеча, економічно-кооперативна, фінансово-бюджетна.

За роки своєї діяльності Товариство доклало зусиль для посутнього нарощування свого звучання в освітньо-культурній сфері країни й особливо для остаточного повернення педагогічної спадщини Ващенка Г. в Україну.

Здобутком Товариства стало заснування Міжнародної Педагогічної Фундації ім. Г. Ващенка. Товариство заснувало власну медаль ім. Г. Ващенка, якою нагороджує ентузіастів національної педагогіки – активних упроваджувачів у життя педагогічних ідей Г. Ващенка. Засновано стипендію ім. Г. Ващенка, яка через брак коштів вручається поки що тільки в Українському Гуманітарному Ліцеї (м. Київ).

Медаль заснована в 2000 р. Нагородження відбувається за рішенням Правління Всеукраїнського Педагогічного Товариства ім. Г. Ващенка.

На честь Ващенка Г. Г. в 2011 р. названо одну з вулиць Києва, що знаходиться у Дарницькому районі.

У селі Богданівка Прилуцького району Чернігівської області знаходиться школа його імені.

Його ім'я носить ліцей № 144 у Солом'янському районі м. Києва.

Нагороди

Родинні зв’язки

Дружина - Ващенко Оксана Іванівна. Діти: доньки – Наталка і Оксана.

Додаткові відомості

Фотогалерея

Відеоматеріали

Цікаві факти і висловлювання

„(…) Треба так перебудувати навчально-виховний процес, щоб учні не були пасивним об’єктом його, щоб вони брали активну участь у ньому під керівництвом педагогів. Школа мусить стати для них маленькою батьківщиною, яку вони люблять і честю якої вони дорожать, яку вони разом з педагогами розбудовують (…) Школа мусить використовувати кожний момент своєї роботи не тільки для того, щоб дати учням знання, а й для того, щоб виховати з них повновартісних, всебічно розвинених людей і добрих громадян своєї Батьківщини”.
(З праці „Виховний ідеал”)
„Мова відбиває в собі психологію, культурні здобутки народу і навіть його зв’язки з іншими народами. Носієм цього всього є слово. Тому людина на перших ступенях культурного розвитку, коли творилася мова, вбачала в (слові) магічну силу: володіти словом для неї означало володіти річчю. І в цьому є глибокий сенс.
Але в сучасної людини слово втратило свій попередній сенс. Воно стало ніби стертою монетою, що не відбиває зі всією чіткістю й виразністю свого значення. А звідси нечіткість і невиразність самого мислення, бо між мовою і мисленням існує органічний зв’язок. Звідси також послаблення естетичного почуття при сприйманні словесної творчості, бо кожне слово містить в собі певний образ. Тому набуває такого великого значення робота учнів над словом. Вона має відкрити для учнів глибокий сенс слів, їх історію у зв’язку з історією національної культури”.
(З праці „Загальні методи навчання”)

Довідка

Ващенко Григорій Григорович (іноз. Vashchenko Hryhorii) - український вчений-педагог, психолог, фахівець з дидактики і національного виховання, дійсний член НТШ, кандидат богослов'я, доцент.
Місце народження - с. Богданівка Прилуцького повіту Полтавської губернії, Україна (23.04.1878 - 02.05.1967).
Місце навчання - Полтавська духовна семінарія, Московська духовна академія.
Місце роботи - Полтава, Україна, Київ, росія, Німеччина, Мюнхен.
Напрями діяльності - педагогіка.
Найвизначніші праці - Загальні методи навчання.
Основні нагороди - медаль імені Г. Ващенка.
Науковий напрям - розробник сучасної методики української педагогіки.

Джерела

Сухомлинська О. В. Ващенко Григорій Григорович. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посібник для студентів ВНЗ: у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2. ХХ століття. С. 365–373.
Дічек Н. П. Г. Г. Ващенко. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посіб.: у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ, 2005. Кн. 2. С. 210-217.

Автор

Ничкало Н. Г., Сухомлинська О. В., Дічек Н. П., Чернобровкіна С. В., Прохоренко О. М.

Оприлюднено: 15.07.2024

Останні зміни: 16.07.2024

Модератор: Литовченко О. В.