Українська електронна енциклопедія освіти

Ващенко Григорій Григорович

Ващенко Григорій Григорович - (іноз. Vashchenko Hryhorii) - український вчений-педагог, психолог, фахівець з дидактики і національного виховання, дійсний член НТШ.

Ващенко Григорій Григорович
Ім’я особи	Ващенко Григорій Григорович (іноз. Vashchenko Hryhorii)
Інші прізвища
Роки життя	23.04.1878 - 02.05.1967
Науковий ступінь	кандидат богослов'я, доцент
Вчене звання	професор
Напрями діяльності	педагогіка
Наукова школа	розробник сучасної методики української педагогіки
Місце народження	с. Богданівка Прилуцького повіту Полтавської губернії
Місце смерті	Німеччина, Мюнхен
Поховання	Вальдфрідгоф
Alma mater	Полтавська духовна семінарія, Московська духовна академія
Magnum opus	Виховний ідеал
Відзнаки	медаль імені Г. Ващенка
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/ващенко-г-г/

Життєпис

Народився Ващенко Григорій Григорович 23 квітня 1878 р. в с. Богданівка Полтавської губернії (тепер – Чернігівська область) в сім’ї дрібномаєтного дворянина-козака. В автобіографії вчений наголошував на значному впливі батьків на своє формування: мати хотіла бачити сина священиком, а батько прищепив йому „любов до рідної землі, почуття наполегливості й сумлінності в роботі”.

Освіта

У 1888—1898 рр. — вчився у Роменській духовній школі та Полтавській духовній семінарії. Бажаючи продовжити духовну освіту, у 1898 р. Ващенко Григорій хотів вступити до Київської духовної академії, але, як пише він в автобіографії, його „не допустили до конкурсного іспиту як бунтівника”. Таку характеристику він одержав ще в семінарії, після конфлікту з інспектором духовних училищ архімандритом Агапітом.

У 1899—1903 рр. — навчався на словесному відділі Московської богословської академії, але після випуску не прийняв сану, присвятивши життя педагогічній роботі. Окрім навчання, майбутній педагог брав активну участь у роботі українського гуртка, де виступав із доповідями, організовував шевченківські свята тощо.

Здобув ступінь кандидата богослов'я за працю «Учення Гартмана про світовий моральний лад».

Діяльність

Педагогічна діяльність

По закінченні академії Ващенко повертається до педагогічної праці: у 1898—1899 рр. - працював вчителем (за іншими даними — помічником учителя) Блотницької земської початкової школи у Прилуцькому повіті.

Викладав в Полтавській парафіяльній жіночій школі (1903), у духовній школі м. Кутаїсі (Грузія, 1904). Після повернення до Полтави (1905) працював в комерційній школі та в учительській семінарії.

Він не став стороннім спостерігачем революційних подій 1905 р.: з колегами їздив селами Полтавщини і збирав інформацію про репресії царського уряду щодо повсталих селян, яку потім опублікував у пресі. Через це зазнав утисків поліції і змушений був виїхати до м. Тихвин, що під Санкт-Петербургом, де одержав місце учителя в жіночій гімназії.

З 1906 р. до 1909 р. працював учителем російської та церковно-слов'янської мови в Тихвінському духовному училищі. У жіночій гімназії цього ж міста в 1906–1908 рр. викладав цивільну історію, а в 1912—1913 рр. — російську літературу.

У 1911—1912 рр. — викладач російської мови в Тихвінському приватному реальному училищі. У названих навчальних закладах цього міста у різні роки викладав також історію Росії, грецьку мову.

Після Лютневої революції готував кадри українського вчитель­ства (викладав педагогіку, психологію, логіку, психологію художньої творчості) у Полтавському учительському інституті та очолював учительську семінарію (до 1920).

Він бере участь у II Всеукраїнському учительському з’їзді (10–12 серпня 1917 р.) і в своєму виступі пропонує заснувати українську педагогічну академію, а делегатів закликає до впровадження психологічних експериментів з учнями.

Зі встановленням радянської влади у 1923 р. продовжив науково-викладацьку діяльність у Полтавському інституті народної освіти, де з 1925 р. одночасно завідував кафедрою педагогіки й кабінетом соціального вихо­вання. Досліджував питання психолого-педагогічної діагнос­тики учнів, принципи функціонування дитячого колективу, проблеми дидактики.

За звинуваченням у буржуазно-національних настроях був звільнений з роботи (1933). Рятуючись від переслідувань, виїхав до Сталінграду (Росія), де очолив кафедру педагогіки місцевого педагогічного інституту (1936-1940), працював над докторською дисертацією, пов’язаною з вивченням мовлення дошкільників. У 1940 р. повернувся до Полтавського педагогічного інституту, поновив керування кафе­дрою й аспірантською групою.

Наукова діяльність

У колі його дослідницьких інтересів були проблеми дидактики, зокрема одвічно дискусійне питання класифікації і номенклатури методів навчання. У виданні „Загальні методи навчання” (1929) педагог аналізує методи шкільного навчання на загальному тлі розумового виховання молоді, визначає зміст способів організації вчителем (викладачем) навчально-пізнавальної діяльності учнів (студентів). В основу власної класифікації автор заклав необхідність виконання двоєдиної умови: система суто технічних засобів навчання має підпорядковуватися повній педагогічній логіці вчителя, на основі якої можливе здійснення слушних комбінацій цих засобів відповідно до потреб конкретного освітнього моменту. Водночас, залучаючи значний історико-педагогічний матеріал, Григорій Григорович доводить, що класифікація методів навчання має бути доволі адекватною класифікації методів науки.

Окремий розділ педагогічного доробку Ващенка Г. Г. у 20–30-ті роки становлять питання педології. У численних статтях педагог аналізує результати дослідження вікових та індивідуальних особливостей учнів і студентів, що проводились на основі використання тестів і різних методик вітчизняних і зарубіжних учених. Він також обґрунтовує необхідність забезпечення школі статусу педагогічного центру певного мікрорайону з метою зміцнення її зв’язку з життям („Школа яко громадсько-культурний центр”) і в цьому контексті висвітлює позитивний, на його переконання, досвід роботи дитячих закладів інтернатного типу, дитячих колоній (зокрема макаренківської колонії ім. М. Горького), дитячих містечок („Дослідження установ соціального виховання інтернатного типу на Полтавщині”).

Спираючись на багаті європейські, в тому числі українські народні традиції, у своїх творах він доводить тезу: стійка мораль може ґрунтуватися лише на міцних релігійних засадах. Іншим наріжним каменем його виховної теорії виступає палкий патріотизм та обожнювання української нації. За переконанням Г. Г. Ващенка, формування національного світогляду, який для українців традиційно має не матеріалістичне, а ідеалістичне підґрунтя, мусить відбуватися лише на основі християнства, бо лише так „можна збудувати позбавлену суперечностей ієрархію вартостей, що забезпечує гармонійність і суцільність характеру”.

Науково-експертна діяльність

У 1919–1920 рр. — редактор журналу «Українська культура».

Під час фашистської окупації України професор Ващенко стає редактором газети „Полтавське слово”. За словами Г. Хілліга, він складає довідку про історію виховання та освіти в Радянському Союзі, замовлену йому німецькою окупаційною владою в особі Рейхскомісаріату (1942). Багато пізніше, у 1965 р. переклад цієї розвідки українською мовою під назвою „Педагогічна наука в СССР” був опублікований в журналі української діаспори в Англії „Визвольний шлях”.

Міжнародне співробітництво

Під час Другої світової війни емігрує з родиною (1943) до Мюнхена (Німеччина), де стає професо­ром педагогіки і психології Українського вільного університету (1945), очолюва Українську богословську академію (1950). У цей час Григорій Григорович веде активну громадсько-педагогічну роботу з виховання молоді української діаспори. З позицій антикомунізму він часто виступає з доповідями політико-виховного спрямування перед членами Спілки Української Молоді (СУМ), читає лекції в літніх таборах цієї організації, пише на її замовлення освітньо-пропагандистські статті до сумівського журналу „Авангард”. Реальним доказом того, що Г. Г. Ващенко став ідейним наставником емігрантської молоді

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Фахову діяльність Григорій Григорович поєднував з активною громадською роботою. Він створив і очолив у Біликах товариство „Просвіта”. За його ініціативи слухачі педкурсів ставили для селян українські вистави, влаштовували хорові концерти.

Основні праці

Серед найзначніших праць ученого часів еміграції заслуговують на увагу такі: „Роль релігії в житті людства і релігійне виховання молоді” (1954), „Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру” (1956), „За здорову і свідому українську родину” (1959–1960), „Мораль християнства і комуністична” (1962) та ін. Ці твори та „Виховний ідеал” разом із етико-естетичною добіркою („Виховна роль мистецтва”, 1955–1956; “Основи естетичного виховання”, 1956; „Основи естетичного ідеалу”, 1960) становлять певний курс теорії виховання, яка відповідає, на думку автора, традиціям і духовності нашого народу і має стати основою плекання свідомих патріотів, носіїв християнського виховного ідеалу. „Традиційним ідеалом, – пише Г. Г. Ващенко, – треба визнати той, що витримав іспит історії, найбільш відповідає психології народу та його призначенню, увійшов у психіку народних мас, відбитий у народній творчості і в творах кращих митців і письменників, що стали духовними провідниками свого народу”.

Аналітичні за суттю історико-педагогічні та культурологічні праці вченого. Це – „Український ренесанс XX століття” (1953), „Психологія в СССР” (1953) „Педагогічна наука в СССР (Яничар А. С. Макаренко – найбільший совєтський педагог)” (1955), „Освіта і виховання молоді в СССР” (1959).

Найбільш відомі праці Ващенка Г. Г: Виховний ідеал, "Виховання волі і характеру” (ч. 1 – 1952; ч. 2 – 1957), Загальні методи навчання, Праці з педагогіки та психології, Хвороби в галузі національної пам'яті, Вибрані педагогічні твори та ін.

• 
• 
• 
• 
• 
• 

Досягнення

Визнання

Заснована в 2000 р. Нагородження відбувається за рішенням Правління Всеукраїнського Педагогічного Товариства ім. Г. Ващенка.

• 
• 
• 

На честь Г. Г. Ващенко в 2011 році названо одну з вулиць Києва, що знаходиться у Дарницькому районі.

Ву́лиця Григо́рія Ва́щенка – вулиця в Дарницькому районі міста Києва, місцевість Осокорки. Пролягає від вулиці Єлизавети Чавдар до Колекторної вулиці.

Додаткові відомості

Фотогалерея

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Відеоматеріали

Load video

YouTube might collect personal data. Privacy Policy

ContinueDismiss

Load video

YouTube might collect personal data. Privacy Policy

ContinueDismiss

Цікаві факти і висловлювання

„(…) Треба так перебудувати навчально-виховний процес, щоб учні не були пасивним об’єктом його, щоб вони брали активну участь у ньому під керівництвом педагогів. Школа мусить стати для них маленькою батьківщиною, яку вони люблять і честю якої вони дорожать, яку вони разом з педагогами розбудовують (…) Школа мусить використовувати кожний момент своєї роботи не тільки для того, щоб дати учням знання, а й для того, щоб виховати з них повновартісних, всебічно розвинених людей і добрих громадян своєї Батьківщини”.

(З праці „Виховний ідеал”)

„Мова відбиває в собі психологію, культурні здобутки народу і навіть його зв’язки з іншими народами. Носієм цього всього є слово. Тому людина на перших ступенях культурного розвитку, коли творилася мова, вбачала в (слові) магічну силу: володіти словом для неї означало володіти річчю. І в цьому є глибокий сенс.

Але в сучасної людини слово втратило свій попередній сенс. Воно стало ніби стертою монетою, що не відбиває зі всією чіткістю й виразністю свого значення. А звідси нечіткість і невиразність самого мислення, бо між мовою і мисленням існує органічний зв’язок. Звідси також послаблення естетичного почуття при сприйманні словесної творчості, бо кожне слово містить в собі певний образ. Тому набуває такого великого значення робота учнів над словом. Вона має відкрити для учнів глибокий сенс слів, їх історію у зв’язку з історією національної культури”.

(З праці „Загальні методи навчання”)

Довідка

Русова Софія Федорівна (іноз. Rusova Sofiia) - видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху, доктор наук.

Місце народження - Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Україна (18.02.1856 - 05.02.1940).

Місце навчання - Фундуклеївська гімназія.

Місце роботи - Київ, Одеса, Кам'янець-Подільський, Україна, Прага, Чехія.

Напрями діяльності - освіта.

Найвизначніші праці - "Український буквар".

Основні нагороди - нагрудний знак Софія Русова.

Науковий напрям - дошкільна освіта.

Джерела

1. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посібник для студентів ВНЗ: у 2 кн. Кн. 2. ХХ століття / за ред. О. В. Сухомлинської. – К.: Либідь, 2005. – С. 365–373.

Автор

Антонець Н. Б.

Оприлюднено: 20.06.2024

Останні зміни: 04.07.2024

Модератор: Lytovchenko