Українська електронна енциклопедія освіти

Ващенко Григорій Григорович

Ващенко Григорій Григорович - (іноз. Vashchenko Hryhorii) - український вчений-педагог, психолог, фахівець з дидактики і національного виховання, дійсний член НТШ.

Ващенко Григорій Григорович

Ім’я особи	Ващенко Григорій Григорович (іноз. Vashchenko Hryhorii)
Інші прізвища
Роки життя	23.04.1878 - 02.05.1967
Науковий ступінь	кандидат богослов'я, доцент
Вчене звання	професор
Напрями діяльності	педагогіка
Наукова школа	розробник сучасної методики української педагогіки
Місце народження	с. Богданівка Прилуцького повіту Полтавської губернії
Місце смерті	Німеччина, Мюнхен
Поховання	Вальдфрідгоф
Alma mater	Полтавська духовна семінарія, Московська духовна академія
Magnum opus
Відзнаки	медаль імені Г. Ващенка
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/ващенко-г-г/

Життєпис

Народився Ващенко Григорій Григорович 23 квітня 1878 р. в с. Богданівка Полтавської губернії (тепер – Чернігівська область) в сім’ї дрібномаєтного дворянина-козака. В автобіографії вчений наголошував на значному впливі батьків на своє формування: мати хотіла бачити сина священиком, а батько прищепив йому „любов до рідної землі, почуття наполегливості й сумлінності в роботі”.

Освіта

У 1888—1898 рр. — вчився у Роменській духовній школі та Полтавській духовній семінарії. Бажаючи продовжити духовну освіту, у 1898 р. Ващенко Григорій хотів вступити до Київської духовної академії, але, як пише він в автобіографії, його „не допустили до конкурсного іспиту як бунтівника”. Таку характеристику він одержав ще в семінарії, після конфлікту з інспектором духовних училищ архімандритом Агапітом.

У 1899—1903 рр. — навчався на словесному відділі Московської богословської академії, але після випуску не прийняв сану, присвятивши життя педагогічній роботі. Окрім навчання, майбутній педагог брав активну участь у роботі українського гуртка, де виступав із доповідями, організовував шевченківські свята тощо.

Здобув ступінь кандидата богослов'я за працю «Учення Гартмана про світовий моральний лад».

Діяльність

Педагогічна діяльність

По закінченні академії Ващенко повертається до педагогічної праці: у 1898—1899 рр. - працював вчителем (за іншими даними — помічником учителя) Блотницької земської початкової школи у Прилуцькому повіті.

Викладав в Полтавській парафіяльній жіночій школі (1903), у духовній школі м. Кутаїсі (Грузія, 1904). Після повернення до Полтави (1905) працював в комерційній школі та в учительській семінарії.

Він не став стороннім спостерігачем революційних подій 1905 р.: з колегами їздив селами Полтавщини і збирав інформацію про репресії царського уряду щодо повсталих селян, яку потім опублікував у пресі. Через це зазнав утисків поліції і змушений був виїхати до м. Тихвин, що під Санкт-Петербургом, де одержав місце учителя в жіночій гімназії.

З 1906 р. до 1909 р. працював учителем російської та церковно-слов'янської мови в Тихвінському духовному училищі. У жіночій гімназії цього ж міста в 1906–1908 рр. викладав цивільну історію, а в 1912—1913 рр. — російську літературу.

У 1911—1912 рр. — викладач російської мови в Тихвінському приватному реальному училищі. У названих навчальних закладах цього міста у різні роки викладав також історію Росії, грецьку мову.

Після Лютневої революції готував кадри українського вчительства (викладав педагогіку, психологію, логіку, психологію художньої творчості) у Полтавському учительському інституті та очолював учительську семінарію (до 1920).

Він бере участь у II Всеукраїнському учительському з’їзді (10–12 серпня 1917 р.) і в своєму виступі пропонує заснувати українську педагогічну академію, а делегатів закликає до впровадження психологічних експериментів з учнями.

Зі встановленням радянської влади у 1923 р. продовжив науково-викладацьку діяльність у Полтавському інституті народної освіти, де з 1925 р. одночасно завідував кафедрою педагогіки й кабінетом соціального виховання. Досліджував питання психолого-педагогічної діагностики учнів, принципи функціонування дитячого колективу, проблеми дидактики.

За звинуваченням у буржуазно-національних настроях був звільнений з роботи (1933). Рятуючись від переслідувань, виїхав до Сталінграду (Росія), де очолив кафедру педагогіки місцевого педагогічного інституту (1936-1940), працював над докторською дисертацією, пов’язаною з вивченням мовлення дошкільників. У 1940 р. повернувся до Полтавського педагогічного інституту, поновив керування кафедрою й аспірантською групою.

Наукова діяльність

У колі його дослідницьких інтересів були проблеми дидактики, зокрема одвічно дискусійне питання класифікації і номенклатури методів навчання. У виданні „Загальні методи навчання” (1929) педагог аналізує методи шкільного навчання на загальному тлі розумового виховання молоді, визначає зміст способів організації вчителем (викладачем) навчально-пізнавальної діяльності учнів (студентів). В основу власної класифікації автор заклав необхідність виконання двоєдиної умови: система суто технічних засобів навчання має підпорядковуватися повній педагогічній логіці вчителя, на основі якої можливе здійснення слушних комбінацій цих засобів відповідно до потреб конкретного освітнього моменту. Водночас, залучаючи значний історико-педагогічний матеріал, Григорій Григорович доводить, що класифікація методів навчання має бути доволі адекватною класифікації методів науки.

Окремий розділ педагогічного доробку Ващенка Г. Г. у 20–30-ті роки становлять питання педології. У численних статтях педагог аналізує результати дослідження вікових та індивідуальних особливостей учнів і студентів, що проводились на основі використання тестів і різних методик вітчизняних і зарубіжних учених. Він також обґрунтовує необхідність забезпечення школі статусу педагогічного центру певного мікрорайону з метою зміцнення її зв’язку з життям („Школа яко громадсько-культурний центр”) і в цьому контексті висвітлює позитивний, на його переконання, досвід роботи дитячих закладів інтернатного типу, дитячих колоній (зокрема макаренківської колонії ім. М. Горького), дитячих містечок („Дослідження установ соціального виховання інтернатного типу на Полтавщині”).

Науково-експертна діяльність

У 1919–1920 рр. — редактор журналу «Українська культура». Під час фашистської окупації України професор Ващенко стає редактором газети „Полтавське слово”. За словами Г. Хілліга, він складає довідку про історію виховання та освіти в Радянському Союзі, замовлену йому німецькою окупаційною владою в особі Рейхскомісаріату (1942). Багато пізніше, у 1965 р. переклад цієї розвідки українською мовою під назвою „Педагогічна наука в СССР” був опублікований в журналі української діаспори в Англії „Визвольний шлях”.

Міжнародне співробітництво

Під час Другої світової війни емігрує з родиною (1943) до Мюнхена (Німеччина), де стає професором педагогіки і психології Українського вільного університету (1945), очолюва Українську богословську академію (1950). У цей час Григорій Григорович веде активну громадсько-педагогічну роботу з виховання молоді української діаспори. З позицій антикомунізму він часто виступає з доповідями політико-виховного спрямування перед членами Спілки Української Молоді (СУМ), читає лекції в літніх таборах цієї організації, пише на її замовлення освітньо-пропагандистські статті до сумівського журналу „Авангард”. Реальним доказом того, що Г. Г. Ващенко став ідейним наставником емігрантської молоді

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Фахову діяльність Григорій Григорович поєднував з активною громадською роботою. Він створив і очолив у Біликах товариство „Просвіта”. За його ініціативи слухачі педкурсів ставили для селян українські вистави, влаштовували хорові концерти.

Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю

Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)

Основні праці

Русова С. Ф. входила до штату численних українських та російських наукових й популярних журналів, була авторкою праць з питань дошкільного виховання, історії педагогіки, літератури і мистецтва, статей про творчість Шевченка Т. Г., Сковороди Г. С., Тагора Р., хронік педагогічного життя в Україні та за кордоном. Відсто.вала право українського народу на навчання рідною мовою.

Найважливіші праці Русової С. Ф.:

Український буквар (1906), Початкова географія (1911), Методика початкової географії (1918), Дошкільне виховання (1918), Перша читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл (1918), Методика колективного читання (1918), Єдина діяльна (трудова) школа (1923), Теорія і практика дошкільного виховання (1924), Дидактика (1925, 1930), Сучасні течії в новій педагогіці (1932), Роль жінки в дошкільному вихованні (1934), Дещо про дефективних дітей (1935), Мої спомини (1937), Моральні завдання сучасної школи (1938), підручники з географії і французької мови та ін.

Праці Русової С. Ф. з фонду ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського

Русова С. Ф. Мемуари. Щоденник. – К., 2004 р.
Русова С. Ф. Наші визначні жінки. – Вінніпег, Канада, 1945 р.
Русова С. Ф. Нова школа. – К., 1917 р.
Русова С. Ф. В дитячому садку. – Полтава, 1919 р.
Русова С. Ф. Дошкільне виховання. – Катеринослав, 1918 р.
Русова С. Ф. Український букварь. – С.-Петербург, 1906 р.

Досягнення

Визнання

Вшановуючи внесок Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, 2005 р. Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників та працівниць за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.

18 лютого 2016 р. Національний банк України ввів до обігу ювілейну монету, присвячену 160-річчю від дня народження Софії Русової.

Нагороди

Родинні зв’язки

Чоловік (з 1874 р.) Русов Олександр Олександрович (07.02.1847 – 08.10.1915) - громадський діяч, етнограф і фольклорист.

Діти:

Русов Михайло Олександрович (1876-1909) – український політичний діяч, ініціатор та один із засновників Революційної Української Партії (РУП). Відіграв значну роль у становленні та розвитку українського політичного руху у громадському і науковому житті України кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Ліндфорс Любов Олександрівна (1879-1960) – лікар, співачка. Закінчила Московську консерваторію, гастролювала. У Чехо-Словаччині працювала лікарем в Українському громадському комітеті, викладачем співу і французької мови в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. 1945 року виїхала до Німеччини, де в таборі Берхтесгаден була професором вокалу.

Русов Юрій Олександрович (1895-1961) – український біолог, іхтіолог. Представник української науки в еміграції. Випускник природничого факультету Київського університету. У 1917 року став делегатом від студентської громади до Центральної Ради. Доцент зоології та іхтіології у Кам’янець-Подільському університеті, доктор філософії Віденського університету, лектор, згодом доцент високих шкіл у Чехо-Словаччині, директор секції рибальства у Національному зоотехнічному інституті в Бухаресті (1930-1941 рр.), науковий співробітник університету в Монреалі та його дослідної станції у Національному парку Монт-Тамблан; дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка в діаспорі.

Додаткові відомості

Фотогалерея

Русова С. Ф., 70-ті роки ХІХ ст.
Русова С. Ф., 30-ті роки ХХ ст.
Русова С. Ф., 80-ті роки ХІХ ст.
Сестри Марія та Софія Ліндфорс, 70-ті роки ХІХ ст.
Русов О. О. (чоловік Русової С. Ф.)
Маєток Ліндфорсів в Олешні, 1906 р. ХХ ст.
Місце поховання Русової С. Ф. та її онука на Ольшанському цвинтарі у Празі (Чехія)

Відеоматеріали

Цікаві факти і висловлювання

Рідна мова – це перша умова, щоб учні проходили науку свідомо. (Русова С. Ф.)
Нація народжується біля дитячої колиски, тільки на рідному ґрунті. (Русова С. Ф.)
Бути гарним педагогом – це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки. (Русова С. Ф.)
Народові, який не має своєї школи і не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні. (Русова С. Ф.)
Національне виховання – не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу. (Русова С. Ф.)
Українська самосвідомість – відчуття задоволення, гордості за приналежність особистості до своєї нації, до своєї держави. (Русова С. Ф.)
Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій. (Русова С. Ф.)
Велике значення в національному вихованні має обряд відзначення народних свят. (Русова С. Ф.)
В Україні повинна бути своя національна школа, на своїй державній рідній мові. (Русова С. Ф.)

Довідка

Русова Софія Федорівна (іноз. Rusova Sofiia) - видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху, доктор наук.
Місце народження - Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Україна (18.02.1856 - 05.02.1940).
Місце навчання - Фундуклеївська гімназія.
Місце роботи - Київ, Одеса, Кам'янець-Подільський, Україна, Прага, Чехія.
Напрями діяльності - освіта.
Найвизначніші праці - "Український буквар".
Основні нагороди - нагрудний знак Софія Русова.
Науковий напрям - дошкільна освіта.

Джерела

Антонець Н. Б. Русова Софія Федорівна. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл.: у 2 -х кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2. С. 136–145.
Джус О. В. Життя і творчість Софії Федорівни Русової (1856-1940): наук.-метод. посіб. Івано-Франківськ: НАІР. 2016. 216 с.
Джус О. В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції. Івано-Франківськ, 2002. 260 с.
Коваленко Є. І., Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової / за ред. Є. І. Коваленко. Ніжин: НДПІ, 1998. 214 с.
Педагогічна спадщина Софії Русової в контексті сучасності: Матеріали Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., м. Ніжин, 24–26 берез. 2016 р. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2016. 150 с.
Русова Софія Федорівна (1856-1940): відомий український педагог, громадський діяч, організатор жіночого руху. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХIХ- ХХст.): хрестоматія / упоряд.: Л. Д. Березівська та ін. Київ: Наук. світ, 2003. С. 137–153.

Автор

Антонець Н. Б.

Оприлюднено: 20.06.2024

Останні зміни: 04.07.2024

Модератор: Lytovchenko