Українська електронна енциклопедія освіти

Грінченко Борис Дмитрович

Грінченко Борис Дмитрович - (іноз. Hrinchenko Borys) - український письменник, публіцист, педагог, літературознавець, лексикограф, етнограф, дослідник української старовини, перекладач, видавець, громадсько-культурний діяч.

Грінченко Борис Дмитрович
Ім’я особи	Грінченко Борис Дмитрович (іноз. Hrinchenko Borys)
Інші прізвища	Чайченко В., Яворенко Л., Вартовий П., Вільхівський Б., Перекотиполе, Гречаник
Роки життя	27.03.1863 - 23.04.1910
Науковий ступінь
Вчене звання
Напрями діяльності	письменник, публіцист, педагог, літературознавець, лексикограф, етнограф, перекладач, видавець
Наукова школа	освіта, література
Місце народження	хутір Вільховий Яр, Харківська губернія
Місце смерті	Оспедалетті, Італія
Поховання	Байкове кладовище
Alma mater	Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна
Magnum opus	Словарь української мови
Відзнаки
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/hrinchenko-b-d/

Життєпис

Грінченко Борис Дмитрович народився 27 листопада 1863 р. на хуторі Вільховий Яр поблизу с. Руські Тишки (тепер Харківський район Харківської області) неподалік від Харкова у дрібномаєтній зрусифікованій дворянській сім’ї.

У родині було п’ятеро дітей (Борис, Петро, Ганна, Любов, Аполлінарія). Борис був першою дитиною в сім’ї. Невдовзі (1876) батьки переїхали в Кути (Долбіно, Долбин Кут) під Харковом. Батько Грінченка, Дмитро Якович, нащадок козака, вибився у штабс-ротмістри. Був потомственним дворянином, людиною працьовитою та чесною. Мати Поліксенія Миколаївна – щира, гуманна та добра жінка, росіянка, донька полковника Літарєва, поміщика села Великі Проходи Харківського повіту. Вона зовсім не володіла українською мовою, пізніше твори сина спонукали її вивчити мову, щоб читати написане ним.

Освіта

У 1874—1879 рр. навчався в Харківському реальному училищі, де зблизився з народницькими гуртками.

Під час навчання у Харківському реальному училищі в 1879 р. був заарештований за підозрою у поширенні нелегальної літератури, після звільнення виключений з училища без права здобуття освіти у будь-якому іншому навчальному закладі.

У 1881 р. екстерном склав іспит на народного вчителя при Харківському університеті.

Діяльність

У 1881-1886 рр. - вчителював у селах Харківщини.

У 1886-1887 рр. - працював статистиком Херсонської губернії управи.

З 1887-1893 рр. - викладав на Катеринославщині в однокласній земській школі с. Олексіївна, що знаходилась на території економії відомої освітньої діячки Алчевської Х., таємно навчав учнів української грамоти, а також ознайомлював їх з історією та географією рідного краю, з творчістю найкращих представників національної літератури.

У 1894-1899 рр. працював на різних посадах у Чернігівській губернії земській управі.

Педагогічна діяльність

Вчителював у селах Харківщини (1881-1886), у селах Введенське, Тройчата (Єфремівка) та Олексіївка. Така часта зміна шкіл пояснюється кількома причинами. По-перше, в цих селах переважало російське мовне населення, а йому хотілося вивчати український фольклор та етнографію. По-друге, Борис Дмитрович намагався організувати справжнє навчання селянських дітей, робив спроби певним чином облаштувати виділені для занять приміщення, шукав засобів одержати якісь кошти. Усе це викликало роздратування в місцевої „еліти” – священиків, старост, урядників, спричинювало тяжкі конфлікти з ними.

Влітку 1883 р. Грінченко Б. Д. відвідував педагогічні курси в Змієві.

Восени 1887 р. Грінченко Б. Д. знову повернувся до вчителювання. З 1887-1893 рр. він викладав в однокласній земській школі с. Олексіївка Катеринославської губернії, яка розмістилася на території власної економії відомої освітньої діячки Алчевської Х. Д. Христина Данилівна на свої кошти збудувала шкільний будинок, узяла на себе значну частину витрат, а тому фактично була попечителькою цього навчального закладу і значною мірою впливала на організацію всього шкільного життя.

Викладаючи на Катеринославщині таємно навчав учнів української грамоти, а також ознайомлював їх з історією та географією рідного краю, з творчістю найкращих представників національної літератури.

Залюблений у рідний народ, його самобутню культуру, Борис Дмитрович страждав від того, що як педагог змушений був утілювати в життя русифікаторську політику царського уряду. Щодня стикаючись із сумнівними наслідками навчання дітей малозрозумілою для них мовою, молодий учитель вирішив таємно викладати їм українську грамоту.

Наукова діяльність

У центрі педагогічних поглядів Грінченка Б. – творення української національної школи, широке запровадження української мови в освіті, свідченням чого є праці «Яка тепер народна школа на Вкраїні» (1896), «Якої нам треба школи» (1906), «Народні вчителі та вкраїнська школа» (1906) та інші.

Науково-експертна діяльність

У 1881 р. під псевдонімом Ів. Перекотиполе на сторінках галицьких видань з’явилися вірші Б. Д. Грінченка. Незважаючи на всі складнощі подальшого життя, Борис Дмитрович уже не полишав літературної творчості. Його поезії, оповідання, повісті, драми, науково-популярні розвідки, фольклорні та етнографічні дослідження тощо (деякі з них підписані псевдонімами Вартовий, Вільхівський, Василь Чайченко та ін.) стали важливою складовою української культури.

На початку 80-х рр. XIX ст. Грінченко Б. Д. почав друкуватися в освітянській пресі. Життєва активність спонукала його вже в 19 років узяти участь у публічному обговоренні нагальних учительських проблем. Саме інформація про зміївські курси, вміщена в петербурзькому журналі „Русский начальный учитель” у 1883 р., стала першою публікацією майбутнього визначного діяча на педагогічну тематику. Впродовж наступних кількох років у цьому ж часописі за підписом „М-р-с” з’явилися його статті „Школы Змиевского уезда Харьковской губернии” (1884), „По поводу эмиритальной кассы учащих в народной школе” (1884), „Заметки сельского учителя о школьном деле: цель народной школы” (1885). „Прием учеников в народную школу и ученики-учителя” (1886). У них ішлося про злиденні умови, в яких здійснювалося початкове навчання сільських дітей в Україні, про тяжке матеріальне становище народних учителів, висловлювалися думки з приводу однієї з „вічних” педагогічних проблем – що є пріоритетнішим: дати учневі запас знань чи зосередити увагу на розвиткові його мислення тощо. Грінченко Б. Д.взяв участь у дискусії з приводу того, хто є кращими вихователем – чоловік чи жінка. На успішність навчально-виховного процесу, доводить він у дописах „Письмо в редакцию” (1884) та „Ответ на письмо учительницы Н. Никифоровой” (1885), принципово впливають не стать сільського педагога, а взаєморозуміння та взаємоповага між ним і місцевими жителями.

У 1888 р. він склав та розмалював буквар, за яким навчав учнів, а разом з ними і свою доньку, бажаючи, як сам писав, щоб рідною мовою озивалася до них наука.

У 1889 р. Грінченко Б. Д. створив ще один рукописний підручник – першу після букваря книжку для читання „Рідне слово”.

Оскільки українських дитячих книжок бракувало, він у такий же спосіб „випускав” свої переклади та оригінальні твори, складав збірнички творів інших письменників. Так з’явився на світ, зокрема, журнал „Квітка”, в якому вміщувалися оповідання, вірші, загадки й невеликі статті науково-популярного характеру. Номери часопису, надзвичайно старанно, розбірливо написані, густо оздоблені малюнками й візерунками, справляли сильне враження на маленьких читачів.

Борис Дмитрович почав плідно співпрацювати із львівською „Просвітою”. Тут на початку 1890-х рр. під псевдонімом В. Чайченко вийшли його науково-популярні брошури „Два славні мужі. І. Іван Гутенберг. II. Джемс Гарфільд” (1890), „Іван Котляревський, український письменник : Життєписне оповідання” (1891), „Григорій Квітка, український письменник: Життєписне оповідання” (1892), „Фінляндія і Сахара” (1892) та ін.

У 1895 р. у „Земском сборнике Черниговской губернии” надрукували статтю Грінченка Б. Д. „К вопросу журнале для детского чтения в земской народной школе”. В ній автор розвиваючи думку про неможливість дати учням початкової школи більше, ніж елементарну грамоту, детально розглядав один із засобів подальшого їх розвитку – дитячий часопис. Мету такого періодичного видання педагог вбачав у систематичному впливі на формування світогляду юної особистості. Щоб досягти бажаного результату, пише він, видавцеві треба врахувати чимало важливих моментів. Серед них – точне визначення віку читачів, високі вимоги до змісту публікацій, грамотна мова творів, зовнішній вигляд журналу тощо.

У 1894 р.Грінченко Б. Д. організував єдине на той час у Російській імперії видавництво дешевих українських книжок для народного читання. Аби здешевити видавничий процес, подружжя безкоштовно переписувало та редагувало рукописи, правило коректуру, а також виконувало всі адміністративні функції. Завдяки їхній праці побачили світ майже 50 назв книжок загальним тиражем 200 тис. примірників. Серед них твори П. А. Грабовського, Є. П. Гребінки, М. М. Коцюбинського, Ю. А. Федьковича, Т. Г. Шевченка, а також самого Бориса Дмитровича та його дружини.

У 1901 р. члени редакційної колегії журналу „Киевская старина” запропонували Борисові Дмитровичу доопрацювати матеріали для словника української мови.

У червні 1902 р. сім’я Грінченків із Чернігова переїхала до Києва, де, незважаючи на матеріальну скруту, Борис Дмитрович самовідданої здійснював титанічну працю: впорядкував, відредагував та значно доповнив (на 19 тис. слів) переданий йому лексичний матеріал. Чотири томи „Словаря української мови” виходили в Києві впродовж 1907-1909 рр. Вони містили близько 68 тис. реєстрованих українських слів з перекладом їх російською мовою і з відповідним українським ілюстративним матеріалом із найрізноманітніших джерел -фольклорних та етнографічних збірок, літературних творів, словників, розмовної народної мови – з усієї території Україні.

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Чернігівський період позначився активною участю просвітнього діяча в культурно-громадському житті України. Він разом із М. М. Коцюбинським, М. М. Грінченко, М. Ф. Чернявським, В. І. Самійленком входить до нелегальної чернігівської української громади, що поряд із загальнодемократичними вимогами пропагувала ідеї поширення національної освіти й культури. Разом зі своєю дружиною Борис Дмитрович безкоштовно впорядковував музей українських старожитностей В. В. Тарновського, в якому налічувалося понад 750 одних лише безцінних шевченківським експонатів. Ці та інші заходи Б. Д. Грінченка на терені українства спричинили негативну реакцію губернських властей. Київський період життя можна назвати вершиною громадської діяльності Грінченка Б. Д. Він вступив до Київської української громади та до Загальної безпартійної української організації, став спочатку одним із організаторів Української демократичної, потім одним із засновників Української радикальної і, нарешті, лідером Української демократично-радикальної партій. У програмних документах усіх цих організацій обов’язково підкреслювалася необхідність викладання в навчальних закладах рідною мовою учнів.

Родинні зв’язки

Грінченко Б. з дружиною та донькою

Грінченко Б. був одружений з Грінченко Марією Миколаївною (1863—1928), до шлюбу Гладиліною. Вони повінчалися 10 лютого 1884 р. в приміщенні школи в селі Нижня Сироватка (нині Сумська область), де Борис на той час був завідувачем. Грінченко з дружиною були дуже близькі, окрім кохання їх єднала спільність переконань і життєвих позицій.

Грінченко-Загірня Марія Миколаївна (1863 – 1928) – українська письменниця, перекладач, видавець, відома широкому загалу як дружина і соратниця, вірна помічниця і послідовна продовжувачка справи свого чоловіка – відомого українського письменника і громадського діяча Грінченка Бориса Дмитровича.

Вона стала не тільки вірною помічницею в усіх громадських, літературних і просвітянських справах свого чоловіка, а й сама завдяки йому долучилася до літературної діяльності. Політичні реалії та погляди обивателів (адже письменство вважалося не дуже пристойним заняттям для жінки) змушували приховувати своє авторство за псевдонімами. У Марії Грінченко їх було кілька – М. Чайченко, М. Доленко, П. 3. Р-ой, але в історії письменства вона найбільш знана як Марія Загірня.

У подружжя була лише одна дитина — донька Настя. Вона цікавилась українським національним рухом, перекладала, писала, захоплювалась музикою. Після закінчення гімназії у Києві, Грінченко Настя вирушила до Львова, де записалася на філософський факультет і слухала лекції професорів Грушевського, Колесси, Студинського. Значне враження справила на неї зустріч з Іваном Франком. Крім того, вона познайомилася з членами РУП, що її повністю захопило. Приїжджаючи додому, до Києва, не зважаючи на перевірки, Анастасія привозила підпільну літературу. Таким чином вона стала активною учасницею соціал-демократичного робітничого руху.

Архівні документи засвідчують пряму причетність Грінченко Анастасії до збройних виступів протягом революції 1905—1907 рр., в яких вона брала участь зі своїм нареченим. Після того як її було ув'язнено, на початку 1906 р. в Анастасії розвинувся туберкульоз. Борис та Марія докладали великих зусиль, аби звільнити доньку за станом здоров'я. Туберкульоз розвивався швидко й 1 жовтня 1908 р. Грінченко Анастасія померла. Невдовзі помер немовлям і її єдиний син. Ці смерті дуже підірвали здоров'я Бориса, він помер за півтора року після доньки.

Додаткові відомості

Довідка

Грінченко Борис Дмитрович (іноз. Hrinchenko Borys) - український письменник, публіцист, педагог, літературознавець, лексикограф, етнограф, дослідник української старовини, перекладач, видавець, громадсько-культурний діяч.

Місце народження - хутір Вільховий Яр, Харківська губернія (27.03.1863 - 23.04.1910).

Місце навчання - Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна.

Місце роботи - .

Напрями діяльності - педагог, письменник, літературознавець, лексикограф, етнограф, перекладач, видавець.

Найвизначніші праці - Словарь української мови.

Основні нагороди - .

Науковий напрям - освіта, література.

Автор

Антонець Н. Б., Якобчук Н. О.

Оприлюднено: ..2025

Останні зміни: ..2025

Модератор: Литовченко О. В.