Українська електронна енциклопедія освіти

Це гасло потребує редагування згідно вказаної структури та додавання мультимедійного контенту. Щоб стати автором статті або внести пропозиції щодо її змісту, будь ласка, скористайтесь формою зворотного зв'язку на сторінці Контакти.

Обдарованість

Обдарованість

Обдарованість (абрев. якщо є) (від лат., англ., фр., нім. етимологічна довідка для назв іншомовного походження) – дефініція.

Джерела

1. Про захист персональних даних: Закон України N2 2297-VІ від 1 черв. 2010 р. // Офіційний вісник України. 2010. № 49. С. 199 (зі змін.; ост. ред. 18 січ. 2025 р.)
2. Радкевич О. П. Цивільно-правова охорона і захист персональної інформації в мережі Інтернет: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.031 Нац. акад. внутр. справ. Київ, 2014.243 с.
3. Смоляк О. Є. Доступ до публічної інформації у контексті законодавчих новел // Митна справа. 2011. Вип. 2 (74). Ч. 2. С. 81-87.
4. Дмитренко О. А. Право фізичної особи на власні персональні дані в цивільному праві України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2010. 210 с.

Автори

ОБДАРОВАНІСТЬ – унікальне й оптимальне поєднання задатків індивіда, що за сприятливих соціально-педагогічних умов слугують основою для розвитку в нього відповідних здібностей, які дозволяють йому ефективно накопичувати життєвий досвід і реалізувати його у професійній продуктивній чи репродуктивній діяльності. Той факт, що індивід отримує при народженні унікальний набір задатків, є не- заперечним. Проте немає однозначного розуміння цієї унікальності, оскільки її можна трактувати як успадкування різними індивідами дещо різних наборів задатків (що малоймовірно, коли ведемо мову про психічно і фізично повноцінного індивіда) або успадкування ними всієї палітри задатків, притаманних людині як біологічному виду, проте з варіативно закладеними стосовно окремих задатків потенційними можливостями для розвитку відповідних здібностей. Як наслідок, помилково ототожнювати зазначену унікальність з обдарованістю, оскільки своєрідність задатків хоча і визначає переважно життєву траєкторію індивіда, проте не може отримати іншого статусу, окрім відправної точки у кристалізації того психічного феномена, який називають обдарованістю. Традиційно вважають, що в процесі психічної діяльності, що протікає в певних соціально-педагогічних умовах, задатки трансформуються у здібності. Насправді у процесі зазначеної діяльності, що відбувається під впливом та в умовах згаданого середовища, утворюються і розвиваються певні нервові зв’язки (тобто здібності), а отримані при народженні задатки визначають межу і темп цього розвитку. То ж, ведучи мову про обдарованість, цей психічний конструкт доцільно пов’язувати не тільки з успадкованими задатками, а й з рівнем розвитку відповідних здібностей, що визначається як унікальністю задатків, так і сприятливістю соціально-педагогічних середовища. Не менш важливою для кристалізації обдарованості (зокрема, з врахуванням сказаного вище, для максимально можливого розвитку здібностей) є вимога оптимальності поєднання задатків, отриманих індивідом при народженні. Річ у тім, що за розвиток однієї здібності, як правило, відповідають декілька задатків. А отже, рівень її розвитку визначається потенційною перспективою необхідних задатків. До того ж, певна здібність може вимагати необхідних задатків з різними потенційними перспективами, що відображає названу вимогу оптимального їх поєднання. На основі того, що індивід отримав при народженні унікальне та оптимальне поєднання задатків і розвинув на цій основі у сприятливих соціально-педагогічних умовах до високого рівня певні здібності, ще надто рано констатувати факт кристалізації у його психіці того феномена, який називають обдарованістю. Здібності як нервові зв’язки можуть утворитися і розвиватися у різній за характером психічній діяльності, зокрема у процесі так званого психологічного чи, навіть, педагогічного тренінгу. Але для кристалізації обдарованості цього недостатньо. Необхідне накопичення життєвого досвіду, тобто приріст знань та умінь, які індивід здатний використати у процесі розв’язування реальних теоретичних і практичних задач, аналогічних чи допустимо віддалених за своєю суттю від тих, під час розв’язування яких розвивалися здібності, накопичувалися знання та уміння. Врешті, останньою щаблиною, на яку піднімається зародок обдарованості у своїй кристалізації, є психічна здатність індивіда використати накопичені знання та уміння у професійній продуктивній та репродуктивній діяльності. І ця здатність детермінується не тільки прагматичним фоном навчальної діяльності індивіда, але і його мотивацією на пізнання нового і критичне ставлення до наявного та потребою зробити власний внесок у розвиток людської цивілізації. І якщо останнє проростає на тлі позитивного емоційного стану за умови достатньої психічної енергії індивіда, то кристалізація обдарованості відбулася. З врахуванням зазначеного стають зрозумілими застереження фахівців щодо трактування обдарованості як статично притаманного атрибута психіки індивіда та її ранньої і академічно спрямованої діагностики. Літ.: Renzulli J.S. A General Theory for the Development of Creative Productivity through the Pursuit of Ideal Acts of Learning // Gifted Child Quarterly.– 1992.– Vol. 36.– No. 4.– P. 170–182 І.С.Волощук