Українська електронна енциклопедія освіти

Сікорський Іван Олексійович

Сікорський Іван Олексійович - (іноз. Sikorskyi Ivan) - український психіатр, психолог, педагог, один з основоположників дитячої психології та психопатології.

Сікорський Іван Олексійович
Ім’я особи	Сікорський Іван Олексійович (іноз. Sikorskyi Ivan)
Інші прізвища
Роки життя	07.06.1842 - 14.11.1919
Науковий ступінь	доктор наук
Вчене звання	професор
Напрями діяльності	психіатр, психолог, педагог
Наукова школа
Місце народження	с. Антонове Сквирського повіту Київської губернії
Місце смерті	Київ
Поховання	Байкове кладовище
Alma mater	Київський університет святого Володимира
Magnum opus
Відзнаки
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/sikorskyy-ivan-oleksiyovych/

Життєпис

Сікорський Іван Олексйович народився 26 травня 1842 р. в селі Антонове Сквирського повіту Київської губернії в родині священика.

Освіта

Початкову освіту здобув у місцевому духовному училищі, продовжив навчання в Київській духовній семінарії.

У 1869 р. закінчив з відзнакою медичний факультет Київського університету Св. Володимира. Після закінчення курсу залишився на три роки при ньому для підготовки до професорського звання (за спеціальністю патологія душевних і нервових хвороб).

У 1872 р. захистив дисертацію «Про лімфатичні судини легенів», радою університету йому було присвоєно звання доктора медицини.

Діяльність

Педагогічна діяльність

У 1872 р. Сікорський Іван Олексійович поїхав до до Санкт-Петербурга для вивчення душевних хвороб під керівництвом професора Балінського.

З початку 1873 р. до листопада 1880 р. лікував пенсіонерів при клініці душевних хвороб Імператорської військово-медичної академії і одночасно виконував обов’язки молодшого медичного чиновника при медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ (лютий 1873 р.).

У 1873–1874 рр. Івана Олексійовича обрали колезьким асесором і відрядили на один рік для підвищення наукового рівня до клініки Медико-хірургічної академії.

З листопада 1880 р. його зарахували на посаду лікаря при психіатричній лікарні Св. Миколая Чудотворця в Санкт-Петербурзі.

У 1880 р. Сікорський Іван Олексійович за дорученням Головного начальника військових навчальних закладів генерала Ісакова М. В. вирушив до Вольської військової прогімназії Саратовської губернії для важковиховуваних дітей.

13 березня 1882 р. постановою конференції Імператорської військово-медичної академії Сікорському Івану Олексійовичу присвоїли звання приват-доцента психіатрії і нервових хвороб.

У 1884 р. став штатним ординатором лікарні Св. Миколая Чудотворця та консультантом Максиміліанівської клініки.

У 1884 р. отримав пропозицію перейти у Московський університет, але відмовився та повернувся до Київського університету, де працював майже до своєї смерті.

На початку 1885 р. учений повернувся до Києва і працював екстраординарним професором університету Св. Володимира на кафедрі систематичного і клінічного вивчення нервових і душевних хвороб.

У травні 1885 р. його призначили директором Київського попечительського комітету в’язниць.

У жовтні 1902 р. Івана Олексійовича за пропозицією попечителя Київського учбового округу затвердили кандидатом у судді професорського дисциплінарного суду університету Св. Володимира. Йому було виголошено подяку від імператриці Марії Федорівни за безкоштовне читання лекцій з педагогічної психології протягом 1901/1902 навчального року ученицям Фундуклеївської та Київської подільської жіночих гімназій.

У 1908—1912 рр. викладав фізіогноміку в Музично-драматичній школі Миколи Лисенка.

30 вересня 1907 р. його обрали директором Київського педагогічного фребелівського інституту (першого і єдиного на початку ХХ ст. вищого навчального закладу, який готував вихователів і керівників дитячих садків) і головою Київського фребелівського товариства.

2 січня 1910 р. вченому було присвоєно звання заслуженого професора Київського університету Св. Володимира.

Наукова діяльність

Одним із напрямів психологічних пошуків Сікорського Івана Олексійовича є виховння важковиховуваних дітей.

Учений намагався з’ясувати основні причини порушень у психіці дитини, простежити основні напрями її нервово-психічного розвитку в період першого дитинства й таким чином визначити умови, що сприяють цьому розвиткові, а також знайти засоби, які можуть уповільнити ці порушення.

Психолог, наголошував на наявності складних психологічних впливів, які можуть спровокувати негативні прояви в характері дитини: скажімо, поганий приклад, неправильне виховання. У подоланні таких проявів повинні брати участь не лише психологи, фізіологи, а й педагоги — їхні безпосередні наставники. Іван Олексійович вирізняв й інші причини порушень дитячої психіки, які мають лікувати представники медицини, адже ці порушення залежать від умов зростання організму й розвитку фізіологічних (у тому числі й нервово-психічних) функцій.

Опікуючись проблемами виникнення нервових захворювань у дітей, І. О. Сікорський та професори Ф. Леш і В. Чернов у березні 1890 р. подали рапорт до медичного факультету університету про відкриття клініки діагностики нервових і дитячих хвороб. Оскільки клініки, що вже діяли, перебували в жахливому стані, не мали необхідного забезпечення, то, на думку Івана Олексійовича, актуальним було їх облаштування. Для цього необхідно ввести їх до складу факультативних клінік при університеті, започаткувати в них посади штатних ординаторів і фельдшерів, просити про виділення 300 рублів на кожну клініку для безкоштовного лікування, зарахувати клініки як університетські факультативні при Олександрійській міській лікарні.

Учений часто виступав з публічними лекціями перед київською інтелігенцією. Зокрема, 25 березня 1890 р. з дозволу Київського учбового округу й Київського генерал-губернатора він прочитав лекцію «О влиянии нравственных страданий на организм человека». З ініціативи доповідачакошти від неї надійшли в касу «Общества воспомоществования студентам» при університеті Св. Володимира.

8 вересня 1905 р. на урочистому засіданні ІІ з’їзду вітчизняних психіатрів у Києві вчений піддав різкій критиці стан середніх шкіл, вважаючи, що вони зовсім не враховують почуття й волю, психологічні й фізіологічні можливості дітей.

Розкриваючи педагогічні й психологічні підходи до виховання, доповідач підкреслював, що мистецтво виховання й мистецтво психологічне мають між собою точки зіткнення, спрямовані на душу дитини, потребують широкої всебічної підготовки не лише професійної, а й моральної бо «…искусство воспитания имеет всеобъемлещую важность, искусство психиатрическое имеет великую важность».

Учений багато уваги приділяв питанням освіти дітей і молоді. Основним завдання середньої школи, на його думку, є виховальне навчання, тому що «…такое обучение рассчитано не только на сообщение сведений, но и на развитие самих способностей».

У своїх психологічних дослідженнях він актуалізував таке питання, як турбота про охорону розумової праці, яка є новим медично-педагогічним завданням і «…выражается в попытках исследовать условия умственного труда, его свойства и наилучшие приёмы осуществления».

Розумову працездатність і ступінь уваги І. О. Сікорський досліджував за допомогою таких прийомів експериментальної психології: швидке читання; швидке написання під диктовку; підраховування друкованих літер у рядку по одній, по дві, по три і т.д.; додавання однозначних чисел; заучування чисел і слів; визначення максимальної швидкості удару метронома, при якому суб’єкт ще не плутається в обрахунку; підкреслювання відомих літер зокрема с, р або інших з друкованої книжки.

У ході спостережень Іван Олексійович з’ясував, що в розумовій праці можна виокремити три фази:

Стан вправлення. Спочатку розумова працездатність поступово підвищується, і цей процес може тривати протягом двох годин.

Стан захоплення професор називав вищою формою розумової діяльності: «…оно наступает, как плод правильной, непрерывной, не утомительной умственной работы изо дня в день». На противагу стану вправлення, захоплення не є «длительным умственным даром», а може як зникати, так і з’являтися.

І остання , третя фаза – стан втоми. Істотною її ознакою є не лише уповільнення розумової діяльності, «но и глубокое изменение самых свойств её, состоящее в том, что количество так называемых внешних ассоциаций увеличивается, а внутренних — значительно уменьшается».

Отже, психолог дійшов висновку, для підтримки успішної діяльності необхідно заглибитися в неї й захопитися, тільки тоді досягається найвищий ступінь успішності. Знання психологічних особливостей розумової праці, уміння правильно її організувати, мають допомогти в цьому вчителеві та учневі: «Для успехов необходимо, чтобы и ученик, и учитель одинаково были бодры. Утомление одного из них понижает успехи дела, но утомление обоих понижает успехи ученика в кратных пропорциях».

Запропонований І. О. Сікорським метод вивчення феномена втоми було покладено в основу аналогічних досліджень у таких країнах Європи, як Австрія й Німеччина.

Ученого цікавили різні психолого-педагогічні проблеми, серед них – психологічне значення дитинства, зокрема дошкільного періоду. Він одним із перших вітчизняних педагогів звернув увагу на дошкільний вік як на окремий період дитинства.

Найважливіші періоди життя людини – раннє дитинство й дошкільний вік. Вони є тією складовою людської душі, котру необхідно розпізнати й вивчити, аби передбачити майбутню психологічну біографію і спрямувати духовний розвиток юної особистості.

Він був переконаний, що ознайомлення педагога з раннім дошкільним періодом життя дитини необхідне для її психологічного розвитку і правильного виховання. Тому, дійшов висновку Іван Олексійович, має бути створена психологія шкільного віку, «должно быть начато систематическое изучение детей, как залог будущого правильного развития их характера».

Продовжуючи свої дослідження, професор зупинився на психічному стані дитини, запропонував таку періодизацію його вивчення: 1) інстинктивне і життя; 2) воля і рух; 3) розум і пам’ять, тямущість, допитливість; 4) почуття; 5) складний душевний стан, особистість, індивідуальність.

Науково-експертна діяльність

У 1896–1905 рр. Сікорський Іван Олексійович видавав журнал «Вопросы нервно-психической медицины».

Міжнародне співробітництво

У 1879 р. його обрали членом-кореспондентом Бельгійського королівського медичного товариства.

У 1882 р. він став іноземним членом-кореспондентом Паризького товариства громадської медицини і професійної гігієни.

Політична, громадська та волонтерська діяльність

У 1904 р. з його ініціативи в Києві було створено Лікарсько-педагогічний інститут для розумово відсталих та нервових дітей.

Сікорський І. О. став членом Товариства психіатрів і Товариства російських лікарів (Санкт-Петербург).

Основні праці

Сікорський І. О. залишив багато праць з психології, психіатрії, медицини та педагогіки. Науковий доробок ученого належить до найяскравіших здобутків світової гуманістичної психології та педагогіки кінця позаминулого й початку минулого століття.

Автор понад 100 наукових праць, багатьох монографій і посібників, у тому числі близько 50 із загальної психології.

«Воспитание в возрасте первого детства» (1884), «Душа дитини» (1901), «Київський педагогічний Фребелівський інститут і його завдання» (1907 р., )«Психологічні основи виховання і навчання» (1909 р.), «Психологическая борьба с самоубийством в юные годы» (1913 р.).

Родинні зв’язки

Чоловік (з 1874 р.) Русов Олександр Олександрович (07.02.1847 – 08.10.1915) - громадський діяч, етнограф і фольклорист.

Діти:

Відеоматеріали

Load video

YouTube might collect personal data. Privacy Policy

ContinueDismiss

Цікаві факти і висловлювання

Рідна мова – це перша умова, щоб учні проходили науку свідомо. (Русова С. Ф.)

Нація народжується біля дитячої колиски, тільки на рідному ґрунті. (Русова С. Ф.)

Бути гарним педагогом – це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки. (Русова С. Ф.)

Народові, який не має своєї школи і не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні. (Русова С. Ф.)

Національне виховання – не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу. (Русова С. Ф.)

Українська самосвідомість – відчуття задоволення, гордості за приналежність особистості до своєї нації, до своєї держави. (Русова С. Ф.)

Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій. (Русова С. Ф.)

Велике значення в національному вихованні має обряд відзначення народних свят. (Русова С. Ф.)

В Україні повинна бути своя національна школа, на своїй державній рідній мові. (Русова С. Ф.)

Довідка

Русова Софія Федорівна (іноз. Rusova Sofiia) - видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху, доктор наук.

Місце народження - Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Україна (18.02.1856 - 05.02.1940).

Місце навчання - Фундуклеївська гімназія.

Місце роботи - Київ, Одеса, Кам'янець-Подільський, Україна, Прага, Чехія.

Напрями діяльності - освіта.

Найвизначніші праці - "Український буквар".

Основні нагороди - нагрудний знак Софія Русова.

Науковий напрям - дошкільна освіта.

Пов’язані статті УЕЕО

нагрудний знак «Софія Русова», Грінченко Б. Д., "Кобзар"

Джерела

1. Філімонова Т. В. Сікорський Іван Олексійович : [біографія]. Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 1 : Х-ХІХ століття. С. 525–530.

Автор

Антонець Н. Б.

Оприлюднено: 20.06.2024

Останні зміни: 04.07.2024

Модератор: Lytovchenko