Українська електронна енциклопедія освіти

Сікорський Іван Олексійович

Сікорський Іван Олексійович - (іноз. Sikorskyi Ivan) - український психіатр, психолог, педагог, один з основоположників дитячої психології та психопатології.

Сікорський Іван Олексійович
Ім’я особи	Сікорський Іван Олексійович (іноз. Sikorskyi Ivan)
Інші прізвища
Роки життя	07.06.1842 - 14.11.1919
Науковий ступінь	доктор наук
Вчене звання	професор
Напрями діяльності	психіатр, психолог, педагог
Наукова школа	психологія, педагогіка
Місце народження	с. Антонове Сквирського повіту Київської губернії
Місце смерті	Київ
Поховання	Байкове кладовище
Alma mater	Київський університет святого Володимира
Magnum opus	Душа дитини
Відзнаки
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/sikorskyy-ivan-oleksiyovych/

Життєпис

Сікорський Іван Олексйович народився 26 травня 1842 р. в селі Антонове Сквирського повіту Київської губернії в родині православного священника.

Освіта

Початкову освіту здобув у місцевому духовному училищі, продовжив навчання в Київській духовній семінарії.

У 1869 р. закінчив з відзнакою медичний факультет Київського університету Св. Володимира. Після закінчення курсу залишився на три роки при ньому для підготовки до професорського звання (за спеціальністю патологія душевних і нервових хвороб).

У 1872 р. захистив дисертацію «Про лімфатичні судини легенів», радою університету йому було присвоєно звання доктора медицини.

Діяльність

Педагогічна діяльність

У 1872 р. Сікорський Іван Олексійович поїхав до Санкт-Петербурга для вивчення душевних хвороб під керівництвом професора Балінського Б. І.

З початку 1873 р. до листопада 1880 р. лікував пенсіонерів при клініці душевних хвороб Імператорської військово-медичної академії і одночасно виконував обов’язки молодшого медичного чиновника при медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ (лютий 1873 р.).

У 1873–1874 рр. Івана Олексійовича обрали колезьким асесором і відрядили на один рік для підвищення наукового рівня до клініки Медико-хірургічної академії.

З листопада 1880 р. його зарахували на посаду лікаря при психіатричній лікарні Св. Миколая Чудотворця в Санкт-Петербурзі.

У 1880 р. Сікорський Іван Олексійович за дорученням Головного начальника військових навчальних закладів генерала Ісакова М. В. вирушив до Вольської військової прогімназії Саратовської губернії для важковиховуваних дітей.

13 березня 1882 р. постановою конференції Імператорської військово-медичної академії Сікорському Івану Олексійовичу присвоїли звання приват-доцента психіатрії і нервових хвороб.

У 1884 р. став штатним ординатором лікарні Св. Миколая Чудотворця та консультантом Максиміліанівської клініки.

У 1884 р. отримав пропозицію перейти у Московський університет, але відмовився та повернувся до Київського університету, де працював майже до своєї смерті.

На початку 1885 р. учений повернувся до Києва і працював екстраординарним професором університету Св. Володимира на кафедрі систематичного і клінічного вивчення нервових і душевних хвороб.

У травні 1885 р. його призначили директором Київського попечительського комітету в’язниць.

У жовтні 1902 р. Івана Олексійовича за пропозицією попечителя Київського учбового округу затвердили кандидатом у судді професорського дисциплінарного суду університету Св. Володимира. Йому було виголошено подяку від імператриці Марії Федорівни за безкоштовне читання лекцій з педагогічної психології протягом 1901/1902 навчального року ученицям Фундуклеївської та Київської подільської жіночих гімназій.

У 1908—1912 рр. викладав фізіогноміку в Музично-драматичній школі Миколи Лисенка.

30 вересня 1907 р. його обрали директором Київського педагогічного фребелівського інституту (першого і єдиного на початку ХХ ст. вищого навчального закладу, який готував вихователів і керівників дитячих садків) і головою Київського фребелівського товариства.

2 січня 1910 р. вченому було присвоєно звання заслуженого професора Київського університету Св. Володимира.

Наукова діяльність

Одним із напрямів психологічних пошуків Сікорського Івана Олексійовича є виховння важковиховуваних дітей.

Учений намагався з’ясувати основні причини порушень у психіці дитини, простежити основні напрями її нервово-психічного розвитку в період першого дитинства й таким чином визначити умови, що сприяють цьому розвиткові, а також знайти засоби, які можуть уповільнити ці порушення.

Психолог, наголошував на наявності складних психологічних впливів, які можуть спровокувати негативні прояви в характері дитини: скажімо, поганий приклад, неправильне виховання. У подоланні таких проявів повинні брати участь не лише психологи, фізіологи, а й педагоги — їхні безпосередні наставники. Іван Олексійович вирізняв й інші причини порушень дитячої психіки, які мають лікувати представники медицини, адже ці порушення залежать від умов зростання організму й розвитку фізіологічних (у тому числі й нервово-психічних) функцій.

Опікуючись проблемами виникнення нервових захворювань у дітей, Сікорський І. О. та професори Леш Ф. і Чернов В. у березні 1890 р. подали рапорт до медичного факультету університету про відкриття клініки діагностики нервових і дитячих хвороб. Оскільки клініки, що вже діяли, перебували в жахливому стані, не мали необхідного забезпечення, то, на думку Івана Олексійовича, актуальним було їх облаштування. Для цього необхідно ввести їх до складу факультативних клінік при університеті, започаткувати в них посади штатних ординаторів і фельдшерів, просити про виділення 300 рублів на кожну клініку для безкоштовного лікування, зарахувати клініки як університетські факультативні при Олександрійській міській лікарні.

Учений часто виступав з публічними лекціями перед київською інтелігенцією. Зокрема, 25 березня 1890 р. з дозволу Київського учбового округу й Київського генерал-губернатора він прочитав лекцію «О влиянии нравственных страданий на организм человека». З ініціативи доповідачакошти від неї надійшли в касу «Общества воспомоществования студентам» при університеті Св. Володимира.

8 вересня 1905 р. на урочистому засіданні ІІ з’їзду вітчизняних психіатрів у Києві вчений піддав різкій критиці стан середніх шкіл, вважаючи, що вони зовсім не враховують почуття й волю, психологічні й фізіологічні можливості дітей.

Розкриваючи педагогічні й психологічні підходи до виховання, доповідач підкреслював, що мистецтво виховання й мистецтво психологічне мають між собою точки зіткнення, спрямовані на душу дитини, потребують широкої всебічної підготовки не лише професійної, а й моральної бо «…искусство воспитания имеет всеобъемлещую важность, искусство психиатрическое имеет великую важность».

Учений багато уваги приділяв питанням освіти дітей і молоді. Основним завдання середньої школи, на його думку, є виховальне навчання, тому що «…такое обучение рассчитано не только на сообщение сведений, но и на развитие самих способностей».

У своїх психологічних дослідженнях він актуалізував таке питання, як турбота про охорону розумової праці, яка є новим медично-педагогічним завданням і «…выражается в попытках исследовать условия умственного труда, его свойства и наилучшие приёмы осуществления».

Розумову працездатність і ступінь уваги Сікорський І. О. досліджував за допомогою таких прийомів експериментальної психології: швидке читання; швидке написання під диктовку; підраховування друкованих літер у рядку по одній, по дві, по три і т.д.; додавання однозначних чисел; заучування чисел і слів; визначення максимальної швидкості удару метронома, при якому суб’єкт ще не плутається в обрахунку; підкреслювання відомих літер зокрема с, р або інших з друкованої книжки.

У ході спостережень Іван Олексійович з’ясував, що в розумовій праці можна виокремити три фази:

Стан вправлення. Спочатку розумова працездатність поступово підвищується, і цей процес може тривати протягом двох годин.

Стан захоплення професор називав вищою формою розумової діяльності: «…оно наступает, как плод правильной, непрерывной, не утомительной умственной работы изо дня в день». На противагу стану вправлення, захоплення не є «длительным умственным даром», а може як зникати, так і з’являтися.

І остання , третя фаза – стан втоми. Істотною її ознакою є не лише уповільнення розумової діяльності, «но и глубокое изменение самых свойств её, состоящее в том, что количество так называемых внешних ассоциаций увеличивается, а внутренних — значительно уменьшается».

Отже, психолог дійшов висновку, для підтримки успішної діяльності необхідно заглибитися в неї й захопитися, тільки тоді досягається найвищий ступінь успішності. Знання психологічних особливостей розумової праці, уміння правильно її організувати, мають допомогти в цьому вчителеві та учневі: «Для успехов необходимо, чтобы и ученик, и учитель одинаково были бодры. Утомление одного из них понижает успехи дела, но утомление обоих понижает успехи ученика в кратных пропорциях».

Запропонований Сікорським І. О. метод вивчення феномена втоми було покладено в основу аналогічних досліджень у таких країнах Європи, як Австрія й Німеччина.

В історії педагогіки Сікорський І. залишився як одним із перших вітчизняних учених, який обґрунтував психологічні засади дошкільної педагогіки. Ще у 80-х роках ХІХ ст. учений доводив, що першочерговим завданням психологів і педагогів має стати всебічне вивчення особливостей розвитку дітей дошкільного віку, популяризував ідеї щодо важливості створення мережі дитячих садочків та підготовки жінок-виховательок; поширював міркування про доцільність виховного впливу батьків на розвиток дитини від перших днів її життя на противагу тогочасним традиційним уявленням.

Великого значення у формуванні особистості дошкільника вчений надавав сімейному вихованню. Саме сімейне оточення – батьки, члени родини, на думку Сікорського І., здійснюють найсильніший вплив на дитину, її фізичний, психічний, розумовий і моральний розвиток.

Не менш значущим став його новаторський внесок у розвиток ідей про виховання дітей з аномаліями психофізичного розвитку. Він послідовного обстоював необхідність розробляти психолого-педагогічні методи, спрямовані на посильний розвиток дітей з розумовими і психічними відхиленнями, оскільки, вважав: розумово відсталі діти, «яких не навчили і не розвинули у школі, у майбутньому збільшать загальний відсоток злочинності»

Ученого цікавили різні психолого-педагогічні проблеми, серед них – психологічне значення дитинства, зокрема дошкільного періоду. Він одним із перших вітчизняних педагогів звернув увагу на дошкільний вік як на окремий період дитинства.

Найважливіші періоди життя людини – раннє дитинство й дошкільний вік. Вони є тією складовою людської душі, котру необхідно розпізнати й вивчити, аби передбачити майбутню психологічну біографію і спрямувати духовний розвиток юної особистості.

Він був переконаний, що ознайомлення педагога з раннім дошкільним періодом життя дитини необхідне для її психологічного розвитку і правильного виховання. Тому, Іван Олексійович дійшов висновку, має бути створена психологія шкільного віку, «должно быть начато систематическое изучение детей, как залог будущого правильного развития их характера».

Продовжуючи свої дослідження, професор зупинився на психічному стані дитини, запропонував таку періодизацію його вивчення: 1) інстинктивне і життя; 2) воля і рух; 3) розум і пам’ять, тямущість, допитливість; 4) почуття; 5) складний душевний стан, особистість, індивідуальність.

Сікорський Ігор Олексійович також досліджував психологічні аспекти суїциду.

Він не лише опікувався дослідженням фізіологічного та психологічного розвитку дитини, а й брав активну участь у суспільному і педагогічному житті Києва.

Перелом у житті Сікорського І. О. стався в 1913 р., коли він виступив як експерт у справі Бейліса (інспірованого судового процесу проти людини, безпідставно звинуваченої у вбивстві з ритуальною метою православного хлопчика). Іван Олексійович висловив припущення, що ці ритуальні дії були здійснені фанатиками-сектантами іудейського віросповідання. Психолога звинуватили в «юдофобстві», від нього почала відвертатися демократично налаштована інтелігенція.

Науково-експертна діяльність

У 1896–1905 рр. Сікорський Іван Олексійович видавав журнал «Вопросы нервно-психической медицины».

Міжнародне співробітництво

У 1879 р. його обрали членом-кореспондентом Бельгійського королівського медичного товариства.

У 1882 р. він став іноземним членом-кореспондентом Паризького товариства громадської медицини і професійної гігієни.

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Як громадський діяч Сікорський І. О. — почесний член київського клубу російських націоналістів. Був активним супротивником українського національного відродження, стояв на позиціях загальноросійської ідеї та малоросійства, вважав українців малоросами, південно-західною гілкою єдиного російського народу, а не окремим етносом.

У 1904 р. з його ініціативи в Києві було створено Лікарсько-педагогічний інститут для розумово відсталих та нервових дітей.

Сікорський І. О. став членом Товариства психіатрів і Товариства російських лікарів (Санкт-Петербург).

Основні праці

Сікорський І. О. автор праць з психології, психіатрії, медицини та педагогіки. Автор понад 100 наукових праць, багатьох монографій і посібників, у тому числі близько 50 із загальної психології.

Зокрема: «Виховання у віці першого дитинства» (1884), «Хід розумового і морального розвитку в перші роки життя» (1901), «Душа дитини» (1901), «Київський педагогічний Фребелівський інститут і його завдання» (1907), «Психологічні основи виховання і навчання» (1909), «Психологічне значення дитинства і дошкільного періоду» (1911), «Психологическая борьба с самоубийством в юные годы» (1913) та ін.

• 
• 
• 
• 
• 
• 

Досягнення

Визнання

Образ Св. Іоанна у Володимирському соборі в Києві В. Васнецов писав з Івана Олексійовича Сікорського, сина священика.

Київ, Байкове кладовище. Пам’ятник Сікорському І. О.

«Сікорський Іван Олексійович (26.05.1842–14.02.1919)» − виставка з колекції фонду рідкісних і цінних видань бібліотеки НМУ ім. О. О. Богомольця.

Родинні зв’язки

Дружина – Марія (Зінаїда) Стефанівна Сікорська (Темрюк-Черкасова) (?-1907) - мала славу високоосвіченої жінки. Скориставшись реформами в галузі освіти, вона здобула медичну освіту, працювала лікарем-терапевтом, поки не вийшла заміж за молодого перспективного психіатра. Усе подальше життя вона присвятила родині.

Діти:

Лідія Іванівна(1874-1949), Ольга Іванівна(?-1925), Олена (1880-?).

Сергій Іванович (1885-1914) — морський офіцер, котрий 28 вересня 1914 р. у Фінській затоці потонув разом із екіпажом крейсера «Паллада», торпедованого німецьким підводним човном «U-26».

Ігор Іванович (1889-1972) — авіаконструктор. Творець перших у світі літаків: чотиримоторного «Руський витязь» (1913), важкого чотиримоторного бомбардувальника і пасажирського літака «Ілля Муромець» (1914), трансатлантичного гідроплана (1934), серійного гелікоптера одногвинтової схеми (1942), Sikorsky S-29-A. Конструктор першого в США літака-амфібії.

Закінчив Морський кадетський корпус (1903–1906 рр.) в Петербурзі та Київський політехнічний інститут (1907–1911 рр.). Навчався у Паризькій технічній школі (1906 р.).

У 1908–1912 рр, навчаючись у Київському політехнічному інституті, спроектував і побудував кілька гелікоптерів, літаків-біпланів. Ідею гелікоптера йому навіяли малюнки повітряного ґвинта Леонардо да Вінчі. У 1908–1912 рр. побудував у Києві 6 моделей літаків та гелікоптер.

У 1910 р. Сікорський Ігор Іванович розпочав створення свого першого аероплану.

У 1912–1918 рр. — головний конструктор авіаційного відділу Російсько-Балтійського вагонного заводу, конструював цілу серію нових типів літаків.

У 1918 р. емігрував до США, де в 1923-у р. заснував компанію Sikorsky Aircraft.

Фотогалерея

• 
• 
• 
• 
• 
• 

Відеоматеріали Цікаві факти і висловлювання

«Дитяча психологія, – велика справа, а вміння пов’язувати цю психологію з психологічною долею майбутньої особистості – ще більш важлива задача».

(Сікорський І. О.)

«Навряд чи треба говорити про те, що оточення дитини, природа, люди, найближча сімейна атмосфера, серед якої проходить життя немовляти, якнайсильніше впливають на пластичну, незрілу душу та нерви дитини», – зазначав учений психолог у праці «Об умственном и нравственном развитии и воспитании детей». (Сікорський І. О,)

«У людській істоті материнство збуджує всі розумові та моральні сторони і всі вищі якості, які має ця особистість».

(Сікорський І. О.)

«… склад характеру, органічні риси і особливості майбутньої людини, яку ми виховуємо з пелюшок, залежить, можливо, більш від вказаного природженого початку, ніж від вражень чи від того середовища і атмосфери, в якій знаходиться дитина. І дійсно це так!»

(Сікорський І. О.)

Довідка

Сікорський Іван Олексійович (іноз. Sikorskyi Ivan) - український психіатр, психолог, педагог, один з основоположників дитячої психології та психопатології, доктор наук.

Місце народження - с. Антонове Сквирського повіту Київської губернії, Україна (07.06.1842 - 14.11.1919).

Місце навчання - Київський університет святого Володимира.

Місце роботи - Київ, Україна.

Напрями діяльності - психіатр, психолог, педагог.

Найвизначніші праці - Душа дитини.

Основні нагороди - .

Науковий напрям - психологія, педагогіка.

Джерела

1. Губко О. Іван Олексійович Сікорський як учений і експерт у справі Бейліса. Київ: Світогляд, 2009. 115 с
2. Дубова Л. Іван Олексійович Сікорський – видатний діяч української педагогіки, психології та медицини (1842–1919). Рідна шк. 2012. № 1–2. С. 75–77. URL: https://tinyurl.com/4u92stdn.
3. Заболотний О. Педагогічна спадщина Івана Сікорського та її значення для розвитку освіти рідного краю. Світло. 2002. № 3. С. 110–111.
4. Лаврова О. До питання авторства книги І. О. Сікорського «Душа дитини». Шлях освіти. 2006. № 2. С. 47–51.
5. Мазяр О. Концептуальні погляди І. О. Сікорського на проблему розвитку дитячої обдарованості. Обдар. дитина. 2014. № 2. С. 2–7.
6. Маслюк А. Видатний український вчений І. О. Сікорський. Навчання і виховання обдарованої дитини: теорія та практика: зб. наук. пр. / НАПН України, Ін-т психології ім. Г. С. Костюка НАПН України. Київ: Ін-т обдарованої дитини, 2012. Спецвип. № 3. С. 109–116.
7. Міхно О. Іван Сікорський (1842–1919) про значення характеристик учнів: теоретичний і практичний аспекти. Інноватика у вихованні. 2019. № 9. С. 183–192. URL: https://ojs.itup.com.ua/index.php/iiu/article/view/125.
8. Федяєва, В. Л. Сікорський Іван Олексійович (1842–1919) – організатор і голова Київського Фребелівського товариства. Пед. науки: зб. наук. пр. Херсон, 2014. Вип. 65. С. 16–21. URL: https://tinyurl.com/4tajfr6z.
9. Філімонова Т. В. Сікорський Іван Олексійович: [біографія]. Українська педагогіка в персоналіях: у 2 кн.: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 1: Х-ХІХ століття. С. 525–530.
10. Яковенко О., Вискірко О. І. О. Сікорський: життя, діяльність, бібліофільська спадщина. Бібл. вісн. 2015. № 3. С. 43–50.

Автор

Прохоренко О. М., Павленко Т. С., Золотаренко Т. О.

Оприлюднено: 14.10.2024

Останні зміни: 11.10.2024

Модератор: Литовченко О. В.