(→Автор) |
|||
| (Не показані 109 проміжних версій 2 користувачів) | |||
| Рядок 4: | Рядок 4: | ||
|Прізвище=Соколянський | |Прізвище=Соколянський | ||
|Ім’я=Іван | |Ім’я=Іван | ||
|По батькові= | |По батькові=Панасович | ||
|Name=Sokolianskyi Ivan | |Name=Sokolianskyi Ivan | ||
|Інші прізвища= | |Інші прізвища= | ||
|Портрет=Sk_1.jpg | |Портрет=Sk_1.jpg | ||
|Вчене звання=професор | |Вчене звання=професор | ||
|Науковий ступінь= | |Науковий ступінь=кандидат педагогічних наук | ||
|День народження=25 | |День народження=25 | ||
|Місяць народження=03 | |Місяць народження=03 | ||
| Рядок 20: | Рядок 20: | ||
|Поховання= Новодівичий цвинтар | |Поховання= Новодівичий цвинтар | ||
|Стать=ч | |Стать=ч | ||
|Alma mater= | |Alma mater=Санкт-Петербурзький психоневрологічний інститут | ||
|Magnum opus= | |Magnum opus=Формування особистості при відсутності зорових і слухових вражень | ||
|Місце діяльності= | |Місце діяльності=Київ | ||
|Напрями діяльності= | |Напрями діяльності=спеціальна педагогіка | ||
|Наукова школа= | |Наукова школа=тифлосурдопедагогіка | ||
|Відзнаки= | |Відзнаки=Державна премія СРСР з науки і техніки | ||
|Вебсайт= | |Вебсайт=https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/sokolyanskyy-i-p/ | ||
}} | }} | ||
__TOC__ | __TOC__ | ||
===Життєпис=== | ===Життєпис=== | ||
Соколянський Іван Панасович народився 25 березня 1889 р. в станиці Дінській Краснодарського краю (тепер районний центр) в українській козачій родині. | Соколянський Іван Панасович народився 25 березня 1889 р. в станиці Дінській Краснодарського краю (тепер районний центр) в українській козачій родині. | ||
===Освіта=== | ===Освіта=== | ||
[[Файл:Sk 28.jpg|ліворуч|140x140пкс]] | |||
Початкову освіту здобув у станиці, а педагогічну – в Кубанській учительській семінарії. Протягом 1908–1913 рр. навчався в Санкт-Петербурзькому психоневрологічному інституті на педагогічному відділенні природничо-історичного факультету. | Початкову освіту здобув у станиці, а педагогічну – в Кубанській учительській семінарії. Протягом 1908–1913 рр. навчався в Санкт-Петербурзькому психоневрологічному інституті на педагогічному відділенні природничо-історичного факультету. | ||
Його вчителями були відомі вчені Павлов П. | Його вчителями були відомі вчені [[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/ | ||
Павлов_Іван_Петрович| Павлов І. П.]], [[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/Бехтерєв_Володимир_Михайлович|Бехтерєв В. М.]], [[Сем_посилання::https://ru.wikipedia.org/wiki/Нечаев,_Александр_Петрович|Нечаєв О. П.]], які визначили психофізіологічні орієнтації подальшої педагогічної і наукової діяльності Івана Панасовича. | |||
===Діяльність=== | ===Діяльність=== | ||
====Педагогічна діяльність==== | ====Педагогічна діяльність==== | ||
[[Файл:Sk 11.jpg|праворуч|250x250пкс]] | |||
Ще студентом Іван Панасович зацікавився питаннями дефектології, тому що ця галузь педагогіки стояла на природничо-наукових засадах вирішення проблем навчання і виховання дітей. У цьому напрямі він і почав свою педагогічну діяльність: навчаючись в інституті, став викладачем Олександрівського (нині м. Запоріжжя) училища для глухонімих. | Ще студентом Іван Панасович зацікавився питаннями дефектології, тому що ця галузь педагогіки стояла на природничо-наукових засадах вирішення проблем навчання і виховання дітей. У цьому напрямі він і почав свою педагогічну діяльність: навчаючись в інституті, став викладачем Олександрівського (нині м. Запоріжжя) училища для глухонімих. | ||
Згодом працював учителем у школі-санаторії | Згодом працював учителем у школі-санаторії в Євпаторії. | ||
Був небайдужим до проблем розвитку національної школи, навчання дітей з фізичними вадами рідною мовою. До Всеросійського з’їзду діячів виховання, навчання та захисту глухонімих дітей (1910) підготував доповідь «Про навчання українських глухонімих дітей рідній мові», яка не була зачитана на засіданнях, але в 1911 р. її опублікував український педагогічний журнал «Світло». | |||
[[Файл:Sk 18.jpg|праворуч|250x250пкс]] | |||
З початком [[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/Перша_світова_війна|Першої світової війни]] Соколянський І. П., незважаючи на повну глухоту правого вуха, був мобілізований на військову службу, яку відбував на Кавказі. | |||
У серпні 1918 р. повернувся в Олександрівське училище, але пропрацював там недовго. | |||
У 1919 р. організував школу для глухих дітей в Умані, згодом був завідувачем Уманської наросвіти. | У 1919 р. організував школу для глухих дітей в Умані, згодом був завідувачем Уманської наросвіти. | ||
| Рядок 53: | Рядок 58: | ||
У 1920–1921 рр. очолював Київське управління вищих навчальних закладів. | У 1920–1921 рр. очолював Київське управління вищих навчальних закладів. | ||
З 1921 р. очолює Науково-методичний комітет управління соціального виховання Наркомосу УСРР, обирається членом Центрального бюро дитячого комуністичного руху при ЦК ЛКСМУ. | |||
З 1923 р. працював у [[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/Харківський_інститут_народної_освіти|Харківському інституті народної освіти]] на кафедрі дефектології, де був професором, обіймав посаду декану факультету соціального виховання. У 1926 виступив одним із організаторів, а згодом і керівником Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП) у Харкові. | |||
Один з організаторів Українського науково-дослідного інституту педагогіки. | |||
У 1930 р. завдяки клопотанням Івана Панасовича у Харкові було відкрито Науково-дослідний інститут дефектології УРСР, і вчений став його першим директором. | |||
[[Файл:Sk 13.jpg|праворуч|250x250пкс]] | |||
На початку 1930-х рр. вчений працював в Українському інституті експериментальної медицини, та у [[Сем_посилання::https://knmu.edu.ua/|Харківському медичному інституті]]. | |||
У 1934 р. отримав звання професора. | |||
У 1936 р. запатентував один з головних своїх винаходів – «машину для читання сліпими і сліпоглухими тексту». За допомогою цього пристосування незрячі змогли розпізнавати звичайний друкарський шрифт. | |||
У 1938 р. приймає запрошення Науково-дослідного інституту спеціальних шкіл і дитячих будинків Наркомосу РРФСР, де з 1939 р. працював старшим науковим співробітником. Там працює до кінця свого життя (1960) як керівник відділу та директор Загорської спеціальної школи-інтернату для сліпоглухонімих дітей. | |||
У 1947 р. за сукупністю праць Івану Опанасовичу присвоєно науковий ступінь кандидата педагогічних наук. У 1948 р. відновлено звання професора. | |||
==== Наукова діяльність ==== | ==== Наукова діяльність ==== | ||
На початку 20-х рр. Іван Панасович зосереджує свою увагу на загальних проблемах педагогіки, розробляє її теоретико-методологічне обгрунтування. Він вирішує проблеми згідно з загальним спрямуванням тогочасної науки – на основі [[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/ | |||
Рефлексологія_(психологія)|рефлексології]] та [[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/Педологія|педології]]. Методологічною основою його праць виступає природничо-наукова концепція розвитку педагогічної науки. | |||
[[Файл:Sk 22.jpg|праворуч|250x250пкс]] | |||
Соколянський І. П. вважає, що складний процес розвитку особистості зумовлений єдністю біологічних та соціальних чинників. Ця єдність у нього не виступає як механічне, статичне поєднання спадкових факторів і факторів середовища, а є складною, диференційованою, динамічною системою, що характеризує як окремі психічні функції, так і різні етапи вікового розвитку дитини. | |||
Іван Панасович був представником соціогенетичного напряму Харківської школи педології. Відштовхуючись від фізіологічного вчення Павлова І. П., він писав: «Я вважаю, що праці славетного фізіолога академіка Павлова настановлюють нову добу в наших знаннях природи людського організму. Між тими поглядами, які ми виробляємо на педагогічний процес на засадах умовних [[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/Рефлекс|рефлексів]], і старим (традиційним) нічого спільного немає й бути не може». | |||
[[Файл:Sk 16.jpg|праворуч|250x250пкс]] | |||
Тому процес мислення у дитини розглядав як функцію нервової системи, що приводиться в рух за допомогою умовних рефлексів. Визначений у такий спосіб процес формування дитини сприймався як соціогенетичний: оскільки мислення – це умовний рефлекс, спровокований середовищем, то необхідно насамперед звернутися до вдосконалення останнього, щоб саме середовище поліпшувало й піднімало на вищий щабель процес мислення людини, яке все ж залишається властивістю організму й певною мірою генетично успадковується людиною. | |||
Наукові погляди Соколянського І. П. впродовж його діяльності поступово змінювалися, в основному під впливом ідеологічних та політичних чинників. Так, до 1917 р. він, як і всі представники експериментальної психології, займав суто біогенетичні позиції. | |||
[[Файл:Sk 14.jpg|праворуч|250x250пкс]] | |||
На початку 20-х, став вважати, що розвиток складних психічних процесів – увага, запам’ятовування, мислення, загалом уся поведінка – значно більшою мірою залежить від середовища, що оточує її (від умов виховання і навчання, ідеології, соціально-культурних умов життя, рівня спілкування, форм і засобів діяльності), ніж від спадковості. Він розглядав середовище не лише як умову, а і як основне джерело розвитку дитини. | |||
Соколянський І. П., як і всі педологи того часу, розглядав [[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/Педагогіка|педагогіку]] як науку про організацію певних зумовлених форм поведінки людської особистості (або колективу) й негативно ставився до визначення її як науки про навчання й виховання дітей. Він на прикладі дітей з особливими потребами (сліпоглухонімих, сліпих та глухих) доводив необхідність застосування ланцюгової методики діяльності мозку Павлова І. П. у їх навчанні. | |||
Виховання Іван Панасович розглядав у контексті формування в дітей класової поведінки. Загальнопедагогічний процес як процес організації обумовлених форм поведінки, за Соколянським І. П., містив: | |||
- виховання основних, або «вихідних», звичок; | |||
- виховання спеціальних звичок; | |||
- виховання соціальних звичок. | |||
[[Файл: | [[Файл:Sk 10.jpg|праворуч]] | ||
Соколянський І. П. зосередив увагу на педологічному вивченні питань дитячого руху, соціального виховання, дитячої дисципліни. Він був переконаний, що «все, чим обслуговує себе людина, все, чим прислуговується людина іншим людям, словом, усе, завдяки чому людина виживає й удосконалюється, — все це вона не унащаднює, а набуває в соціальному оточенні». Тому пропонував не вживати термінів «інстинкт», «безумовний рефлекс», а говорити «основні біологічні вияви організму» (сон, живлення, дефекація, множення). | |||
Отже, Іван Панасович, як й інші педологи, поділяв психіку на окремі їх елементи, зіставляв їх, вивчав реакцію на ті чи інші подразники, відчуття, досліджував феномени потреб, асоціацій, уваги, інших дитячих почуттів і на основі цих порівнянь намагався сформулювати загальну педагогічну теорію. Структуроформуючою основою розвитку особистості у нього виступає соціальне середовище. | |||
Іншим важливим напрямом науково-педагогічної діяльності Соколянського І. П. стало обгрунтування дитячого руху, що в теоретико-методичному плані вирішувалось у концепції науки про поведінку. | |||
[[Файл:Sk 9.jpg|праворуч|223x223px]] | |||
Під вихованням основних звичок учений розумів формування навичок з обслуговування, самообслуговування дітей, тобто поведінку в широкому значенні цього слова. Під вихованням спеціальних звичок – вивчення різних предметів у школі. Виховання соціальних звичок трактувалося як формування дитини у дусі класової боротьби. Виховання соціальних звичок цілковито покладалось на все соціальне оточення, особливо на гру, самоврядування, дитячий рух. | |||
У 1920-ті рр. Іван Панасович став активним організатором рефлексологічного напрямку в психолого-педагогічних науках. Оскільки рефлексологія була суто експериментальною наукою, то для її розвитку необхідним було створення відповідної дослідно-експериментальної бази. Вчений багато працював в цьому напрямку, і в 1925 р. за його ініціативи в Харкові відкрилася перша в Радянському Союзі спеціальна школа-клініка для сліпоглухонімих дітей, високі результати якої були відомі в усьому світі. | |||
Як «головний інспектор з дефективного дитинства» він керував діяльністю Харківського лікарського-педологічного кабінету, створеного в 1922 р. в приміщенні Психоневрологічного інституту. Ним було розроблено схему лікарського, психологічного й педагогічного листка обстеження дитини. Велику увагу вчений приділяв також роботі з учителями та вихователями, організовував гуртки-семінари з проведення показових уроків. | |||
Широка експериментальна праця ґрунтувалася на вченні про [[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/Вища_нервова_діяльність|вищу нервову систему]], на дослідженні рухових частин кори головного мозку, вивченні реакцій організму, які можна спостерігати дослідно-експериментальним шляхом, і була тісно пов’язана з психіатричними та психопатологічними дослідженнями. | |||
[[Файл:Sk 15.jpg|праворуч|250x250пкс]] | |||
Особливими науковими здобутками характеризується харківський період життя Івана Опанасовича (1923–1939). Важливими для педагогічної теорії і практики стали результати його досліджень різних аспектів соціалізації дітей зі спеціальними потребами, характерною ознакою яких була всебічна практична спрямованість. Вже першого року свого перебування в Харкові Соколянський І. створив при педагогічній лабораторії дослідницької станції спеціальний відділ сліпоглухонімих, а незабаром і лікувально-педагогічні кабінети, де застосовували всі досягнення тогочасної [[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/Дефектологія|дефектології]]. Співробітники цих кабінетів не лише займалися [[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/Науково-дослідні_та_дослідно-конструкторські_роботи|науково-дослідною роботою]], але й надавали реальну допомогу дітям з комбінованими вадами. | |||
Вчений-педагог створив оригінальну методику навчання сліпоглухонімих, яка отримала визнання в усьому світі, розробив конструкцію читальної машини для сліпих – апарат для читання звичайного шрифту, що й зараз використовується в спеціальній педагогіці, що дозволило цим людям здобувати освіту, навіть вищу. Підготував десятки кваліфікованих педагогів та лікарів для роботи з дітьми, які мають вади зору та слуху. | |||
====Науково-експертна діяльність==== | |||
Результати своїх експериментальних досліджень Іван Панасович оприлюднював у педагогічній пресі, найчастіше в журналі «[[Сем_посилання::http://pmu.in.ua/virtual-exhibitions/90_rokiv_ukr_visnik_refleksologii/|Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології]]». Учений був одним із ініціаторів його створення, членом редколегії, активним дописувачем, формував спрямування й політику цього видання. | |||
====Міжнародне співробітництво ==== | |||
Під час німецько-радянської війни був евакуйований разом зі школою до Пензенської області, потім до Новосибірська. | |||
====Політична, громадська та волонтерська діяльність==== | |||
====Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю==== | |||
====Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)==== | ====Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)==== | ||
===Основні праці=== | ===Основні праці=== | ||
Наукові праці: «Про поведінку особистості» (1925), «До питання організації поведінки» (1926), «Брайлівський екран. Про використання абетки Брайля для навчання глухих таглухонімих» (1941), «Про новий спосіб читання сліпими» (1946), «Формування особистості за відсутності зорових та слухових сприйнять» (1948), «Кілька зауважень про сліпоглухонімих» (1954), «Буквар для індивідуального навчання дорослих глухонімих» (1956), «Обучение и воспитание слепоглухонемых» (1962) та ін. | |||
В своїх працях: «Формування особистості при відсутності зорових і слухових вражень» (1947), «Засвоєння сліпоглухонімою дитиною граматичної будови словесної мови» (1959) він виклав методологічні та методичні основи навчання й виховання таких дітей на основі вчення Павлова-Сєченова. | |||
Статті з спеціальної педагогіки: «Про навчання українських глухонімих дітей рідній мові» (1911), «Про так зване читання з губ глухонімими» (1926), «Артикуляційні схеми в рецепторній та ефекторній мові глхонімих» (1926), «О методе обучения глухонемых устной речи» (1930) та ін. | |||
{{#widget:Iframe | {{#widget:Iframe | ||
|url=https://dnpb.gov.ua/wp-content/uploads/ | |url=https://dnpb.gov.ua/wp-content/uploads/2024/05/Sokolyansky_I.P.About_teaching_Ukrainian_deaf-mute_children.pdf | ||
|width=300 | |width=300 | ||
|height=310 | |height=310 | ||
| Рядок 105: | Рядок 141: | ||
}} | }} | ||
{{#widget:Iframe | {{#widget:Iframe | ||
|url=https://dnpb.gov.ua/wp-content/uploads/ | |url=https://dnpb.gov.ua/wp-content/uploads/2024/05/Sokolyansky_I.P.About_theso-called_lip_reading.pdf | ||
|width=300 | |width=300 | ||
|height=310 | |height=310 | ||
| Рядок 111: | Рядок 147: | ||
}} | }} | ||
==== | ==== Досягнення ==== | ||
====Визнання==== | |||
Файл: | [[Файл:Sk 2.jpg|ліворуч|199x199пкс]] | ||
Файл: | [[Файл:Sk 29.jpg|праворуч|200x200пкс]] | ||
Файл: | |||
Файл: | |||
До 130-річчя від дня народження Соколянського Івана Панасовича (1889–1960) – відомого українського педагога, педолога, фахівця з проблем спеціальної педагогіки, організатора освіти й науки, одного із організаторів науково-дослідних інститутів педагогіки і дефектології в УРСР, співробітники ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського НАПН України підготовали книжкову виставку «І. П. Соколянський – український педагог та психолог, засновник тифлосурдопедагогіки, винахідник, організатор освіти й науки». | |||
[[Файл:Sk 31.jpg|ліворуч|250x250пкс|альт=Стаття про створення кімнати-музею Соколянського І. П.]] | |||
Стаття про створення кімнати-музею Соколянського І. П. | |||
[[Файл:Sk 30.jpg|ліворуч|250x250пкс]] | |||
Виставка «Полум’яне серце» (до 125-річчя від дня народження Івана Панасовича Соколянського), яка відбулася 3 квітня 2014 р. | |||
====Нагороди==== | ====Нагороди==== | ||
За свою педагогічну діяльність Академією педагогічних наук РРФСР нагороджений 2-ю премією та медаллю імені [[Педагог::Ушинський Костянтин Дмитрович|Ушинського К. Д.]] (1947). | |||
У 1980 р. Соколянському І. П. (посмертно) та його учневі й послідовнику Мещерякову О. І. за розробку і втілення методики розподіленої дозованої діяльності у навчанні сліпоглухонімих дітей була присуджена [[Сем_посилання::https://uk.wikipedia.org/wiki/Державна_премія_СРСР#:~:text=Держа́вна%20пре́мія%20СРСР%20(1966–1991,1935%2C%201957–1991).|Державна премія СРСР з науки і техніки]]. | |||
===Родинні зв’язки=== | ===Родинні зв’язки=== | ||
| Рядок 137: | Рядок 195: | ||
===Додаткові відомості=== | ===Додаткові відомості=== | ||
====Фотогалерея==== | ====Фотогалерея==== | ||
<gallery mode="packed | <gallery mode="packed" heights="150"> | ||
Файл: | Файл:Sk 3.jpg | ||
Файл: | Файл:Sk 4.jpg | ||
Файл: | Файл:Sk 20.jpg | ||
Файл: | Файл:Sk 21.jpg | ||
Файл: | Файл:Sk 27.jpg | ||
Файл: | Файл:Sk 26.jpg | ||
Файл: | Файл:Sk 17.jpg | ||
Файл:Sk 19.jpg | |||
Файл:Sk 12.jpg | |||
Файл:Sk 5.jpg | |||
Файл:Sk 8.jpg | |||
Файл:Sk 7.jpg | |||
Файл:Sk 6.jpg | |||
</gallery> | </gallery> | ||
====Відеоматеріали==== | ====Відеоматеріали==== | ||
<youtube> | <youtube>PReMB9bFviw</youtube> <youtube>JiwT-u7wkRY</youtube> | ||
====Цікаві факти і висловлювання==== | ====Цікаві факти і висловлювання==== | ||
<blockquote> | <blockquote>''Кожна людина повинна мати власну школу з навчанням на рідній мові … (Соколянський І. П.)'' | ||
Зрозуміло, що вимоги рідної мови для школи то є перша навчальна потреба часу і всіма засобами ми будемо цього домагатись, але зрозуміла й тривога тих, що в занедбанні питання про мову поза межами школи вбачають велику шкоду всьому нашому культурно-національному розвитку. ''(Соколянський І. П.)'' | |||
</blockquote> | </blockquote> | ||
====Довідка==== | ====Довідка==== | ||
<blockquote>'''[[Прізвище:: | <blockquote>'''[[Прізвище::Соколянський]] [[Ім’я::Іван]] [[По батькові::Панасович]]''' (''іноз. [[Name::Sokolianskyi Ivan]]'') - [[Дефініція::український вчений-педагог, фахівець з проблем спеціальної педагогіки, педолог, психоневролог, засновник української тифлосурдопедагогіки, організатор освіти й науки, один із організаторів науково-дослідних інститутів педагогіки і дефектології в УРСР]], [[Вчене звання::професор]], [[Науковий ступінь::кандидат педагогічних наук]]. | ||
Місце народження - [[Місце народження:: | Місце народження - [[Місце народження::станиця Дінська, Кубань]], [[Місце народження::росія]] ([[День народження::25]].[[Місяць народження::03]].[[Рік народження::1889]] - [[День смерті::27]].[[Місяць смерті::11]].[[Рік смерті::1960]]). | ||
Місце навчання - [[Alma mater:: | Місце навчання - [[Alma mater::Санкт-Петербурзький психоневрологічний інститут]]. | ||
Місце роботи - [[Місце діяльності:: | Місце роботи - [[Місце діяльності::Запоріжжя]], [[Місце діяльності::Євпаторія]], [[Місце діяльності::Умань]], [[Місце діяльності::Київ]], [[Місце діяльності::Харків]], [[Місце діяльності::Україна]], [[Місце діяльності::Москва]], [[Місце діяльності::росія]]. | ||
Напрями діяльності - [[Напрями діяльності:: | Напрями діяльності - [[Напрями діяльності::спеціальна педагогіка]]. | ||
Найвизначніші праці - [[Magnum opus:: | Найвизначніші праці - [[Magnum opus::Формування особистості при відсутності зорових і слухових вражень]]. | ||
Основні нагороди - [[Відзнаки:: | Основні нагороди - [[Відзнаки::Державна премія СРСР з науки і техніки]]. | ||
Науковий напрям - [[Наукова школа:: | Науковий напрям - [[Наукова школа::тифлосурдопедагогіка]]. | ||
</blockquote> | |||
===Пов’язані статті УЕЕО=== | ===Пов’язані статті УЕЕО=== | ||
===Джерела=== | ===Джерела=== | ||
# | # Гайденко К. А. І. П. Соколянський про соціальне виховання дітей з особливостями психо-фізичного розвитку (20–30 рр. ХХ ст.). ''Використання ресурсів позашкільної освіти у процесі соціалізації дітей з особливими освітніми потребами'': зб. наук. пр. / Харків. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди; [за заг. ред. Ю. Д. Бойчука]. Харків, 2021. С. 34–37. URL: [[Сем_посилання::https://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/12491]]. | ||
# Єфіменко Н. В. Іван Панасович Соколянський. Київ, 2000. 104 с. | |||
# | # Єфіменко Н. В. І. П. Соколянський: віхи життя і педагогічної творчості. ''Дефектологія.'' 1998. № 3. С. 52–55. | ||
# | # Кабанова О. О. Внесок I. П. Соколянського в розвиток вітчизняної освіти на зламі 20-х рр. XX ст. ''Вісник Чернігів. нац. пед. ун-та.'' 2015. № 124. С. 266-268. | ||
# | # Рапіна Л. Іван Соколянський – видатний український вчений, засновник школи вітчизняної тифлосурдопедагогіки: до 135-річчя від дня народження. ''Особлива дитина: навчання і виховання.'' 2024. № 2. С. 162-177. | ||
# | # Сухомлинська О. В. Соколянський Іван Панасович (1889–1960). ''Українська педагогіка в персоналіях'': навч. посібник для студентів ВНЗ: у 2-х кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2: ХХ ст. С. 296–302. | ||
# Ярмаченко, М. Соколянський Іван Панасович: [коротка біограф. довідка]. ''Педагогічний словник'' / редкол.: М. Д. Ярмаченко, І. А. Зязюн, О. В. Сухомлинська [та ін.]; за ред. М. Д. Ярмаченка; АПН України, Ін-т педагогіки. Київ: Пед. думка, 2001. С. 427. | |||
===Автор=== | ===Автор=== | ||
[[Автор::Щочкіна І. М., Золотаренко Т. О., Сухомлинська О. В.| ]] [[Модератор::Литовченко О. В.| ]] [[Редактор::Литовченко О. В.| ]] | |||
[[День оприлюднення::05| ]] [[Місяць оприлюднення::08| ]] [[Рік оприлюднення::2024| ]] | |||
[[День змін::03| ]] [[Місяць змін::08| ]] [[Рік змін::2024| ]] [[Статус::Оприлюднено| ]] | |||
{{Статус гасла | {{Статус гасла | ||
|Статус=Оприлюднено | |Статус=Оприлюднено | ||
|День оприлюднення= | |День оприлюднення=05 | ||
|Місяць оприлюднення= | |Місяць оприлюднення=08 | ||
|Рік оприлюднення=2024 | |Рік оприлюднення=2024 | ||
|День змін= | |День змін=03 | ||
|Місяць змін= | |Місяць змін=08 | ||
|Рік змін=2024 | |Рік змін=2024 | ||
|Автор= | |Автор=Щочкіна І. М., Золотаренко Т. О., Сухомлинська О. В. | ||
|Модератор= | |Модератор=Литовченко О. В. | ||
|Редактор=Литовченко О. В. | |||
}} | }} | ||
[[Категорія:УЕЕО]] | [[Категорія:УЕЕО]] | ||
[[Категорія:Персоналії]] | [[Категорія:Персоналії]] | ||
Поточна версія на 18:44, 8 липня 2025
Соколянський Іван Панасович
Соколянський Іван Панасович - (іноз. Sokolianskyi Ivan) - український вчений-педагог, фахівець з проблем спеціальної педагогіки, педолог, психоневролог, засновник української тифлосурдопедагогіки, організатор освіти й науки, один із організаторів науково-дослідних інститутів педагогіки і дефектології в УРСР.
| Соколянський Іван Панасович | |
|---|---|
 | |
| Ім’я особи | Соколянський Іван Панасович
(іноз. Sokolianskyi Ivan) |
| Інші прізвища | |
| Роки життя | 25.03.1889 - 27.11.1960 |
| Науковий ступінь | кандидат педагогічних наук |
| Вчене звання | професор |
| Напрями діяльності | спеціальна педагогіка |
| Наукова школа | тифлосурдопедагогіка |
| Місце народження | станиця Дінська, Кубань, росія |
| Місце смерті | Москва |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький психоневрологічний інститут |
| Magnum opus | Формування особистості при відсутності зорових і слухових вражень |
| Відзнаки | Державна премія СРСР з науки і техніки |
| Вебсайт | https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/sokolyanskyy-i-p/ |
Життєпис
Соколянський Іван Панасович народився 25 березня 1889 р. в станиці Дінській Краснодарського краю (тепер районний центр) в українській козачій родині.
Освіта
Початкову освіту здобув у станиці, а педагогічну – в Кубанській учительській семінарії. Протягом 1908–1913 рр. навчався в Санкт-Петербурзькому психоневрологічному інституті на педагогічному відділенні природничо-історичного факультету.
Його вчителями були відомі вчені Павлов І. П., Бехтерєв В. М., Нечаєв О. П., які визначили психофізіологічні орієнтації подальшої педагогічної і наукової діяльності Івана Панасовича.
Діяльність
Педагогічна діяльність
Ще студентом Іван Панасович зацікавився питаннями дефектології, тому що ця галузь педагогіки стояла на природничо-наукових засадах вирішення проблем навчання і виховання дітей. У цьому напрямі він і почав свою педагогічну діяльність: навчаючись в інституті, став викладачем Олександрівського (нині м. Запоріжжя) училища для глухонімих.
Згодом працював учителем у школі-санаторії в Євпаторії.
Був небайдужим до проблем розвитку національної школи, навчання дітей з фізичними вадами рідною мовою. До Всеросійського з’їзду діячів виховання, навчання та захисту глухонімих дітей (1910) підготував доповідь «Про навчання українських глухонімих дітей рідній мові», яка не була зачитана на засіданнях, але в 1911 р. її опублікував український педагогічний журнал «Світло».
З початком Першої світової війни Соколянський І. П., незважаючи на повну глухоту правого вуха, був мобілізований на військову службу, яку відбував на Кавказі.
У серпні 1918 р. повернувся в Олександрівське училище, але пропрацював там недовго.
У 1919 р. організував школу для глухих дітей в Умані, згодом був завідувачем Уманської наросвіти.
Брав участь у розбудові нової системи освіти.
У 1920–1921 рр. очолював Київське управління вищих навчальних закладів.
З 1921 р. очолює Науково-методичний комітет управління соціального виховання Наркомосу УСРР, обирається членом Центрального бюро дитячого комуністичного руху при ЦК ЛКСМУ.
З 1923 р. працював у Харківському інституті народної освіти на кафедрі дефектології, де був професором, обіймав посаду декану факультету соціального виховання. У 1926 виступив одним із організаторів, а згодом і керівником Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП) у Харкові.
Один з організаторів Українського науково-дослідного інституту педагогіки.
У 1930 р. завдяки клопотанням Івана Панасовича у Харкові було відкрито Науково-дослідний інститут дефектології УРСР, і вчений став його першим директором.
На початку 1930-х рр. вчений працював в Українському інституті експериментальної медицини, та у Харківському медичному інституті.
У 1934 р. отримав звання професора.
У 1936 р. запатентував один з головних своїх винаходів – «машину для читання сліпими і сліпоглухими тексту». За допомогою цього пристосування незрячі змогли розпізнавати звичайний друкарський шрифт.
У 1938 р. приймає запрошення Науково-дослідного інституту спеціальних шкіл і дитячих будинків Наркомосу РРФСР, де з 1939 р. працював старшим науковим співробітником. Там працює до кінця свого життя (1960) як керівник відділу та директор Загорської спеціальної школи-інтернату для сліпоглухонімих дітей.
У 1947 р. за сукупністю праць Івану Опанасовичу присвоєно науковий ступінь кандидата педагогічних наук. У 1948 р. відновлено звання професора.
Наукова діяльність
На початку 20-х рр. Іван Панасович зосереджує свою увагу на загальних проблемах педагогіки, розробляє її теоретико-методологічне обгрунтування. Він вирішує проблеми згідно з загальним спрямуванням тогочасної науки – на основі рефлексології та педології. Методологічною основою його праць виступає природничо-наукова концепція розвитку педагогічної науки.
Соколянський І. П. вважає, що складний процес розвитку особистості зумовлений єдністю біологічних та соціальних чинників. Ця єдність у нього не виступає як механічне, статичне поєднання спадкових факторів і факторів середовища, а є складною, диференційованою, динамічною системою, що характеризує як окремі психічні функції, так і різні етапи вікового розвитку дитини.
Іван Панасович був представником соціогенетичного напряму Харківської школи педології. Відштовхуючись від фізіологічного вчення Павлова І. П., він писав: «Я вважаю, що праці славетного фізіолога академіка Павлова настановлюють нову добу в наших знаннях природи людського організму. Між тими поглядами, які ми виробляємо на педагогічний процес на засадах умовних рефлексів, і старим (традиційним) нічого спільного немає й бути не може».
Тому процес мислення у дитини розглядав як функцію нервової системи, що приводиться в рух за допомогою умовних рефлексів. Визначений у такий спосіб процес формування дитини сприймався як соціогенетичний: оскільки мислення – це умовний рефлекс, спровокований середовищем, то необхідно насамперед звернутися до вдосконалення останнього, щоб саме середовище поліпшувало й піднімало на вищий щабель процес мислення людини, яке все ж залишається властивістю організму й певною мірою генетично успадковується людиною.
Наукові погляди Соколянського І. П. впродовж його діяльності поступово змінювалися, в основному під впливом ідеологічних та політичних чинників. Так, до 1917 р. він, як і всі представники експериментальної психології, займав суто біогенетичні позиції.
На початку 20-х, став вважати, що розвиток складних психічних процесів – увага, запам’ятовування, мислення, загалом уся поведінка – значно більшою мірою залежить від середовища, що оточує її (від умов виховання і навчання, ідеології, соціально-культурних умов життя, рівня спілкування, форм і засобів діяльності), ніж від спадковості. Він розглядав середовище не лише як умову, а і як основне джерело розвитку дитини.
Соколянський І. П., як і всі педологи того часу, розглядав педагогіку як науку про організацію певних зумовлених форм поведінки людської особистості (або колективу) й негативно ставився до визначення її як науки про навчання й виховання дітей. Він на прикладі дітей з особливими потребами (сліпоглухонімих, сліпих та глухих) доводив необхідність застосування ланцюгової методики діяльності мозку Павлова І. П. у їх навчанні.
Виховання Іван Панасович розглядав у контексті формування в дітей класової поведінки. Загальнопедагогічний процес як процес організації обумовлених форм поведінки, за Соколянським І. П., містив:
- виховання основних, або «вихідних», звичок;
- виховання спеціальних звичок;
- виховання соціальних звичок.
Соколянський І. П. зосередив увагу на педологічному вивченні питань дитячого руху, соціального виховання, дитячої дисципліни. Він був переконаний, що «все, чим обслуговує себе людина, все, чим прислуговується людина іншим людям, словом, усе, завдяки чому людина виживає й удосконалюється, — все це вона не унащаднює, а набуває в соціальному оточенні». Тому пропонував не вживати термінів «інстинкт», «безумовний рефлекс», а говорити «основні біологічні вияви організму» (сон, живлення, дефекація, множення).
Отже, Іван Панасович, як й інші педологи, поділяв психіку на окремі їх елементи, зіставляв їх, вивчав реакцію на ті чи інші подразники, відчуття, досліджував феномени потреб, асоціацій, уваги, інших дитячих почуттів і на основі цих порівнянь намагався сформулювати загальну педагогічну теорію. Структуроформуючою основою розвитку особистості у нього виступає соціальне середовище.
Іншим важливим напрямом науково-педагогічної діяльності Соколянського І. П. стало обгрунтування дитячого руху, що в теоретико-методичному плані вирішувалось у концепції науки про поведінку.
Під вихованням основних звичок учений розумів формування навичок з обслуговування, самообслуговування дітей, тобто поведінку в широкому значенні цього слова. Під вихованням спеціальних звичок – вивчення різних предметів у школі. Виховання соціальних звичок трактувалося як формування дитини у дусі класової боротьби. Виховання соціальних звичок цілковито покладалось на все соціальне оточення, особливо на гру, самоврядування, дитячий рух.
У 1920-ті рр. Іван Панасович став активним організатором рефлексологічного напрямку в психолого-педагогічних науках. Оскільки рефлексологія була суто експериментальною наукою, то для її розвитку необхідним було створення відповідної дослідно-експериментальної бази. Вчений багато працював в цьому напрямку, і в 1925 р. за його ініціативи в Харкові відкрилася перша в Радянському Союзі спеціальна школа-клініка для сліпоглухонімих дітей, високі результати якої були відомі в усьому світі.
Як «головний інспектор з дефективного дитинства» він керував діяльністю Харківського лікарського-педологічного кабінету, створеного в 1922 р. в приміщенні Психоневрологічного інституту. Ним було розроблено схему лікарського, психологічного й педагогічного листка обстеження дитини. Велику увагу вчений приділяв також роботі з учителями та вихователями, організовував гуртки-семінари з проведення показових уроків.
Широка експериментальна праця ґрунтувалася на вченні про вищу нервову систему, на дослідженні рухових частин кори головного мозку, вивченні реакцій організму, які можна спостерігати дослідно-експериментальним шляхом, і була тісно пов’язана з психіатричними та психопатологічними дослідженнями.
Особливими науковими здобутками характеризується харківський період життя Івана Опанасовича (1923–1939). Важливими для педагогічної теорії і практики стали результати його досліджень різних аспектів соціалізації дітей зі спеціальними потребами, характерною ознакою яких була всебічна практична спрямованість. Вже першого року свого перебування в Харкові Соколянський І. створив при педагогічній лабораторії дослідницької станції спеціальний відділ сліпоглухонімих, а незабаром і лікувально-педагогічні кабінети, де застосовували всі досягнення тогочасної дефектології. Співробітники цих кабінетів не лише займалися науково-дослідною роботою, але й надавали реальну допомогу дітям з комбінованими вадами.
Вчений-педагог створив оригінальну методику навчання сліпоглухонімих, яка отримала визнання в усьому світі, розробив конструкцію читальної машини для сліпих – апарат для читання звичайного шрифту, що й зараз використовується в спеціальній педагогіці, що дозволило цим людям здобувати освіту, навіть вищу. Підготував десятки кваліфікованих педагогів та лікарів для роботи з дітьми, які мають вади зору та слуху.
Науково-експертна діяльність
Результати своїх експериментальних досліджень Іван Панасович оприлюднював у педагогічній пресі, найчастіше в журналі «Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології». Учений був одним із ініціаторів його створення, членом редколегії, активним дописувачем, формував спрямування й політику цього видання.
Міжнародне співробітництво
Під час німецько-радянської війни був евакуйований разом зі школою до Пензенської області, потім до Новосибірська.
Політична, громадська та волонтерська діяльність
Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю
Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)
Основні праці
Наукові праці: «Про поведінку особистості» (1925), «До питання організації поведінки» (1926), «Брайлівський екран. Про використання абетки Брайля для навчання глухих таглухонімих» (1941), «Про новий спосіб читання сліпими» (1946), «Формування особистості за відсутності зорових та слухових сприйнять» (1948), «Кілька зауважень про сліпоглухонімих» (1954), «Буквар для індивідуального навчання дорослих глухонімих» (1956), «Обучение и воспитание слепоглухонемых» (1962) та ін.
В своїх працях: «Формування особистості при відсутності зорових і слухових вражень» (1947), «Засвоєння сліпоглухонімою дитиною граматичної будови словесної мови» (1959) він виклав методологічні та методичні основи навчання й виховання таких дітей на основі вчення Павлова-Сєченова.
Статті з спеціальної педагогіки: «Про навчання українських глухонімих дітей рідній мові» (1911), «Про так зване читання з губ глухонімими» (1926), «Артикуляційні схеми в рецепторній та ефекторній мові глхонімих» (1926), «О методе обучения глухонемых устной речи» (1930) та ін.
Досягнення
Визнання
До 130-річчя від дня народження Соколянського Івана Панасовича (1889–1960) – відомого українського педагога, педолога, фахівця з проблем спеціальної педагогіки, організатора освіти й науки, одного із організаторів науково-дослідних інститутів педагогіки і дефектології в УРСР, співробітники ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського НАПН України підготовали книжкову виставку «І. П. Соколянський – український педагог та психолог, засновник тифлосурдопедагогіки, винахідник, організатор освіти й науки».
Стаття про створення кімнати-музею Соколянського І. П.
Виставка «Полум’яне серце» (до 125-річчя від дня народження Івана Панасовича Соколянського), яка відбулася 3 квітня 2014 р.
Нагороди
За свою педагогічну діяльність Академією педагогічних наук РРФСР нагороджений 2-ю премією та медаллю імені Ушинського К. Д. (1947).
У 1980 р. Соколянському І. П. (посмертно) та його учневі й послідовнику Мещерякову О. І. за розробку і втілення методики розподіленої дозованої діяльності у навчанні сліпоглухонімих дітей була присуджена Державна премія СРСР з науки і техніки.
Родинні зв’язки
Дружина Тумалевич Діта Олександрівна.
Додаткові відомості
Фотогалерея
Відеоматеріали
Цікаві факти і висловлювання
Кожна людина повинна мати власну школу з навчанням на рідній мові … (Соколянський І. П.)
Зрозуміло, що вимоги рідної мови для школи то є перша навчальна потреба часу і всіма засобами ми будемо цього домагатись, але зрозуміла й тривога тих, що в занедбанні питання про мову поза межами школи вбачають велику шкоду всьому нашому культурно-національному розвитку. (Соколянський І. П.)
Довідка
Соколянський Іван Панасович (іноз. Sokolianskyi Ivan) - український вчений-педагог, фахівець з проблем спеціальної педагогіки, педолог, психоневролог, засновник української тифлосурдопедагогіки, організатор освіти й науки, один із організаторів науково-дослідних інститутів педагогіки і дефектології в УРСР, професор, кандидат педагогічних наук.
Місце народження - станиця Дінська, Кубань, росія (25.03.1889 - 27.11.1960).
Місце навчання - Санкт-Петербурзький психоневрологічний інститут.
Місце роботи - Запоріжжя, Євпаторія, Умань, Київ, Харків, Україна, Москва, росія.
Напрями діяльності - спеціальна педагогіка.
Найвизначніші праці - Формування особистості при відсутності зорових і слухових вражень.
Основні нагороди - Державна премія СРСР з науки і техніки.
Науковий напрям - тифлосурдопедагогіка.
Пов’язані статті УЕЕО
Джерела
- Гайденко К. А. І. П. Соколянський про соціальне виховання дітей з особливостями психо-фізичного розвитку (20–30 рр. ХХ ст.). Використання ресурсів позашкільної освіти у процесі соціалізації дітей з особливими освітніми потребами: зб. наук. пр. / Харків. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди; [за заг. ред. Ю. Д. Бойчука]. Харків, 2021. С. 34–37. URL: https://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/12491.
- Єфіменко Н. В. Іван Панасович Соколянський. Київ, 2000. 104 с.
- Єфіменко Н. В. І. П. Соколянський: віхи життя і педагогічної творчості. Дефектологія. 1998. № 3. С. 52–55.
- Кабанова О. О. Внесок I. П. Соколянського в розвиток вітчизняної освіти на зламі 20-х рр. XX ст. Вісник Чернігів. нац. пед. ун-та. 2015. № 124. С. 266-268.
- Рапіна Л. Іван Соколянський – видатний український вчений, засновник школи вітчизняної тифлосурдопедагогіки: до 135-річчя від дня народження. Особлива дитина: навчання і виховання. 2024. № 2. С. 162-177.
- Сухомлинська О. В. Соколянський Іван Панасович (1889–1960). Українська педагогіка в персоналіях: навч. посібник для студентів ВНЗ: у 2-х кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2: ХХ ст. С. 296–302.
- Ярмаченко, М. Соколянський Іван Панасович: [коротка біограф. довідка]. Педагогічний словник / редкол.: М. Д. Ярмаченко, І. А. Зязюн, О. В. Сухомлинська [та ін.]; за ред. М. Д. Ярмаченка; АПН України, Ін-т педагогіки. Київ: Пед. думка, 2001. С. 427.
Автор
Оприлюднено: 05.08.2024
Останні зміни: 03.08.2024
Модератор: Литовченко О. В.
