Резильєнтність (Резильєнтність) - (англ. Resilience) - багатовимірна психологічна характеристика особистості, що виражає здатність адаптуватися, відновлювати функціонування та зростати в умовах стресу, кризи або тривалого впливу несприятливих чинників.
| Резильєнтність | |
|---|---|
| [[Файл:|360px|Резильєнтність]] |
Історична довідка
Передумови виникнення / Заснування / Походження
Термін «resilience» походить від лат. resilire – відскочити. У науковий обіг його було введено у психології в середині XX ст. у контексті вивчення феномену стійкості дітей до впливу негативних життєвих обставин (Werner & Smith, 1982). Первинно використовувався для позначення здатності окремих осіб адаптуватися до травматичного середовища без розвитку психопатології.
Еволюція формування, становлення
Першими емпіричними дослідженнями стали лонгітюдні спостереження Е. Вернер і Р. Сміт на острові Кауаї, де встановлено, що частина дітей, попри високий рівень ризику, зберігала нормальний психосоціальний розвиток. Надалі термін вживали N. Garmezy, A. Masten, M. Rutter, які розглядали резильєнтність як процес динамічної адаптації.
У 1990–2000-х роках відбулася експансія поняття в інші дисципліни: медицину, педагогіку, організаційну психологію, військову справу. З’явилися нейробіологічні моделі резильєнтності (Southwick et al., 2014), а також соціоекологічні підходи (Ungar, 2012), що розглядають резильєнтність не лише як особистісну якість, а як системну взаємодію індивіда із соціальним та культурним середовищем.
Основні відомості
Таксономія / Класифікація
Резильєнтність охоплює когнітивні, емоційні, соціальні та поведінкові компоненти. Вона проявляється у:
• стабільному психічному функціонуванні під час і після впливу негативних подій;
• швидкому відновленні після психотравм;
• зростанні через подолання труднощів (т. зв. посттравматичне зростання).
Розрізняють резильєнтність як:
• процес – динамічна адаптація до загроз;
• стан – тимчасова мобілізація ресурсів у відповідь на виклик;
• властивість – відносно стабільна особистісна характеристика.
У психології часто ототожнюється з такими поняттями, як життєстійкість, стресостійкість, психологічна адаптивність. Проте резильєнтність має ширший діапазон – вона включає не лише витривалість, а й потенціал до позитивних змін після кризи.
Резильєнтність є важливим предиктором:
• психологічного благополуччя;
• зниження ризику психічних розладів;
• ефективного реагування на виклики;
• профілактики вигоряння, тривожності, ПТСР.
Її розвиток є стратегічним напрямом у психотерапії, військовій психології, освіті та соціальній роботі.
Особливої актуальності поняття набуло у зв’язку з повномасштабною війною в Україні, пандемією COVID-19 та іншими глобальними кризами.
Додаткові відомості
Додаткову інформацію можна подивитися у зовнішній енциклопедії - у Вікіпедії.
Фотогалерея
Відеоматеріали
Цікаві факти і висловлювання
Довідка
Резильєнтність (англ. - resilience) - багатовимірна психологічна характеристика особистості, що виражає здатність адаптуватися, відновлювати функціонування та зростати в умовах стресу, кризи або тривалого впливу несприятливих чинників.
Джерела
- Кокун О. М. Життєстійкість і резильєнтність людини в сучасному світі: теорія, дослідження, практика: монографія. Київ: Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, 2025. 214 с.
- Bonanno G. A. Loss, trauma, and human resilience: Have we underestimated the human capacity to thrive after extremely aversive events? American Psychologist. 2004. Vol. 59. № 1. P. 20–28.
- Masten A. S. Global perspectives on resilience in children and youth. Child Development. 2014. Vol. 85. № 1. P. 6–20.
Автори
Автор - Кокун О. М., модератор - Вернік О. Л., редактор - Бойко С. А., 17.09.2025.
Оприлюднено: 31.12.2024
Останні зміни: 16.09.2025
Модератор: Вернік О. Л.
