Українська електронна енциклопедія освіти

Це гасло потребує редагування згідно вказаної структури та додавання мультимедійного контенту. Щоб стати автором статті або внести пропозиції щодо її змісту, будь ласка, скористайтесь формою зворотного зв'язку на сторінці Контакти.

Биков Валерій Юхимович

Биков Валерій Юхимович
Прізвище	Биков
Ім'я	Валерій
По батькові	Юхимович
Сфера діяльності	науковець
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Вчене звання	професор, дійсний член НАПН України
Відзнаки	Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки
Дата народження	01 лютого 1945
Місце народження	Познань (Польща)
Alma mater	Київський політехнічний інститут
Magnum opus	"Моделі організаційних систем відкритої освіти"
Вебсайт	website

Биков Валерій Юхимович – доктор технічних наук, професор, дійсний член НАПН України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Життєпис

Народився 01.02.1945 року в місті Познані (Польща) в родині офіцерів Радянської Армії. Наприкінці 1945 року родина переїжджає до м. Миколаєва, де батьки мешкали раніше. У цьому ж році пішов з життя батько. В подальшому вихаванням Валерія та двох його братів Юрія та Ігора займалась мати. У 1952 р. пішов до середньої школи № 7 м. Миколаєва. Після закінчення 7 класу у 1959 році вирішив продовжити навчання на електромеханічному відділенні Миколаївського суднобудівного технікуму, який закінчив у 1963 році з відзнакою. Одночасно з навчанням у технікумі у 1962 році розпочав свій трудовий шлях електрослюсарем оборонного підприємства. Надалі працював слюсарем-складальником, техніком на виробничому підприємстві оборонного комплексу СРСР. Навчання у технікумі заочно поєднував з навчанням у середній школі № 62 м. Миколаєва, де отримав атестат з відзнакою.

Освіта

у 1964 році вступає на факультет електрообладнання суден Миколаївського кораблебудівного інституту імені адмірала С.О. Макарова, однак у 1965 році переводиться на факультет автоматики та електроприладобудування Київського політехнічного інституту та переїжджає на навчання до м. Києва. Саме в столиці захоплюється науковою діяльністю та бере участь у роботі студентських наукових товариств і дослідженнях випускної кафедри. Його наукові роботи „Вимірювання інтенсивності гамма-випромінювання низьких енергій” та „Лінійний перетворювач ефективних значень” здобувають у 1968 році відповідно першу і другу премії Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт. За перші наукові досягнення студент нагороджується Почесною грамотою ЦК ЛКСМУ. В 1969 році закінчує з відзнакою Київський політехнічний інститут.
Dідчуваючи потребу у постійному підвищенні своїх теоретико-практичних знань і умінь, у 1985 році закінчує Інститут управління народним господарством Академії народного господарства при Раді Міністрів СРСР (м. Москва).

Діяльність

Наукова та освітня діяльність

Наукова діяльність випускника “Київського політеху” розпочалася у спеціальному конструкторському бюро заводу «Радіоприлад» м. Києва, а згодом – у Науково-дослідному інституті радіовимірювальної апаратури Виробничого об’єднання ім. С.П. Корольова, де він працював інженером, а згодом старшим і провідним інженером, керівником групи. У 1971 році молодого перспективного працівника призначають головним конструктором приладів інфразвукового діапазону частот. Одночасно, без відриву від виробництва, він навчається в аспірантурі своєї “alma mater” – Київського політехнічного інституту й досліджує проблеми створення цифрових та аналогових засобів вимірювання комплексних коефіцієнтів передавання. Наполеглива творча праця увінчалася визнаними успіхами: створений під його керівництвом фазочутливий вольтметр був удостоєний премії Науково-технічного товариства радіотехніки, електроніки і зв’язку ім. О.С. Попова як перший у СРСР прилад на інтегральних мікросхемах, медалі ВДНГ СРСР. Цю роботу було висунуто на здобуття премії Ленінського комсомолу. Основні проєктні рішення цього та інших створених ним засобів були виконані на рівні винаходів і захищені численними авторськими свідоцтвами, а в 1974 році в Київському політехнічному інституті Валерій Биков захищає дисертацію на тему «Дослідження і розробка вимірювачів комплексних коефіцієнтів передавання в області низьких і інфранизьких частот» і здобуває науковий ступінь кандидата технічних наук. Наукові результати опубліковано в монографії «Вимірювання напруг інфразвукових частот».
у 1975 році він переходить на роботу до Київського державного педагогічного інституту імені О.М. Горького, де працював старшим викладачем, а згодом – доцентом кафедри вищої математики, викладав курси з обчислювальної математики, системного програмування, програмування алгоритмічними мовами, основ автоматизації виробничих процесів, а також очолював наукову лабораторію автоматизованої системи управління освітою. У 1979 році йому було присвоєно вчене звання доцента по кафедрі вищої математики.
У 1976 році урядом створюється Головний обчислювальний центр Міністерства народної освіти України і Валерія Бикова призначають його директором, де протягом шістнадцяти наступних років на цій посаді він активно займається розвитком матеріально-технічної бази цієї науково-проектної установи. Разом з тим, відчуваючи потребу у постійному підвищенні своїх теоретико-практичних знань і умінь, у 1985 році Валерій Юхимович закінчує Інститут управління народним господарством Академії народного господарства при Раді Міністрів СРСР (м. Москва). У цей час Головний обчислювальний центр Міносвіти України визначається Головною організацією із створення республіканського рівня автоматизованої системи управління освітою СРСР. В. Ю. Биков, як головний конструктор автоматизованої системи управління народною освітою України й заступник головного конструктора автоматизованої системи управління народною освітою СРСР, очолює роботи з інформатизації та комплексної автоматизації управління народною освітою. В результаті він і його наукова школа розробили і впровадили в промислову експлуатацію першу і другу черги автоматизованої системи управління Міносвіти України. Основні наукові результати цієї роботи і проектні рішення використано в багатьох республіках СРСР і країнах РЕВ. З’явилися численні наукові праці, науково-методичні матеріали, галузеві стандарти, що стосувалися питань удосконалення інформатизації та автоматизації управління освітою на всіх її організаційних рівнях. Створені комп’ютерно орієнтовані навчальні комплекси були широко впроваджені в заклади загальної середньої, професійно-технічної, вищої педагогічної та післядипломної освіти. У цей період Валерій Биков бере активну участь у заходах ЮНЕСКО з питань створення міжнародної інформаційної системи освіти.
Особливо пам’ятним для Валерія Юхимовича є 1989 рік, коли йому було присвоєно науковий ступінь доктора технічних наук після захисту в Інституті кібернетики ім. В. М. Глушкова АН України дисертації на тему «Наукові основи, методи і системи автоматизованого управління освітою на рівні союзної республіки (на прикладі системи народної освіти Української РСР)». Монографії вченого «Автоматизація управління в системі освіти», «Економіко-математичні моделі управління в освіті», видані в той час, і нині не втратили своєї актуальності.
У цей же період вчений продовжує роботу з розвитку комп’ютеризації та інформатизації освітнього процесу. Бере безпосередню активну участь у підготовці постанови Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих педагогічних навчальних закладів, яка вийшла у 1985 році і на державному рівні започаткувала цілеспрямовану діяльність освітньої галузі в напрямі формування інформаційної культури учнів. У межах цієї роботи професор В.Ю. Биков очолив в Україні проект «Пілотні школи», який виконувався спільно з американською фірмою ІВМ. За цим проектом у країні з метою підготовки за інноваційними навчальними програмами вчителів інформатики загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних училищ було створено і обладнано найсучаснішими засобами комп’ютерної техніки, комп’ютерними навчальними програмними засобами, навчально-методичними матеріалами більш як 150 загальноосвітніх, професійно-технічних і педагогічних закладів освіти, а також закладів системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Тисячі вчителів України пройшли відповідну підготовку з освоєння цих програм. Сотні тисяч учнів навчались за цим проектом. Позитивні результати реалізації проекту відчуваються і сьогодні. Розроблена під науковим керівництвом вченого «Концепція інформатизації освіти», видані ним навчальні посібники «Операційні системи та мережі шкільних комп’ютерних комплексів», «Основи проектування та реалізації інтерфейсу користувача для діалогових систем», «Системи управління інформаційними базами даних в освіті» істотно вплинули на формування організаційного й науково-методичного фундаменту інформатизації освіти в Україні.
Водночас Валерій Юхимович Биков продовжує активно займатися розвитком матеріально-технічної бази Головного обчислювального центру Міносвіти України, модернізацією його програмно-технічного оснащення, професійною підготовкою і перепідготовкою працівників, докладає багато зусиль у будівництво нового приміщення установи. І вже у 1989 році Головний обчислювальний центр Міносвіти України переїжджає до нового будинку в м. Києві по вул. Артема, 52-А, спорудженого силами власної ремонтно-будівельної групи (нині в цьому будинку розташований Інститут педагогіки НАПН України). На той час Центр перетворився на потужну науково-проектну установу, оснащену новітніми комп’ютерними системами, у тому числі надсучасними програмно-технічними засобами іноземного виробництва. Його колектив розробляв і координував роботи з комплексної інформатизації народної освіти в Україні і СРСР.
Для інтенсифікації робіт з інформатизації освіти в 1989 році на базі Головного обчислювального центру Міносвіти України створюється науково-виробнича корпорація «КОМКОРД», генеральним директором якої стає В. Ю. Биков, і де протягом двох наступних років розробляється низка інноваційних проектів з інформатизації освіти.
На початку 90-х років минулого століття відбуваються структурно організаційні зміни в системі освіти. Рішенням Уряду створюється Інститут системних досліджень освіти України і Валерія Юхимовича Бикова призначають директором цієї установи, де під його керівництвом розробляються науково-методичні засади системного реформування освіти на етапі становлення незалежності України. У цей час він бере активну участь у підготовці Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»), низки інших важливих державних документів. У 1993 році В.Ю. Биков обирається почесним професором Києво-Могилянської академії.
Проголошення незалежності України В. Ю. Биков зустрів з великим ентузіазмом і надією. У своїх численних виступах на різних форумах, у тому числі міжнародних (а він блискучий лектор і співбесідник), лекціях перед студентами і слухачами курсів Інституту керівних кадрів освіти Міносвіти України з піднесенням говорив про перспективи відродження національної системи освіти і науки, необхідності проведення істотних інноваційних змін в управлінні, змісті, формах і методах розбудови України в нових концептуальних і організаційно-економічних умовах, цільової підготовки кадрів нової формації. І тут трапилась добра нагода підвищити свій професійний рівень – Світовим банком був оголошений проект з підготовки спеціалістів з управління проектами.Тож незабаром групу українських фахівців, до якої входив Валері Юхимович, було відправлено на навчання до Вашингтону безпосередньо в Інститут економічного розвитку Світового банку. Слухачі курсу з підготовки спеціалістів здобули відповідні теоретичні й практичні знання (до викладання було залучено кращих тренерів Банку з Європи і Америки), отримали “золоті” сертифікати і повернулися до Києва. Це навчання для Валерія Юхимовича, як і для мене, закінчилось подвійною радістю – під “залпи” шампанського ми відсвяткували 50 - річний ювілей майбутнього академіка, а ще добре здружились, краще пізнали один одного і схрестити свої погляди в подальшій творчій діяльності.
Протягом 1995-1996 рр. Валерій Юхимович Биков очолює (генеральний директор) Український освітній центр менеджменту та підприємництва – заклад освіти, створений Урядом як навчальний заклад перепідготовки військовослужбовців, які звільнялися в запас у зв’язку із скороченням збройних сил України. За цей час тисячі військовослужбовців здобули додаткову освіту із спеціальностей ринкової економіки, що допомогло багатьом з них отримати конкурентну роботу, адаптуватись до нових цивільних умов життя, знайти в ньому своє місце.
У 1996 році Валерій Юхимович долучається до проекту ТACIS зі створення Національної обсерваторії України як національного вузла міжнародної мережі подібних структур, започаткованих Європейським урядом у країнах Центральної та Східної Європи, нових незалежних країнах колишнього СРСР і Монголії. Під його керівництвом було розроблено структуру ключових індикаторів, що відображають стан і процеси розвитку національної та зарубіжних систем професійної освіти й ринку праці, підготовлено для Уряду України низку проблемних доповідей і аналітичних матеріалів, проведено поглиблені дослідження й опубліковано матеріали з питань сучасного стану розвитку професійної освіти, ринку праці й соціального партнерства в Україні. Зокрема, за безпосередньою участю вченого підготовлено монографію «Розвиток системи професійно-технічної освіти в період соціально-економічних реформ», доповіді «Ринок праці в Україні» і «Соціальне партнерство», що в подальшому були використані у підготовці першої в незалежній Україні «Концепції розвитку професійно-технічної освіти».
Упродовж 1997 – 1999 років Валерій Юхимович продовжує працювати в системі державної служби України на посаді директора Інформаційно-обчислювального центру Української академії державного управління при Президентові України. Він проводить плідну наукову діяльність, розробляє новітні підходи з комплексної інформатизації навчальної, наукової та управлінської діяльності академії. За його участю за підтримки Світового банку в академії створено Центр дистанційної освіти, започатковано напрям наукових досліджень з проблем е-дистанційного навчання в професійній освіті, розроблено курс з основ побудови і проектування методичних систем е-дистанційного навчання для науково-педагогічних працівників і керівних кадрів вищої школи України, розроблено низку науково-методичних матеріалів, а також забезпечено наукове керівництво діяльністю проектних команд із створення сучасних е-дистанційних навчально-методичних комплексів з навчальних курсів магістерської програми підготовки державних службовців. Під керівництвом ученого і за безпосередньою за його участю розроблено дистанційний навчальний курс і видано «Методичні рекомендації для слухачів дистанційного курсу (навчальної дисципліни) «Управління проектами».
У 1999 році Валерія Юхимовича Бикова обирають членом-кореспондентом АПН України і в цьому ж році йому доручають створити новий науково-дослідний Інститут засобів навчання (сьогодні – Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України), який став головною справою його життя. Одночасно в цей же період у структурі НАПН України розпочав свою діяльність Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти, очолити який доручили мені. Завдання, які стояли перед ЦІППО, вимагали значного підсилення знаннєвого компоненту щодо оволодіння слухачами курсів – керівниками навчальних закладів і управлінців відділів освіти практичними навичками застосування інформаційних технологій. І саме з цього моменту розпочалася співпраця двох наукових колективів. Валерій Юхимович за сумісництвом очолив кафедру інформаційних та комунікаційних технологій ЦІППО, працівники Інституту засобів навчання були залучені до навчальної роботи на кафедрі, а члени кафедри до науково-дослідної роботи колег, у співробітників обох сторін панувало творче піднесення. У цей період за безпосередньою участю та під керівництвом В. Ю. Бикова було проведено низку наукових досліджень і проектів з проблем створення і впровадження в практику освіти й наукову діяльність засобів навчання нового покоління та інформаційно-комунікаційних технологій. Насамперед заслуговують на увагу такі акції, як участь у розробці Концепції і державної «Програми інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп’ютеризації сільської школи», проведення педагогічного експерименту із створення і впровадження в освітню практику інноваційних комп’ютерно орієнтованих педагогічних технологій у межах проекту «Пілотні школи», де для нормативно-організаційного й експериментального забезпечення виконання зазначеного проекту дістали путівку в життя розроблені положення: «Про Пілотний загальноосвітній навчальний заклад експериментальної комп’ютерної мережі загальноосвітніх навчальних закладів України», «Про Регіональний центр інформаційних і комунікаційних технологій», «Про організацію науково-методичного експерименту “Пілотні школи”», «Методика науково-методичного експерименту “Пілотні школи”». Ці загальногалузеві нормативні документи було апробовано в навчальному процесі ЦІППО, схвалено вченими радами інститутів, затверджено відповідними наказами Міністерства освіти і науки України та впроваджено в широку освітню практику.
І в подальшому ентузіазм і творчість В. Ю. Бикова мала неабиякий вплив на розв’язання завдань щодо можливості кожному керівнику та педагогу постійно оновлювати та поглиблювати свої знання і вміння з інформаційно-комунікаційних технологій. Він брав участь у розробленні структури курсу «Інформатика» загальноосвітньої програми, державного стандарту освіти з цього навчального предмета, у створенні навчальних посібників «Курс інформатики (частина 1) – Комп’ютер та його програмне забезпечення», «Курс інформатики (частина 2) – Основи алгоритмізації та програмування», «Відкриття геометрії через комп’ютерні експерименти в пакеті DG», які вийшли у 2002 році. За його участю розроблено і затверджено Міністерством освіти і науки України «Програми для загальноосвітніх навчальних закладів універсального та фізико-математичного профілів (2004 рік). Інформатика, 8-11 класи». За цими програмами підготовлено до друку навчальний посібник «Базовий курс інформатики» для загальноосвітньої і професійно-технічної школи.

Науково-експертна діяльність та членство у наукових редколегіях

Учений входить до складу редакційних колегій таких журналів, як «Вісник Академії дистанційної освіти» (заступник головного редактора), «Комп'ютер у школі та сім’ї», «Теорія і практика управління соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія», «Післядипломна освіта в Україні», «Педагогіка і психологія», «Інформаційні технології в освіті», «Енциклопедія освіти України», «Біла книга розвитку освіти України», численних збірників наукових праць. У 2007 році В.Ю. Биков започаткував електронне наукове фахове видання «Інформаційні технології і засоби навчання» і є незмінним його головним редактором.

Визнання / Відзначення державними та академічними нагородами

Ученого нагороджено почесним знаком «Відмінник народної освіти України» (1985), йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (2002), удостоєно відзнакою Міністерства освіти і науки України «За наукові досягнення» (2005), Срібною медаллю (2005) та медаллю «За наукові досягнення» (2010) Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, Почесними грамотами Верховної Ради України (2005), ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС, Міністерства освіти СРСР, Міністерства народної освіти України, Президії АПН України, присвоєно звання «Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки» (2009), звання «Почесний доктор Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського» (2014), нагороджено золотою медаллю імені Григорія Сковороди (2014), орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2014) й «За заслуги» II ступеня (2020), удостоєно численними відзнаками міжнародних організацій та зарубіжних компаній.

Родинні зв’язки

В 1969 році одружився з Протасовою Жанною Олександрівною, з якою навчався в одній групі в Миколаївському суднобудівному технікумі. Подружжя виховало двох синів: В’ячеслава (1970 р.н.) та Віталія (1977 р.н.). Мають два онуки – Антона (1993 р.н.), Даніїла (2003 р.н.) та онучку Арину (2012 р. н.).

Джерела

1. 1.
2. 2.
3. 3.

Автори:

Прізвище І. Б., Прізвище І. Б., Прізвище І. Б.

Статус гасла: Потребує редагування
Остання зміна: 28.03.2023
Оприлюднено: 30.11.2025
Модератор: Redactor