Гуманізація освіти
Гуманізація освіти - один із визначаль¬них принципів функціонування й розвитку сучасної вітчизняної освіти, який передбачає переорієнтацію освітнього процесу на особистість, коли безумовний пріоритет надається інтересам і запитам особистості, її своєрідності і можливостям, максимальній самореалізації кожного здобувача освіти, виявленню і розвитку його природних задатків і здібностей. Визначальним у тлумаченні сутності Г. о. є філо¬софське розуміння гуманізму як системи поглядів, що визнає людину найвищою цінністю у світі з її правом на свободу, щастя, розвиток своїх здібностей, утверджує необхідність формування гуманістичного світогляду, гуманності як моральної якості, створен¬ня для цього відповідних сприятливих умов (життя, праці, навчання тощо).
Опис
Г. о. - це зміщення пріоритетів освітнього процесу у бік розвитку психічних, фізичних, ін¬телектуальних, моральних та ін. сфер особистості замість просто оволодіння певного інформацією та формування визначеного кола умінь та оцінок, що стає вже не стільки метою, скільки засобом досягнення глобальної мети оновленого освітнього процесу. Це зосередження зусиль на формуванні вільної, самостійно мислячої, творчої особистості громадянина-гуманіста, здатної здійснювати об¬грунтований вибір у різноманітних навч. і життєвих ситуаціях. Це, нарешті, забезпечення належних організаційно-пед., морально-психол. та ін. умов для успішного досягнення зазначеної переорієнтації освітнього процесу. Г. о. змушує звернутися до кан¬тівського розуміння людини як мети, а не як засобу. Водночас особистісно орієнтований підхід, у якому послідовно втілюється гуманістична освітня парадигма, не може бути абсолютизованим. Не слід залишати поза увагою й ін., не менш важливий аспект спрямування освіти - соціальний. Тому сучасну переорієнтацію освіти точніше визначати не лише як особистісну, а як особистісно-соціальну. Г. о. слід розглядати як своєрідну реакцію на технократичні тенденції, які почали наростати в освіті в останні десятиріччя минулого століття і полягали у поступовому відчуженні її від людини, від людської особистості, перетворенні освіти на інструментальну категорію індустріальних і ринкових відносин. Власне розвиток особистості не посідав належного місця серед пріоритетів освіти, натомість вона тяжіла до утилітарного навчання вузького спектру знань і вмінь. Така ситуація місти¬ла загрозу дегуманізації суспільства, його інститутів і відносин, звужуючи горизонти демократії, вихоло¬щуючи її цінності, перетворюючи життя людини на функціонування в обездуховленому соціумі. Г. о. передбачає відповідну трансформацію змісту освіти, перебудову навч. процесу. Вона означає, насамперед, перехід від авторитарного навчання з його нехтуванням особистістю учня до навчання гуманного, що побудоване на визнанні педагога і вихованця рівноправними партнерами у навч. процесі, які однаково зацікавлені в його позитивних результатах, утвердження учня в ролі суб’єкта навчання. Це зумовлює певне коригування функцій педагога, коли на перший план виходять його організаторська і консультаційна функції. Гуманна педагогіка заснована на вірі в дитину. Вона передбачає прийняття вихованця таким, яким він є, з усіма його позитивними і негативними риса¬ми, розгортання пед. взаємодії з опорою на позитив¬не разом з усвідомленням необхідності коригування окремих якостей особистості. Ще одна особливість гуманізованого освітнього процесу полягає в тому, що він спрямовується на створення і підтримання ситуації успіху у навчанні як неодмінної умови забезпечення психол. комфорту здобувача освіти. Невід’ємним складником Г. о. є гуманізація виховання.
Літ.:
1. Бєланова Р. А. Гуманізація та гумані¬таризація освіти в класичних університетах (Украї¬на - США). Київ: Центр практичної філософії, 2001. 216 с. 2. Гуманізація процесу навчання в школі: навч. посіб. / за ред. С. П. Бондар: 2-ге вид., допов. Київ: Стилос, 2001. 256 с. 3. Гуманізація і гуманітаризація освіти / Семен Гончаренко, Юрій Мальований // Шлях освіти. 2001. № 2. С. 2—6. № 3. С. 2—8. 3. Психологічні аспекти гуманізації освіти: Книга для вчителя / за ред. Г. О. Балла. Київ—Рівне, 1996. 128 с.
==== Автори ====
