Ярмаченко Микола Дмитрович
Ярмаченко Микола Дмитрович - (іноз. Yarmachenko Mykola) - український учений, педагог, фахівець у галузі сурдопедагогіки, теорії та історії педагогіки, макаренкознавства, громадський діяч, засновник і перший президент Академії педагогічних наук України.
| Ярмаченко Микола Дмитрович | |
|---|---|
 | |
| Ім’я особи | Ярмаченко Микола Дмитрович
(іноз. Yarmachenko Mykola) |
| Інші прізвища | |
| Роки життя | 06.09.1928 - 24.05.2010 |
| Науковий ступінь | доктор педагогічних наук |
| Вчене звання | професор |
| Напрями діяльності | педагогіка |
| Наукова школа | сурдопедагогіка |
| Місце народження | с. Черемошна, Київщина |
| Місце смерті | Київ |
| Поховання | Берковецьке кладовище |
| Alma mater | Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова |
| Magnum opus | |
| Відзнаки | |
| Вебсайт | https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/yarmachenko-m-d/ |
Життєпис
Народився Ярмаченко М. Д. 6 вересня 1928 року, в сім’ї селян, в селі Черемошна, що на Київщині. Згідно розповідям доньок вченого: Глобіної Л. М. та Слісаренко Н. М., окрім Миколи Дмитровича у сім’ї зростало ще дві його старші сестри: Ольга та Надія.
Освіта
Дитячі роки Миколи Дмитровича минали на Поліщині. Початкову освіту він здобував з семирічного віку у Черемошанській школі, закінчивши 4 клас в 1939 році.
З 1939 до 1941 рр. Ярмаченко М. Д. продовжив навчання у школі села Радинці, в якій вчився у 5-х та 6-х класах. Подальше його навчання було перерване Другою світовою війною. Під час окупації майбутній вчений, за його словами в автобіографії, «перебував на окупованій території, ніде не навчався і не працював. Був зв’язаний з партизанським загоном «За Родину», що тривалий час перебував біля села».
У 1944 р. одразу ж після звільнення території району від окупації, Ярмаченко М. Д. вступив до школи в селі Максимовичі, повний курс якої закінчив у 1947 р.
У 1951 р. закінчив дефектологічний факультет Київського держаржавного педагогічного інституту ім. О. М. Горького.
У 1951 р. Ярмаченко М. Д. був зарахований аспірантом на кафедру спецпедагогіки КДПІ ім. О. М. Горького.
У 1954 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук на тему: «Розвиток зв’язної мови у глухих учнів ІІІ класу», а 1969 р. — докторську дисертацію на тему: «Виховання і навчання глухих дітей в Українській РСР».
Дане дослідження було цінне тим, що в ньому вперше в історії сурдопедагогіки було розкрито питання виникнення і розвитку спеціально організованого навчання та виховання глухих дітей в Україні.
Завідував кафедрою дефектології, був проректором з навчальної роботи Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького.
У 1973—1994 рр. обіймав посаду директора Науково-дослідного інституту педагогіки АН УРСР,
Був членом Президії Академії педагогічних наук СРСР. Згодом став першим президентом Академії педагогічних наук України та обраний дійсним членом Академії педагогічнихз наук України.
Діяльність
Педагогічна діяльність
Раптова смерть батька у 1871 р. змінила життя Софії. Вона осмислила своє духовне і громадське призначення і вирішила присвятити своє життя педагогічній справі.
Педагогічну діяльність Софія розпочала у 1871 р. Разом із сестрою Марією відкрила в Києві перший приватний дитячий садок, вихованцями якого здебільшого були діти української інтелігенції. Протягом 1874–1876 рр. була учасницею українського земляцтва у Санкт-Петербурзі. Допомагала чоловікові в підготовці повного видання «Кобзаря» Тараса Шевченка до видання у Празі (1876 р.).
Пізніше працювала повитухою на хуторі поблизу Борзни й вела культурно-освітянську роботу. Від 1879 р. вчителювала в Олешні.
У 1879–1883 рр. разом з чоловіком мешкала і працювала в Одесі, де складала каталоги української літератури. З 1909 р. викладала в Комерційному інституті, комерційній школі 1 Учительського товариства та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві.
У 1917 р. – член Української Центральної Ради, голова Всеукраїнської учительської спілки. У міністерстві освіти (за гетьманату) очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти. Брала активну участь у дерусифікації шкіл, влаштуванні курсів українознавства, підготовці українських шкільних підручників та укладанні плану й програми єдиної діяльної (трудової) школи, що передбачала національний характер і базувалась на теорії Кершенштайнера (Трудова школа).
Викладачка французької мови у Першій українській гімназії імені Т. Г. Шевченка.
Очолила культурний сектор громадсько-політичної організації «Союз українок», заснованої у Кам'янці-Подільському в жовтні 1919 р.
1920 р. – лекторка педагогіки Кам'янець-Подільського державного українського університету та голова Української національної жіночої ради (до 1938 р.).
З 1922 р. перебувала в еміграції, зокрема з 1923 р. - професорка педагогіки Українського Педагогічного Інституту імені Михайла Драгоманова у Празі.
Наукова діяльність
Фахівець у галузі дефектології (сурдопедагогіка) та теорії й історії педагогіки. Ініціатор створення в Україні наукової школи сурдопедагогів та істориків-педагогів.
Науково-експертна діяльність
Ярмаченко М. Д. брав участь у роботі різноманітних комісій, таких як: приймальної комісії; комісії, створеної для підготовки і видання «Наукових записок» – збірки робіт аспірантів, дисертантів; державної екзаменаційної комісії; редакційної колегії, що була створена для підготовки і видання збірки наукових праць студентів.
Міжнародне співробітництво
Політична, громадська та волонтерська діяльність
Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю
Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)
Основні праці
Досягнення
Визнання
Нагороди
Родинні зв’язки
Додаткові відомості
Фотогалерея
Відеоматеріали
Цікаві факти і висловлювання
Рідна мова – це перша умова, щоб учні проходили науку свідомо. (Русова С. Ф.)
Нація народжується біля дитячої колиски, тільки на рідному ґрунті. (Русова С. Ф.)
Бути гарним педагогом – це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки. (Русова С. Ф.)
Народові, який не має своєї школи і не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні. (Русова С. Ф.)
Національне виховання – не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу. (Русова С. Ф.)
Українська самосвідомість – відчуття задоволення, гордості за приналежність особистості до своєї нації, до своєї держави. (Русова С. Ф.)
Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій. (Русова С. Ф.)
Велике значення в національному вихованні має обряд відзначення народних свят. (Русова С. Ф.)
В Україні повинна бути своя національна школа, на своїй державній рідній мові. (Русова С. Ф.)
Довідка
Русова Софія Федорівна (іноз. Rusova Sofiia) - видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху, доктор наук.
Місце народження - Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Україна (18.02.1856 - 05.02.1940).
Місце навчання - Фундуклеївська гімназія.
Місце роботи - Київ, Одеса, Кам'янець-Подільський, Україна, Прага, Чехія.
Напрями діяльності - освіта.
Найвизначніші праці - "Український буквар".
Основні нагороди - нагрудний знак Софія Русова.
Науковий напрям - дошкільна освіта.
Пов’язані статті
Джерела
- Фомічова Л. І. Ярмаченко Микола Дмитрович. Українська спеціальна педагогіка в персоналіях: навч. посіб. / НАПН України; Харків. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди; за заг. ред. В. І. Бондаря, В. М. Синьова. Київ; Запоріжжя, 2021. С. 364–375.
Автор
Оприлюднено: 20.06.2024
Останні зміни: 04.07.2024
Модератор: Lytovchenko
