Русова Софія Федорівна
Русова Софія Федорівна - (іноз. Rusova Sofia) - (до шлюбу Ліндфорс; 18 лютого 1856, с. Олешня Городнянського повіту Чернігівської губернії, нині – Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. – 05 лютого 1940, Прага) – видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ–початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху.
| Русова Софія Федорівна | |
|---|---|
| Ім’я особи | Русова Софія Федорівна
(іноз. Rusova Sofia) |
| Інші прізвища | |
| Роки життя | 18.02.1856 - 05.02.1940 |
| Науковий ступінь | |
| Вчене звання | |
| Напрями діяльності | літературний критик, вихователька, політична діячка, правозахисниця |
| Наукова школа | |
| Місце народження | Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія |
| Місце смерті | Прага, Протекторат Богемії та Моравії |
| Поховання | Ольшанський цвинтар |
| Alma mater | Київська Фундуклеївська гімназія |
| Magnum opus | |
| Відзнаки | |
| Вебсайт | https://www.abcd.kyiv.ua |
Життєпис
Народилася 18 лютого 1856 р. у родинному маєтку в Олешні Чернігівської губернії в родині генерала Федора Федоровича Ліндфорса та Анни Олександрівни Жерве. Мати походила з аристократичного французького роду, а батько мав шведських предків, але був палким російським патріотом.
Освіта
Початкову освіту Софія здобула вдома. В десять років вона вступила до третього класу найпрестижнішої у Києві Фундуклеївської жіночої гімназії, яку закінчила у 1870 році з золотою медаллю.
Раптова смерть батька у 1871 році змінює життя Софії. Вона глибоко осмислює своє духовне і громадське призначення і вирішує присвятити своє життя педагогічній справі.
Діяльність
Педагогічна діяльність
Усе своє життя вона присвятила практичній педагогіці і розробці нових методик дошкільного виховання, розбудові української національної школи та освіти.
Педагогічну діяльність Софія розпочала у 1871 році.
У 1871 р. разом із сестрою Марією відкрила в Києві перший приватний дитячий садок, вихованцями якого здебільшого були діти української інтелігенції. Протягом 1874–1876 років була учасницею українського земляцтва у Санкт-Петербурзі. Згодом на хуторі поблизу Борзни працювала повитухою й вела культурно-освітянську роботу. Від 1879 року вчителювала в Олешні.
У 1879–1883 разом з чоловіком мешкала і працювала в Одесі, де складала каталоги української літератури. З 1909 р. жила у Києві, викладала в Комерційному інституті, комерційній школі 1 Учительського товариства, та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві.
1917 – член Української Центральної Ради, голова Всеукраїнської учительської спілки. У міністерстві освіти (за гетьманату) очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, активна у дерусифікації шкіл, влаштовуванні курсів українознавства, підготовці українських шкільних підручників і в укладанні плану й програми єдиної діяльної (трудової) школи, яка мала мати національний характер і базуватися на теорії Кершенштайнера (Трудова школа).
Викладачка французької мови в Першій українській гімназії імені Т. Г. Шевченка.
У жовтні 1919 року в Кам'янці-Подільському засновано громадсько-політичну організацію – «Союз українок», Русова очолила його культурний сектор.
1920 р. – лекторка педагогіки Кам'янець-Подільського державного українського університету і голова Української національної жіночої ради (до 1938 року).
Від 1922 року на еміграції, з 1923 року в Празі, професорка педагогіки Українського Педагогічного Інституту імені Михайла Драгоманова.
Наукова діяльність
Серед ключових принципів педагогічної концепції Русової: гуманізм, демократизм, народність, природовідповідність, культуровідповідність, особистісно орієнтований підхід, соціальна обумовленість виховання та загальнолюдські цінності.
Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, у межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші фундаментальні теоретико-методологічні проблеми – мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання.
Ідея національного виховання – головна й визначальна в педагогічній концепції С. Русової. У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами.
Виховний ідеал Русової: виховання гармонійної людини на засадах любові й пошани до найкращих національних традицій.
Головне завдання виховання – забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.
Заслуговують на увагу погляди Русової на проблеми розумового, морального, естетичного, трудового, дошкільного, сімейного виховання, підготовки вихователів дитячого садка, вчителя нової української школи.
Софія Русова справедливо вважається класиком вітчизняного дошкільного виховання, про що красномовно свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дошкільне виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання.
Концепція рідної української школи
Успішно вирішувати ці завдання покликана рідна українська школа – школа рідної мови, гуманна й демократична, у якій уся структура, система, мета й завдання, зміст і методи, принципи і форми, сам дух наповнені ідеєю українства, забезпечення всебічного і гармонійного розвитку дитини.
Система освіти, школа, виховання, за Русовою, повинні здійснюватися, насамперед, згідно з принципом природовідповідності виховання, який передбачає, що виховання повинно ґрунтуватися на науковому розумінні природних і соціальних процесів, узгоджуватися з загальними законами розвитку природи і людини.
Науково-експертна діяльність
За життя дослідник (-ця) підготував (-ла) велику кількість магістрів, аспірантів, здобувачів був (-ла) офіційним опонентом докторських і кандидатських дисертацій, входила до складу декількох спеціалізованих учених рад із захисту дисертацій.
Він (вона) входила до складу редакційних колегій таких наукових видань, як «Вісник Академії освіти», «Теорія і практика управління".
Міжнародне співробітництво
Брав (-ла) участь у міжнародних організаціях, наукових радах, товариствах, асоціаціях і фондах ...
Читав (-ла) лекції про створення автоматизованої системи управління освітою в Університеті ССС (Париж, Франція, 1973), з управління проєктами – у Вищій педагогічній школі (Берлін, Німеччина, 1990-1991).
Проходив (-ла) стажування з питань освіти, математики, психології.
Політична, громадська та волонтерська діяльність
У 1902 р. Русови оселяються в Санкт-Петербурзі. Тут Софія Федорівна стає не лише свідком, а й безпосереднім учасником активізації громадського руху; спричиненої подіями 1905 – 1906 рр. Зокрема, разом із В.І. Чарнолуським, М.В. Чеховим, Г.А. Фальборком та іншими російськими прогресивними освітніми діячами вона бере участь у створенні Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, входить до складу його Центрального бюро, а також очолює національну комісію цієї громадської організації.
Намагаючись якнайширше залучити до Всеросійської спілки педагогів з України, С.Ф. Русова освітлює її діяльність у національний пресі, зокрема у часописах «Громадська думка» та «Украинский вестник». Наприклад, у травні 1906 р. на шпальтах першої української щоденної політичної, економічної і літературної газети «Громадська думка», що виходила в Києві, з’явилася стаття Софії Федорівни «До вчительської української спілки у Петербурзі» про наміри національної комісії Всеросійської спілки скликати у червні того ж року конференцію національних учительських організацій. Авторка закликала українських учителів створити свою спілку, сформулювати власні вимоги щодо націоналізації школи та надіслати на конференцію до Санкт-Петербурга делегатів для їх оприлюднення.
Так завдяки ініціативі С.Ф. Русової під керівництвом Б.Д. Грінченка в умовах відсутності рівномовної школи було вперше здійснено спробу об’єднати тих освітян Наддніпрянщини, котрі вболівали за розвиток національної культури та освіти українського народу, в загальну спілку. Її делегати С.Ф. Черкасенко та М.І Крупський з успіхом виступили на конференції представників національних учительських організацій (проходила 4-5 червня 1906 р. у Санкт-Петербурзі), а потім взяли участь у роботі Третього з’їзду Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, що відбувся 7 – 10 червня 1906 р. у фінському містечку Юстілля.
8 квітня 1917 р. на Всеукраїнському національному конгресі С. Ф. Русову обирають від просвітницьких організацій Києва членом загальноукраїнського представницького громадсько-політичного органу Української Центральної Ради, яка виступила лідером національно-визвольного руху та виконувала роль вищого законодавчого державного органу нової держави — Української Народної Республіки. Водночас на запрошення генерального секретаря освіти першого українського уряду І.М. Стешенка Софія Федорівна очолює департамент дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти. Крім того, вона виступає як організатор та керівник Всеукраїнської учительської спілки, входить до редакційної колегії журналу «Вільна українська школа», разом із Ю. П. Сірим, Я. Ф. Чепігою та С. Ф. Черкасенком започатковує видавництво «Українська школа», викладає в кількох навчальних закладах тощо.
С. Русову завжди глибоко хвилювало жіноче питання. З молодих літ вона обстоювала ідею про важливу роль жінки в загальнокультурному житті країни, підготувала книгу про визначних українських жінок. Вона постійно проводила велику роботу серед жінок, залучаючи їх до громадських справ. Коли в період існування Української Народної Республіки була створена Українська жіноча національна рада, С. Русова відразу активно включається в її роботу, а згодом її обирають головою цієї 17 організації. Головною метою Ради було об’єднання всіх жіночих організацій в Україні і їх зв’язок з закордонними організаціями, утвердження авторитету і визнання України в світі. В еміграції жіноча Українська Рада продовжила свою діяльність і С. Русова з властивим їй ентузіазмом й енергією керувала роботою цієї організації до кінця свого життя. Як представниця України вона брала участь у всесвітніх жіночих конгресах в Гаазі, Женеві, Відні, Копенгагені.
Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю
Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)
З 2015 р. в Австралії виходить Інтернет-видання інформаційного бюлетеня «Petrenko News», призначеного для англомовного вчительства.
Основні праці
Науковий доробок ученого (-ної) за роки діяльності перевищує 300 наукових і науково-методичних праць, понад 20 авторських свідоцтв на винаходи і 5 патентів.
Якщо ці праці або документи розміщені в мережі Інтернет у форматі PDF, їх можна додати на сторінку за зразком. Вказані нижче праці розміщені в Електронній бібліотеці НАПН України.
Досягнення
Визнання
2005 року Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «Петренко Марія». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників та працівниць за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.
Ім’я Петренко М.А. нині носять навчальні заклади різних рівнів, Державний педагогічно-меморіальний музей.
Нагороди
Дослідника (-цю) відзначено численними державними та академічними нагородами, зокрема:
| 1982 | медаль «В пам'ять 1500-річчя м. Києва» |
| 2002 | почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» |
| 2005 | почесна грамота Верховної ради України |
| 2005 | відзнака Міністерства освіти і науки України «За наукові досягнення» |
| 2005 | нагрудний знак НАПН України «Ушинський К. Д.» |
| 2008 | звання «Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки» |
Родинні зв’язки
Чоловік: Петренко Петро Іванович (з 1955 року) - інженер.
Син: Петренко Іван Петрович (1956-2015 рр.) - український політичний діяч, ініціатор та засновник Революційної Української Партії (РУП).
- Петренко Роман Іванович (1976 р.н.) - пілот;
- Петренко Олександр Іванович (1980 р.н.) - лікар;
Дочка: Симоненко Наталія Петрівна (1960 р.н.) - співачка, закінчила Київську консерваторію. 2000 року виїхала до Німеччини, де працює професором вокалу.
Сестра: Горенко Ніна Олександрівна (з 1935 р.н.) - піаністка Київської консерваторії, лауреат Премії .... (1960).
Додаткові відомості
Фотогалерея
-
Василь Олександрович Сухомлинський (1968 р.)
-
В.О. Сухомлинський з учнями у шкільному винограднику (середина 60-х рр.)
-
В. О. Сухомлинський з учнями у шкільній теплиці (1965-1966 рр.)
-
В. О. Сухомлинський і вчитель початкових класів К.М. Жаленко з учнями у шкільному саду (середина 60-х років)
Відеоматеріали
На сторінку можна додати YouTube відео за зразком:
Цікаві факти і висловлювання
У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися. (Сухомлинський В.О.)
Довідка
Петренко Марія Антонівна (англ. Petrenko Mariia) - українська учена та педагог у галузі інформатизації освіти, професор, дійсний член НАПН України, доктор технічних наук.
Місце народження - Київ, Україна (01.01.1930 - 12.12.2012).
Місце навчання - Київський політехнічний інститут.
Місце роботи Університету АБС, Україна.
Напрями діяльності - освіта.
Найвизначніші праці - "Наукові основи, методи і аналіз систем".
Основні нагороди - відзнака Міністерства освіти і науки України «За наукові досягнення», медаль «В пам'ять 1500-річчя м. Києва», звання «Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки».
Науковий напрям - Системний аналіз.
Джерела
- Джерело 1. Джерела оформлюються за ДСТУ 8302:2015.
- Джерело 2. Не рекомендовано використовувати посилання на російські та білоруські джерела.
- Джерела 3. Назви країн-агресорів, їхніх населених пунктів та прізвища лідерів рекомендовано зазначати з малої літери.
Автор
Оприлюднено: 01.01.2025
Останні зміни: 01.01.2025
Модератор: Login_redactora
