Українська електронна енциклопедія освіти

Монтессорі Марія

Монтессорі Марія - (іноз. Montessori Mariia) - видатна італійська педагогиня-психолог, антрополог, лікар, філософ.

Монтессорі Марія

Ім’я особи	Монтессорі Марія (іноз. Montessori Mariia)
Інші прізвища
Роки життя	31.08.1870 - 06.05.1952
Науковий ступінь	доктор наук
Вчене звання
Напрями діяльності	педагогиня-психолог, антрополог, лікар
Наукова школа	педагогіка
Місце народження	К'яравалле, провінція Анкона, Королівство Італія
Місце смерті	Нордвейк, Нідерланди
Поховання	Нордвейк, Нідерланди
Alma mater	Римський університет ла Сапієнца
Magnum opus	Педагогічна антропологія
Відзнаки
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/montessori-m/

Життєпис

Народилася 31 серпня 1870 р. в будинку під номером 10 на площі Мацціні в К'яравалле (Центральна Італія, провінція Анкона), за декілька кілометрів від Анкони.

Її батько Алессандро народився у Феррарі і після роботи клерком на солеварні Комаккіо, у 1860-х роках був переведений до К'яравалле на посаду інспектора міністерства фінансів.

Мати - Ренільда Стоппані (1840—1912), яка походила з Монте-Сан-Віто, містечка поблизу К'яравалле, з родини дрібних землевласників; вона була освіченою жінкою і дуже любила читати.

Освіта

Навчалася у муніципальній підготовчій школі Ріо-Понте.

Вона була нагороджена сертифікатами за хорошу поведінку в 1-му класі та за «lavori donneschi», або «жіночу роботу», наступного року. Вона вивчала французьку мову та фортепіано, які незабаром покинула. Ближче до 11 років почала захоплюватися навчанням. Її юнацьким захопленням було драматичне мистецтво. Відмінно володіла італійською мовою, проте мала прогалини в граматиці та математиці.

У віці 14 років Монтессорі М. вступила до державної школи для жінок: «Regia Scuola Tecnica Michelangelo Buonarroti» (сьогодні Regio Istituto Tecnico Leonardo da Vinci), , де вона вивчала італійську мову, арифметику, алгебру, геометрію, бухгалтерський облік, історію, географію та природничі науки. У 1886 р. вона продовжила навчання в технічному інституті Regio Istituto Tecnico Leonardo da Vinci, вивчаючи італійську мову, математику, історію, географію, геометричне та декоративне малювання, фізику, хімію, ботаніку, зоологію та дві іноземні мови.

У 1890 р. отримала сертифікат фізико-математичного факультету.

У 1890 р. вона вступила до Римського університету на курс природничих наук, і отримала у 1892 р. диплом di licenza. Цей ступінь, разом із додатковим вивченням італійської та латинської мови, дозволив їй вступити на медичний факультет Римського університету «La Sapienza».

Монтессорі М. здобула академічну премію на першому курсі, а в 1895 р. отримала посаду „ад'юнкта в медицині“- асистента лікаря з правом вступу до Ланцисіанського товариства, призначеного для лікарів і професорів лікарень Риму, а разом із тим і ранній клінічний досвід.

У 1894 р. закінчила Римський університет, через два роки отримала вчений ступінь, і стала першою в Італії жінкою – доктором медичних наук (1896), професором гігієни у Вищій жіночій школі (1896–1906).

У 1896 р. закінчила медичний факультет за спеціалізацією в нейропсихіатрії.

Захистила дисертацію „Клінічний внесок у вивчення галюцинацій антагоністичного змісту“, яка була опублікована в 1897 р. в журналі Policlinico.

Діяльність

Педагогічна діяльність

Практичну діяльність розпочала в дитячій психіатричній клініці (1895–1898), де під впливом ідей Ж. Ітара та Е. Сегена, які займалися проблемами розвитку дітей з відхиленнями, розробила власний метод розвитку органів чуття в розумово відсталих дітей. У 1899–1901 рр. працює в Ортофреничній школі, яка готує викладачів спеціальних шкіл для дітей з фізичними та розумовими вадами. Перший дошкільний заклад – „Будинок дитини” Монтессорі відкрила в 1907 році в Римі (Італія).

Наукова діяльність

Створила власну оригінальну систему виховання і навчання дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

Її педагогічна система базувалася на ідеях вільного виховання, тобто дитиноцентризму, неприпустимості насилля над дитиною, поваги до її особистості. Провідною тезою М. Монтессорі є думка про те, що існує особливий світ дитинства і що розвиток дитини підпорядковується законам природи.

Намагаючись розвивати навчання і виховання з наук, позицій, М. Монтессорі поклала в основу своїх педагогічних пошуків фундаментальні принципи експериментальних наук, а дошкільні заклади оцінювала як лабораторію для вивчення психічного життя дитини. На її переконання, педагог у дошкільному закладі – це спостерігач-експериментатор, який має ретельно розпланувати навчальну та ігрову ситуації, дидактичний матеріал, а також максимально точно оцінити отримані результати. Основою навчально-виховного процесу в дошкільному закладі, за системою Монтессорі, є сенсорне виховання, яке здійснюється за допомогою організації навколишнього середовища і занять із дидактичним матеріалом.

Застосовуваний італійський педагогом дидактичний матеріал базувався на концепції активної особистості, яка саморозвивається через серію реакцій, викликаних систематичним впливом. Весь цей матеріал був розроблений експериментально. Лише після тривалої й ретельної перевірки реакції дітей на матеріал, що пропонується, педагог визнавала його придатність. Це поєднання навчальних посібників і розвиваючих ігор: геометричні тіла (циліндри, конуси тощо), таблички, дощечки, рамки, рухливий алфавіт, а також звичайні предмети типу чайної ложки, глечика для поливання квітів тощо. Деякі з них мають характерний колір (наприклад, рожева вежа з кубиків-секцій, коричневі сходи, червоні штанги) або фактуру (шорсткі таблички). У „Монтессорі-матеріалах” є досить складні моделі – наприклад, глобус „континенти”, на штир якого дитина повинна у правильному порядку надіти фігурні дощечки, що будуть повторювати контури континентів. Весь матеріал (у т.ч. ігровий) має бути обов’язково виготовлений із натуральних матеріалів.

На основі практичних спостережень М. Монтессорі довела, що різні типи навичок у дитини краще виховувати у певному віці. До трьох років дитина осягає суть свого оточення через інстинктивний розвиток почуттів – зір, слух, нюх, дотик. У період від 3 до 6 років дитину називали „будівельником самого себе”: вона сама намагається обирати речі й предмети своєї діяльності, сама себе обслуговує, виявляє максимальну незалежність від дорослого. В наступний період (до 9 років) дитина стоїть на позиціях „дослідника навколишнього світу”. Згідно з методикою Монтессорі, для дитини створюється спеціально підготовлене культурне розвиваюче середовище, в якому маленький індивід знаходить все необхідне для свого розвитку: „вбирає” правильну мову, одержує багаті сенсорні враження, освоює способи поводження з різними предметами. Це середовище дитина сприймає і свідомо і неусвідомлено, вільно виявляє себе в різних видах діяльності, в т. ч. й в іграх. М. Монтессорі розробила метод навчання грамоті та письму, який на початку XX ст. отримав поширення в Україні.

Педагогічні ідеї М. Монтессорі

1. Дефініція «всотуючий розум». М. Монтессорі, пояснюючи розвиток дитини, зазначала: «У дитині міститься розумова лабораторія, що виробля хімічні перетворення. Усі враження не тільки проникають у розум дитини, вони його формують, вони втілюються в ньому, оскільки дитина «будує» власне психічне тіло, використовуючи предмети довкілля. Цей розум М. Монтессорі назвала «всотуючим розумом» і закликала дорослих прагнути осягнути велич його сили.

2. Індивідуальний підхід до дитини. Ідея вільного вибору. На підставі філософських, психологічних і педагогічних аспектів гуманістичної та педагогічної теорій М. Монтессорі обґрунтувала основоположні принципи своєї концепції: гуманістичної спрямованості мети; психологічної обґрунтованості ідей; розвитку особистості; соціалізації; свободи; індивідуального підходу; самостійності то творчої активності; наочності; домінування дидактичної гри тощо. Педагог наголошувала на реалізації ідеї вільного вибору кожною дитиною виду діяльності та тривалості занять; застосуванні спеціально розробленого набору навчальних матеріалів; відсутності тестувань, оцінювання, похвали та покарання. Провідна ідея вчення М. Монтессорі полягає у необхідності створення педагогом предметно-просторового середовища, в якому дитина могла б найповніше розкрити свій внутрішній потенціал у процесі вільної самостійної діяльності. Це середовище має забезпечити розвиток кожної дитини за її індивідуальним темпом. Завдання педагога полягає насамперед у наданні дитині засобів для саморозвитку і розкритті правил їх використання.

3. Психологічна підтримка дитини. Психологічний рівень системи М. Монтессорі пов’язаний із поглядом вченої на конкретну людину як на індивіда із закономірними особливостями природного онтогенезу як рушійними силами і механізмами розвитку. Тільки ретельно продумана педагогічна система, тобто сукупність прийомів, об’єднаних певними провідними ідеями, яка ґрунтується на науковому методі спостереження й експерименту і яка використовує дані всіх наук, що вивчають людину, може наблизити нас до заповітної мети – управління психофізичною еволюцією людської особистості. М. Монтессорі наголошувала, що, відповідно до біологічних засад, необхідно забезпечити вільний розвиток творчих сил дитячого організму, але водночас економити психічну енергію людини, запас якої не обмежений. М. Монтессорі запропонувала метод самовиховання дитини в організованій обстановці (розвивальне середовище). Організація обстановки досягається своєрідним дидактичним матеріалом і сукупністю виховних прийомів, які сприяють виробленню соціальної поведінки дитини через наслідування, усвідомлення, обговорення, демонстрацію.

Науково-експертна діяльність

Міжнародне співробітництво

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Українська делегація на Міжнародному Жіночому Конгресі у Римі 1923 р.

У 1902 р. Русови оселяються у Санкт-Петербурзі. Тут Софія Федорівна безпосереднім учасником активізації громадського руху; спричиненого подіями 1905–1906 рр. Зокрема, разом із Чарнолуським В. І., Чеховим М. В., Фальборком Г. А. та іншими російськими прогресивними освітніми діячами бере участь у створенні Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, входить до складу його Центрального бюро, а також очолює національну комісію цієї громадської організації.

Намагаючись якнайширше залучити до Всеросійської спілки педагогів з України, Русова висвітлює її діяльність у національний пресі, зокрема у часописах «Громадська думка» та «Украинский вестник». Наприклад, у травні 1906 р. на шпальтах першої української щоденної політичної, економічної і літературної газети «Громадська думка», що виходила в Києві, з’явилася стаття Софії Федорівни «До вчительської української спілки у Петербурзі» про наміри національної комісії Всеросійської спілки скликати у червні того ж року конференцію національних учительських організацій. Авторка закликала українських учителів створити свою спілку, сформулювати власні вимоги щодо націоналізації школи та надіслати на конференцію до Санкт-Петербурга делегатів для їх оприлюднення.

Завдяки ініціативі Русової С. Ф. під керівництвом Грінченка Б. Д. в умовах відсутності рівномовної школи було вперше здійснено спробу об’єднати в загальну спілку тих освітян Наддніпрянщини, котрі вболівали за розвиток національної культури та освіти українського народу. Її делегати Черкасенко С. Ф. та Крупський М. І. з успіхом виступили на конференції представників національних учительських організацій (4-5 червня 1906 р., Санкт-Петербург), а потім взяли участь у роботі Третього з’їзду Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, що відбувся 7–10 червня 1906 р. у фінському містечку Юстілля.

8 квітня 1917 р. на Всеукраїнському національному конгресі Русову С. Ф. обирають від просвітницьких організацій Києва членом загальноукраїнського представницького громадсько-політичного органу Української Центральної Ради. Водночас на запрошення Стешенка І. М. - генерального секретаря освіти першого українського уряду - Софія Федорівна очолює департамент дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти. Крім того, виступає як організатор та керівник Всеукраїнської учительської спілки, входить до редакційної колегії журналу «Вільна українська школа», разом із Сірим Ю. П., Чепігою Я. Ф. та Черкасенком С. Ф. започатковує видавництво «Українська школа», викладає в кількох навчальних закладах та ін.

Русову С. Ф. завжди хвилювало жіноче питання. З молодих літ вона обстоювала ідею про важливу роль жінки в загальнокультурному житті країни та підготувала книгу про визначних українських жінок. Вона постійно проводила активну роботу серед жінок, залучаючи їх до громадських справ. У період існування Української Народної Республіки, Русова С. активно включається в роботу Української жіночої національної ради, а згодом - обирається її головою. Головною метою Ради було об’єднання всіх жіночих організацій в Україні і їх зв’язок з закордонними організаціями, утвердження авторитету і визнання України в світі. В еміграції жіноча Українська Рада продовжила свою діяльність, а Русова С. Ф. керувала роботою цієї організації до кінця свого життя. Як представниця України вона брала участь у всесвітніх жіночих конгресах в Гаазі, Женеві, Відні, Копенгагені.

Як громадсько-політичний діяч, Русова брала активну участь в житті українських демократичних організацій, що протистояли російському царизму.

Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю

У долі багатьох вигнанців з України велику роль відіграв притулок для дітей українців-емігрантів, у створенні якого в 1924–1925 рр. найактивнішу участь взяла Русова С. Ф. і який вона очолювала впродовж п’яти років. Як свідчить опублікований у пресі звіт Софії Федорівни про діяльність цієї установи, метою її створення було не лише врятувати дітей від фізичного вимирання, а й допомогти їм у чужому оточенні не забути рідну мову, зберегти національну ідентичність, дати поняття про далеку Батьківіщину, якої більшість із них уже не знала.

Пізніше Софія Федорівна консультувала педагогів Української народної школи, яку було відкрито в 1936 р. при цьому дитячому притулку, а також як опікунка всіляко допомагала роботі Української реальної гімназії.

Здобутки та нагальні проблеми української педагогіки неодноразово були темами виступів Русової на різних міжнародних форумах, серед яких були, зокрема, педагогічні конгреси у Римі (1923) та Женеві (1929), з’їзд „Через школу – до миру” в Празі (1927) та ін.

Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)

Основні праці

Її науковий доробок налічує близько 50 робіт, які були перекладені 24 мовами.

Найвідоміші з них: «Педагогічна антропологія» (1905), «Будинок дитини» (1907), «Метод наукової педагогіки» (1909), «Самовиховання і самонавчання в початковій школі» (1922), «Виховання для нового світу» (1946), «Розвиток потенційних можливостей людини (1948), «Всотуючий розум» (1949), «Формування людини» (1950) та ін.

Досягнення

Визнання

Вшановуючи внесок Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, 2005 р. Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників та працівниць за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.

18 лютого 2016 р. Національний банк України ввів до обігу ювілейну монету, присвячену 160-річчю від дня народження Софії Русової.

Нагороди

Родинні зв’язки

Чоловік (з 1874 р.) Русов Олександр Олександрович (07.02.1847 – 08.10.1915) - громадський діяч, етнограф і фольклорист.

Діти:

Русов Михайло Олександрович (1876-1909) – український політичний діяч, ініціатор та один із засновників Революційної Української Партії (РУП). Відіграв значну роль у становленні та розвитку українського політичного руху у громадському і науковому житті України кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Ліндфорс Любов Олександрівна (1879-1960) – лікар, співачка. Закінчила Московську консерваторію, гастролювала. У Чехо-Словаччині працювала лікарем в Українському громадському комітеті, викладачем співу і французької мови в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. 1945 року виїхала до Німеччини, де в таборі Берхтесгаден була професором вокалу.

Русов Юрій Олександрович (1895-1961) – український біолог, іхтіолог. Представник української науки в еміграції. Випускник природничого факультету Київського університету. У 1917 року став делегатом від студентської громади до Центральної Ради. Доцент зоології та іхтіології у Кам’янець-Подільському університеті, доктор філософії Віденського університету, лектор, згодом доцент високих шкіл у Чехо-Словаччині, директор секції рибальства у Національному зоотехнічному інституті в Бухаресті (1930-1941 рр.), науковий співробітник університету в Монреалі та його дослідної станції у Національному парку Монт-Тамблан; дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка в діаспорі.

Додаткові відомості

Фотогалерея

Русова С. Ф., 70-ті роки ХІХ ст.
Русова С. Ф., 30-ті роки ХХ ст.
Русова С. Ф., 80-ті роки ХІХ ст.
Сестри Марія та Софія Ліндфорс, 70-ті роки ХІХ ст.
Русов О. О. (чоловік Русової С. Ф.)
Маєток Ліндфорсів в Олешні, 1906 р. ХХ ст.
Місце поховання Русової С. Ф. та її онука на Ольшанському цвинтарі у Празі (Чехія)

Відеоматеріали

Цікаві факти і висловлювання

Рідна мова – це перша умова, щоб учні проходили науку свідомо. (Русова С. Ф.)
Нація народжується біля дитячої колиски, тільки на рідному ґрунті. (Русова С. Ф.)
Бути гарним педагогом – це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки. (Русова С. Ф.)
Народові, який не має своєї школи і не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні. (Русова С. Ф.)
Національне виховання – не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу. (Русова С. Ф.)
Українська самосвідомість – відчуття задоволення, гордості за приналежність особистості до своєї нації, до своєї держави. (Русова С. Ф.)
Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій. (Русова С. Ф.)
Велике значення в національному вихованні має обряд відзначення народних свят. (Русова С. Ф.)
В Україні повинна бути своя національна школа, на своїй державній рідній мові. (Русова С. Ф.)

Довідка

Русова Софія Федорівна (іноз. Rusova Sofiia) - видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху, доктор наук.
Місце народження - Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Україна (18.02.1856 - 05.02.1940).
Місце навчання - Фундуклеївська гімназія.
Місце роботи - Київ, Одеса, Кам'янець-Подільський, Україна, Прага, Чехія.
Напрями діяльності - освіта.
Найвизначніші праці - "Український буквар".
Основні нагороди - нагрудний знак Софія Русова.
Науковий напрям - дошкільна освіта.

Пов’язані статті УЕЕО

нагрудний знак «Софія Русова», Грінченко Б. Д., "Кобзар"

Джерела

Антонець Н. Б. Русова Софія Федорівна. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл.: у 2 -х кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2. С. 136–145.
Джус О. В. Життя і творчість Софії Федорівни Русової (1856-1940): наук.-метод. посіб. Івано-Франківськ: НАІР. 2016. 216 с.
Джус О. В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції. Івано-Франківськ, 2002. 260 с.
Коваленко Є. І., Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової / за ред. Є. І. Коваленко. Ніжин: НДПІ, 1998. 214 с.
Педагогічна спадщина Софії Русової в контексті сучасності: Матеріали Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., м. Ніжин, 24–26 берез. 2016 р. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2016. 150 с.
Русова Софія Федорівна (1856-1940): відомий український педагог, громадський діяч, організатор жіночого руху. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХIХ- ХХст.): хрестоматія / упоряд.: Л. Д. Березівська та ін. Київ: Наук. світ, 2003. С. 137–153.

Автор

Антонець Н. Б.

Оприлюднено: 20.06.2024

Останні зміни: 04.07.2024

Модератор: Литовченко О. В.