Максимович Михайло Олександрович

Максимович Михайло Олександрович

Максимович Михайло Олександрович - (іноз. ) - видатний український науковець, педагог, енциклопедист, ботанік, зоолог, натураліст, історик, археолог, етнограф, поет, фольклорист, філолог, архівознавець, природознавець.

Максимович Михайло Олександрович
Ім’я особи	Максимович Михайло Олександрович (іноз. )
Інші прізвища
Роки життя	03.09.1804 - 10.11.1973
Науковий ступінь	доктор наук
Вчене звання	ординарний професор
Напрями діяльності
Наукова школа
Місце народження	с. Тимківщина, Полтавська губернія
Місце смерті	х. Михайлова Гора, Полтавська губернія
Поховання	х. Михайлова Гора, поблизу с. Прохорівки
Alma mater	Московський університет
Magnum opus
Відзнаки
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/maksimovich-m-o/

Життєпис

Михайло Максимович народився 3 вересня 1804 р. на хуторі Тимківшина (тепер с. Богуславець) Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Черкаської обл.) в сім’ї маломаєтних дворян.

Батько Максимович Олександр Іванович (1782—1851) і мати Тимківська Гликерія Федорівна (1788—1834) – вихідці із старшинських козацьких родів, нобілітованих у дворянство.

Батько походив із військовослужбовців, був сільським суддею, переймався архітектурою. Мати мала п’ятьох братів і двох сестер. Усі брати закінчили Московський університет; двоє з них – Ілля та Роман – були професорами.

Освіта

Початкову освіту Михайло здобув у церковнопарафіяльній школі Благовіщенського жіночого монастиря в Золотоноші (до 1811). Тут він вивчив грамоту, часословець і псалтир. Згодом навчався у свого дядька, доктора права, професора Харківського університету Тимківського Іллі Федоровича в маєтку Туранівцях «началам разных наук и по-латыни». Саме дядько й «заронив у душу хлопчика перші зерна любові до філософії та взагалі до науки».

Наприкінці 1812 р. Михайла віддали до Новгород-Сіверської гімназії, засновником якої був Тимківський І. Ф., а директором – його тесть, статський радник Халанський І. І. Тут він серйозно захопився природничими науками, зокрема ботанікою, ознайомився з творчістю Ломоносова М. В., Жуковського В. А.

У 1819 р. Максимович М. О. закінчив гімназійний курс, виголосивши на публічному екзамені промову про історію освіти.

Цього ж року він переїхав до москви до свого дядька Тимківського Р. Ф., професора грецької та римської словесності Московського університету.

Вищу освіту племінникові допомогли здобути Роман Федорович та інший дядько – Єгор Федорович, чиновник міністерства закордонних справ.

У 1819 р. Михайла зараховують «казеннокоштним» студентом словесного (філологічного) відділення Московського університету, а через два роки він переходить на природничо-математичний факультет.

У 1823 р. закінчив Московський університет (словесний і природничий відділи філософського факультету, згодом ще й медичний).

Залишився при університеті для науково-академічної праці, викладав ботаніку.

У 1827 р. Максимович М. О. склав магістерський іспит, успішно захистив дисертацію на тему «О системах растительного царства» і здобув науковий ступінь магістра (кандидата) природознавства.

У 1833 р. одержав науковий ступінь доктора й був іменований ординарним професором на кафедрі ботаніки Московського університету.

Діяльність

Педагогічна діяльність

Просвітитель прагнув втілити в життя свій план удосконалення освіти в країні. Суть цього задуму полягала в розширенні можливості щодо отримання освіти всіма без винятку верствами населення. Обов’язковою умовою була відміна тілесних покарань. Важливим пунктом – усіляке сприяння розвиткові української науки, в тому числі історії, мовознавства, а також етнографії, фольклористики та ін. Максимович мав намір укласти український словник, видати нове зібрання українських пісень, підготувати українську енциклопедію.

Молодий учений багато часу віддавав також педагогічній діяльності: читав курси господарської ботаніки і садівництва (1825–1829) у Землеробській школі, курс природознавчої історії (1826–1833) в університетському «шляхетному пансіоні», курс ботаніки в університеті (з 1828), двічі на рік викладав ботаніку в Московській комерційній практичній академії. Його лекції вирізнялися науковою ґрунтовністю і новаторством, «новітністю філософських ідей і висновків», стрункістю викладу.

У 1826 р. попечитель Московського навчального округу Писарев Д. І. запропонував йому посаду завідувача університетським ботанічним садом і гербарієм.

Одночасно Максимович М.О. невтомно працював і над самоосвітою, ознайомлювався з творами західних філософів та істориків, захоплювався географією, математикою, фізикою, медициною, філологією.

Великий вплив на нього справив професор ботаніки Гофман Е. К., якому він присвятив статтю «Жизнь Московского профессора ботаники Гофмана» (1827).

Молодий учений підтримував особисті і творчі зв’язки з Гоголем М. В., Герценом О. І., Жуковським В. А., Гулаком-Артемовським П. П., Квіткою-Основ’яненком Г. Ф., Гребінкою Є. П., Шевченком Т. Г. та іншими визначними діячами культури.

Він активно виступав з рецензіями на книжки, публікував статті.

З 1834 р. учений працює на посаді завідувача кафедри російської словесності й декана історико-філологічного факультету, а в жовтні – став ректором університету св. Володимира (Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка).

За короткий час ректорства (півтора року) він зробив багато для організації навчання в новоствореному навчальному закладі, який не мав власного приміщення, видавничої бази, належної кількості лабораторій, підручників і наочних посібників.

Попечитель Київського навчального округу відставний військовий фон Брадке постійно переслідував Михайла Олександровича. Нервове напруження та перевантаженість роботою вплинули на здоров’я вченого, який і так часто хворів. І в середині грудня 1835 р. йому довелося відмовитися від ректорства. Проте ще впродовж десятиріччя він викладав в університеті філологію.

29 травня 1843 р. новий попечитель Київського навчального округу Давидов С. І. надіслав відставному професорові Максимовичу М. О. листа з проханням продовжити викладання в університеті. Вчений погодився викладати історію російської словесності (три півторагодинні лекції на тиждень).

У липні 1845 р. його погодинна робота припинилася. На знак незгоди з політикою царизму він виходить у відставку з посади завідувача кафедри словесності.

У 1846 р. стан здоров’я змушує його остаточно виїхати на свій хутір Михайлова Гора.

Після відставки Максимович М. О. решту життя присвятив винятково науково-літературній діяльності, яку провадив на своєму хуторі Михайлова Гора біля с. Прохорівки Золотоніського повіту.

В університеті Михайло Олександрович не лише викладав теорію словесності, а й дбав про творчий розвиток своїх студентів. Він опікувався студентськими роботами – і студіями з естетики, з етики, і пройнятими духом німецької класичної філософії історичними розвідками, й поетичними спробами, белетристикою. Серед найвідоміших його учнів — М. А. Тулов (професор ліцею князя Безбородька), М. Т. Костир (викладач Київського й Харківського університетів), І. А. Лінниченко (професор Одеського університету), І. В. Вернадський (учений політеконом) та ін.

Результатом викладацької діяльності М. О. Максимовича (лекцій і промов в університеті св. Володимира з 1834 до 1845 рр.) були 27 статей і монографій, присвячених філологічним і мовознавчим проблемам, історичному розвиткові східнослов’янських мов і літератур: «Песнь о полку Игореве, сложенная в конце XII в. на древнем русском языке» (1837), «История древней русской словесности» (1839), «Русская речь в сравнении с западнославянскою» (1845). У праці «Критико-историческое исследование о русском языке» (1838) він характеризує три східнослов’янські мови (малоруську, білоруську і великоруську) і встановлює їхню самостійність.

Основні праці

Протягом 11 років (1823–1834) Михайло Олександрович опублікував понад 100 власних праць.

Серед них: «О системе растительного царства» (1823), підручник для студентів «Главные основания зоологии или науки о животных» (1824), «Основания ботаники. Органология растений» (1828), «Систематика растений. Основания ботаники» (1831).

Його «Ботаника» вважалась найкращою на той час, була настільною книжкою всіх природознавців росії, а в Московському університеті – основним навчальним посібником.

Праці вченого поширювались у Варшаві, Берліні та інших містах Європи. Слід згадати його літературно-лінгвістичні дослідження цього періоду: «Мнение о малороссийском языке и правописании оного» (1829), три книги альманахів «Денница» (1830–1834); одну з перших природничих книжок для народу «Книгу Наума о великом божьем мире» (1833), яка витримала 12 видань; «Размышление о природе» (1833).

Характерною особливістю праць М. О. Максимовича було те, що в них виявився його талант і філософа й мислителя; адже розробка проблем природознавства потребувала їх осмислення, що неминуче спонукало до філософії.

Додаткові відомості

Довідка

Максимович Михайло Олександрович (іноз. ) - в, .

Місце народження - , Україна (..1804 - 10.11.).

Місце навчання - .

Місце роботи - Київ, Одеса, Кам'янець-Подільський, Україна, Прага, Чехія.

Напрями діяльності - .

Найвизначніші праці - .

Основні нагороди - .

Науковий напрям - .

Автор

Антонець Н. Б.

Оприлюднено: 20.06.2024

Останні зміни: 04.07.2025

Модератор: Литовченко О. В.