Закон базисної організації компетентностей

Закон базисної організації компетентностей

! Стаття на редагуванні (запланований обсяг 19 сторінок)

Закон базисної організації компетентностей – базисна організація компетентностей є системною єдністю п’яти фундаментальних видів компетентностей – інтелектуально-знаннєвого, ціннісно-орієнтаційного, творчо-інноваційного, діалого-консенсусного та художньо-творчого, що відповідно пов’язані з основними видами соціально-культурної інформації – знаннями, цінностями, проектами, консенсусами і художніми образами.

Зміст
Закон базисної організації компетентностей
Актуалізація проблеми
Обґрунтування, моделювання і формулювання закону
Прикладні наслідки закону
Емпіричні підтвердження закону
Практичні застосування закону
Висновки
Джерела
Автори

Актуалізація проблеми
Цивілізаційний поступ людства висунув на порядок денний забезпечення ефективного безперервного навчання людини впродовж життя (англ. lifelong learning) від народження. Таке навчання має результативно формувати її діяльнісні здатності, тобто компетентності. Отже, застосування в освіті компетентнісного підходу, реалізація результатної парадигми та концепції вимірюваної якості, використання європейських і національних рамок кваліфікацій, відповідних рекомендацій, стандартизованого опису освітніх і кваліфікаційних рівнів тощо з огляду на компетентності людини актуалізують теоретичну і практичну проблему закономірної організації останніх. Домінуюча нині емпірична ідентифікація ключових (загальних і спеціальних) компетентностей не забезпечує системності, необхідної ясності, точності й надійності, відтак не запобігає їх довільності, суперечливості та ситуативності, що й спостерігається на практиці.
Тож, постає потреба у з’ясуванні на найзагальнішому (фундаментальному) рівні базисної організації компетентностей, виявлення їх фундаментальних (канонічних) видів і сутнісних співвідношень.
Узагальнення дотичних до проблеми системних досліджень дає змогу однозначно вирішити згадане питання, строго теоретично обґрунтувати, емпірично підтвердити і практично застосувати закон базисної організації компетентностей. [1-20].

Обґрунтування, моделювання і формулювання закону
Методологія розв’язання проблеми спирається на комплекс наступних ключових понять і термінів, що мають необхідне та достатнє сутнісне й системне, зокрема авторське, розроблення для цілей цієї статті використовуються в таких значеннях [1-10; 14].

Система (організація) – цілісність, що характеризується складом і структурою. Структура – спосіб взаємозв’язку складників системи/організації. Інформація – образно-знакове відображення, дериват (похідна) і детермінанта (чинник) організації/самоорганізації в неживій і живій природі, у людській психіці теж (невід’ємний атрибут організованої, відтак функціональної природи: найпростішими знаками, що є елементарними неоднорідностями, «0» і «1», або «є» і «немає» тощо, можна інформаційно оцифрувати/відобразити весь світ з усіма нюансами). Соціально-культурна інформація – інформація, що (на відміну від біолого-генетичної) пов’язана із зажиттєвою людською діяльністю, породжена останньою та їі породжує. Компетентності – здатності до діяльності / діяльнісні здатності; зажиттєво інформаційно сформовані діяльнісні новоутворення людини (формуються в процесі інформаційно програмованої діяльності). Діяльність – цілеспрямована людська активність. Суб’єкт – джерело, носій діяльності, іманентно унікальний. Об’єкт – предмет, мішень діяльності. Квазіоб’єкт – уявний образ (проєкт) неіснуючого, нового об’єкта з метою його реалізації. Квазісуб’єкт – уявний (художній) образ реально неіснуючого ілюзорного суб’єкта. Навчання – будь-яке зажиттєве засвоєння інформації. Освіта – цілеспрямоване (організоване) передавання інформації (у межах поколінь і між ними). Результати навчання – зажиттєво набуті здатності (компетентності), які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після навчання. Здатність як компетентність передовсім означає, що особа спроможна засвоювати та/або створювати відповідний інформаційний продукт у діяльнісний спосіб. Психіка – система механізмів сприйняття, перероблення (продукування) інформації та її втілення в програми діяльності. Закон – категорія, що відображує істотні, необхідні, стійкі зв’язки між явищами реального світу. Поняття «фундаментальний», «базисний», «основний», «ключовий», «універсальний», «канонічний», «елементарний» – синонімічні, однорядкові.

Виходячи із сутнісних визначень діяльності, компетентності, психіки, інформації, їх організаційні взаємозв’язки і взаємодію можна представити рис. 1 [2].

Рис. 1. Взаємна ізоморфна детермінація організації діяльності, компетентностей, психічних механізмів, (соціально-культурної) інформації. Їх позиціювання (в центрі, зверху, знизу, ліворуч, праворуч) умовне.

З рис. 1 можна зрозуміти, що організація одного з компонентів зображеної системи (наприклад, діяльності) за принципом ізоморфізму (взаємнооднозначної відповідності) проєктується на організацію інших компонентів (компетентностей, психічних механізмів, інформації). Загальна методологія, яка з уточненнями застосована у цьому дослідженні, щодо з’ясування складу і структури діяльності, психіки людини та відповідної інформації запропонована вченим-філософом, уродженцем м. Києва М. С. Каганом (1921-2006 рр.). Ця методологія полягає в дослідженні детермінації організації діяльності, психіки, інформації структурованим простором суб’єктів і об’єктів, продукованих як первинно природно, так і вторинно культурно, у якому живе і діє людина. Евристично потужний задум ученого не був послідовно здійснений, насамперед через обмеженість використаної ним моделі цього простору. Адже модель включала множину існуючих об’єктів і суб’єктів, а також спроектованих об’єктів та не передбачала симетрично виокремлених художньо створених суб’єктів. Відтак, призводила до неточних висновків. [2]. Наша модель системно доповнює наявні суб’єкти і об’єкти як проектно-уявними об’єктами (квазіоб’єктами), так і художньо-уявними суб’єктами (квазісуб’єктами). Таке доповнення зумовлене фактом, що діяльність не є простим генетично запрограмованим функціонуванням людини в контексті первозданних об’єктів і подібних їй суб’єктів, а й безперервно творить, змінює і перших (з метою утилітарної реалізації), і других (заради уявної взаємодії) та відповідно формується і розвивається сама. Отже, досконало-правильною буде модель, що симетрично містить суб’єкти і об’єкти, квазіоб’єкти і квазісуб’єкти. Силове поле відповідних відносин між суб’єктами, об’єктами, квазіоб’єктами та квазісуб’єктами і зумовлює розщеплення (на види) та структуризацію (видовий порядок) цілісної діяльності, її компетентнісного, психічного та інформаційного супроводу. У загальній системі суб’єктів (С) і об’єктів (О), квазіоб’єктів (О*) і квазісуб’єктів (С*) вичерпний перелік можливих діяльнісних (компетентнісних, психічних та інформаційних) ситуацій становлять відносини п’яти видів: О – О, О – С, С – О* (це відношення опосередковано реальним об’єктом: С – (О) – О*), С – С, С – С*, де * означає уявний, [1-5] (див. рис. 2) [2].

Рис. 2. Модель базисної організації (складу і структури) людської діяльності, компетентностей, що в її основі, відповідних психічних механізмів й інформаційних продуктів у просторі суб’єктів (С), об’єктів (О), проєктно-уявних (квазі-) об’єктів (О*) та художньо-уявних (квазі-) суб’єктів (С*).

Зближення впритул проєктно-уявного (квазі-) об’єкта (О*) та художньо-уявного (квазі-) суб’єкта (С*) у наведеній моделі означає, що утилітарні проєкти об’єктів (О*) можуть оздоблюватися художніми образами (С*), заради привабливості зокрема. І навпаки, художні образи (С*) у своєму мистецько-матеріальному втіленні нерідко наділені ознаками та функціями спроєктованого квазіоб’єкту (О*). При цьому результуючий вектор проєктування квазіоб’єктів визначається векторною сумою цінностей (бажань потрібного) та знань (гарантій реального). Водночас спрямованість творення художніх образів знаходиться в площині ціннісного (бажаного) та консенсусного (діалогічного) вимірів.

Отже, запропонована модель виявляє п’ять і тільки п’ять базисних (універсальних) видів діяльності та відповідних фундаментальних видів компетентностей: - пізнавальна діяльність і інтелектуально-знаннєві компетентності; - ціннісно-орієнтаційна діяльність і ціннісно-орієнтаційні компетентності; - перетворювальна діяльність і творчо-інноваційні компетентності; - діяльність спілкування і діалого-консенсусні компетентності; - художня діяльність і художньо-творчі компетентності.

Крім того, як видно з рис. 2, на найзагальнішому рівні теоретичного розгляду виявляються п’ять (і тільки п’ять) основних видів соціально-культурної інформації, які породжені п’ятьма згаданими можливими діяльнісними відносинами і детермінують такі відносини, що фіксуються в психіці та діяльнісних здатностях (компетентностях).

Ці п’ять основних видів соціально-культурної інформації й їх об’єкт(квазіоб’єкт)-суб’єктна(квазісуб’єктна) сутність такі: - знання (об’єкт-об’єктні); - цінності (об’єкт-суб’єктні); - проєкти (суб’єкт-квазіоб’єктні); - консенсуси, або діалогізми (суб’єкт-суб’єктні); - художні образи (суб’єкт-квазісуб’єктні).

Таким чином, види соціально-культурної інформації відрізняються між собою мірою співвідношення в них об’єктивного і суб’єктивного та складають дискретний п’ятичастинний інформаційний спектр: від суто об’єктивних знань до виключно суб’єктивних консенсусів і художніх образів.
Відповідно, людська психіка як інформаційний механізм управління діяльністю функціонально диференціюється на види (див. рис. 2):
- мислення (абстрактне), що опрацьовує знання;
- переживання (емоційно-почуттєве), яке формує цінності;
- уяву (утилітарно-творчу), що продукує проєкти;
- товариськість (діалогічну), яка забезпечує консенсуси, діалогізми;
- художню уяву (ідеально-ілюзорну), що творить художні образи. [2].
Викладене підсумовано в табл. 1 [2].

Таблиця 1
Канонічно-мінімізований необхідний і достатній перелік фундаментальних видів компетентностей, відповідної інформації та відношень у просторі суб’єктів, об’єктів, квазіоб’єктів та квазісуб’єктів

Тож, закон базисної організації компететностей формулюється так [2].

Базисна організація компетентностей є системною єдністю п’яти фундаментальних видів компетентностей – інтелектуально-знаннєвого, ціннісно-орієнтаційного, творчо-інноваційного, діалого-консенсусного та художньо-творчого, що відповідно пов’язані з основними видами соціально-культурної інформації – знаннями, цінностями, проєктами, консенсусами і художніми образами.

Базисна організація компетентностей як дійсний закон, що прояснює картину світу, має прикладні наслідки, емпіричні підтвердження та практичні застосування.
Слід зауважити, що теоретичне виокремлення п’яти фундаментальних видів компетентностей не означає, що вони не взаємодіють і не утворюють «динамічні комбінації». Якраз найчастіше й зустрічаються такі комбінації, хоча зазвичай в них переважають певні види – провідні для конкретної діяльності. Крім того, можуть бути й реально існують інші виміри і рівні формування і функціонування компетентностей та відповідні критерії їхньої таксономії. [2; 14].

Прикладні наслідки закону

Перший наслідок. За критерієм домінування об’єктивного чи суб’єктивного основні види соціально-культурної інформації (а разом з ними фундаментальні види компетентностей), що зазначені на рис. 2 та в табл. 1, набувають роздвоєння, як показано на рис. 3 [2].

Рис. 3. Зонально-видова будова інформації в об’єктно-суб’єктному вимірі. Пунктирними лініями окреслено зони п’яти видів інформації. Стрілками позначено зональний діапазон відповідного виду інформації та її видових двійкових модифікацій в межах зони: знань (теоретичних і емпіричних), цінностей (колективних й індивідуальних), проєктів (репродуктивних і продуктивних), консенсусів (практичних і духовних) та художніх образів (виконавчих і творчих). На границях сусідніх зон відповідні видові модифікації інформації зближуються, стають майже подібними (наприклад, емпіричні знання, колективні цінності та репродуктивні проєкти або індивідуальні цінності, продуктивні проєкти, практичні консенсуси та виконавчі художні образи), проте не ототожнюються, оскільки сутнісно відрізняються. Найбільше сутнісно відмінні теоретичні знання (суто об’єктивні) і духовні консенсуси та творчі художні образи (суто суб’єктивні/квазісуб’єктивні), що біля крайніх границь протилежних зон.

Другий наслідок. Оскільки фундаментальні види компетентностей пов’язані з опануванням/продукуванням сутнісно різних видів інформації та відповідної діяльності, остільки їх (компетентностей) формування потребує принципово відмінних навчальних/педагогічних технологій. Кожна з цих технологій ефективна щодо певного виду компетентностей та інформації. Наприклад, помилково формувати цінності у спосіб передавання знань. Такі резонансні (інформаційно чутливі) навчальні/педагогічні технології доцільно називати високими чи тонкими/точними технологіями. Їхній базисний перелік наведено в табл. 2. [2].

Таблиця 2
Високі (тонкі/точні) навчальні/педагогічні технології, що ефективні для формування компетентностей певних фундаментальних видів

Вищезазначене (див. рис. 3) підвидове (у межах виду) роздвоєння інформації зумовлює аналогічну двійкову диференціацію високих (тонких/точних) навчальних/педагогічних технологій. Тож, кожна з них здійснюються на двох рівнях:
- пізнавально-наукове навчання – на емпіричному і теоретичному рівнях для засвоєння емпірико-фактологічних і теоретико-концептуальних знань;
- ціннісно-виховне навчання – на колективному та індивідуальному рівнях для формування колективізованих й індивідуалізованих цінностей;
- проєктно-практичне навчання – на репродуктивному та продуктивному рівнях – для опанування нормативно-стандартизованих й інноваційно-творчих проєктів;
- навчальне спілкування – на практичному та духовному рівнях для вироблення практичних і духовних консенсусів;
- художнє навчання – на виконавчому та творчому рівнях для освоєння відтворювально-виконавчих і оригінально-творчих художніх образів. [2].

Третій наслідок. Видової спеціалізації набуває і кожна з оцінок опанування окремих видів інформації/компетентностей. Кількісна, кількісно-рейтингова (яка необхідна і достатня для об’єктивних знань) та суто якісна, характеристично-рейтингова (для суб’єктивних консенсусів і художніх образів) оцінки розташовуються на крайніх полюсах їх спектру (див. табл. 3). [2].

Таблиця 3
Характер оцінок, валідних для фундаментальних видів інформації/компетентностей

...

Так само відмінними є тести з оцінювання (діагностики) опанування інформації в освіті та формування компетентностей, кожного з фундаментальних їх видів. Тест для діагностики інтелектуально-знаннєвих компетентностей (знань) – суть тест на єдино правильну (істинну) відповідь, отже, допускає однозначну кількісну формалізацію оцінки; при цьому верхня частина шкали оцінювання характеризує рівень теоретичних знань.
Тест для діагностики цінісно-орієнтаційних компетентностей (цінностей) – тест на систему особистих пріоритетних принципів і предметів діяльності. Тут поняття єдиновірної позиції (через наявність суб’єктної складової) не застосовне, а ваговий коефіцієнт кожного з індивідуальних пріоритетів у сумарній оцінці пропорційний їх відповідності колективним пріоритетам, тобто можлива кореляційна (між індивідуальним і колективним) оцінка.
Тест для діагностики творчо-інноваційних компетентностей (проєктів) – тест на оригінальність відповіді, рішення з урахуванням їхньої реальності, знаннєвої основи.
Тест для діагностики діалого-консенсусних компетентностей (консенсусів) – тест на рівень злагоди, координації дій, не має (і не потребує) абсолютної (завершеної) верхньої межі (наявність якої означала б повну тотожність суб’єктів, що неможливо) для кількісного відліку, тобто фіксованої шкали (через згадану суб’єктність взаємодіючих осіб); відтак, може виражатися у відносній рейтинговій диспозиції.
Тест для діагностики художньої-творчих компетентностей (художніх образів) – тест на художню унікальність твору з огляду на неповторність і довершеність утіленого квазісуб’єкта, як і в попередньому випадку, може також мати лише характеристично-рейтингову основу. Це наведено в табл. 4 [2].

Таблиця 4
Сутність тестів, валідних для фундаментальних видів інформації/компетентностей

...

Слід зауважити, що в МСКО 2011 р. та Європейській рамці кваліфікацій для навчання впродовж життя (ЄРК НВЖ) 2008 р. «компетентності» неправомірно з огляду на теоретичні висновки протиставляються іншим діяльнісним здатностям, зокрема «умінням». Ця некоректність усунута в ЄРК НВЖ 2017 р., що підтверджує актуальність теоретичних положень і передбачень [2; 15: 17]. Якщо порівнювати фундаментальні/базисні компетентності, що теоретично виведені (див. табл. 2), з одного боку, та емпірично введені, наприклад, у європейських і національних рамках кваліфікацій (у вигляді результатів навчання), з другого боку, то до теоретичних найбільш наближені емпіричні, які використані в Дублінських дескрипторах Рамки кваліфікацій для Європейського простору вищої освіти (РК ЄПВО), як показано в табл. 6. [2; 14; 20].

Таблиця 5
Порівняння теоретичних (цієї статті) та емпіричних (МСКО) фундаментальних/базисних видів/складових компетентностей та інформації

...

Емпіричні підтвердження закону

Організуюча (упорядковуюча) дія соціально-культурної (крім природженої генетичної) інформації зажиттєво проявляється повсякденно, призводячи до соціально-культурних новоутворень, нових діяльнісних здатностей людини, її компетентностей взагалі та стандартизованих наборів останньої – кваліфікацій, особливо. Процес і результат зажиттєвого інформаційно-компетентнісного збагачення людини називають (наприклад, за Міжнародною стандартною класифікацією освіти, МСКО) освітою (англ. education) і навчанням/навченістю (англ. learning). Навчання/навченість може відбуватися в спонтанний, інформальний (зокрема самоорганізований), неформальний (зовні організований допоміжний) та формальний (зовні організований основний з наданням національно визнаних кваліфікацій) спосіб. Процес організованого навчання називають освітою, що за способом надання може бути формальною, неформальною та інформальною [2; 10; 17].
У визначенні освіти і навчання, зокрема результатів навчання (точніше навчальних результатів, англ. learning outcomes), у МСКО «інформація» вказується передовсім, що зрозуміло, адже вони здійснюються винятково в інформаційний спосіб. При цьому передаються і засвоюються як «інформація» в цілому, так і її окремі складові, зокрема «знання, розуміння, погляди, цінності … зразки поведінки», а також діяльнісні здатності «уміння, компетентності» [17]. Встановлений емпірично перелік інформаційних/результатних (компетентнісних) складових за МСКО значною мірою відповідає теоретично виведеним фундаментальним видам інформації та/або компетентностей (див. табл. 5). [2; 17]. Тут і далі для цілей порівняння враховано той факт, що сутнісно (з огляду на мету навчання) компетентності (набуті діяльнісні здатності) є результатами навчання, а результати навчання – суть компетентності (які набуті).

Таблиця 6
Порівняння теоретичних (цієї статті) та емпіричних (РК ЄПВО) фундаментальних/базисних видів/складових компетентностей та інформації

...

Зазначена в РК ЄПВО «Здатність до подальшого навчання» (див. табл. 6) як базисна компетентність, насправді, не є елементарною, оскільки може бути декомпонована на фундаментальні складові – інтелектуально-знаннєві, ціннісно-орієнтаційні, творчо-інноваційні, діалого-консенсусні та художньо-творчі стосовно саморозвитку особистості. Зокрема, хоча художньо-творчий вид компетентностей, на перший погляд, і не має нічого спільного із здатністю до подальшого навчання, разом з тим може орієнтувати і вмотивовувати на пожиттєве самовдосконалення через безперервне навчання під впливом художніх образів. Загалом, неможливо заперечити важливість художньої (мистецької) діяльності в житті та розвитку людини (і в онтогенезі, і у філогенезі). Ці компетентності (в основі яких художньо-уявна дія психіки) не можуть бути замінені іншими із їх фундаментального видового переліку через відмінну сутність. [2].
Вірогідність теоретичного обґрунтування переліку з п’яти фундаментальних видів компетентностей емпірично підтверджена на прикладі державних службовців шляхом систематизації понад тисячу окремих компетентностей, добраних з різноманітних фахових публікацій. За частотою згадувань і змістом дві третини з них розклалися на чотири групи (п’ята художньо-образна група виявилася статистично незначною), при чому доволі рівномірно. До інтелектуально-знаннєвих віднесено 27 % компетентностей, ціннісно-орієнтаційних і творчо-інноваційних – по 26 % і діалого-комунікаційних (діалого-консенсусних у цій статті, що точніше) – 21 %. Зазначена рівномірність розподілу свідчить про приблизно однакову значущість згаданих фундаментальних видів компетентностей, на що вказує теорія, та емпіричну недооцінку художньо-образних (художньо-творчих у цій статті) компетентностей. Водночас і на державній службі у сфері державного управління затребувані художньо-творчі компетентності, наприклад, для проведення церемоніалів і ритуалів, урочистостей і парадів, спорудження меморіалів і пам’ятників, використання гімнів, гербів і прапорів тощо. [2; 12].
У роботі [13] із стандартизації підготовки з державного управління в країнах Північної Америки і Європи теж фактично підтверджено наявність значної частини теоретично обґрунтованих фундаментальних компетентностей.

Практичні застосування закону

!Стаття на редагуванні (запланований обсяг 19 сторінок)

===Автор===
Луговий В. І., Таланова Ж. В., Слюсаренко О. М.