Коефіцієнт інтелекту

Коефіцієнт інтелекту

Коефіцієнт інтелекту - (англ. Intelligence quotient) - кількісна міра рівня розвитку інтелекту індивіда, зокрема його інтелектуальних здібностей.

Термін «коефіцієнт інтелекту» є перекладом англійського терміну “intelligence quotient” і умовно позначається символом “IQ”. У науковий обіг зазначену міру інтелекту ввів у 1912 році В.Штерн. Вперше його було використано у процесі стандартизації тесту інтелекту Stanford-Binet у 1916 році.

Кількісно коефіцієнт інтелекту є відношенням розумового віку індивіда до його фізичного віку, помноженим на 100. Термін «фізичний вік» не потребує додаткового пояснення, окрім того, що розробники тестів інтелекту для дітей фізичний вік індивіда квантують або через рік або через півроку. Розумовий вік індивіда визначається на основі того, для якого віку він розв’язує 75% із запропонованих йому завдань. Нехай обстежуваному індивіду 10 років. Якщо він у процесі тестового випробування розв’язує 75% завдань, розрахованих на десятирічних, то його IQ = 100. Якщо б він розв’язав 75% завдань, розрахованих на одинадцятирічних, то його IQ = 110. Якщо б він розв’язав 75% завдань, розрахованих на дев’ятирічних, то його IQ = 90. Як бачимо, за такого підходу критичним є найбільший вік, з завданнями для якого обстежуваний справляється не менше, ніж на 75%. Звісно, що за такого підходу тест інтелекту складається з батареї завдань, розрахованих для різних вікових груп (через рік чи півроку). У зв’язку з цим кожен тест інтелекту для дітей характеризується двома пороговими значеннями: мінімальним і максимальним віком індивідів, для обстеження яких він розрахований. Цілком очевидно, що чим дрібнішим є поділ фізичного віку дітей, тим точнішими будуть результати обстеження їх інтелекту.

Описана вище методика є не більшим, ніж методологічним підгрунтям для визначення рівня інтелекту індивіда, оскільки для її практичного використання необхідно вирішити низку чисто технічних проблем. По-перше, необхідно обгрунтувати критерій 75%. По-друге, яким вимогам щодо складності повинні відповідати поміщені у тест завдання, адже надто легкі і надто складні завдання призводять до значної систематичної похибки, що вказує на те, що вони повинні бути нормальними, тобто відповідати певній нормі.

Щоб вирішити зазначену проблему, утворюють репрезентативну вибірку з осіб певного віку і відбирають з усієї сукупності завдання, з якими справилися 75% респондентів, 50% обстежуваних і 25% учасників групи. Завдання першої групи найлегші, завдання другої групи – середнього рівня складності, завдання третьої групи найважчі. З усіх цих відібраних завдань утворюють тест інтелекту, за розв’язання кожного з них обстежуваний отримує певну кількість балів, скажімо, 1. Бальну шкалу трансформують в інтелектуальну таким чином, щоб середнє значення кількості розв’язаних завдань (набраних балів) членами репрезентативної вибірки відповідало значенню IQ = 100, тоді бали зі значенням, нижчим за середнє арифметичне, відповідають нижчим значенням на інтелектуальній шкалі, а бали з вищим за середнє арифметичне значеннями відповідають більшим значенням на інтелектуальній шкалі. Зрозуміло, що індивіди з низьким рівнем інтелекту розв’язують малу кількість завдань (необов’язково найлегші), індивіди з середнім рівнем інтелекту – середню кількість завдань, індивіди з високим рівнем інтелекту – велику, набираючи при цьому певну кількість балів і отримуючи певне значення IQ на шкалі інтелекту. При цьому на зазначеній шкалі вибираються дві критичні точки з IQ = 90 і IQ = 110. За результатами такого умовного вибору індивідів з меншим IQ, ніж 90, вважають інтелектуально відсталими, з IQ між 90 і 110 – нормальними, а індивідів з IQ, більшим за 110, - інтелектуально обдарованими. У цілому до завдань висувається ще одна вимога, а саме: учасники репрезентативної групи мають нормально розподілятися за кількістю завдань, ними розв’язаних. Цей факт є доказом природної відповідності відібраних завдань і необхідною умовою утворення інтелектуальної шкали, зручної для різного роду статистичних підрахунків та узагальнень.

Як бачимо, за наявності у такий спосіб сконструйованого тесту інтелекту у будь-якого індивіда можна обстежити рівень інтелекту і приписати йому певне значення IQ. Проте при цьому не можна залишити поза увагою декілька застережень. По-перше, IQ є не абсолютною, а відносною мірою рівня інтелекту, тобто дозволяє лише порівняти рівень інтелекту індивіда з середнім статистичним для осіб певного віку. Оскільки розробники тестів інтелекту суттєво обмежені в утворенні репрезентативних вибірок, то рівень інтелекту середнього статистичного індивіда є зміщеною оцінкою, що створює непереборні труднощі при використанні тестів інтелекту в умовах, більш чи менш істотно віддалених від стандартних. Проблема валідності окремих завдань і тесту інтелекту в цілому була, є і буде ахіллесовою п’ятою такого роду методик обстеження інтелекту і визначення його кількісної міри у вигляді IQ.

Джерела

1. Sternberg R.J. What does It Mean To Be Smart? // Educational Leadership.– 1997.– Vol. 54.– No. 6.– P. 20–24.

Довідка

Коефіцієнт інтелекту (англ. - Intelligence quotient) - кількісна міра рівня розвитку інтелекту індивіда, зокрема його інтелектуальних здібностей.

Автор

Волощук І. С.

Оприлюднено: 05.07.2025

Останні зміни: 05.07.2025

Модератор: Шуленок О. С.