Куліш Пантелеймон Олександрович

Куліш Пантелеймон Олександрович

Куліш Пантелеймон Олександрович - (іноз. ) - письменник, педагог-методист, літературний критик, історик, фольклорист, етнограф, перекладач, мовознавець, культурно-освітній діяч.

Куліш Пантелеймон Олександрович
Ім’я особи	Куліш Пантелеймон Олександрович (іноз. )
Інші прізвища
Роки життя	27.07.1819 - 02.02.1897
Науковий ступінь
Вчене звання
Напрями діяльності
Наукова школа
Місце народження	Вороніж, Глухівський повіт, Чернігівська губернія
Місце смерті	Мотронівка, Чернігівська губернія
Поховання	Мотронівка, Чернігівська губернія
Alma mater
Magnum opus	Граматка, Чорна рада
Відзнаки
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/kulish-p-o/

Життєпис

Народився Куліш Пантелеймон Олександрович 27 липня 1819 р. в мі­стечку Воронежі Глухівського повіту Чернігівської губернії у сім’ї старого козацького роду.

Він був другою дитиною заможного селянина Олександра Андрійовича і дочки козацького сотника Івана Гладкого – Катерини.

Освіта

Початкову освіту він отримав у місцевого дяка Андрія і у школі при церкві св. Миколая.

З 1831 р. навчався в Новгород-Сіверському повітовому училищі, яке він успішно закінчив у 1833 р. Того ж року був зарахований до Новгород-Сіверської гімназії.

У 1837 р. після п’ятого року навчання юнак залишив гімназію, почав заробляти приватними уроками, а потім поїхав до Києва, щоб здобути вищу освіту.

З 1837 по 1839 рр. Куліш відвідував лекції на словесному і правничому факультеті Київського університету на правах вільного слухача, і хоча повний курс навчання він так і не закінчив, три університетські роки виявилися визначальними для його подальшої долі.

У вересні 1839 р. П. Куліш вступив на філософський факультет Київського університету, а наступного року перевівся на юридичний факультет. Проте через матеріальні та бюрократичні перешкоди його відрахували.

Діяльність

Педагогічна діяльність

З 1839 по 1845 рр. викладав словесність у Луцькій і По­дільській школах для дворянських дітей. У 1845 р. К. переїжджає до Петербурга, де обіймає посаду ад’юнкта кафедри слов’янських мов і літератури в університеті. Перед ним відкривається широкий шлях для наукової та педагогічної кар’єри.

У серпні 1845 р. Пантелеймона Олександровича призначили старшим учителем історії Рівненської гімназії. Наприкінці цього ж року він переїхав до Петербурга, де з 15 грудня працював старшим учителем російської словесності 5-ї гімназії, а через деякий час ще й викладав російську мову студентам-інородцям Петербурзького університету.

У 1847 р. Куліша П. О., як перспективного викладача Петербурзького університету відрядили за кордон на стажування з тим, щоб після повернення він обійняв посаду завідувача кафедри слов’янських мов.

З 1864 по 1867 рр. – працює урядовцем у Варшаві, вивчає польські архіви з історії України.

Наукова діяльність

Одним із ефективних засобів просвіти українського народу Куліш П. О. вважав започаткування періодичного органу українською мовою, розглядав це як важливу частину розгортання широкої громадянської акції.

Особливою заслугою педагога є створення оригінального українського правопису („кулішівки”) та української „Граматки”.

У 1857 р. Пантелеймон Олександрович склав і видав українську „Грамматку”. Це стало особливою подією часу, оскільки з’явився перший підручник українською мовою для народної школи. Педагог вважав, що розпочинаючи навчання дітей слід рідною мовою, бо вона їм зрозуміла, й навчання, таким чином, ітиме легше. Крім того, він був проти навчання малих дітей за межами їхнього населеного пункту, що змушує відривати їх від сім’ї. Автор добирав матеріал для читання не випадковий, а такий, щоб мав виховний і пізнавальний зміст. Ця невеличка, на 149 сторінок, книжка цікава ще й тим, що П. О. Куліш наводить у ній свій правопис, який дещо відрізнявся від прийнятого на той час. Він дістав назву „Кулішівка” і його було покладено в основу сучасного фонетичного українського правопису. Через чотири роки після першого видання „Грамматки” педагог-просвітник вирішив здійснити друге її видання – коротше й трошки іншого змісту, додовши наприкінці коротку історію України. Ці два підручники широко використовувалися в навчально-виховному процесі недільних шкіл у другій половині ХІХ ст.. і взагалі відіграли велику роль у розвитку національної освіти України.

Куліш Пантелеймон дбав про збереження живої української мови, введення її у науковий, літературний, освітянський простір. Укладена ним українська «Граматка» та новий фонетичний правопис („кулішівка”) справили значний позитивний вплив на розвиток національної освіти в Україні.

Науково-експертна діяльність

У гімназійні роки виявився літературний талант майбутнього письменника. Він пише свій перший твір українською мовою „Циган”, який пізніше у 1984 р., був надрукований у альманасі „Ластівка”.

У 1840 р. друкує свої творчі доробки в „Литературной газете” („Приключение с казаком Бордюгом на Зеленой неделе”) та в газеті „Киевлянин” („Малороссийские рассказы”).

У Петербурзі розпочалася плідна літературна діяльність Куліша П. О. Він став активним співробітником журналу „Современник”, де друкувалися його художні, історичні, публіцистичні та етнографічні праці, зокрема: „Михайло Чернишенко, или Малороссия восемьдесят лет назад„ (1843), „Украина”, „Од початку Вкраины до Батька Хмельницького” (1843), окремы роздыли з роману „Черная рада” (1845), „Популярна ысторыя для дітей„, „Повесть об украинском народе” (1846), „Украинские народне предания” (1847) тощо.

У грудні 1850 р. вченого звільнили від заслання із забороною друкуватися. Він розгортає широку культурну й просвітницьку діяльність: відкриває власну друкарню, яка відіграла важливу роль у розповсю­дженні української літератури і тим самим активно спри­яла розвитку національного руху.

В цей період він працює на посаді редактора в статистичному відділі Міністерства державного майна, продовжує наукову та літературну діяльність, друкується під різними псевдонімами в журналах „Современник”, „Отечественные записки”. Активно досліджує життя і творчість Гоголя М. і стає його першим біографом („Опыт биографии Н. В. Гоголя”, 1854), а також видавцем повного зібрання його творів.

У 1857 р. на останні кошти він відкриває власну друкарню з метою друкування і розповсюдження творів українською мовою. Друкує свої два томи „Записок о Южной Руси„ (1857), перший український історичний роман-хроніку „Чорна Рада” (1857), „Проповеди на малороссийском языке протоирея Василия Грегулевича” (1857), тощо.

З культурно-просвітницькою метою Куліш П. протягом 1860-1862 рр. готує у своїй друкарні першу серію українських народних видань під загальною назвою „Сільська бібліотека”, так звані „метелики”. Протягом трьох років було видано 39 номерів цих дешевих книжок для народного читання, які складалися з творів самого Куліша П., Шевченка Т., Квітки Г., Марка Вовчка, Барвінок Ганни та ін. „Метелики” створили для покоління шістдесятників можливість поширення освіти.

У 1860 р. він започатковує альманах „Хата”. У 1861-1862 рр. разом з Костомаровим М. та Білозерським В. видає журнал „Основа”, який став об’єднавчим центром усіх прогресивних українських сил, що гуртувалися в Громади. Роль і значення Пантелеймона Олександровича як видавця „Основи” він фактично перейняв на себе всю редакторську працю, правив літературний матеріал, багато писав сам, виступаючи як популяризатор-історик, літературний критик, філософ, публіцист, белетрист, поет.

У 1862 р. П. Куліш залишає „Основу” , яка через деякий час припиняє своє існування.

Перебуваючи в Польщі, Куліш П. О спрямовує свою діяльність на Галичину. Він активно друкувався в галицьких виданнях „Вечерниці”, „Мета”, „Правда”, вміщував там свої історичні твори: Романи „Брати” (1864), „Руїна” (1864), різного змісту статті: „Викохування дітей” (1869), „Нарис історії словесності руско-української” (1869) та ін.

У 1871 р. Куліш П. О. повернувся до Петербурга, де обійняв посаду редактора „Журнала Министерства путей сообщения”. Він продовжував студії історії козаччини, зокрема працював над своєю „Историей воссоединения Руси”, два томи якої були надруковані в 1874, а третій у 1877 р.

Їздив за кордон, друкував там Біблію в українському перекладі, писав і видавав свої вірші (збірка „Досвітки”, 1876).

Останні роки життя педагог і письменник віддав перекладацькій діяльності. Він переклав 13 драм Вільяма Шекспіра, „Дон-Жуан” і „Чайльд-Гарольда„ Джорджа Байрона, багато творів Фрідріха Шіллера, Йоганна Вольфганга Гете та Генріха Гейне. Найбільшою, колосальною працею став переклад Біблії українською мовою, яку просвітитель виконував, свідомий того, що вона збагатить українську культуру.

Політична, громадська та волонтерська діяльність

У роки перебування в Києві Куліш П. О. зблизився з гуртом молодих українських діячів, які в грудні 1845-січні 1846 р. утворили Кирило-Мефодіївське товариство.

У 1847 р. був заарештований у зв’язку із справою Кирило-Мефодієвського товариства. Куліша Пантелемона було вислано до Тульської губернії із забороною писати й займатися педагогічною діяльністю.

Основні праці

Автор збірок оповідань, поезій, лірико-епічних поем, літературно-критичних статей, рецензій та наукових і публіцистичних праць.

Серед наукового доробку Куліша П. такі праці, як «Михайло Чернишенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» (1843), «Чорна Рада» (1856) - перший історичний роман українською мовою, «История воссоединения Руси» (1874), де вперше ґрунтовно переосмислюються цінності української історичної науки, «История отпадения Малороссии от Польши» (1890) та ін.

• 
• 
• 
• 
• 

Досягнення

Визнання

Літературно-мистецька премія імені Пантелеймона Куліша

Літературно-мистецька премія імені Пантелеймона Куліша заснована 1 березня 2011 р. з метою розвитку вітчизняного книговидання і підтримки українських письменників, митців, науковців, журналістів, працівників культури та освіти, громадських діячів і меценатів. Засновники: Громадська організація „Оберіг-Чернігів” та Волинське товариство „Світязь”, за сприяння Національної Спілки письменників України та міжнародних громадських організацій. Голова журі – Ігор Павлюк, письменник, доктор із соціальних комунікацій, старший науковий співробітник інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.

Почесний знак літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша

Почесним знаком літературно-мистецької премії ім. П. Куліша нагороджуються за вагомі заслуги письменники, митці, науковці, журналісти, працівники культури та освіти, громадські діячі і меценати.

Нині ім’ям Пантелеймона Куліша названо вулиці та площі в Києві, у Львові, Рівному, Дрогобичі та інших містах України.

30 квітня 1998 р. у Відні на фасаді будинку, де в 1870 р. проживали П. Куліш та І. Пулюй, встановлено пам’ятну дошку.

У 1999 р. створено Міжнародний благодійний фонд імені П. Куліша, який очолював І. Плющ, а нині очолює відомий діяч Володимир Бортник.

Із 2000 р. ім'я Куліша носить гімназія в м. Борзна.

2000‑го року на території хутора Мотронівка, де Пантелеймон Куліш познайомився зі своєю дружиною Ганною Барвінок, а згодом і оселився, відкрився історико‑меморіальний музей‑заповідник, присвячений письменницькій парі.

Того ж року на Київській кіностудії Довженка Микола Засєєв‑Руденко створив 9‑серійний телесеріал «Чорна рада» за однойменним романом. Сам роман «Чорна рада» постійно перевидається. Востаннє це зробило видавництво КМ‑БУКС цього року.

11 серпня 2006 р. в м. Шостка (Сумська область) у приміщенні Центральної міської бібліотеки було відкрито музей П. Куліша.

У с. Гукове на місці, де колись була родинна садиба і де був похований батько П. Куліша, встановлено пам'ятний знак: схрещені високі балки підтримують дзвін, закладено на честь Куліша липову алею. Починаючи з 2006 р., тут щорічно проводяться присвячені йому читання.

У 2019 року до 200‑річчя від дня народження письменника АТ «Укрпошта» випустила марку з портретом Куліша (художник – Микола Кочубей), а Національний Банк України – ювілейну монету номіналом у дві гривні.

• 
• 
• 
• 

Установи, яким присвоєно ім'я Куліша П. О.

Гімназія імені Пантелеймона Куліша м Борзни Борзнянської районної ради Чернігівської області

Борзнянська гімназія імені Пантелеймона Куліша — середній загальноосвітній навальний заклад у місті Борзна Борзнянської районної ради Чернігівської області. Заснована у 1912 році. Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1462-р від 2 грудня 2009 року закладу присвоєно ім’я видатного українського діяча Пантелеймона Куліша. Гімназія забезпечує науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку обдарованих та здібних дітей. У 2000 році її було визнано лауреатом регіональної акції Міжнародного відкритого Рейтингу популярності та якості товарів і послуг “Золота Фортуна”, а згідно з Національним рейтингом України "Флагманом науки і освіти".

Воронізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені П. О. Куліша Шосткинської районної ради Сумської області

Пам’ятник знак Пантелеймону Олександровичу Кулішу, відкритий біля школи у листопаді 1989 року до 170-річчя від дня його народження.

Міжнародний благодійний фонд “Фонд Пантелеймона Куліша”

Міжнародний благодійний фонд імені Пантелеймона Куліша створений у Києві в лютому 1999 р., його президентом став народний депутат України І. С. Плющ. Нині „Фонд Пантелеймона Куліша” очолює відомий діяч Володимир Бортник. Фонд бере активну участь у виданні матеріалів та відродженні об’єктів, пов’язаних з іменем П. О. Куліша, зокрема, музею-заповідника „Ганнина Пустинь” у Мотронівці на Борзнянщині Чернігівської області, також Фондом започатковано присудження персональних „кулішівських” стипендій найкращим викладачам та учням навчальних закладів.

Родинні зв’язки

Дружина (з 1847 р.) Білозерська-Куліш Олександра Михайлівна (псевдонім Ганна Барвінок та А. Нечуй-Вітер) (23.04.1828 – 23.06.1911) - українська феміністська письменниця, фольклористка, мемуаристка та хранителька літературної спадщини свого чоловіка Пантелеймона Куліша.

Писати оповідання з народного життя під псевдонімом Ганна Барвінок почала 1847 р. у Варшаві, під час шлюбної подорожі. Її твори публікувалися під псевдонімом «Гуляй вітер» або «Нечуй-Вітер».

Увагу Барвінок Ганни привертали проблеми жінок у родинно-побутових взаєминах — родинний деспотизм («Хатнє лихо», 1861), безрадісне існування з чоловіком-п'яницею («Жіноче бідування», 1887), драматизм примусового шлюбу («Батькова помилка» 1902). Письменниця створила також постаті вольових жінок («Перемогла», 1887; «Молодича боротьба», 1902).

Особливо колоритні оповідання «Русалка», «Квітка з сльозами, сльози з квітками», «Лихо не без добра», «Восени літо». Використовуючи чернігівські й полтавські говірки, знання сільських звичаїв та фольклору, створила драму «Материнська помста».

Додаткові відомості

Довідка

Русова Софія Федорівна (іноз. Rusova Sofiia) - видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху, доктор наук.

Місце народження - Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Україна (18.02.1856 - 05.02.1940).

Місце навчання - Фундуклеївська гімназія.

Місце роботи - Київ, Одеса, Кам'янець-Подільський, Україна, Прага, Чехія.

Напрями діяльності - освіта.

Найвизначніші праці - "Український буквар".

Основні нагороди - нагрудний знак Софія Русова.

Науковий напрям - дошкільна освіта.

Пов’язані статті УЕЕО

нагрудний знак «Софія Русова», Грінченко Б. Д., "Кобзар"

Джерела

1. Антонець Н. Б. Русова Софія Федорівна. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл.: у 2 -х кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2. С. 136–145.
2. Джус О. В. Життя і творчість Софії Федорівни Русової (1856-1940): наук.-метод. посіб. Івано-Франківськ: НАІР. 2016. 216 с.
3. Джус О. В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції. Івано-Франківськ, 2002. 260 с.
4. Коваленко Є. І., Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової / за ред. Є. І. Коваленко. Ніжин: НДПІ, 1998. 214 с.
5. Педагогічна спадщина Софії Русової в контексті сучасності: Матеріали Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., м. Ніжин, 24–26 берез. 2016 р. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2016. 150 с.
6. Русова Софія Федорівна (1856-1940): відомий український педагог, громадський діяч, організатор жіночого руху. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХIХ- ХХст.): хрестоматія / упоряд.: Л. Д. Березівська та ін. Київ: Наук. світ, 2003. С. 137–153.

Автор

Антонець Н. Б.

Оприлюднено: 20.06.2024

Останні зміни: 04.07.2024

Модератор: Lytovchenko