Френе Селестен

Френе Селестен

Френе Селестен - (іноз. Freinet Сеlestin) - видатний французький педагог-реформатор ХХ століття, директор початкової школи, представник так званої «прогресивної педагогіки», автор педагогічних технологій («техніка Френе»), прихильник ідей вільного виховання, реконструкції особистого досвіду дітей, засновник і керівник Міжнародної федерації прихильників «нової школи».

Френе Селестен
Ім’я особи	Френе Селестен (іноз. Freinet Сеlestin)
Інші прізвища
Роки життя	15.10.1896 - 08.10.1966
Науковий ступінь
Вчене звання
Напрями діяльності
Наукова школа
Місце народження	Гар, Франція
Місце смерті	Ванс, Франція
Поховання
Alma mater
Magnum opus
Відзнаки
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/frenet-celestin/

Життєпис

Френе Селестен народився 15 жовтня 1896 року в м. Грас, що на півдні Франції, в селянській родині.

Освіта

Вже в початковій школі він виявив неабиякі здібності, і батьки вирішили віддати сина на навчання до середньої школи.

У 1913 p., завершивши обов’язкове навчання, він вступив до нормальної школи м. Ніцца. Тогочасні французькі нормальні школи діяли як навчальні заклади інтернатного типу, в яких діти перебували на державному забезпеченні. За змістом діяльності то були педагогічні училища, які готували вчителів для системи початкової освіти. Френе С. не вдалося закінчити навчання в цьому закладі, оскільки почалася Перша світова війна. Вісімнадцятирічний юнак став солдатом.

У 1915 р. в бою під Верденом його було тяжко поранено. Чотири роки довелося лікуватися в госпіталях.

Діяльність

Педагогічна діяльність

У 1920 р. Френе С. розпочав педагогічну діяльність у малокомплектній школі в маленькому селі Бар-Сюр-Лу в Приморських Альпах, потім у Сен-Полі та Вансі. Він учив дітей шукати способи втілення моральних лозунгів у життя, пропонуючи їм поміркувати протягом тижня над такими девізами, як «Я хочу бути шанобливим до своїх батьків», «Я хочу бути завжди готовим прийти на допомогу своїм товаришам» тощо. Особливу увагу молодий учитель приділяв формуванню добрих стосунків у шкільному колективі, підтриманню порядку й чистоти в класах, у своєму щоденнику відзначав особливості поведінки кожного учня, його досягнення і проблеми.

Наукова діяльність

Технологія французького педагога Френе Селестенча «Школа успіху і радості» заснована на ідеях гуманізму і самовідданої любові до особистості дитини. Вона запропонувала оригінальне розв’язання проблеми організації життя дітей, різноманітні експерименти щодо активізації їх пізнавальної діяльності, форми і методи виховної роботи. Це забезпечило їй високу популярність серед педагогів країн Європи, Америки, Африки. Багато прихильників здобула ця технологія в Україні, оскільки основоположні тези Френе загалом співзвучні ідеям вітчизняних педагогів-новаторів, які прагнуть до створення гуманістичної педагогіки.

Френе Селестен приділяв глибоку увагу до особливостей психології дитини, розв'язав низку проблем із організації шкільного життя, а також ставив різноманітні експерименти з активізації навчального процесу і подолання вад книжково-вербального навчання.

Френе все своє життя шукав інтенсивні шляхи до цілеспрямованої стимуляції інтелектуальної та емоційної активності учнів. Він автор нових методів виховної діяльності школи, розвитку громадсько-корисної праці на всіх етапах навчання та ефективної системи шкільного самоврядування.

Започаткував і випробував власну педагогічну систему, метою якої було перетворення традиційної народної школи з стандартизовано-формалістичною концепцією освіти, авторитарними методами вихован­ня на відкриту й динамічну систему, центром якої є дитина.

Не сприйнявши консерватизму французької школи, Френе С. захопився ідеями популярного на той час руху «Нове виховання». Ця міжнародна педагогічна течія увібрала в себе різні за ідейно-теоретичними концепціями установки, однак її учасників об’єднувала спільна ідея – рішуче неприйняття традиційної педагогіки.

У 1924 р. Френе взяв участь у конгресі Міжнародної ліги «Нового виховання» у Швейцарії.

У пошуках нових, адекватних дитячому розвитку способів передавання знань він познайомився з Монтессорі М., активно листувався з Декролі Ж.-О., налагодив стосунки з керівниками об’єднання «Нове виховання» Фер’єром А., Клапаредом Е., Кузіне Р. Значний інтерес викликала у нього система реформованих шкіл Літца Х. в Алтоні (Німеччина), в яких діти навчалися майже без втручання вчителя.

Йому були близькі ідеї Руссо Ж.-Ж. щодо важливості трудового виховання. Однак Френе С. не став фанатичним послідовником жодного з них, а наполегливо шукав власні шляхи оновлення школи і невдовзі запропонував їх у своїй педагогічній концепції.

Розробив свої шляхи підвищення ефективності діяльності школи, створив нові педагогічні технології, які ввійшли в історію світової педагогіки як «техніка Френе», що передбачала оригінальні засоби розвитку дітей в дусі демократії, свободи, саморозвитку. До них належали: шкільна типографія як засіб розумового, трудового, фізичного розвитку учнів, «вільні тексти» (самостійна творчість), укладачами яких були діти, картки (фішки) замість підручників для індивідуальної роботи кожного учня за комплексними темами, навчаючі стрічки (елементи програмованого навчання). Був прихильником рекон­струкції особистого досвіду дітей в процесі розумового, морального, громадянського, трудового та естетичного виховання. Провідними виховними засобами вважав шкільне самоврядування, шкільний кооператив, шкільну стінну газету тощо.

Його система вирішального значення надавала досвіду дитини, набутому в сім’ї, школі, у процесі спілкування. Френе С. був переконаний, що дитина сама створює себе як особистість, а педагог повинен допомагати розвивати те, що їй органічно притаманне. Отже, центром педагогічної діяльності він вважав особистість дитини, яка розкриває свої потенційні можливості, її самоактуалізацію, а не отримання нею абстрактних знань.

У 1923 р. за результатами іспиту Френе С. здобув право викладати у вищій школі, однак продовжив працювати у своїй школі. У середині 20-х років XX ст. його експерименти стали відомі широкій педагогічній громадськості.

У 1927 р. сформувався Кооператив прибічників світської школи – об’єднання учителів початкових класів, які поділяли його погляди. Невдовзі він був перетворений на Інститут сучасної школи з виробництва і розповсюдження навчальних матеріалів. З ініціативи Френе С. було створено Міжнародну федерацію прибічників «Нової школи», яку він очолював протягом багатьох років, засновано кілька педагогічних журналів, що працювали під його опікою.

Протягом 1934-1935 pp. за підтримки соратників Френе С. побудував власну школу в м. Вансе. То був одноповерховий будинок павільйонного типу зі світлими, просторими класними кімнатами, басейном у центрі подвір’я. Школа працювала як інтернат для дітей переважно з малозабезпечених сімей. Розроблена в ній педагогічна техніка передбачала оригінальні форми виховання й навчання.

Спершу Френе С. прагнув лише частково вдосконалити навчально-виховний процес тогочасної школи. Та згодом він переконався в необхідності перебудувати всю систему навчання. Створена ним під час теоретичних і практичних пошуків модель нової школи поєднувала різні за функціями елементи: шкільну типографію, шкільний кооператив, «вільні тексти», робочу бібліотеку тощо. Обов’язковим чинником її функціонування була радісна, ділова атмосфера. У першій половині дня одна група учнів самостійно навчалася, звертаючись, якщо необхідно, за допомогою до вчителя, інші діти групами чергували на кухні, працювали на городі або в майстернях. До обіду підбивали підсумки, обговорювали «вільні тексти», повідомлення, проводили консультації. У другій половині дня вихованці займалися спортом, гралися, працювали в майстернях. Увечері в присутності всієї школи С. Френе підсумовував зроблене за день. Кожний учень і кожний клас мали свої програми на день, тиждень, місяць. Для виконання групового завдання діти самостійно обирали собі товаришів, не рідше одного разу на три тижні вони звітували.

Консервативно налаштовані представники шкільного відомства і реакційна французька преса критикували С. Френе, стверджуючи, що в його школі дітей виховують в дусі аморальності й неповаги до національних традицій. Та на його захист стали демократичні організації, відомі представники інтелігенції – письменники Анрі Барбюс (1873-1935) та Ромен Роллан (1866-1944).

Сьогодні педагогічні ідеї Френе набувають в Україні нового звучання як один з інноваційних підходів до навчально-ви­ховного процесу.

Політична, громадська та волонтерська діяльність

На початку 30-х років XX ст. у Франції було створено Міжнародний фронт захисту дитини, що мав антифашистську, демократичну спрямованість. До нього входили відомі педагоги і психологи (Ланжевен П., Валлон А.). Як один із ініціаторів створення цього фронту, Френе С. працював його секретарем, відповідаючи за координацію руху.

Під час Другої світової війни він зазнавав переслідувань з боку профашистського режиму Віші, майже два роки перебував у концтаборі. Після звільнення брав активну участь у русі Опору.

Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)

У 1925 р. Френе відвідав Україну у складі міжнародної делегації демокра­тичних учителів.

Основні праці

Власний педагогічний досвід широко висвітлював на сторін­ках своєї преси («Друкарня в щколі», «Пролетарський учитель», «Дитяче мистецтво») та в педагогічних працях «Типографія в школі» (1926), «Геть шкільні підручники» (1928), «Нова французька школа» (1946), «Моральне і громадянське виховання» (1960), «Педагогічні інварі­анти» (1964).

Родинні зв’язки

Дружина Френе Еліз - талановитий педагог-новатор, за освітою – художник. Вона розвивала творчі, музично-художні здібності дітей, допомагала їм опановувати різні художні техніки, видавала книги і журнали про дитячі роботи.

Додаткові відомості

Цікаві факти і висловлювання

«Особистість формується не за допомогою пояснень і демонстрацій, а в процесі власної діяльності» (Френе С.)

«Моральність - нагадує граматику. Ми можемо дуже добре знати правила, але не вміти застосовувати їх в повсякденному житті. Більше того, формальне засвоєння моральних правил навіть небезпечно, тому що людині здається, що вона не потребує ніяких зусиль, щоб керуватися ними у своїй поведінці. Справжній моральній поведінці може навчити тільки саме життя, тобто конкретний досвід дитини» (Френе С.)

Довідка

Русова Софія Федорівна (іноз. Rusova Sofiia) - видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху, доктор наук.

Місце народження - Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Україна (18.02.1856 - 05.02.1940).

Місце навчання - Фундуклеївська гімназія.

Місце роботи - Київ, Одеса, Кам'янець-Подільський, Україна, Прага, Чехія.

Напрями діяльності - освіта.

Найвизначніші праці - "Український буквар".

Основні нагороди - нагрудний знак Софія Русова.

Науковий напрям - дошкільна освіта.

Пов’язані статті УЕЕО

нагрудний знак «Софія Русова», Грінченко Б. Д., "Кобзар"

Джерела

1. Антонець Н. Б. Русова Софія Федорівна. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл.: у 2 -х кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2. С. 136–145.
2. Джус О. В. Життя і творчість Софії Федорівни Русової (1856-1940): наук.-метод. посіб. Івано-Франківськ: НАІР. 2016. 216 с.
3. Джус О. В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції. Івано-Франківськ, 2002. 260 с.
4. Коваленко Є. І., Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової / за ред. Є. І. Коваленко. Ніжин: НДПІ, 1998. 214 с.
5. Педагогічна спадщина Софії Русової в контексті сучасності: Матеріали Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., м. Ніжин, 24–26 берез. 2016 р. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2016. 150 с.
6. Русова Софія Федорівна (1856-1940): відомий український педагог, громадський діяч, організатор жіночого руху. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХIХ- ХХст.): хрестоматія / упоряд.: Л. Д. Березівська та ін. Київ: Наук. світ, 2003. С. 137–153.

Автор

Антонець Н. Б.

Оприлюднено: 20.06.2024

Останні зміни: 04.07.2024

Модератор: Lytovchenko