| Рядок 153: | Рядок 153: | ||
====Довідка==== | ====Довідка==== | ||
<blockquote>'''[[Прізвище::Соколянський]] [[Ім’я::Іван]] [[По батькові::Панасович]]''' (''іноз. [[Name::]]'') - [[Дефініція::український вчений-педагог, фахівець з проблем спеціальної педагогіки, педолог, психоневролог, засновник української тифлосурдопедагогіки, організатор освіти й науки, один із організаторів науково-дослідних інститутів педагогіки і дефектології в УРСР | <blockquote>'''[[Прізвище::Соколянський]] [[Ім’я::Іван]] [[По батькові::Панасович]]''' (''іноз. [[Name::]]'') - [[Дефініція::український вчений-педагог, фахівець з проблем спеціальної педагогіки, педолог, психоневролог, засновник української тифлосурдопедагогіки, організатор освіти й науки, один із організаторів науково-дослідних інститутів педагогіки і дефектології в УРСР]]. | ||
[[Вчене звання::]], [[Вчене звання::)]], [[Науковий ступінь::]]. | |||
Місце народження - [[Місце народження:: | Місце народження - [[Місце народження::]], [[Місце народження::]] ([[День народження::18]].[[Місяць народження::02]].[[Рік народження::1856]] - [[День смерті::05]].[[Місяць смерті::02]].[[Рік смерті::1940]]). | ||
Місце навчання - [[Alma mater::]]. | Місце навчання - [[Alma mater::]]. | ||
Версія за 17:24, 31 липня 2024
Соколянський Іван Панасович
Соколянський Іван Опанасович - (іноз. Sokolianskyi Ivan) - український вчений-педагог, фахівець з проблем спеціальної педагогіки, педолог, психоневролог, засновник української тифлосурдопедагогіки, організатор освіти й науки, один із організаторів науково-дослідних інститутів педагогіки і дефектології в УРСР.
| Соколянський Іван Опанасович | |
|---|---|
 | |
| Ім’я особи | Соколянський Іван Опанасович
(іноз. Sokolianskyi Ivan) |
| Інші прізвища | |
| Роки життя | 25.03.1889 - 27.11.1960 |
| Науковий ступінь | кандидат педагогічних наук |
| Вчене звання | професор |
| Напрями діяльності | |
| Наукова школа | |
| Місце народження | станиця Дінська, Кубань, росія |
| Місце смерті | Москва |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Alma mater | |
| Magnum opus | |
| Відзнаки | |
| Вебсайт | |
Життєпис
Соколянський Іван Панасович народився 25 березня 1889 р. в станиці Дінській Краснодарського краю (тепер районний центр) в українській козачій родині.
Освіта
Початкову освіту здобув у станиці, а педагогічну – в Кубанській учительській семінарії. Протягом 1908–1913 рр. навчався в Санкт-Петербурзькому психоневрологічному інституті на педагогічному відділенні природничо-історичного факультету.
Його вчителями були відомі вчені Павлов П. І., Бехтерев В. М., Нечаев О. П., які визначили психофізіологічні орієнтації подальшої педагогічної і наукової діяльності Івана Панасовича.
Діяльність
Педагогічна діяльність
Ще студентом Іван Панасович зацікавився питаннями дефектології, тому що ця галузь педагогіки стояла на природничо-наукових засадах вирішення проблем навчання і виховання дітей. У цьому напрямі він і почав свою педагогічну діяльність: навчаючись в інституті, став викладачем Олександрівського (нині м. Запоріжжя) училища для глухонімих.
Згодом працював учителем у школі-санаторії м. Євпаторії.
Був небайдужим до проблем розвитку національної школи, навчання дітей з фізичними вадами рідною мовою. До Всеросійського з’їзду діячів виховання, навчання та захисту глухонімих дітей (1910) підготував доповідь «Про навчання українських глухонімих дітей рідній мові», яка не була зачитана на засіданнях, але в 1911 р. її опублікував український педагогічний журнал «Світло».
З початком Першої світової війни Соколянський І. П., незважаючи на повну глухоту правого вуха, був мобілізований на військову службу, яку відбував на Кавказі. У серпні 1918 р. повернувся в Олександрівське училище, але пропрацював там недовго.
У 1919 р. організував школу для глухих дітей в Умані, згодом був завідувачем Уманської наросвіти.
Брав участь у розбудові нової системи освіти.
У 1920–1921 рр. очолював Київське управління вищих навчальних закладів.
з 1921 р. очолює Науково-методичний комітет управління соціального виховання Наркомосу УСРР, обирається членом Центрального бюро дитячого комуністичного руху при ЦК ЛКСМУ.
Працював у Харківському інституті народної освіти, де був професором, обіймав посаду декану факультету соціального виховання. У 1926 виступив одним із організаторів, а згодом і керівником Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП) у Харкові.
З 1923 р. працював у Харківському інституті народної освіти на кафедрі дефектології, декан факультету соціального виховання.
Один з організаторів Українського науково-дослідного інституту педагогіки.
З 1929 р. директор Науково-дослідного інституту дефектології УРСР, де також завідував секцією дефективного дитинства.
У 1930 завдяки клопотанням Івана Панасовича у Харкові було відкрито Інститут дефектології, і вчений став його першим директором.
На початку 1930-х років Івана Панасовича заарштовували за найпоширенішим у ті часи звинуваченням – за прояви націоналізму. В цей нелегкий період вчений працював в Українському інституті експериментальної медицини, та у Харківському медичному інституті.
У 1934 р. отримав звання професора.
У 1936 р. запатентував один з головних своїх винаходів – «машину для читання сліпими і сліпоглухими тексту». За допомогою цього пристосування незрячі змогли розпізнавати звичайний друкарський шрифт.
У 1938 приймає запрошення Науково-дслідного інституту спеціальних шкіл і дитячих будинків Наркомосу РРФСР. Там працює до кінця свого життя як керівник відділу та директор Загорської спеціальної школи-інтернату для сліпоглухонімих дітей.
З 1939 р. працював старшим науковим співробітником у Москві в Науково-практичному інституті спеціальних шкіл і водночас завідував школою для глухих дітей при цьому інституті.
Наукова діяльність
На початку 20-х рр. Іван Панасович зосереджує свою увагу на загальних проблемах педагогіки, розробляє її теоретико-методологічне обгрунтування. Він вирішує проблеми згідно з загальним спрямуванням тогочасної науки – на основі рефлексології та педології. Методологічною основою його праць виступає природничо-наукова концепція розвитку педагогічної науки.
Соколянський І. П. вважає, що складний процес розвитку особистості зумовлений єдністю біологічних та соціальних чинників. Ця єдність у нього не виступає як механічне, статичне поєднання спадкових факторів і факторів середовища, а є складною, диференційованою, динамічною системою, що характеризує як окремі психічні функції, так і різні етапи вікового розвитку дитини.
Іван Панасович був представником соціогенетичного напряму Харківської школи педології. Відштовхуючись від фізіологічного вчення Павлова І. П., він писав: «Я вважаю, що праці славетного фізіолога академіка Павлова настановлюють нову добу в наших знаннях природи людського організму. Між тими поглядами, які ми виробляємо на педагогічний процес на засадах умовних рефлексів, і старим (традиційним) нічого спільного немає й бути не може».
Тому процес мислення у дитини розглядав як функцію нервової системи, що приводиться в рух за допомогою умовних рефлексів. Визначений у такий спосіб процес формування дитини сприймався як соціогенетичний: оскільки мислення – це умовний рефлекс, спровокований середовищем, то необхідно насамперед звернутися до вдосконалення останнього, щоб саме середовище поліпшувало й піднімало на вищий щабель процес мислення людини, яке все ж залишається властивістю організму й певною мірою генетично успадковується людиною.
Наукові погляди Соколянського І. П. впродовж його діяльності поступово змінювалися, в основному під впливом ідеологічних та політичних чинників. Так, до 1917 р. він, як і всі представники експериментальної психології, займав суто біогенетичні позиції.
На початку 20-х, став вважати, що розвиток складних психічних процесів – увага, запам’ятовування, мислення, загалом уся поведінка – значно більшою мірою залежить від середовища, що оточує її (від умов виховання і навчання, ідеології, соціально-культурних умов життя, рівня спілкування, форм і засобів діяльності), ніж від спадковості. Він розглядав середовище не лише як умову, а і як основне джерело розвитку дитини.
Соколянський І. П., як і всі педологи того часу, розглядав педагогіку як науку про організацію певних зумовлених форм поведінки людської особистості (або колективу) й негативно ставився до визначення її як науки про навчання й виховання дітей. Він на прикладі дітей з особливими потребами (сліпоглухонімих, сліпих та глухих) доводив необхідність застосування ланцюгової методики діяльності мозку Павлова І. П. у їх навчанні.
Виховання Іван Панасович розглядав у контексті формування в дітей класової поведінки. Загальнопедагогічний процес як процес організації обумовлених форм поведінки, за Соколянським І. П., містив:
- виховання основних, або «вихідних», звичок;
- виховання спеціальних звичок;
- виховання соціальних звичок.
Соколянський І. П. зосередив увагу на педологічному вивченні питань дитячого руху, соціального виховання, дитячої дисципліни. Він був переконаний, що «все, чим обслуговує себе людина, все, чим прислуговується людина іншим людям, словом, усе, завдяки чому людина виживає й удосконалюється, — все це вона не унащаднює, а набуває в соціальному оточенні». Тому пропонував не вживати термінів «інстинкт», «безумовний рефлекс», а говорити «основні біологічні вияви організму» (сон, живлення, дефекація, множення).
Отже, Іван Панасович, як й інші педологи, поділяв психіку на окремі їх елементи, зіставляв їх, вивчав реакцію на ті чи інші подразники, відчуття, досліджував феномени потреб, асоціацій, уваги, інших дитячих почуттів і на основі цих порівнянь намагався сформулювати загальну педагогічну теорію. Структуроформуючою основою розвитку особистості у нього виступає соціальне середовище.
Іншим важливим напрямом науково-педагогічної діяльності Соколянського І. П. стало обгрунтування дитячого руху, що в теоретико-методичному плані вирішувалось у концепції науки про поведінку.
Під вихованням основних звичок учений розумів формування навичок з обслуговування, самообслуговування дітей, тобто поведінку в широкому значенні цього слова. Під вихованням спеціальних звичок – вивчення різних предметів у школі. Виховання соціальних звичок трактувалося як формування дитини у дусі класової боротьби. Виховання соціальних звичок цілковито покладалось на все соціальне оточення, особливо на гру, самоврядування, дитячий рух.
У 1920-ті рр. Іван Панасович став активним організатором рефлексологічного напрямку в психолого-педагогічних науках. Оскільки рефлексологія була суто експериментальною наукою, то для її розвитку необхідним було створення відповідної дослідно-експерементальної бази. Вчений багато працював в цьому напрямку, і в 1925 за його ініціативи в Харкові відкрилася перша в Радянському Союзі спеціальна школа-клініка для сліпоглухонімих дітей, високі результати якої були відомі в усьому світі.
Як «головний інспектор з дефективного дитинства» він керував діяльністю Харківського лікарського-педологічного кабінету, створеного в 1922 р. в приміщенні Психоневрологічного інституту. Ним було розроблено схему лікарського, психологічного й педагогічного листка обстеження дитини. Велику увагу вчений приділяв також роботі з учителями та вихователями, організовував гуртки-семінари з проведення показових уроків.
Широка експериментальна праця ґрунтувалася на вченні про вищу нервову систему, на дослідженні рухових частин кори головного мозку, вивченні реакцій організму, які можна спостерігати дослідно-експериментальним шляхом, і була тісно пов’язана з психіатричними та психопатологічними дослідженнями.
Особливими науковими здобутками характеризується харківський період життя Івана Опанасовича (1923–1939). Важливими для педагогічної теорії і практики стали результати його досліджень різних аспектів соціалізації дітей зі спеціальними потребами, характерною ознакою яких була всебічна практична спрямованість. Вже першого року свого перебування в Харкові Соколянський І. створив при педагогічній лабораторії дослідницької станції спеціальний відділ сліпоглухонімих, а незабаром і лікувально-педагогічні кабінети, де застосовували всі досягнення тогочасної дефектології. Співробітники цих кабінетів не лише займалися науково-дослідною роботою, але й надавали реальну допомогу дітям з комбінованими вадами.
Вчений-педагог створив оригінальну методику навчання сліпоглухонімих, яка отримала визнання в усьому світі, розробив конструкцію читальної машини для сліпих – апарат для читання звичайного шрифту, що й зараз використовується в спеціальній педагогіці, що дозволило цим людям здобувати освіту, навіть вищу. Підготував десятки кваліфікованих педагогів та лікарів для роботи з дітьми, які мають вади зору та слуху.
Науково-експертна діяльність
Результати своїх експериментальних досліджень Іван Панасович оприлюднював у педагогічній пресі, найчастіше в журналі «Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології». Учений був одним із ініціаторів його створення, членом редколегії, активним дописувачем, формував спрямування й політику цього видання.
Міжнародне співробітництво
Під час німецько-радянської війни був евакуйований разом зі школою до Пензенської області, потім до м. Новосибірськ.
Політична, громадська та волонтерська діяльність
Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю
Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)
Основні праці
В своїх працях «Формування особистості при відсутності зорових і слухових вражень» (1947), «Засвоєння сліпоглухонімою дитиною граматичної будови словесної мови» (1959) він виклав методологічні та методичні основи навчання й виховання таких дітей на основі вчення Павлова-Сєченова.
Статті з спеціальної педагогіки: «О так называемом чтении с губ глухонемыми» (1925); «Артикуляционные схемы рецепторной и эффекторной речи глухонемых (1926)»; «О методе обучения глухонемых устной речи» (1930).
Досягнення
Визнання
Нагороди
За свою педагогічну діяльність Академією педагогічних наук РРФСР нагороджений 2-ю премією та медаллю імені К. Д. Ушинського (1947).
Лауреат Державної премії СРСР (1980, посмертно).
Родинні зв’язки
Дружина Тумалевич Діта Олександрівна.
Додаткові відомості
Фотогалерея
Відеоматеріали
Цікаві факти і висловлювання
Довідка
Соколянський Іван Панасович (іноз. ) - український вчений-педагог, фахівець з проблем спеціальної педагогіки, педолог, психоневролог, засновник української тифлосурдопедагогіки, організатор освіти й науки, один із організаторів науково-дослідних інститутів педагогіки і дефектології в УРСР.
, ), .
Місце народження - , (18.02.1856 - 05.02.1940).
Місце навчання - .
Місце роботи - , , , , , .
Напрями діяльності - .
Найвизначніші праці - .
Основні нагороди - .
Науковий напрям - дошкільна освіта.
Пов’язані статті УЕЕО
Джерела
- Сухомлинська О. В. Соколянський Іван Панасович (1889–1960). Українська педагогіка в персоналіях: у 2-х кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2: ХХ ст. С. 296–302.
Автор
Оприлюднено: 20.06.2024
Останні зміни: 04.07.2024
Модератор: Lytovchenko
