Українська електронна енциклопедія освіти

Версія за 11:33, 21 липня 2024

Драгоманов Михайло Петрович

Драгоманов Михайло Петрович - (іноз. Drahomanov Mykhailo) - український вчений-історик, літературознавець, публіцист, фольклорист, філософ, педагог, суспільно-політичний і громадський діяч, засновник українського соціалізму.

Драгоманов Михайло Петрович

Ім’я особи	Драгоманов Михайло Петрович (іноз. Drahomanov Mykhailo)
Інші прізвища
Роки життя	18.09.1841 - 20.06.1895
Науковий ступінь
Вчене звання
Напрями діяльності
Наукова школа
Місце народження	Гадяч, нині Полтавська область
Місце смерті	Софія, нині Болгарія
Поховання	Центральний цвинтар Софії
Alma mater	Історико-філологічний факультет Київського університету
Magnum opus
Відзнаки
Вебсайт

Життєпис

Народився Драгоманов Михайло Петрович 18 вересня 1841 року в Гадячі на Полтавщині. Батьки, дрібнопомісні дворяни, нащадки козацької старшини, були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. «Я надто зобов’язаний своєму батьку, який розвив у мені інтелектуальні інтереси, з яким у мене не було морального розладу боротьби…» – згадував пізніше Михайло Петрович.

Батько, Драгоманов Петро Якимович (Якович, Акимович) (1802-1860) - правник, колезький асесор, перекладач, поет, нащадок козацького роду, предводитель дворянства, дотримувався декабристських поглядів.

Походив з дрібної полтавської шляхти (дрібнопомісних дворян), нащадків козацької старшини, полковницького роду.

Мати, Цяцька (Драгоманова) Єлизавета Іванівна (1821-1895) - представниця українського дворянського (козацько-старшинського) роду, мати Олени Пчілки, Михайла Драгоманова, бабуся та хрещена мати Лесі Українки.

Освіти Єлизавета Іванівна не мала, але багато читала українською та російською мовами. Була жінкою незвичайною, із розвиненою інтуїцією, неабияким умінням господарювати, «тримати дім», педагогічним хистом, невгасимою потребою духовно-інтелектуального розвитку, потягом до прекрасного — тобто особистістю непересічною.

Освіта

3 1849 по 1853 рр. навчався в Гадяцькому повітовому училищі, де, з-поміж інших дисциплін, виділяв історію, географію, мови, захоплювався античним світом. Продовжував своє навчання у Полтавській гімназії. Восени 1859 року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира.

У 1870 ро. захистив магістерську дисертацію "Питання про історичне значення Римської імперії та Тацит".

Діяльність

Педагогічна діяльність

Інтерес до педагогіки М. Драгоманов М. виявив ще під час навчання в університеті. Вже тоді брав активну участь у діяльності недільних шкіл, а згодом — і Тимчасової педагогічної школи.

Вже під час навчання в університеті Драгоманов М. розпочав свою педагогічну кар’єру – став викладачем у першій на теренах Російської імперії чоловічій недільній школі у м. Києві, яку було відкрито ініціативними студентами з дозволу Пирогова М. у 1859 році. Він вважав недільні школи «засобом поширення освіти серед народу та політичного просвітництва». Невдовзі недільні школи були закриті, але Драгоманов М. продовжував педагогічну та просвітницьку роботу у Тимчасовій педагогічній школі – на волонтерських засадах готував вчителів-українців до роботи у сільських школах.

У 1863 р. працював викладачем у Київському університеті святого Володимира і викладав студентам історію Стародавнього Сходу.

Наукова діяльність

Стрижень педагогіки Драгоманова М. полягає у навчанні і вихованні поколінь на матеріалі української культури як окремого, а головне – унікального і неповторного утворення, що займає належне місце у скарбниці світової культури і є своєрідною матрицею освіти і виховання, невичерпним джерелом зразків і типів поведінки, патріотизму і моральної снаги особистості.

Основним елементом становлення національної свідомості людини вважав рідну мову, необхідність використання якої у навчальному процесі відстоював протягом всього життя.

Драгоманов М. розглядав рідну мову, як необхідний компонент освіти і найкращий показник освіченності людини.

Основою педагогічного вчення Драгоманова М. стала теза про те, що людство у своєму духовному розвитку має опиратися на національні культурні здобутки.

Драгоманов М. окреслив ряд принципових завдань, які стояли перед сучасною йому українською освітньою системою. У першу чергу – впровадження в українську шкільну систему загальнолюдських цінностей та гуманістичних ідеалів добра, справедливості, людяності. Це не лише мало сприяти якісному зростанню свідомості українського суспільства, а й долучило би українську націю до європейської спільноти, частиною якої вона і мала б бути. Але, у контексті загальнолюдських цінностей, українці мали б знати, цінувати та поважати надбання власного народу, не принижувати його заслуги, сприяти українському національно-культурному відродженню та передавати ці цінності та знання вже наступним поколінням.

Фундаментальна думка мислителя розгорталась у царині утвердження народної педагогіки – українського фольклору, звичаїв, обрядів, релігійних вірувань, символів народного мистецтва, іграшок.

Драгоманов М. П. розглядав родинне виховання як першу природну і постійно діючу ланку національного виховання дітей засобами народної педагогіки у колі найближчих по крові і духу людей. Вчений вбачав у ньому не лише засіб становлення особистості, але й джерело зміцнення єдності поколінь, що створюють народ і націю, об’єднуються в державу. Він підкреслював, що піклування про розвиток і виховання дитини дає батькам відчуття повноти життя, особистого щастя і власної значущості, піднімає їх над повсякденністю й наближає до ідеалу.

Основними засобами родинного виховання є любов до дитини; трудовий характер життєдіяльності; слово (роз’яснення, бесіда, розповідь, навіювання, настанови, прохання, розмова тощо); усна народна творчість (казки, билини, загадки, приказки, прислів’я та ін.); приклад старших; праця і творчість; ігри; сімейні, народні та національні традиції; народні та релігійні обряди і ритуали, свята; заохочення та покарання.

Науково-експертна діяльність

Літературна діяльність

Міжнародне співробітництво

Після Емського указу в 1876 році Драгоманов вимушений був емігрувати. Спочатку їде до Відня, потім у Женеву (Швейцарія), де живе до 1889 р. Михайло Петрович у Женеві організовує друкарню та разом зі своїми прихильниками видає український часопис «Громада», твори українських письменників.

У 1889 р. на запрошення уряду Болгарії Драгоманов їде до Софії, де займає кафедру історії в тодішній Софійській вищій школі.

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Громадська діяльність

Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю

Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)

Основні праці

Михайло Драгоманов – видатний діяч України: до 170-річчя від дня народження

Електронна колекція містить оцифровані видання з фонду рідкісних книг Наукової бібліотеки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, а також інші текстові матеріали та електронні бібліографічні ресурси.

Найважливіші праці Драгоманова М. П.:

Галицько-руське письменство (1876), Про українських козаків, татар та турків (1876), Нові украјінські пісні про громадські справи (1764–1880). (1881), Політичні пісні украјінського народу XVIII–XIX ст. (1883 і 1885), Австро-руські спомини (1867–1877) (1889), Про брацтво хрестителів або баптистів на Украіні (1893), Листи на Наддніпрянску Украіну (1894), Пропащий час. Українцї під Московським царством (1654–1876) (1909),Автобіографія (1917), Віра і громадські справи (1915) та ін.

Досягнення

Визнання

Ювілейна монета номіналом 2 гривні, яку випустив Національний банк України, присвячена 160-річчю з дня народження видатного українського політичного діяча, вченого-історика, літературознавця та етнографа Драгоманова Михайла Петровича.

Монету введено в обіг 26 вересня 2001 року. Вона належить до серії «Видатні особистості України».

Заклади, що носять ім’я Драгоманова М. П.: Національний педагогічний університет іменіМ. П. Драгоманова, Вище професійне училище НПУ ім. М. П. Драгоманова,Гімназія НПУ імені Драгоманова.

Кабінет-музей Драгоманова М. П. в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова.

Основна експозиція кабінета-музея складається з 11-ти тематичних стендів, кожен з яких описує певний етап життя великого мислителя.

1. Місто Гадяч – батьківщина Драгоманова М. П.; 2. Дитячі та юнацькі роки Драгоманова М. П.; 3. Драгоманов М. П. – студент Київського університету Св. Володимира; 4. Драгоманов М. П. – викладач та науковець Київського університету Св. Володимира; 5. Драгоманов Михайло і соратники; 6. Громадсько політичне життя 70-ті рр. ХІХ ст.; 7. Женевський період науково-видавничої діяльності Драгоманова М.; 8. Наукова спадщина та видавнича діяльність Драгоманова М.П.; 9. Увіковічнення пам’яті Драгоманова М. П.; 10. Цензура про видання М. П. Драгоманова; 11. Родина Драгоманова М. П.

Пам’ятники Драгоманову М. П.

Нагороди

Родинні зв’язки

Дружина (з 1864 р.) Драгоманова (Кучинська) Людмила Михайлівна (1842-1918) - українська громадсько-культурна діячка, перекладачка, художниця.

Освіту Людмила здобула у приватному Київському пансіоні шляхетних дівчат А. Нельговської. Мала мистецькі таланти: виступала на сцені як акторка-аматорка у 1860-ті роки, блискуче грала на фортеп'яно.

Увійшла у коло громадівців і відтоді поділяла всі життєві негаразди й успіхи чоловіка, допомагала у видавничій справі, перекладала його твори.

Діти:

Шишманова (Драгоманова) Лідія Михайлівна (1865-1937) − болгарська письменниця, журналістка, театральна і музична критикиня, перекладачка, активістка жіночого руху, громадська діячка, господиня літературного салону. Українка, яка своєю працею сприяла розвиткові та зміцненню українсько-болгарських взаємин.

У Женеві отримала середню освіту, відвідувала заняття приватних професорів, навчалася в Женевському університеті на філологічному факультеті. Пройшла повний курс порівняльної історії літератури, відвідувала лекції з філософії. Вивчала історію мистецтва, стиль і композицію, декламацію. Навчалася музиці (клас фортепіано) в приватній консерваторії. Вчилася співу у пані Сіллем, учениці відомого професора Стокгаузена.

Великий вплив на Лідію Шишманову та її освіту мав батько, якого вона вважала «вчителем свого життя».

У 1884—1885 рр. закінчила університет і консерваторію.

1885 р. розпочала перекладацьку діяльність з перекладу на французьку мову «Марії» Т. Шевченка.

12 лютого 1893 р. створила Болгарське музичне товариство.

Співпрацювала з українською еміґрацією в Софії як активна і почесна учасниця різних товариств і комітетів. Стояла біля витоків «Українсько-болгарського товариства», першим керівником якого був її чоловік.

Упорядкувала й видала друком понад 100 сторінок мемуаристики про чоловіка та свого батька Михайла Драгоманова.

Завдяки своїй рішучості, хоробрості була в перших рядах борців за національну та соціальну свободу болгар. На початку 1920-х Шишманова включилася в рух борців за мир і стала головою болгарської секції «Міжнародної жіночої ліги миру і свободи». Водночас дописувала до українських часописів.

Написала спогади про Михайла Драгоманова, Лесю Українку та Івана Шишманова.

Драгоманов Світозар Михайлович (1884-1958) - економіст, кооператор, перекладач, публіцист, викладач ВНЗ у Києві; член УВАН у США і голова уванівської Комісії для збирання і вивчення науково-літературної спадщини М. Драгоманова. Член УНДС, член Центрального комітету УНДС.

Початкову освіту отримав у Женеві. З 1891-1892 рр. навчається у французькій початковій школі, а у 1892-1894 рр. в ліцеї «Janson de Sailly» в Парижі (1892–1894). З 1895 -1897 рр. навчається в женевському коледжі Святого Антуана.

1904 року вступає на інженерно-хімічне відділення Київського політехнічного інституту Імператора Олександра ІІ. Майже наприкінці навчання Світозар зрозумів, що майбутній фах — не його покликання.

1909 року залишив Політехніку і вступив до Київського комерційного інституту, економічне відділення якого закінчив з відзнакою 1915 року. В студентські роки Світозар Драгоманов цікавився соціалістичною літературою і був членом РСДРП.

У роки української державності активно включився у державотворичий процес. У Міністерстві праці Уряду УНР обіймав посаду віце-директора одного з департаментів.

За Гетьманату працював у Всеукраїнському союзі земств, створеному Симоном Петлюрою у квітні 1918 р.

Після поразки української державності лишився в Україні, де працював у різних установах.

Протягом 1941–1943 років працював у Вукоспілці.

Автор низки статей про присвячених питанню європейської федерації і проблемі федералізму, спогадів про Лесю Українку, «Життя М. Драгоманова» та ін. Перекладав з французької: праці М. Драгоманова — «Федералістичний панславізм», «Вільна спілка». Уклав «Бібліографічний покажчик літературно-критичних і літературно-історичних висловлювань М. П. Драгоманова за перепискою з сучасниками»,

Труш (Драгоманова) Аріадна Михайлівна (1877-1954) - дочка Михайла Драгоманова. Авторка спогадів про Лесю Українку.

Освіту здобула в Сорбонні, студіювала літературу, історію, філософію та математику.

1889 р. разом з батьками переїхала до Софії, де навчалася малярству в Софійській мистецькій школі.

Додаткові відомості

Фотогалерея

Відеоматеріали

Цікаві факти і висловлювання

Життя без ідеалу подібне до корабля без компаса. (Драгоманов М. П.)
Лишень тоді, коли ми покажемо свою силу хоч на частині своєї землі, зверне на нас увагу і Європа. (Драгоманов М. П.)
Освічені українці, як правило, трудяться для всіх, тільки не для України та її народу... Вони повинні поклястися собі не кидати українську справу. Вони повинні усвідомити, що кожна людина, яка виїжджає з України, кожна копійка, що витрачається не на досягнення українських цілей, кожне слово, сказане не українською мовою, є марнуванням капіталу українського народу, а за даних обставин кожна втрата є безповоротною. (З парці «Втрачена епоха». Драгоманов М. П.)
Не можна вважати себе кращими за інших. Треба знати свої сильні та слабкі сторони, розвивати свої здібності та поважати інших. (Драгоманов М. П.)
Народ без книги, як птах без крил. (Драгоманов М. П.)
Треба змінювати суспільство, а не вбивати його. (Драгоманов М. П.)
Справедливість має бути в основі усього в житті. (Драгоманов М. П.)
Кожен громадянин має право на свою думку, своє переконання, свою волю та свою незалежність. (Драгоманов М. П.)

Довідка

Драгоманов Михайло Петрович (іноз. Drahomanov Mykhailo) - український вчений-історик, літературознавець, публіцист, фольклорист, філософ, педагог, суспільно-політичний і громадський діяч, засновник українського соціалізму, доктор наук.
Місце народження - Гадяч, нині Полтавська область, Україна (18.09.1841 - 20.06.1895).
Місце навчання - Історико-філологічний факультет Київського університету.
Місце роботи - Київ, , , , , Ч.
Напрями діяльності - освіта.
Найвизначніші праці - .
Основні нагороди - .
Науковий напрям - .

Джерела

Автор

Антонець Н. Б.

Оприлюднено: 20.06.2024

Останні зміни: 04.07.2024

Модератор: Lytovchenko

@@ Рядок 45: / Рядок 45: @@
 ===Освіта===
 1849 по 1853 рр. навчався в Гадяцькому повітовому училищі, де, з-поміж інших дисциплін, виділяв історію, географію, мови, захоплювався античним світом. Продовжував своє навчання  у Полтавській гімназії. Восени 1859 року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира.
+У 1870 ро. захистив магістерську дисертацію "Питання про історичне значення Римської імперії та Тацит".
 ===Діяльність===