Українська електронна енциклопедія освіти

Версія за 17:14, 19 червня 2024

Русова Софія Федорівна

Русова Софія Федорівна - (іноз. Rusova Sofia) - (до шлюбу Ліндфорс) – видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ–початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху.

Русова Софія Федорівна
Файл:rus 1.jpg
Ім’я особи	Русова Софія Федорівна (іноз. Rusova Sofia)
Інші прізвища
Роки життя	18.02.1856 - 05.02.1940
Науковий ступінь
Вчене звання	доктор педагогічних наук
Напрями діяльності	літературний критик, вихователька, політична діячка, правозахисниця
Наукова школа
Місце народження	Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія
Місце смерті	Прага, Протекторат Богемії та Моравії
Поховання	Ольшанський цвинтар
Alma mater	Київська Фундуклеївська гімназія
Magnum opus	Український буквар
Відзнаки
Вебсайт	https://www.abcd.kyiv.ua

Життєпис

Народилася 18 лютого 1856 р. у родинному маєтку в Олешні Чернігівської губернії в родині генерала Федора Федоровича Ліндфорса та Анни Олександрівни Жерве. Мати походила з аристократичного французького роду, а батько мав шведських предків, але був палким російським патріотом.

Освіта

Початкову освіту Софія здобула вдома. В десять років вона вступила до третього класу найпрестижнішої у Києві Фундуклеївської жіночої гімназії, яку закінчила у 1870 році з золотою медаллю.

У 1908 р. захистила докторську дисертацію і отримала докторське звання.

Діяльність

Педагогічна діяльність

Раптова смерть батька у 1871 році змінює життя Софії. Вона осмислює своє духовне і громадське призначення і вирішує присвятити своє життя педагогічній справі.

Педагогічну діяльність Софія розпочала у 1871 році.

У 1871 р. разом із сестрою Марією відкрила в Києві перший приватний дитячий садок, вихованцями якого здебільшого були діти української інтелігенції. Протягом 1874–1876 років була учасницею українського земляцтва у Санкт-Петербурзі. Допомагала чоловікові в підготовці повного «Кобзаря» Тараса Шевченка для видання у Празі 1876 року.

Згодом на хуторі поблизу Борзни працювала повитухою й вела культурно-освітянську роботу. Від 1879 року вчителювала в Олешні.

У 1879–1883 разом з чоловіком мешкала і працювала в Одесі, де складала каталоги української літератури. З 1909 р. жила у Києві, викладала в Комерційному інституті, комерційній школі 1 Учительського товариства, та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві.

1917 – член Української Центральної Ради, голова Всеукраїнської учительської спілки. У міністерстві освіти (за гетьманату) очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, активна у дерусифікації шкіл, влаштовуванні курсів українознавства, підготовці українських шкільних підручників і в укладанні плану й програми єдиної діяльної (трудової) школи, яка мала мати національний характер і базуватися на теорії Кершенштайнера (Трудова школа).

Викладачка французької мови в Першій українській гімназії імені Т. Г. Шевченка.

У жовтні 1919 року в Кам'янці-Подільському засновано громадсько-політичну організацію – «Союз українок», Русова очолила його культурний сектор.

1920 р. – лекторка педагогіки Кам'янець-Подільського державного українського університету і голова Української національної жіночої ради (до 1938 року).

Від 1922 року на еміграції, з 1923 року в Празі, професорка педагогіки Українського Педагогічного Інституту імені Михайла Драгоманова.

Наукова діяльність

Усе своє життя вона присвятила практичній педагогіці і розробці нових методик дошкільного виховання, розбудові української національної школи та освіти.

Серед ключових принципів педагогічної концепції Русової: гуманізм, демократизм, народність, природовідповідність, культуровідповідність, особистісно орієнтований підхід, соціальна обумовленість виховання та загальнолюдські цінності.

Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, у межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші фундаментальні теоретико-методологічні проблеми – мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання.

Ідея національного виховання – головна й визначальна в педагогічній концепції Русової С. У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами.

Виховний ідеал Русової: виховання гармонійної людини на засадах любові й пошани до найкращих національних традицій.

Головне завдання виховання – забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.

Заслуговують на увагу погляди Русової на проблеми розумового, морального, естетичного, трудового, дошкільного, сімейного виховання, підготовки вихователів дитячого садка, вчителя нової української школи.

Русова справедливо вважається класиком вітчизняного дошкільного виховання, про що красномовно свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дошкільне виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання.

Концепція рідної української школи

Успішно вирішувати ці завдання покликана рідна українська школа – школа рідної мови, гуманна й демократична, у якій уся структура, система, мета й завдання, зміст і методи, принципи і форми, сам дух наповнені ідеєю українства, забезпечення всебічного і гармонійного розвитку дитини.

Система освіти, школа, виховання, за Русовою, повинні здійснюватися, насамперед, згідно з принципом природовідповідності виховання, який передбачає, що виховання повинно ґрунтуватися на науковому розумінні природних і соціальних процесів, узгоджуватися з загальними законами розвитку природи і людини.

Науково-експертна діяльність

У 1910 р. разом з Григорієм Шестюком заснувала й редагувала педагогічний журнал «Світло». Тільки за 1910-14 роки у цьому виданні Русова надрукувала понад 100 своїх статтей, розвідок, рецензій.

Саме тут статтями «Дитячий сад на національнім ґрунті» та «Націоналізація дошкільного виховання» започатковується відомий цикл її фундаментальних праць із дошкільної педагогіки. Саме тут уміщено статті «Ідейні підвалини школи» та «Нова школа», в яких педагог почала розробляти свою концепцію шкільного навчання. Аналіз публікацій Софії Федорівни у «Світлі» демонструє надзвичайно широке коло її інтересів. Це й історія педагогіки (статті про М.П. Драгоманова, П.Ф. Лесгафта, Ж.–Ж. Руссо, розвідки з історії просвітнього руху в Україні), і педагогічне життя за кордоном, зокрема оповіді про початкові школи в Бельгії, дитячі літні колонії у Франції, республіку молоді в Америці.

Русова С. Ф. виступає одним із фундаторів та членів редакційної колегії часопису „Вільна українська школа” (1917–1920 рр.). Цей часопис став 15 віддзеркаленням визвольних змагань українського народу в галузі освіти. На його сторінках висвітлювались шляхи реформування шкільної системи в Україні, документи уряду та керівних освітніх установ, наукові підходи та практичний досвід, здійснювався аналіз класичної педагогічної спадщини та новітніх течій у сучасній зарубіжній педагогіці (педагогічні погляди А. Я. Коменського, Ж. Ж. Руссо, Г. Кершенштейнера, Дж. Дьюї та ін.)

Міжнародне співробітництво

Опинившись на еміграції, Русова бере найактивнішу участь у житті українського люду, найперше — у відкритті Українського Високого Педагогічного Інституту імені Драгоманова у Празі, яке відбулося 1923 року заходами Українського Громадського Комітету.

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Українська делегація на Міжнародному Жіночому Конгресі у Римі 1923 р.

У 1902 р. Русови оселяються в Санкт-Петербурзі. Тут Софія Федорівна стає не лише свідком, а й безпосереднім учасником активізації громадського руху; спричиненої подіями 1905–1906 рр. Зокрема, разом із В. І. Чарнолуським, М. В. Чеховим, Г. А. Фальборком та іншими російськими прогресивними освітніми діячами вона бере участь у створенні Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, входить до складу його Центрального бюро, а також очолює національну комісію цієї громадської організації.

Намагаючись якнайширше залучити до Всеросійської спілки педагогів з України, Русова освітлює її діяльність у національний пресі, зокрема у часописах «Громадська думка» та «Украинский вестник». Наприклад, у травні 1906 р. на шпальтах першої української щоденної політичної, економічної і літературної газети «Громадська думка», що виходила в Києві, з’явилася стаття Софії Федорівни «До вчительської української спілки у Петербурзі» про наміри національної комісії Всеросійської спілки скликати у червні того ж року конференцію національних учительських організацій. Авторка закликала українських учителів створити свою спілку, сформулювати власні вимоги щодо націоналізації школи та надіслати на конференцію до Санкт-Петербурга делегатів для їх оприлюднення.

Так завдяки ініціативі Русової С. Ф. під керівництвом Б. Д. Грінченка в умовах відсутності рівномовної школи було вперше здійснено спробу об’єднати тих освітян Наддніпрянщини, котрі вболівали за розвиток національної культури та освіти українського народу, в загальну спілку. Її делегати С. Ф. Черкасенко та М. І. Крупський з успіхом виступили на конференції представників національних учительських організацій (проходила 4-5 червня 1906 р. у Санкт-Петербурзі), а потім взяли участь у роботі Третього з’їзду Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, що відбувся 7 – 10 червня 1906 р. у фінському містечку Юстілля.

8 квітня 1917 р. на Всеукраїнському національному конгресі Русову С. Ф. обирають від просвітницьких організацій Києва членом загальноукраїнського представницького громадсько-політичного органу Української Центральної Ради, яка виступила лідером національно-визвольного руху та виконувала роль вищого законодавчого державного органу нової держави — Української Народної Республіки. Водночас на запрошення генерального секретаря освіти першого українського уряду І. М. Стешенка Софія Федорівна очолює департамент дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти. Крім того, вона виступає як організатор та керівник Всеукраїнської учительської спілки, входить до редакційної колегії журналу «Вільна українська школа», разом із Ю. П. Сірим, Я. Ф. Чепігою та С. Ф. Черкасенком започатковує видавництво «Українська школа», викладає в кількох навчальних закладах тощо.

Русову завжди хвилювало жіноче питання. З молодих літ вона обстоювала ідею про важливу роль жінки в загальнокультурному житті країни, підготувала книгу про визначних українських жінок. Вона постійно проводила велику роботу серед жінок, залучаючи їх до громадських справ. Коли в період існування Української Народної Республіки була створена Українська жіноча національна рада, Русова С. відразу активно включається в її роботу, а згодом її обирають головою цієї 17 організації. Головною метою Ради було об’єднання всіх жіночих організацій в Україні і їх зв’язок з закордонними організаціями, утвердження авторитету і визнання України в світі. В еміграції жіноча Українська Рада продовжила свою діяльність і Русова С. з властивим їй ентузіазмом й енергією керувала роботою цієї організації до кінця свого життя. Як представниця України вона брала участь у всесвітніх жіночих конгресах в Гаазі, Женеві, Відні, Копенгагені.

Як громадсько-політичний діяч, Русова брала активну участь в житті українських демократичних організацій, що протистояли російському царизму.

Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю

У долі багатьох вигнанців з України велику роль відіграв притулок для дітей українців-емігрантів, у створенні якого в 1924–1925 рр. найактивнішу участь взяла Русова С. Ф. і який вона очолювала впродовж п’яти років. Як свідчить опублікований у пресі звіт Софії Федорівни про діяльність цієї установи, метою її створення було не лише врятувати дітей від фізичного вимирання, а й допомогти їм у чужому оточенні не забути рідну мову, зберегти національну ідентичність, дати поняття про ту далеку Батьківіщину, якої більшість із них уже не знала.

Пізніше Софія Федорівна консультувала педагогів Української народної школи, яку було відкрито в 1936 р. при цьому дитячому притулку, а також як опікунка всіляко допомагала роботі Української реальної гімназії.

Здобутки та нагальні проблеми української педагогіки неодноразово були темами виступів Русової на різних міжнародних форумах, серед яких були, зокрема, педагогічні конгреси у Римі (1923) та Женеві (1929), з’їзд „Через школу – до миру” в Празі (1927) та ін.

Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)

Основні праці

Русова Софія – співробітниця численних наукових і популярних журналів – українських і російських, авторка праць в основному з педагогічних питань (зокрема дошкільного виховання), але також з літератури і мистецтва. Авторка праць про творчість Т. Шевченка, Г. Сковороди, Р. Тагора.

У своїх працях висвітлювала питання дошкільного виховання, історії педагогіки, хроніку педагогічного життя в Україні та за кордоном, боронила право українського народу на навчання рідною мовою.

Найважливіші праці:

Український буквар (1906), Початкова географія (1911), Методика початкової географії (1918), Дошкільне виховання (1918), Перша читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл (1918), Методика колективного читання (1918), Єдина діяльна (трудова) школа (1923), Теорія і практика дошкільного виховання (1924), Дидактика (1925, 1930), Сучасні течії в новій педагогіці (1932), Роль жінки в дошкільному вихованні (1934), Дещо про дефективних дітей (1935), Мої спомини (1937), Моральні завдання сучасної школи (1938), підручники з географії і французької мови та ін.

Праці Русової С. Ф. з фонду ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського

Русова С. Ф. Мемуари. Щоденник. – К., 2004 р.
Русова С. Ф. Наші визначні жінки. – Вінніпег, Канада, 1945 р.
Русова С. Ф. Нова школа. – К., 1917 р.
Русова С. Ф. В дитячому садку. – Полтава, 1919 р.
Русова С. Ф. Дошкільне виховання. – Катеринослав, 1918 р.
Русова С. Ф. Український букварь. – С.-Петербург, 1906 р.

Досягнення

Визнання

Вшановуючи внесок Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, 2005 року Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників та працівниць за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.

18 лютого 2016 року, Національний банк України ввів до обігу ювілейну монету, присвячену 160-річчю від дня народження Софії Русової.

Нагороди

Родинні зв’язки

1874 р. вийшла заміж за Русова Олександра Олександровича (07.02.1847 – 08.10.1915) - громадський діяч, етнограф і фольклорист.

Подружжя виховало двох синів та доньку.

Михайло (1876-1909) - український політичний діяч.

Михайло Русов був ініціатором та одним із засновників Революційної Української Партії (РУП). Він доклав багато зусиль для її становлення. Відіграв значну роль у становленні та розвитку українського політичного руху, у громадському і науковому житті України кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Любов (1879-1960) - лікар, співачка.

У Чехо-Словаччині Любов Ліндфорс працювала лікарем в Українському громадському комітеті та викладачем співу (вона блискуче закінчила Московську консерваторію, навіть досить вдало гастролювала) і французької мови в Українському високому педагогічному інституті ім. М.Драгоманова. 1945 року виїхала до Німеччини, де в таборі Берхтесгаден була професором вокалу.

Юрій (1895-1961) - український біолог, іхтіолог Румунії. Представник української науки в еміграції.

Випускник природничого факультету Київського університету, він 1917 року став делегатом від студентської громади до Центральної Ради. Доцент зоології та іхтіології у Кам’янець-Подільському університеті, доктор філософії Віденського університету, лектор, згодом доцент високих шкіл у Чехо-Словаччині, директор секції рибальства у Національному зоотехнічному інституті в Бухаресті (1930-1941 рр.), науковий співробітник університету в Монреалі та його дослідної станції у Національному парку Монт-Тамблан; дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка в діаспорі.

Додаткові відомості

Фотогалерея

Русова С. Ф., 70-ті роки ХІХ ст.
Русова С. Ф., 30-ті роки ХХ ст.
Русова С. Ф., 80-ті роки ХІХ ст.
Сестри Марія та Софія Ліндфорси, 70-ті роки ХІХ ст.
О. О. Русов (чоловік С. Ф. Русової)
Маєток Ліндфорсів в Олешні, 1906 р. ХХ ст.
Місце поховання С. Ф. Русової та її онука на Ольшанському цвинтарі у Празі (Чехія)

Відеоматеріали

Цікаві факти і висловлювання

Рідна мова – це перша умова, щоб учні проходили науку свідомо (Русова С. Ф.)
Нація народжується біля дитячої колиски, тільки на рідному ґрунті (Русова С. Ф.)
Бути гарним педагогом – це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки (Русова С. Ф.)
Народові, який не має своєї школи і не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні (Русова С. Ф.)
Національне виховання – не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу (Русова С. Ф.)
Українська самосвідомість – відчуття задоволення, гордості за приналежність особистості до своєї нації, до своєї держави (Русова С. Ф.)
Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій (Русова С. Ф.)
Велике значення в національному вихованні має обряд відзначення народних свят (Русова С. Ф.)
В Україні повинна бути своя національна школа, на своїй державній рідній мові (Русова С. Ф.)

Довідка

Русова Софія Федорівна (англ. Rusova Sofia) - видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ–початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху, , , доктор педагогічних наук.
Місце народження - Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Україна (18.02.1856 - 05.02.1940).
Місце навчання - Київська Фундуклеївська гімназія.
Місце роботи , Україна.
Напрями діяльності - освіта.
Найвизначніші праці - "Український буквар".
Основні нагороди - , , .
Науковий напрям - дошкільна освіта.

Джерела

Антонець Н. Б. Русова Софія Федорівна. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл.: у 2 -х кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2. С. 136–145.
Джус О. В. Життя і творчість Софії Федорівни Русової (1856-1940): наук.-метод. посіб. Івано-Франківськ: НАІР. 2016. 216 с.
Джус О. В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції. Івано-Франківськ, 2002. 260 с.
Коваленко Є. І., Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової / за ред. Є. І. Коваленко. Ніжин: НДПІ, 1998. 214 с.
Педагогічна спадщина Софії Русової в контексті сучасності: Матеріали Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., м. Ніжин, 24–26 берез. 2016 р. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2016. 150 с.
Русова Софія Федорівна (1856-1940): відомий український педагог, громадський діяч, організатор жіночого руху. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХIХ- ХХст.): хрестоматія / упоряд.: Л. Д. Березівська та ін. Київ: Наук. світ, 2003. С. 137–153.

Автор

Антонець Н. Б.

Оприлюднено: 20.06.2024

Останні зміни: 19.06.2024

Модератор: Lytovchenko