Українська електронна енциклопедія освіти

Версія за 15:22, 11 жовтня 2024

Сікорський Іван Олексійович

Сікорський Іван Олексійович - (іноз. Sikorskyi Ivan) - український психіатр, психолог, педагог, один з основоположників дитячої психології та психопатології.

Сікорський Іван Олексійович

Ім’я особи	Сікорський Іван Олексійович (іноз. Sikorskyi Ivan)
Інші прізвища
Роки життя	07.06.1842 - 14.11.1919
Науковий ступінь	доктор наук
Вчене звання	професор
Напрями діяльності	психіатр, психолог, педагог
Наукова школа
Місце народження	с. Антонове Сквирського повіту Київської губернії
Місце смерті	Київ
Поховання	Байкове кладовище
Alma mater	Київський університет святого Володимира
Magnum opus
Відзнаки
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/sikorskyy-ivan-oleksiyovych/

Життєпис

Сікорський Іван Олексйович народився 26 травня 1842 р. в селі Антонове Сквирського повіту Київської губернії в родині священика.

Освіта

Початкову освіту здобув у місцевому духовному училищі, продовжив навчання в Київській духовній семінарії. Після закінчення курсу медичних наук в університеті Св. Володимира (жовтень 1869 р.) залишився на три роки при ньому для підготовки до професорського звання (за спеціальністю патологія душевних і нервових хвороб).

У 1872 р. радою університету йому було присвоєно звання доктора медицини.

Діяльність

Педагогічна діяльність

У 1872 р. Сікорський Іван Олексійович поїхав до до Санкт-Петербурга для вивчення душевних хвороб під керівництвом професора Балінського.

З початку 1873 р. до листопада 1880 р. лікував пенсіонерів при клініці душевних хвороб Імператорської військово-медичної академії і одночасно виконував обов’язки молодшого медичного чиновника при медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ (лютий 1873 р.).

У 1873–1874 рр. Івана Олексійовича обрали колезьким асесором і відрядили на один рік для підвищення наукового рівня до клініки Медико-хірургічної академії.

З листопада 1880 р. його зарахували на посаду лікаря при психіатричній лікарні Св. Миколая Чудотворця в Санкт-Петербурзі.

У 1880 р. Сікорський Іван Олексійович за дорученням Головного начальника військових навчальних закладів генерала Ісакова М. В. вирушив до Вольської військової прогімназії Саратовської губернії для важковиховуваних дітей.

Наукова діяльність

Одним із напрямів психологічних пошуків Сікорського Івана Олексійовича є виховння важковиховуваних дітей.

Учений намагався з’ясувати основні причини порушень у психіці дитини, простежити основні напрями її нервово-психічного розвитку в період першого дитинства й таким чином визначити умови, що сприяють цьому розвиткові, а також знайти засоби, які можуть уповільнити ці порушення.

Психолог, наголошував на наявності складних психологічних впливів, які можуть спровокувати негативні прояви в характері дитини : скажімо, поганий приклад, неправильне виховання. У подоланні таких проявів повинні брати участь не лише психологи, фізіологи, а й педагоги — їхні безпосередні наставники. Іван Олексійович вирізняв й інші причини порушень дитячої психіки, які мають лікувати представники медицини, адже ці порушення залежать від умов зростання організму й розвитку фізіологічних (у тому числі й нервово-психічних) функцій.

Науково-експертна діяльність

Міжнародне співробітництво

Політична, громадська та волонтерська діяльність

У 1902 р. Русови оселяються у Санкт-Петербурзі. Тут Софія Федорівна безпосереднім учасником активізації громадського руху; спричиненого подіями 1905–1906 рр. Зокрема, разом із Чарнолуським В. І., Чеховим М. В., Фальборком Г. А. та іншими російськими прогресивними освітніми діячами бере участь у створенні Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, входить до складу його Центрального бюро, а також очолює національну комісію цієї громадської організації.

Намагаючись якнайширше залучити до Всеросійської спілки педагогів з України, Русова висвітлює її діяльність у національний пресі, зокрема у часописах «Громадська думка» та «Украинский вестник». Наприклад, у травні 1906 р. на шпальтах першої української щоденної політичної, економічної і літературної газети «Громадська думка», що виходила в Києві, з’явилася стаття Софії Федорівни «До вчительської української спілки у Петербурзі» про наміри національної комісії Всеросійської спілки скликати у червні того ж року конференцію національних учительських організацій. Авторка закликала українських учителів створити свою спілку, сформулювати власні вимоги щодо націоналізації школи та надіслати на конференцію до Санкт-Петербурга делегатів для їх оприлюднення.

Завдяки ініціативі Русової С. Ф. під керівництвом Грінченка Б. Д. в умовах відсутності рівномовної школи було вперше здійснено спробу об’єднати в загальну спілку тих освітян Наддніпрянщини, котрі вболівали за розвиток національної культури та освіти українського народу. Її делегати Черкасенко С. Ф. та Крупський М. І. з успіхом виступили на конференції представників національних учительських організацій (4-5 червня 1906 р., Санкт-Петербург), а потім взяли участь у роботі Третього з’їзду Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, що відбувся 7–10 червня 1906 р. у фінському містечку Юстілля.

8 квітня 1917 р. на Всеукраїнському національному конгресі Русову С. Ф. обирають від просвітницьких організацій Києва членом загальноукраїнського представницького громадсько-політичного органу Української Центральної Ради. Водночас на запрошення Стешенка І. М. - генерального секретаря освіти першого українського уряду - Софія Федорівна очолює департамент дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти. Крім того, виступає як організатор та керівник Всеукраїнської учительської спілки, входить до редакційної колегії журналу «Вільна українська школа», разом із Сірим Ю. П., Чепігою Я. Ф. та Черкасенком С. Ф. започатковує видавництво «Українська школа», викладає в кількох навчальних закладах та ін.

Русову С. Ф. завжди хвилювало жіноче питання. З молодих літ вона обстоювала ідею про важливу роль жінки в загальнокультурному житті країни та підготувала книгу про визначних українських жінок. Вона постійно проводила активну роботу серед жінок, залучаючи їх до громадських справ. У період існування Української Народної Республіки, Русова С. активно включається в роботу Української жіночої національної ради, а згодом - обирається її головою. Головною метою Ради було об’єднання всіх жіночих організацій в Україні і їх зв’язок з закордонними організаціями, утвердження авторитету і визнання України в світі. В еміграції жіноча Українська Рада продовжила свою діяльність, а Русова С. Ф. керувала роботою цієї організації до кінця свого життя. Як представниця України вона брала участь у всесвітніх жіночих конгресах в Гаазі, Женеві, Відні, Копенгагені.

Як громадсько-політичний діяч, Русова брала активну участь в житті українських демократичних організацій, що протистояли російському царизму.

Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю

У долі багатьох вигнанців з України велику роль відіграв притулок для дітей українців-емігрантів, у створенні якого в 1924–1925 рр. найактивнішу участь взяла Русова С. Ф. і який вона очолювала впродовж п’яти років. Як свідчить опублікований у пресі звіт Софії Федорівни про діяльність цієї установи, метою її створення було не лише врятувати дітей від фізичного вимирання, а й допомогти їм у чужому оточенні не забути рідну мову, зберегти національну ідентичність, дати поняття про далеку Батьківіщину, якої більшість із них уже не знала.

Пізніше Софія Федорівна консультувала педагогів Української народної школи, яку було відкрито в 1936 р. при цьому дитячому притулку, а також як опікунка всіляко допомагала роботі Української реальної гімназії.

Здобутки та нагальні проблеми української педагогіки неодноразово були темами виступів Русової на різних міжнародних форумах, серед яких були, зокрема, педагогічні конгреси у Римі (1923) та Женеві (1929), з’їзд „Через школу – до миру” в Празі (1927) та ін.

Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)

Основні праці

Сікорський автор понад 100 наукових праць, багатьох монографій і посібників, у тому числі близько 50 із загальної психології.

Досягнення

Визнання

Нагороди

Родинні зв’язки

Чоловік (з 1874 р.) Русов Олександр Олександрович (07.02.1847 – 08.10.1915) - громадський діяч, етнограф і фольклорист.

Діти:

Фотогалерея

Відеоматеріали

Цікаві факти і висловлювання

Рідна мова – це перша умова, щоб учні проходили науку свідомо. (Русова С. Ф.)
Нація народжується біля дитячої колиски, тільки на рідному ґрунті. (Русова С. Ф.)
Бути гарним педагогом – це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки. (Русова С. Ф.)
Народові, який не має своєї школи і не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні. (Русова С. Ф.)
Національне виховання – не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу. (Русова С. Ф.)
Українська самосвідомість – відчуття задоволення, гордості за приналежність особистості до своєї нації, до своєї держави. (Русова С. Ф.)
Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій. (Русова С. Ф.)
Велике значення в національному вихованні має обряд відзначення народних свят. (Русова С. Ф.)
В Україні повинна бути своя національна школа, на своїй державній рідній мові. (Русова С. Ф.)

Довідка

Русова Софія Федорівна (іноз. Rusova Sofiia) - видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху, доктор наук.
Місце народження - Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Україна (18.02.1856 - 05.02.1940).
Місце навчання - Фундуклеївська гімназія.
Місце роботи - Київ, Одеса, Кам'янець-Подільський, Україна, Прага, Чехія.
Напрями діяльності - освіта.
Найвизначніші праці - "Український буквар".
Основні нагороди - нагрудний знак Софія Русова.
Науковий напрям - дошкільна освіта.

Пов’язані статті УЕЕО

нагрудний знак «Софія Русова», Грінченко Б. Д., "Кобзар"

Джерела

Антонець Н. Б. Русова Софія Федорівна. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл.: у 2 -х кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2. С. 136–145.
Джус О. В. Життя і творчість Софії Федорівни Русової (1856-1940): наук.-метод. посіб. Івано-Франківськ: НАІР. 2016. 216 с.
Джус О. В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції. Івано-Франківськ, 2002. 260 с.
Коваленко Є. І., Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової / за ред. Є. І. Коваленко. Ніжин: НДПІ, 1998. 214 с.
Педагогічна спадщина Софії Русової в контексті сучасності: Матеріали Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., м. Ніжин, 24–26 берез. 2016 р. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2016. 150 с.
Русова Софія Федорівна (1856-1940): відомий український педагог, громадський діяч, організатор жіночого руху. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХIХ- ХХст.): хрестоматія / упоряд.: Л. Д. Березівська та ін. Київ: Наук. світ, 2003. С. 137–153.

Автор

Антонець Н. Б.

Оприлюднено: 20.06.2024

Останні зміни: 04.07.2024

Модератор: Lytovchenko