Куліш Пантелеймон Олександрович

Куліш Пантелеймон Олександрович

Куліш Пантелеймон Олександрович - (іноз. ) - письменник, педагог-методист, літературний критик, історик, фольклорист, етнограф, перекладач, мовознавець, культурно-освітній діяч.

Куліш Пантелеймон Олександрович
Ім’я особи	Куліш Пантелеймон Олександрович (іноз. )
Інші прізвища
Роки життя	27.07.1819 - 02.02.1897
Науковий ступінь
Вчене звання
Напрями діяльності
Наукова школа
Місце народження	Вороніж, Глухівський повіт, Чернігівська губернія
Місце смерті	Мотронівка, Чернігівська губернія
Поховання	Мотронівка, Чернігівська губернія
Alma mater
Magnum opus	Грамтака, Чорна рада
Відзнаки
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/kulish-p-o/

Життєпис

Народився Куліш Пантелеймон Олександрович 27 липня 1819 р. в мі­стечку Воронежі Глухівського повіту Чернігівської губернії у сім’ї старого козацького роду.

Він був другою дитиною заможного селянина Олександра Андрійовича і дочки козацького сотника Івана Гладкого – Катерини.

Освіта

Початкову освіту він отримав у місцевого дяка Андрія і у школі при церкві св. Миколая.

З 1831 р. навчався в Новгород-Сіверському повітовому училищі, яке він успішно закінчив у 1833 р. Того ж року був зарахований до Новгород-Сіверської гімназії.

У 1837 р. після п’ятого року навчання юнак залишив гімназію, почав заробляти приватними уроками, а потім поїхав до Києва, щоб здобути вищу освіту.

З 1837 по 1839 рр. Куліш відвідував лекції на словесному і правничому факультеті Київського університету на правах вільного слухача, і хоча повний курс навчання він так і не закінчив, три університетські роки виявилися визначальними для його подальшої долі.

У вересні 1839 р. П. Куліш вступив на філософський факультет Київського університету, а наступного року перевівся на юридичний факультет. Проте через матеріальні та бюрократичні перешкоди його відрахували.

Діяльність

Педагогічна діяльність

З 1839 по 1845 рр. викладав словесність у Луцькій і По­дільській школах для дворянських дітей. У 1845 р. К. переїжджає до Петербурга, де обіймає посаду ад’юнкта кафедри слов’янських мов і літератури в університеті. Перед ним відкривається широкий шлях для наукової та педагогічної кар’єри.

У серпні 1845 р. Пантелеймона Олександровича призначили старшим учителем історії Рівненської гімназії. Наприкінці цього ж року він переїхав до Петербурга, де з 15 грудня працював старшим учителем російської словесності 5-ї гімназії, а через деякий час ще й викладав російську мову студентам-інородцям Петербурзького університету.

У 1847 р. Куліша П. О., як перспективного викладача Петербурзького університету відрядили за кордон на стажування з тим, щоб після повернення він обійняв посаду завідувача кафедри слов’янських мов.

З 1864 по 1867 рр. – працює урядовцем у Варшаві, вивчає польські архіви з історії України.

Наукова діяльність

Одним із ефективних засобів просвіти українського народу Куліш П. О. вважав започаткування періодичного органу українською мовою, розглядав це як важливу частину розгортання широкої громадянської акції.

Особливою заслугою педагога є створення оригінального українського правопису („кулішівки”) та української „Граматки”.

У 1857 р. Пантелеймон Олександрович склав і видав українську „Грамматку”. Це стало особливою подією часу, оскільки з’явився перший підручник українською мовою для народної школи. Педагог вважав, що розпочинаючи навчання дітей слід рідною мовою, бо вона їм зрозуміла, й навчання, таким чином, ітиме легше. Крім того, він був проти навчання малих дітей за межами їхнього населеного пункту, що змушує відривати їх від сім’ї. Автор добирав матеріал для читання не випадковий, а такий, щоб мав виховний і пізнавальний зміст. Ця невеличка, на 149 сторінок, книжка цікава ще й тим, що П. О. Куліш наводить у ній свій правопис, який дещо відрізнявся від прийнятого на той час. Він дістав назву „Кулішівка” і його було покладено в основу сучасного фонетичного українського правопису. Через чотири роки після першого видання „Грамматки” педагог-просвітник вирішив здійснити друге її видання – коротше й трошки іншого змісту, додовши наприкінці коротку історію України. Ці два підручники широко використовувалися в навчально-виховному процесі недільних шкіл у другій половині ХІХ ст.. і взагалі відіграли велику роль у розвитку національної освіти України.

Куліш Пантелеймон дбав про збереження живої української мови, введення її у науковий, літературний, освітянський простір. Укладена ним українська «Граматка» та новий фонетичний правопис („кулішівка”) справили значний позитивний вплив на розвиток національної освіти в Україні.

Науково-експертна діяльність

У гімназійні роки виявився літературний талант майбутнього письменника. Він пише свій перший твір українською мовою „Циган”, який пізніше у 1984 р., був надрукований у альманасі „Ластівка”.

У 1840 р. друкує свої творчі доробки в „Литературной газете” („Приключение с казаком Бордюгом на Зеленой неделе”) та в газеті „Киевлянин” („Малороссийские рассказы”).

У Петербурзі розпочалася плідна літературна діяльність Куліша П. О. Він став активним співробітником журналу „Современник”, де друкувалися його художні, історичні, публіцистичні та етнографічні праці, зокрема: „Михайло Чернишенко, или Малороссия восемьдесят лет назад„ (1843), „Украина”, „Од початку Вкраины до Батька Хмельницького” (1843), окремы роздыли з роману „Черная рада” (1845), „Популярна ысторыя для дітей„, „Повесть об украинском народе” (1846), „Украинские народне предания” (1847) тощо.

У грудні 1850 р. вченого звільнили від заслання із забороною друкуватися. Він розгортає широку культурну й просвітницьку діяльність: відкриває власну друкарню, яка відіграла важливу роль у розповсю­дженні української літератури і тим самим активно спри­яла розвитку національного руху.

В цей період він працює на посаді редактора в статистичному відділі Міністерства державного майна, продовжує наукову та літературну діяльність, друкується під різними псевдонімами в журналах „Современник”, „Отечественные записки”. Активно досліджує життя і творчість Гоголя М. і стає його першим біографом („Опыт биографии Н. В. Гоголя”, 1854), а також видавцем повного зібрання його творів.

У 1857 р. на останні кошти він відкриває власну друкарню з метою друкування і розповсюдження творів українською мовою. Друкує свої два томи „Записок о Южной Руси„ (1857), перший український історичний роман-хроніку „Чорна Рада” (1857), „Проповеди на малороссийском языке протоирея Василия Грегулевича” (1857), тощо.

З культурно-просвітницькою метою Куліш П. протягом 1860-1862 рр. готує у своїй друкарні першу серію українських народних видань під загальною назвою „Сільська бібліотека”, так звані „метелики”. Протягом трьох років було видано 39 номерів цих дешевих книжок для народного читання, які складалися з творів самого Куліша П., Шевченка Т., Квітки Г., Марка Вовчка, Барвінок Ганни та ін. „Метелики” створили для покоління шістдесятників можливість поширення освіти.

У 1860 р. він започатковує альманах „Хата”. У 1861-1862 рр. разом з Костомаровим М. та Білозерським В. видає журнал „Основа”, який став об’єднавчим центром усіх прогресивних українських сил, що гуртувалися в Громади. Роль і значення Пантелеймона Олександровича як видавця „Основи” він фактично перейняв на себе всю редакторську працю, правив літературний матеріал, багато писав сам, виступаючи як популяризатор-історик, літературний критик, філософ, публіцист, белетрист, поет.

У 1862 р. П. Куліш залишає „Основу” , яка через деякий час припиняє своє існування.

Перебуваючи в Польщі, Куліш П. О спрямовує свою діяльність на Галичину. Він активно друкувався в галицьких виданнях „Вечерниці”, „Мета”, „Правда”, вміщував там свої історичні твори: Романи „Брати” (1864), „Руїна” (1864), різного змісту статті: „Викохування дітей” (1869), „Нарис історії словесності руско-української” (1869) та ін.

У 1871 р. Куліш П. О. повернувся до Петербурга, де обійняв посаду редактора „Журнала Министерства путей сообщения”. Він продовжував студії історії козаччини, зокрема працював над своєю „Историей воссоединения Руси”, два томи якої були надруковані в 1874, а третій у 1877 р.

Їздив за кордон, друкував там Біблію в українському перекладі, писав і видавав свої вірші (збірка „Досвітки”, 1876).

Останні роки життя педагог і письменник віддав перекладацькій діяльності. Він переклав 13 драм Вільяма Шекспіра, „Дон-Жуан” і „Чайльд-Гарольда„ Джорджа Байрона, багато творів Фрідріха Шіллера, Йоганна Вольфганга Гете та Генріха Гейне. Найбільшою, колосальною працею став переклад Біблії українською мовою, яку просвітитель виконував, свідомий того, що вона збагатить українську культуру.

Політична, громадська та волонтерська діяльність

У роки перебування в Києві Куліш П. О. зблизився з гуртом молодих українських діячів, які в грудні 1845-січні 1846 р. утворили Кирило-Мефодіївське товариство.

У 1847 р. був заарештований у зв’язку із справою Кирило-Мефодієвського товариства. Куліша Пантелемона було вислано до Тульської губернії із забороною писати й займатися педагогічною діяльністю.

Родинні зв’язки

Чоловік (з 1874 р.) Русов Олександр Олександрович (07.02.1847 – 08.10.1915) - громадський діяч, етнограф і фольклорист.

Діти:

Додаткові відомості

Довідка

Русова Софія Федорівна (іноз. Rusova Sofiia) - видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху, доктор наук.

Місце народження - Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Україна (18.02.1856 - 05.02.1940).

Місце навчання - Фундуклеївська гімназія.

Місце роботи - Київ, Одеса, Кам'янець-Подільський, Україна, Прага, Чехія.

Напрями діяльності - освіта.

Найвизначніші праці - "Український буквар".

Основні нагороди - нагрудний знак Софія Русова.

Науковий напрям - дошкільна освіта.

Пов’язані статті УЕЕО

нагрудний знак «Софія Русова», Грінченко Б. Д., "Кобзар"

Джерела

1. Антонець Н. Б. Русова Софія Федорівна. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл.: у 2 -х кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2. С. 136–145.
2. Джус О. В. Життя і творчість Софії Федорівни Русової (1856-1940): наук.-метод. посіб. Івано-Франківськ: НАІР. 2016. 216 с.
3. Джус О. В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції. Івано-Франківськ, 2002. 260 с.
4. Коваленко Є. І., Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової / за ред. Є. І. Коваленко. Ніжин: НДПІ, 1998. 214 с.
5. Педагогічна спадщина Софії Русової в контексті сучасності: Матеріали Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., м. Ніжин, 24–26 берез. 2016 р. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2016. 150 с.
6. Русова Софія Федорівна (1856-1940): відомий український педагог, громадський діяч, організатор жіночого руху. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХIХ- ХХст.): хрестоматія / упоряд.: Л. Д. Березівська та ін. Київ: Наук. світ, 2003. С. 137–153.

Автор

Антонець Н. Б.

Оприлюднено: 20.06.2024

Останні зміни: 04.07.2024

Модератор: Lytovchenko