Зязюн Іван Андрійович

Зязюн Іван Андрійович

Зязюн Іван Андрійович - (іноз. Ziaziun Ivan) - видатний український вчений, філософ, педагог, психолог, організатор освіти, провідник культури, фундатор нового напряму педагогічної науки і засновник наукової школи з проблем педагогічної майстерності, перший Міністр освіти і науки незалежної України.

Зязюн Іван Андрійович
Ім’я особи	Зязюн Іван Андрійович (іноз. Ziaziun Ivan)
Інші прізвища
Роки життя	03.03.1938 - 29.08.2014
Науковий ступінь	доктор філософських наук
Вчене звання	професор
Напрями діяльності
Наукова школа
Місце народження	с. Пашківка, Ніжинський район, Чернігівська область
Місце смерті	с. Пашківка, Ніжинський район, Чернігівська область
Поховання	цвинтар с. Пашківка, Ніжинський район, Чернігівська область
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Magnum opus	Основи педагогічної майстерності
Відзнаки	Заслужений працівник вищої школи УРСР
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/ziaziun-i-a/

Життєпис

Зязюн Іван Андрійович народився 3 березня 1938 р. на Чернігівщині, у селі Пашківка Ніжинського району. Батько Андрій Володимирович (1913-1992) і мати Варвара Микитівна (1918-2006) були колгоспниками. Змалечку Іван допомагав їм господарювати, опановував премудрості праці на землі.

Освіта

Закінчивши з відзнакою семирічну Пашківську (1952 р.) та середню Галицьку загальноосвітні школи, у 1955 р. розпочав свою трудову діяльність на посаді завідувача сільського клубу.

У 1956 р. – колгоспник у колгоспі «Перемога», с. Пашківка.

З 1956-1958 рр. – учень гірничо-промислового училища № 5 міста Свердловськ Луганської області.

З 1959-1964 рр. – студент Київського університету імені Т. Г. Шевченка (історико-філософський факультет).

Діяльність

Педагогічна діяльність

Етапи професійного шляху Зязюна І. А:

1958-1959 рр. – вихователь у гірничо-промисловому училищі № 5 міста Свердловськ Луганської області.

1959 р. – заступник директора з культурно-масової роботи гірничопромислової школи №72 міста Володарка Свердловського району Луганської області.

1964-1966 рр. – асистент кафедри філософії Дніпропетровського сільськогосподарського інституту.

1966-1968 рр. – аспірант кафедри філософії Київського університету імені Т. Г. Шевченка.

1968 р. – старший викладач кафедри філософії Театрального інституту імені І. Карпенка-Карого (м. Київ).

1968-1970 рр. – старший викладач кафедри філософії Дніпропетровського сільськогосподарського інституту.

1970-1971 рр. – завідувач лабораторії творчих процесів Театру опери і балету імені Т. Г. Шевченка (м. Київ).

1971-1975 рр. – старший викладач, доцент кафедри філософії Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого.

1975-1990 рр. – ректор Полтавського педагогічного інституту імені В.Г. Короленка.

1990-1992 рр. – Міністр освіти і науки України.

1992-1993 рр. – завідувач лабораторії естетичного виховання Інституту педагогіки Міністерства народної освіти України.

1993-2014 рр. – директор Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України.

Наукова діяльність

Доктор філософських наук, професор, академік НАПН України Іван Андрійович Зязюн – відомий вчений у галузі професійної педагогіки, філософії освіти, естетичного виховання молоді.

Відомий у світі дослідник проблеми філософії освіти, теорії і методики професійної освіти, естетичного виховання, педагогічної естетики та етики, психопедагогіки.

Внесок Зязюна І. А. у розвиток сучасної філософії і пе­дагогіки неоціненний. Він охоплює широковідомі наукові концепції: «філософії освіти», «педагогіки добра», «педагогічної майстерності», що ґрунтувалися на гуманістичних засадах та екзистенційному світо­сприйнятті науковця.

Суттєвим є особистий внесок педагога-науковця в розбудову системи професійної підготовки науково-педагогічних кадрів у нашій державі. Академік Зязюн І. А. – фундатор нового напряму педагогічної науки і засновник наукової школи з проблем педагогічної майстерності, яка виховала не одне покоління науковців України. Заснував Академію педагогічної майстерності і 36 центрів педагогічної майстерності в усіх областях України.

Найбільша заслуга вченого в тому, що з його ініціативи вперше в Полтавському державному педагогічному інституті було впроваджено як окремий навчальний предмет науку про одухотворення навчального процесу – педагогічну майстерність, яку потім уведено до навчальних програм підготовки майбутніх освітян у педагогічних вишах.

В Україні й за кордоном Зязюн І. А. відомий і ґрунтовними науковими пошуками: це і філософія освіти, і теорія та методика професійної освіти, і проблеми естетичного виховання.

Переконання, що «життєдайні начала Добра, Любові, Істини і Краси перебувають в руках Учителя», здатного сформувати пізнавальні запити і духовні потреби учнів, спонукали Івана Андрійовича Зязюна, вже як міністра народної освіти, ініціювати теоретико-методологічні та експериментальні дослідження за програмою «Учитель». Із «легкої руки» міністра розпочалася й широкомасштабна комплексна програма «Творча обдарованість», завдяки якій стимулюються дослідницькі пошуки учнівської молоді.

Провідними ідеями укр. філософсько-антропологічного кордоцентризму Зязюна І. А. є почуття, рухи почуттів (або духовного серця) та різні форми його вияву, насамперед добра, любові, волі, свободи, духу, духовності та ін.

Втіливши положення емоційно-почуттєвої сфери в Концепції педагогічної майстерності, він не лише збагатив педагогічну науку, а й привніс прогностичні ідеї в практику українського філософського кордоцентризму (філософії серця), започаткованому в українській культурі Сковородою Г., Юркевичем П., Шевченком Т., Кулішем П. та ін.

Розвиваючи антропо-етико-естетичний аспект педагогічної майстерності, академік наголошував на безперервному самопізнанні, самоудосконаленні, сприйнятті і розумінні прекрасного, духовної осно­ви людини, її кордоцентричних мотивів. Вчений надає перевагу ірраціональному над раціональ­ним, духовному досвіду (інтуїтивного осягнення) над логіко-дискурсивним мисленням.

Зязюн І. А. був відданий пам’яті видатних майстрів ві­тчизняної педагогіки і достойно продовжував їхню шляхетну справу. Саме з його іменем пов’язана організація наукового макаренкознавства у всеукра­їнському і світовому масштабах.

Традиції педагогічної майстерності, що інтегрує проблеми філософії, етики, естетики, логіки, риторики, психології, соціальної психології, педагогіки, історії педагогіки та психології, соціології, започатковані талановитим педагогом, гідно продовжив колектив науковців Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, який Зязюн І. А. тривалий час очолював. Невтомний трудівник зумів виплекати сучасних учених, особистостей із високою методологічною культурою, фундаментальною підготовкою, гуманістичним стилем наукового мислення. Багатий педагогічний ужинок інституту приносить значну користь науці й практикам. Без сумніву, до цієї спадщини долучатиметься не одне покоління студентів, викладачів, учителів, учених і завжди знаходитиме в ній ключ до розв’язання складних проблем.

Науково-експертна діяльність

Наукова школа академіка Зязюна І. А. – це педагогічний феномен, що характеризується не тільки яскравими якісними, а й кількісними показниками. Під його керівництвом (підготовлено і захищено 20 докторських і 20 кандидатських дисертацій) молоді вчені здійснили численні наукові дослідження, результати яких, безумовно, збагачують педагогічну теорію і практику – беззаперечний факт функціонування в Україні його наукової школи.

Іван Андрійович щиро, по-батьківськи підтримував зерна дослідницького пошуку, допомагав молоді сходити на вершини науки. Серед учнів Зязюна І. А. відомі науковці, менеджери освіти, вчителі навчальних закладів різних рівнів акредитації. Їх об’єднує спільність наукових інтересів і щедро дарована вчителем настанова творити добро і відчувати радість від щастя інших. Він уважно, із розумінням ставився до молодих людей, які ставали на тернистий шлях наукової діяльності, допомагав їм досягати в житті професійних вершин, щедро передавав свій досвід молодим колегам. І в цьому було його покликання: людини, педагога, вченого.

Дослідження вчених його наукової школи концентруються на пошуку шляхів розвитку духовного потенціалу педагога, думки, слова й дії якого вирішальним чином впливають на творення педагогічної реальності, що є особистісно значущою і привабливою для учнів. Наукові інтереси аспірантів, докторантів, пошукувачів школи Зязюна І. А. зосереджені на дослідженні проблем методології педагогічної діяльності; філософії й естетики, їхнього взаємозв’язку з педагогікою; професійної підготовки вчителів різних фахів; педагогічної взаємодії вчителя з учнями різних вікових груп; вивчення зарубіжного досвіду педагогічної освіти.

Ідеї й положення, викладені в працях академіка Зязюна І. А., знайшли відображення в концептуальних засадах та основних напрямах діяльності Інституту педагогіки й психології професійної освіти НАПН України, який є провідною науковою установою держави, досліджує проблеми філософії освіти, історії професійно-технічної та вищої освіти України, психолого-педагогічної підготовки вчителів та професійної підготовки майбутніх кваліфікованих фахівців, педагогічних технологій неперервної професійної освіти, порівняльної професійної педагогіки й психології, професійної мистецької освіти тощо.

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Віце-президент громадської орга­нізації «Міжнародна слов’янська академія освіти імені Я. А. Коменського», Президент Міжнародної асоціації макаренкознавців.

Основні праці

Зязюн І. А. – автор понад 500 наукових праць, серед яких підручники, навчальні та навчально-методичні посібники, монографії з проблем педагогічної майстерності, неперервної професійної освіти, етики та естетики, теорії української та зарубіжної культури, зокрема: «Основи педагогічної майстерності» (1987, 1989); «Педагогічна майстерність» (1997); «Краса педагогічної дії» (1998); «Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи» (2000); «Педагогіка добра» (2000).

Досягнення

Визнання

Плідну працю доктора філософських наук, професора, дійсного члена НАПН України І.А. Зязюна відзначено урядовими нагородами, почесним званням «Заслужений працівник вищої школи УРСР» (1988), Відзнакою Президента України – Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (1998), ІІ ступеня (2003), І ступеня (2008), орденом Дружби народів (1981), медаллю А. С. Макаренка (1986), орденом Трудового Червоного Прапора (1987), медаллю «Ветеран праці» (1987).

Родинні зв’язки

Чоловік (з 1874 р.) Русов Олександр Олександрович (07.02.1847 – 08.10.1915) - громадський діяч, етнограф і фольклорист.

Діти:

Додаткові відомості

Довідка

Русова Софія Федорівна (іноз. Rusova Sofiia) - видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху, доктор наук.

Місце народження - Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Україна (18.02.1856 - 05.02.1940).

Місце навчання - Фундуклеївська гімназія.

Місце роботи - Київ, Одеса, Кам'янець-Подільський, Україна, Прага, Чехія.

Напрями діяльності - освіта.

Найвизначніші праці - "Український буквар".

Основні нагороди - нагрудний знак Софія Русова.

Науковий напрям - дошкільна освіта.

Пов’язані статті УЕЕО

нагрудний знак «Софія Русова», Грінченко Б. Д., "Кобзар"

Джерела

1. Гнізділова О. Витоки педагогічної майстерності. 2015. Вип. 16. С. 13–19. URL: http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/5602/1/Gnizdilova.pdf

Автор

Антонець Н. Б.

Оприлюднено: 20.06.2024

Останні зміни: 04.07.2024

Модератор: Lytovchenko