Українська електронна енциклопедія освіти

Версія за 17:35, 11 вересня 2024

Зязюн Іван Андрійович

Зязюн Іван Андрійович - (іноз. Ziaziun Ivan) - видатний український вчений, філософ, педагог, психолог, організатор освіти, провідник культури, фундатор нового напряму педагогічної науки і засновник наукової школи з проблем педагогічної майстерності, перший Міністр освіти і науки незалежної України.

Зязюн Іван Андрійович

Ім’я особи	Зязюн Іван Андрійович (іноз. Ziaziun Ivan)
Інші прізвища
Роки життя	03.03.1938 - 29.08.2014
Науковий ступінь	доктор філософських наук
Вчене звання	професор
Напрями діяльності
Наукова школа
Місце народження	с. Пашківка, Ніжинський район, Чернігівська область
Місце смерті	с. Пашківка, Ніжинський район, Чернігівська область
Поховання	цвинтар с. Пашківка, Ніжинський район, Чернігівська область
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Magnum opus	Основи педагогічної майстерності
Відзнаки	Заслужений працівник вищої школи УРСР
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/ziaziun-i-a/

Життєпис

Зязюн Іван Андрійович народився 3 березня 1938 р. на Чернігівщині, у селі Пашківка Ніжинського району. Батько Андрій Володимирович (1913-1992) і мати Варвара Микитівна (1918-2006) були колгоспниками. Змалечку Іван допомагав їм господарювати, опановував премудрості праці на землі.

Освіта

Закінчивши з відзнакою семирічну Пашківську (1952 р.) та середню Галицьку загальноосвітні школи, у 1955 р. розпочав свою трудову діяльність на посаді завідувача сільського клубу.

У 1956 р. – колгоспник у колгоспі «Перемога», с. Пашківка.

З 1956-1958 рр. – учень гірничо-промислового училища № 5 міста Свердловськ Луганської області.

З 1959-1964 рр. – студент Київського університету імені Т. Г. Шевченка (історико-філософський факультет).

Діяльність

Педагогічна діяльність

Етапи професійного шляху Зязюна І. А:

1958-1959 рр. – вихователь у гірничо-промисловому училищі № 5 міста Свердловськ Луганської області.

1959 р. – заступник директора з культурно-масової роботи гірничопромислової школи №72 міста Володарка Свердловського району Луганської області.

1964-1966 рр. – асистент кафедри філософії Дніпропетровського сільськогосподарського інституту.

1966-1968 рр. – аспірант кафедри філософії Київського університету імені Т. Г. Шевченка.

1968 р. – старший викладач кафедри філософії Театрального інституту імені І. Карпенка-Карого (м. Київ).

1968-1970 рр. – старший викладач кафедри філософії Дніпропетровського сільськогосподарського інституту.

1970-1971 рр. – завідувач лабораторії творчих процесів Театру опери і балету імені Т. Г. Шевченка (м. Київ).

1971-1975 рр. – старший викладач, доцент кафедри філософії Київського театрального інституту імені І. Карпенка-Карого.

1975-1990 рр. – ректор Полтавського педагогічного інституту імені В.Г. Короленка.

1990-1992 рр. – Міністр освіти і науки України.

1992-1993 рр. – завідувач лабораторії естетичного виховання Інституту педагогіки Міністерства народної освіти України.

1993-2014 рр. – директор Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України.

Наукова діяльність

Відомий у світі дослідник проблеми філософії освіти, теорії і методики професійної освіти, естетичного виховання, педагогічної естетики та етики, психопедагогіки.

Суттєвим є особистий внесок педагога-науковця в розбудову системи професійної підготовки науково-педагогічних кадрів у нашій державі. Академік Зязюн І. А. – фундатор нового напряму педагогічної науки і засновник наукової школи з проблем педагогічної майстерності, яка виховала не одне покоління науковців України.

Найбільша заслуга вченого в тому, що з його ініціативи вперше в Полтавському державному педагогічному інституті було впроваджено як окремий навчальний предмет науку про одухотворення навчального процесу – педагогічну майстерність, яку потім уведено до навчальних програм підготовки майбутніх освітян у педагогічних вишах.

В Україні й за кордоном І.А. Зязюн добре відомий і ґрунтовними науковими пошуками: це і філософія освіти, і теорія та методика професійної освіти, і проблеми естетичного виховання.

Переконання, що «життєдайні начала Добра, Любові, Істини і Краси перебувають в руках Учителя», здатного сформувати пізнавальні запити і духовні потреби учнів, спонукали Івана Андрійовича Зязюна, вже як міністра народної освіти, ініціювати теоретико-методологічні та експериментальні дослідження за програмою «Учитель». Із «легкої руки» міністра розпочалася й широкомасштабна комплексна програма «Творча обдарованість», завдяки якій стимулюються дослідницькі пошуки учнівської молоді.

Традиції педагогічної майстерності, що інтегрує проблеми філософії, етики, естетики, логіки, риторики, психології, соціальної психології, педагогіки, історії педагогіки та психології, соціології, започатковані талановитим педагогом, гідно продовжив колектив науковців Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, який І.А. Зязюн тривалий час очолював. Невтомний трудівник зумів виплекати сучасних учених, особистостей із високою методологічною культурою, фундаментальною підготовкою, гуманістичним стилем наукового мислення. Багатий педагогічний ужинок інституту приносить значну користь науці й практикам. Без сумніву, до цієї спадщини долучатиметься не одне покоління студентів, викладачів, учителів, учених і завжди знаходитиме в ній ключ до розв’язання складних проблем.

Науково-експертна діяльність

Наукова школа академіка Зязюна І. А. – це педагогічний феномен, що характеризується не тільки яскравими якісними, а й кількісними показниками. Під його керівництвом (підготовлено і захищено 20 докторських і 20 кандидатських дисертацій) молоді вчені здійснили численні наукові дослідження, результати яких, безумовно, збагачують педагогічну теорію і практику – беззаперечний факт функціонування в Україні його наукової школи.

Іван Андрійович щиро, по-батьківськи підтримував зерна дослідницького пошуку, допомагав молоді сходити на вершини науки. Серед учнів Зязюна І. А. відомі науковці, менеджери освіти, вчителі навчальних закладів різних рівнів акредитації. Їх об’єднує спільність наукових інтересів і щедро дарована вчителем настанова творити добро і відчувати радість від щастя інших. Він уважно, із розумінням ставився до молодих людей, які ставали на тернистий шлях наукової діяльності, допомагав їм досягати в житті професійних вершин, щедро передавав свій досвід молодим колегам. І в цьому було його покликання: людини, педагога, вченого.

Дослідження вчених його наукової школи концентруються на пошуку шляхів розвитку духовного потенціалу педагога, думки, слова й дії якого вирішальним чином впливають на творення педагогічної реальності, що є особистісно значущою і привабливою для учнів. Наукові інтереси аспірантів, докторантів, пошукувачів школи Зязюна І. А. зосереджені на дослідженні проблем методології педагогічної діяльності; філософії й естетики, їхнього взаємозв’язку з педагогікою; професійної підготовки вчителів різних фахів; педагогічної взаємодії вчителя з учнями різних вікових груп; вивчення зарубіжного досвіду педагогічної освіти.

Ідеї й положення, викладені в працях академіка Зязюна І. А., знайшли відображення в концептуальних засадах та основних напрямах діяльності Інституту педагогіки й психології професійної освіти НАПН України, який є провідною науковою установою держави, досліджує проблеми філософії освіти, історії професійно-технічної та вищої освіти України, психолого-педагогічної підготовки вчителів та професійної підготовки майбутніх кваліфікованих фахівців, педагогічних технологій неперервної професійної освіти, порівняльної професійної педагогіки й психології, професійної мистецької освіти тощо.

Міжнародне співробітництво

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю

У долі багатьох вигнанців з України велику роль відіграв притулок для дітей українців-емігрантів, у створенні якого в 1924–1925 рр. найактивнішу участь взяла Русова С. Ф. і який вона очолювала впродовж п’яти років. Як свідчить опублікований у пресі звіт Софії Федорівни про діяльність цієї установи, метою її створення було не лише врятувати дітей від фізичного вимирання, а й допомогти їм у чужому оточенні не забути рідну мову, зберегти національну ідентичність, дати поняття про далеку Батьківіщину, якої більшість із них уже не знала.

Пізніше Софія Федорівна консультувала педагогів Української народної школи, яку було відкрито в 1936 р. при цьому дитячому притулку, а також як опікунка всіляко допомагала роботі Української реальної гімназії.

Здобутки та нагальні проблеми української педагогіки неодноразово були темами виступів Русової на різних міжнародних форумах, серед яких були, зокрема, педагогічні конгреси у Римі (1923) та Женеві (1929), з’їзд „Через школу – до миру” в Празі (1927) та ін.

Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)

Основні праці

Зязюн І. А. – автор понад 500 наукових праць, серед яких підручники, навчальні та навчально-методичні посібники, монографії з проблем педагогічної майстерності, неперервної професійної освіти, етики та естетики, теорії української та зарубіжної культури, зокрема: «Основи педагогічної майстерності» (1987, 1989); «Педагогічна майстерність» (1997); «Краса педагогічної дії» (1998); «Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи» (2000); «Педагогіка добра» (2000).

Досягнення

Визнання

Плідну працю доктора філософських наук, професора, дійсного члена НАПН України І.А. Зязюна відзначено урядовими нагородами, почесним званням «Заслужений працівник вищої школи УРСР» (1988), Відзнакою Президента України – Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (1998), ІІ ступеня (2003), І ступеня (2008), орденом Дружби народів (1981), медаллю А. С. Макаренка (1986), орденом Трудового Червоного Прапора (1987), медаллю «Ветеран праці» (1987).

Нагороди

Родинні зв’язки

Чоловік (з 1874 р.) Русов Олександр Олександрович (07.02.1847 – 08.10.1915) - громадський діяч, етнограф і фольклорист.

Діти:

Русов Михайло Олександрович (1876-1909) – український політичний діяч, ініціатор та один із засновників Революційної Української Партії (РУП). Відіграв значну роль у становленні та розвитку українського політичного руху у громадському і науковому житті України кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Ліндфорс Любов Олександрівна (1879-1960) – лікар, співачка. Закінчила Московську консерваторію, гастролювала. У Чехо-Словаччині працювала лікарем в Українському громадському комітеті, викладачем співу і французької мови в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. 1945 року виїхала до Німеччини, де в таборі Берхтесгаден була професором вокалу.

Русов Юрій Олександрович (1895-1961) – український біолог, іхтіолог. Представник української науки в еміграції. Випускник природничого факультету Київського університету. У 1917 року став делегатом від студентської громади до Центральної Ради. Доцент зоології та іхтіології у Кам’янець-Подільському університеті, доктор філософії Віденського університету, лектор, згодом доцент високих шкіл у Чехо-Словаччині, директор секції рибальства у Національному зоотехнічному інституті в Бухаресті (1930-1941 рр.), науковий співробітник університету в Монреалі та його дослідної станції у Національному парку Монт-Тамблан; дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка в діаспорі.

Додаткові відомості

Фотогалерея

Русова С. Ф., 70-ті роки ХІХ ст.
Русова С. Ф., 30-ті роки ХХ ст.
Русова С. Ф., 80-ті роки ХІХ ст.
Сестри Марія та Софія Ліндфорс, 70-ті роки ХІХ ст.
Русов О. О. (чоловік Русової С. Ф.)
Маєток Ліндфорсів в Олешні, 1906 р. ХХ ст.
Місце поховання Русової С. Ф. та її онука на Ольшанському цвинтарі у Празі (Чехія)

Відеоматеріали

Цікаві факти і висловлювання

Рідна мова – це перша умова, щоб учні проходили науку свідомо. (Русова С. Ф.)
Нація народжується біля дитячої колиски, тільки на рідному ґрунті. (Русова С. Ф.)
Бути гарним педагогом – це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки. (Русова С. Ф.)
Народові, який не має своєї школи і не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні. (Русова С. Ф.)
Національне виховання – не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу. (Русова С. Ф.)
Українська самосвідомість – відчуття задоволення, гордості за приналежність особистості до своєї нації, до своєї держави. (Русова С. Ф.)
Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій. (Русова С. Ф.)
Велике значення в національному вихованні має обряд відзначення народних свят. (Русова С. Ф.)
В Україні повинна бути своя національна школа, на своїй державній рідній мові. (Русова С. Ф.)

Довідка

Русова Софія Федорівна (іноз. Rusova Sofiia) - видатний український педагог, громадсько-освітня діячка, письменниця, літературознавиця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ – початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху, доктор наук.
Місце народження - Олешня, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Україна (18.02.1856 - 05.02.1940).
Місце навчання - Фундуклеївська гімназія.
Місце роботи - Київ, Одеса, Кам'янець-Подільський, Україна, Прага, Чехія.
Напрями діяльності - освіта.
Найвизначніші праці - "Український буквар".
Основні нагороди - нагрудний знак Софія Русова.
Науковий напрям - дошкільна освіта.

Пов’язані статті УЕЕО

нагрудний знак «Софія Русова», Грінченко Б. Д., "Кобзар"

Джерела

Антонець Н. Б. Русова Софія Федорівна. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл.: у 2 -х кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2. С. 136–145.
Джус О. В. Життя і творчість Софії Федорівни Русової (1856-1940): наук.-метод. посіб. Івано-Франківськ: НАІР. 2016. 216 с.
Джус О. В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції. Івано-Франківськ, 2002. 260 с.
Коваленко Є. І., Пінчук І. М. Освітня діяльність і педагогічні погляди С. Русової / за ред. Є. І. Коваленко. Ніжин: НДПІ, 1998. 214 с.
Педагогічна спадщина Софії Русової в контексті сучасності: Матеріали Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., м. Ніжин, 24–26 берез. 2016 р. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2016. 150 с.
Русова Софія Федорівна (1856-1940): відомий український педагог, громадський діяч, організатор жіночого руху. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХIХ- ХХст.): хрестоматія / упоряд.: Л. Д. Березівська та ін. Київ: Наук. світ, 2003. С. 137–153.

Автор

Антонець Н. Б.

Оприлюднено: 20.06.2024

Останні зміни: 04.07.2024

Модератор: Lytovchenko

@@ Рядок 84: / Рядок 84: @@
 ====Науково-експертна діяльність====
-У 1910 р. разом з Григорієм Шестюком заснувала й редагувала педагогічний журнал «Світло». Протягом 1910-1914 рр. у цьому виданні  надрукувано понад 100 статей, розвідок та рецензій Русової С. Ф. Статтями «Дитячий сад на національнім ґрунті» та «Націоналізація дошкільного виховання» започатковується відомий цикл її фундаментальних праць із дошкільної педагогіки. У статтях «Ідейні підвалини школи» та «Нова школа», педагогиня почала розробляти свою концепцію шкільного навчання.
+Наукова школа академіка Зязюна І. А. – це педагогічний феномен, що характеризується не тільки яскравими якісними, а й кількісними показниками. Під його керівництвом (підготовлено і захищено 20 докторських і 20 кандидатських дисертацій) молоді вчені здійснили численні наукові дослідження, результати яких, безумовно, збагачують педагогічну теорію і практику – беззаперечний факт функціонування в Україні його наукової школи.
-Аналіз публікацій Софії Федорівни у «Світлі» демонструє широке коло її інтересів: від історії педагогіки (статті про Драгоманова М. П., Лесгафта П. Ф., Руссо Ж.–Ж., розвідки з історії просвітнього руху в Україні) до опису педагогічного життя за кордоном (оповіді про початкові школи в Бельгії, дитячі літні колонії у Франції, республіку молоді в Америці).
+Іван Андрійович щиро, по-батьківськи підтримував зерна дослідницького пошуку, допомагав молоді сходити на вершини науки. Серед учнів Зязюна І. А. відомі науковці, менеджери освіти, вчителі навчальних закладів різних рівнів акредитації. Їх об’єднує спільність наукових інтересів і щедро дарована вчителем настанова творити добро і відчувати радість від щастя інших. Він уважно, із розумінням ставився до молодих людей, які ставали на тернистий шлях наукової діяльності, допомагав їм досягати в житті професійних вершин, щедро передавав свій досвід молодим колегам. І в цьому було його покликання: людини, педагога, вченого.
-Русова С. Ф. виступила одним із фундаторів та членів редакційної колегії часопису «Вільна українська школа» (1917–1920 рр.), що став  віддзеркаленням визвольних змагань українського народу в галузі освіти. На його сторінках висвітлювались шляхи реформування шкільної системи в Україні, документи уряду та керівних освітніх установ, наукові підходи та практичний досвід, здійснювався аналіз класичної педагогічної спадщини та новітніх течій у сучасній зарубіжній педагогіці (педагогічні погляди Коменського А. Я., Руссо Ж. Ж., Кершенштейнера Г. , Дьюї Дж. та ін.).
+Дослідження вчених його наукової школи концентруються на пошуку шляхів розвитку духовного потенціалу педагога, думки, слова й дії якого вирішальним чином впливають на творення педагогічної реальності, що є особистісно значущою і привабливою для учнів. Наукові інтереси аспірантів, докторантів, пошукувачів школи Зязюна І. А. зосереджені на дослідженні проблем методології педагогічної діяльності; філософії й естетики, їхнього взаємозв’язку з педагогікою; професійної підготовки вчителів різних фахів; педагогічної взаємодії вчителя з учнями різних вікових груп; вивчення зарубіжного досвіду педагогічної освіти.
+Ідеї й положення, викладені в працях академіка Зязюна І. А., знайшли відображення в концептуальних засадах та основних напрямах діяльності Інституту педагогіки й психології професійної освіти НАПН України, який є провідною науковою установою держави, досліджує проблеми філософії освіти, історії професійно-технічної та вищої освіти України, психолого-педагогічної підготовки вчителів та професійної підготовки майбутніх кваліфікованих фахівців, педагогічних технологій неперервної професійної освіти, порівняльної професійної педагогіки й психології, професійної мистецької освіти тощо.
 ====Міжнародне співробітництво	====
-Опинившись в еміграції, Русова бере найактивнішу участь у житті українського народу, зокрема у відкритті Українського Високого Педагогічного Інституту імені Драгоманова у Празі, що відбулося 1923 р. за стрияння Українського Громадського Комітету.
 ====Політична, громадська та волонтерська діяльність====
-[[Файл:Rus_27.jpg|альт=Українська делегація на Міжнародному Жіночому Конгресі у Римі 1923 р.|праворуч|300x300пкс]]
-У 1902 р. Русови оселяються у Санкт-Петербурзі. Тут Софія Федорівна безпосереднім учасником активізації громадського руху; спричиненого подіями 1905–1906 рр. Зокрема, разом із Чарнолуським В. І., Чеховим М. В., Фальборком Г. А. та іншими російськими прогресивними освітніми діячами бере участь у створенні Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, входить до складу його Центрального бюро, а також очолює національну комісію цієї громадської організації.
-Намагаючись якнайширше залучити до Всеросійської спілки педагогів з України, Русова висвітлює її діяльність у національний пресі, зокрема у часописах «Громадська думка» та «Украинский вестник». Наприклад, у травні 1906 р. на шпальтах першої української щоденної політичної, економічної і літературної газети «Громадська думка», що виходила в Києві, з’явилася стаття Софії Федорівни «До вчительської української спілки у Петербурзі» про наміри національної комісії Всеросійської спілки скликати у червні того ж року конференцію національних учительських організацій. Авторка закликала українських учителів створити свою спілку, сформулювати власні вимоги щодо націоналізації школи та надіслати на конференцію до Санкт-Петербурга делегатів для їх оприлюднення.
-Завдяки ініціативі Русової С. Ф. під керівництвом Грінченка Б. Д. в умовах відсутності рівномовної школи було вперше здійснено спробу об’єднати в загальну спілку тих освітян Наддніпрянщини, котрі вболівали за розвиток національної культури та освіти українського народу. Її делегати Черкасенко С. Ф. та Крупський М. І. з успіхом виступили на конференції представників національних учительських організацій (4-5 червня 1906 р., Санкт-Петербург), а потім взяли участь у роботі Третього з’їзду Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, що відбувся 7–10 червня 1906 р. у фінському містечку Юстілля.
-квітня 1917 р. на Всеукраїнському національному конгресі Русову С. Ф. обирають від просвітницьких організацій Києва членом загальноукраїнського представницького громадсько-політичного органу Української Центральної Ради. Водночас на запрошення Стешенка І. М. - генерального секретаря освіти першого українського уряду - Софія Федорівна очолює департамент дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти. Крім того, виступає як організатор та керівник Всеукраїнської учительської спілки, входить до редакційної колегії журналу «Вільна українська школа», разом із Сірим Ю. П., Чепігою Я. Ф. та Черкасенком С. Ф. започатковує видавництво «Українська школа», викладає в кількох навчальних закладах та ін.
-Русову С. Ф. завжди хвилювало жіноче питання. З молодих літ вона обстоювала ідею про важливу роль жінки в загальнокультурному житті країни та підготувала книгу про визначних українських жінок. Вона постійно проводила активну роботу серед жінок, залучаючи їх до громадських справ. У період існування Української Народної Республіки, Русова С. активно включається в роботу Української жіночої національної ради, а згодом - обирається її головою. Головною метою Ради було об’єднання всіх жіночих організацій в Україні і їх зв’язок з закордонними організаціями, утвердження авторитету і визнання України в світі. В еміграції жіноча Українська Рада продовжила свою діяльність, а Русова С. Ф. керувала роботою цієї організації до кінця свого життя. Як представниця України вона брала участь у всесвітніх жіночих конгресах в Гаазі, Женеві, Відні, Копенгагені.
-Як громадсько-політичний діяч, Русова брала активну участь в житті українських демократичних організацій, що протистояли російському царизму.
 ====Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю====
 У долі багатьох вигнанців з України велику роль відіграв притулок для дітей українців-емігрантів, у створенні якого в 1924–1925 рр. найактивнішу участь взяла Русова С. Ф. і який вона очолювала впродовж п’яти років. Як свідчить опублікований у пресі звіт Софії Федорівни про діяльність цієї установи, метою її створення було не лише врятувати дітей від фізичного вимирання, а й допомогти їм у чужому оточенні не забути рідну мову, зберегти національну ідентичність, дати поняття про далеку Батьківіщину, якої більшість із них уже не знала.
@@ Рядок 116: / Рядок 103: @@
 ====Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)====
 ===Основні праці===
-ІЗязюн І. А. – автор понад 500 наукових праць, серед яких підручники, навчальні та навчально-методичні посібники, монографії з проблем педагогічної майстерності, неперервної професійної освіти, етики та естетики, теорії української та зарубіжної культури, зокрема: «Основи педагогічної майстерності» (1987, 1989); «Педагогічна майстерність» (1997); «Краса педагогічної дії» (1998); «Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи» (2000); «Педагогіка добра» (2000).
+Зязюн І. А. – автор понад 500 наукових праць, серед яких підручники, навчальні та навчально-методичні посібники, монографії з проблем педагогічної майстерності, неперервної професійної освіти, етики та естетики, теорії української та зарубіжної культури, зокрема: «Основи педагогічної майстерності» (1987, 1989); «Педагогічна майстерність» (1997); «Краса педагогічної дії» (1998); «Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи» (2000); «Педагогіка добра» (2000).
 ===Досягнення===