Закон базисної організації компетентностей

Закон базисної організації компетентностей

! Стаття на редагуванні (запланований обсяг 19 сторінок)

Закон базисної організації компетентностей – базисна організація компетентностей є системною єдністю п’яти фундаментальних видів компетентностей – інтелектуально-знаннєвого, ціннісно-орієнтаційного, творчо-інноваційного, діалого-консенсусного та художньо-творчого, що відповідно пов’язані з основними видами соціально-культурної інформації – знаннями, цінностями, проектами, консенсусами і художніми образами.

Зміст
Закон базисної організації компетентностей
Актуалізація проблеми
Обґрунтування, моделювання і формулювання закону
Прикладні наслідки закону
Емпіричні підтвердження закону
Практичні застосування закону
Висновки
Джерела
Автори

Актуалізація проблеми
Цивілізаційний поступ людства висунув на порядок денний забезпечення ефективного безперервного навчання людини впродовж життя (англ. lifelong learning) від народження. Таке навчання має результативно формувати її діяльнісні здатності, тобто компетентності. Отже, застосування в освіті компетентнісного підходу, реалізація результатної парадигми та концепції вимірюваної якості, використання європейських і національних рамок кваліфікацій, відповідних рекомендацій, стандартизованого опису освітніх і кваліфікаційних рівнів тощо з огляду на компетентності людини актуалізують теоретичну і практичну проблему закономірної організації останніх. Домінуюча нині емпірична ідентифікація ключових (загальних і спеціальних) компетентностей не забезпечує системності, необхідної ясності, точності й надійності, відтак не запобігає їх довільності, суперечливості та ситуативності, що й спостерігається на практиці.
Тож, постає потреба у з’ясуванні на найзагальнішому (фундаментальному) рівні базисної організації компетентностей, виявлення їх фундаментальних (канонічних) видів і сутнісних співвідношень.
Узагальнення дотичних до проблеми системних досліджень дає змогу однозначно вирішити згадане питання, строго теоретично обґрунтувати, емпірично підтвердити і практично застосувати закон базисної організації компетентностей. [1-20].

Обґрунтування, моделювання і формулювання закону
Методологія розв’язання проблеми спирається на комплекс наступних ключових понять і термінів, що мають необхідне та достатнє сутнісне й системне, зокрема авторське, розроблення для цілей цієї статті використовуються в таких значеннях [1-10; 14].

Система (організація) – цілісність, що характеризується складом і структурою. Структура – спосіб взаємозв’язку складників системи/організації. Інформація – образно-знакове відображення, дериват (похідна) і детермінанта (чинник) організації/самоорганізації в неживій і живій природі, у людській психіці теж (невід’ємний атрибут організованої, відтак функціональної природи: найпростішими знаками, що є елементарними неоднорідностями, «0» і «1», або «є» і «немає» тощо, можна інформаційно оцифрувати/відобразити весь світ з усіма нюансами). Соціально-культурна інформація – інформація, що (на відміну від біолого-генетичної) пов’язана із зажиттєвою людською діяльністю, породжена останньою та їі породжує. Компетентності – здатності до діяльності / діяльнісні здатності; зажиттєво інформаційно сформовані діяльнісні новоутворення людини (формуються в процесі інформаційно програмованої діяльності). Діяльність – цілеспрямована людська активність. Суб’єкт – джерело, носій діяльності, іманентно унікальний. Об’єкт – предмет, мішень діяльності. Квазіоб’єкт – уявний образ (проєкт) неіснуючого, нового об’єкта з метою його реалізації. Квазісуб’єкт – уявний (художній) образ реально неіснуючого ілюзорного суб’єкта. Навчання – будь-яке зажиттєве засвоєння інформації. Освіта – цілеспрямоване (організоване) передавання інформації (у межах поколінь і між ними). Результати навчання – зажиттєво набуті здатності (компетентності), які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після навчання. Здатність як компетентність передовсім означає, що особа спроможна засвоювати та/або створювати відповідний інформаційний продукт у діяльнісний спосіб. Психіка – система механізмів сприйняття, перероблення (продукування) інформації та її втілення в програми діяльності. Закон – категорія, що відображує істотні, необхідні, стійкі зв’язки між явищами реального світу. Поняття «фундаментальний», «базисний», «основний», «ключовий», «універсальний», «канонічний», «елементарний» – синонімічні, однорядкові.

Виходячи із сутнісних визначень діяльності, компетентності, психіки, інформації, їх організаційні взаємозв’язки і взаємодію можна представити рис. 1 [2].

Рис. 1. Взаємна ізоморфна детермінація організації діяльності, компетентностей, психічних механізмів, (соціально-культурної) інформації. Їх позиціювання (в центрі, зверху, знизу, ліворуч, праворуч) умовне.

З рис. 1 можна зрозуміти, що організація одного з компонентів зображеної системи (наприклад, діяльності) за принципом ізоморфізму (взаємнооднозначної відповідності) проєктується на організацію інших компонентів (компетентностей, психічних механізмів, інформації). Загальна методологія, яка з уточненнями застосована у цьому дослідженні, щодо з’ясування складу і структури діяльності, психіки людини та відповідної інформації запропонована вченим-філософом, уродженцем м. Києва М. С. Каганом (1921-2006 рр.). Ця методологія полягає в дослідженні детермінації організації діяльності, психіки, інформації структурованим простором суб’єктів і об’єктів, продукованих як первинно природно, так і вторинно культурно, у якому живе і діє людина. Евристично потужний задум ученого не був послідовно здійснений, насамперед через обмеженість використаної ним моделі цього простору. Адже модель включала множину існуючих об’єктів і суб’єктів, а також спроектованих об’єктів та не передбачала симетрично виокремлених художньо створених суб’єктів. Відтак, призводила до неточних висновків. [2]. Наша модель системно доповнює наявні суб’єкти і об’єкти як проектно-уявними об’єктами (квазіоб’єктами), так і художньо-уявними суб’єктами (квазісуб’єктами). Таке доповнення зумовлене фактом, що діяльність не є простим генетично запрограмованим функціонуванням людини в контексті первозданних об’єктів і подібних їй суб’єктів, а й безперервно творить, змінює і перших (з метою утилітарної реалізації), і других (заради уявної взаємодії) та відповідно формується і розвивається сама. Отже, досконало-правильною буде модель, що симетрично містить суб’єкти і об’єкти, квазіоб’єкти і квазісуб’єкти. Силове поле відповідних відносин між суб’єктами, об’єктами, квазіоб’єктами та квазісуб’єктами і зумовлює розщеплення (на види) та структуризацію (видовий порядок) цілісної діяльності, її компетентнісного, психічного та інформаційного супроводу. У загальній системі суб’єктів (С) і об’єктів (О), квазіоб’єктів (О*) і квазісуб’єктів (С*) вичерпний перелік можливих діяльнісних (компетентнісних, психічних та інформаційних) ситуацій становлять відносини п’яти видів: О – О, О – С, С – О* (це відношення опосередковано реальним об’єктом: С – (О) – О*), С – С, С – С*, де * означає уявний, [1-5] (див. рис. 2) [2].

Рис. 2. Модель базисної організації (складу і структури) людської діяльності, компетентностей, що в її основі, відповідних психічних механізмів й інформаційних продуктів у просторі суб’єктів (С), об’єктів (О), проєктно-уявних (квазі-) об’єктів (О*) та художньо-уявних (квазі-) суб’єктів (С*).

Зближення впритул проєктно-уявного (квазі-) об’єкта (О*) та художньо-уявного (квазі-) суб’єкта (С*) у наведеній моделі означає, що утилітарні проєкти об’єктів (О*) можуть оздоблюватися художніми образами (С*), заради привабливості зокрема. І навпаки, художні образи (С*) у своєму мистецько-матеріальному втіленні нерідко наділені ознаками та функціями спроєктованого квазіоб’єкту (О*). При цьому результуючий вектор проєктування квазіоб’єктів визначається векторною сумою цінностей (бажань потрібного) та знань (гарантій реального). Водночас спрямованість творення художніх образів знаходиться в площині ціннісного (бажаного) та консенсусного (діалогічного) вимірів.

Отже, запропонована модель виявляє п’ять і тільки п’ять базисних (універсальних) видів діяльності та відповідних фундаментальних видів компетентностей: - пізнавальна діяльність і інтелектуально-знаннєві компетентності; - ціннісно-орієнтаційна діяльність і ціннісно-орієнтаційні компетентності; - перетворювальна діяльність і творчо-інноваційні компетентності; - діяльність спілкування і діалого-консенсусні компетентності; - художня діяльність і художньо-творчі компетентності.

Крім того, як видно з рис. 2, на найзагальнішому рівні теоретичного розгляду виявляються п’ять (і тільки п’ять) основних видів соціально-культурної інформації, які породжені п’ятьма згаданими можливими діяльнісними відносинами і детермінують такі відносини, що фіксуються в психіці та діяльнісних здатностях (компетентностях).
Ці п’ять основних видів соціально-культурної інформації й їх об’єкт(квазіоб’єкт)-суб’єктна(квазісуб’єктна) сутність такі:
- знання (об’єкт-об’єктні);
- цінності (об’єкт-суб’єктні);
- проєкти (суб’єкт-квазіоб’єктні);
- консенсуси, або діалогізми (суб’єкт-суб’єктні);
- художні образи (суб’єкт-квазісуб’єктні).

Таким чином, види соціально-культурної інформації відрізняються між собою мірою співвідношення в них об’єктивного і суб’єктивного та складають дискретний п’ятичастинний інформаційний спектр: від суто об’єктивних знань до виключно суб’єктивних консенсусів і художніх образів.
Відповідно, людська психіка як інформаційний механізм управління діяльністю функціонально диференціюється на види (див. рис. 2):
- мислення (абстрактне), що опрацьовує знання;
- переживання (емоційно-почуттєве), яке формує цінності;
- уяву (утилітарно-творчу), що продукує проєкти;
- товариськість (діалогічну), яка забезпечує консенсуси, діалогізми;
- художню уяву (ідеально-ілюзорну), що творить художні образи. [2].
Викладене підсумовано в табл. 1 [2].

Таблиця 1
Канонічно-мінімізований необхідний і достатній перелік фундаментальних видів компетентностей, відповідної інформації та відношень у просторі суб’єктів, об’єктів, квазіоб’єктів та квазісуб’єктів

Тож, закон базисної організації компететностей формулюється так [2].

Базисна організація компетентностей є системною єдністю п’яти фундаментальних видів компетентностей – інтелектуально-знаннєвого, ціннісно-орієнтаційного, творчо-інноваційного, діалого-консенсусного та художньо-творчого, що відповідно пов’язані з основними видами соціально-культурної інформації – знаннями, цінностями, проєктами, консенсусами і художніми образами.

...

!Стаття на редагуванні (запланований обсяг 19 сторінок)

===Автор===
Луговий В. І., Таланова Ж. В., Слюсаренко О. М.