Українська електронна енциклопедія освіти

Чепіга (Зеленкевич) Яків Феофанович

Чепіга Яків Феофанович - (іноз. Chepiha Yakiv) - український педагог, психолог, методист, громадський діяч, учитель, учасник руху за створення національної школи в Україні.

Чепіга Яків Феофанович

Ім’я особи	Чепіга Яків Феофанович (іноз. Chepiha Yakiv)
Інші прізвища	Зеленкевич
Роки життя	25.05.1875 - 22.08.1938
Науковий ступінь	-
Вчене звання	-
Напрями діяльності	педагогіка, психологія, дидактика
Наукова школа	-
Місце народження	с. Мар’янка, Херсонщина (нині Миколаївська обл.)
Місце смерті	Сусуманський район Магаданської обл. РФ
Поховання	цвинтар ОЛП при Північно-Східному таборі копальні «Стахановець»
Alma mater	Новобузька учительська семінарія
Magnum opus	«Проєкт української школи»
Відзнаки	-
Вебсайт	https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/chepiha-ya-f/

Життєпис

Народився 25 травня 1875 р. в с. Мар’янка на Херсонщині (нині Миколаївська область) у родині паламаря, який помер, коли Якову Феофановичу виповнилося 12 років. Зауважимо, що прізвище Зеленкевич – це по батькові, а Чепіга – по матері. Походили Чепіги з давнього козацького роду.

Освіта

У 1890–1892 рр. навчався в Грушівському двокласному народному училищі Міністерства народної освіти.

У 1892–1895 рр. навчався в Новобузькій учительській семінарії (Миколаївська область).

Він здобув непогану на той час педагогічну освіту. Новобузький період його життя був плідним, результативним і відіграв важливу роль у формуванні педагогічного світогляду.

Після закінчення семінарії його призначили вчителем Зелецького земського училища (Одеський навчальний округ, Херсонська губернія).

Діяльність

Педагогічна діяльність

У 1895–1917 рр. працював учителем у школах Донбасу.

У 1900–1901 рр. завідував вечірніми курсами для дорослих у Луганську.

У 1908–1911 рр. завідував Народним університетом Вознесенської копальні на Донбасі.

Під час Української революції Чепіга Я. активно займався науково-викладацькою роботою.

У 1917 р. виконував обов’язки завідувача народної освіти реформованого Київського повітового земства.

У 1918 р. – експерт початкових шкіл м. Києва.

У 1919 р. брав участь у роботі Народного комісаріату освіти УСРР, зокрема розробляв положення про трудову школу та програми для неї.

З 1920 р. – завідувач дошкільного відділу, пізніше – секції дитячих будинків Київської губернської народної освіти.

У 1920 р. долучився до створення Київського інституту народної освіти (КІНО), де потім працював деканом дошкільного факультету, деканом факультету соціального виховання, проректором, професором. Викладав такі курси: «Трудові процеси», «Організація установ соцвиху», «Методика початкового навчання», «Система соцвиху» та ін.

З 1921 р. – заступник завгубсоцвиху Київщини.

Чепіга Я. став фундатором Педологічного інституту в Києві, у якому спочатку обіймав посаду проректора, а пізніше – наукового співробітника відділу «Фізична праця й трудові процеси».

Упродовж 1922–1925 рр. він очолював секцію практичної педагогіки науково-дослідної кафедри педології (Інститут педології в м. Києві). У жовтні 1925 р. керував секцією методики й дидактики Харківської науково-дослідної кафедри педагогіки.

Протягом 1926–1934 рр. обіймав посаду наукового співробітника сектору навчання дорослих Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІПу). У 1935–1937 рр. працював у різних закладах освіти.

У 1937 р. педагога заарештували. Особлива трійка УНКВС Харківської обл. за начебто участь в антирадянській націоналістичній організації та проведення терористичних актів проти керівництва партії і радянського уряду засудила його до 10 років заслання. 16 лютого 1940 р. згідно з протестом заступника прокурора УНКВС Харківської обл. це рішення скасовано, а термін заслання зменшено до 5 років.

Наукова діяльність

Боротьба за українську школу, розроблення її науково-методологічного підґрунтя

В умовах антинаціональної російської імперської політики Чепіга Яків разом з іншими українськими педагогами порушував найактуальніші питання розвитку національної освіти, створення і розвитку української школи. Цим проблемам він присвятив низку статей («До національної школи», 1909; «Ґрунтовні принципи нормальної школи», 1910; «Національність і національна школа», 1910; «Народний учитель і національне питання», 1912; «Проєкт української школи», 1913; «Національне виховання», 1913 та ін.).

Чепіга Яків розкрив суть взаємовпливу рідної мови, діяльності нації і загального розвитку дитини; дав визначення поняття «національне виховання» та ін. Він доводив, що кожний народ має природне право на національну незалежність.

Педагог схарактеризував підвалини, на яких повинна будуватися школа. Вона має бути народною, національною, природною, вільною і реалістичною. Народ може широко розвинути свої сили, підняти матеріальний добробут, мати високу культуру тільки тоді, коли матиме народну національну школу. Завдання школи – підтримувати природний розвиток учнів. А ще вона має бути реалістичною: готувати вихованців до реального життя і не обмежуватися книжними знаннями.

Чепіга довів, що національне виховання є життєвою потребою нації і повинне закріплюватися у правах і законах. А ґрунтом такого виховання є сім’я і школа. І саме школа має дбати про розвиток рідної мови.

Важливим напрямом досліджень Чепіги Якова була педологія. Цій проблемі він присвятив низку статей («Педологія, або наука про дітей», 1911; «Увага і розумовий розвиток дитини», 1911; «Брехливість у справі виховання», 1912; «Страх і кара», 1912 та ін.). На основі ґрунтовного аналізу праць американського психолога Хола C., німецького педагога Лая В. Яків дійшов думки про необхідність побудови нової системи освіти й виховання на глибокому вивченні природи дитини.

У психолого-педагогічному нарисі «Страх і кара» Чепіга Яків розкрив причини дитячого страху через усвідомлення неминучого покарання та його наслідки в подальшому розвитку людини. Цю працю він написав на основі власних досліджень і спостережень, а також глибокого аналізу поглядів Дарвіна Ч., Спенсера Г., Ланге М., Локка Д., Руссо Ж.-Ж..

Підсумком багаторічних роздумів ученого щодо створення національної школи став «Проєкт української школи» (1913), який він написав у відповідь на звернення редакції журналу «Світло» до педагогічної громадськості. У передмові Чепіга Я. наголошував на необхідності запровадити природну школу, де дитина здобуватиме справжню освіту, а не сурогат, шкідливий для її духовного розвитку та народної культури. Він сформулював вимоги до нової української школи: 1) створювати її має усе українське вчительство; 2) школа має бути народною і відповідати інтересам народних мас; 3) важливо, щоб освіта була глибоко національною, рідномовною, відповідала душі й розуму народу, його культурному, соціальному та економічному розвиткові; 4) школу слід будувати на підвалинах, які не порушують прав дитини, вільного і нормального розвитку її фізичних і духовних сил, індивідуальних рис.

Проєкт Чепіги Я. передбачав двоступеневу початкову освіту з шестирічним терміном навчання, що мало розпочинатися з шести років. Перший ступінь розрахований на два роки, протягом яких дитину готують до систематичного навчання, розвивають її свідомість, розуміння навколишнього світу. У цей період до програми повинні входити ігри, забави, прогулянки, робота на городі й у полі, догляд за свійськими тваринами, ліплення тощо. У вільному оточенні маленькі учні прилучаються до природи, пізнають казку, поезію, пісню. Другий ступінь охоплював наступні чотири роки школяра: навчання грамоти і паралельний розвиток дитячої самодіяльності, творчості. Автор підкреслював особливу роль ручної праці для освіти дітей. Це перший ґрунтовний проєкт нової української школи як основи збереження української нації.

Розбудова української школи. Підручникотворення

1917–1921 рр. в історії України – це час визвольних змагань українського народу, коли перевірялися на міцність різні форми української державності: Українська Народна Республіка періоду Центральної Ради (березень 1917 р. – квітень 1918 р.), Українська держава гетьмана Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) та Українська Народна Республіка доби Директорії (грудень 1918 – 1921 рр.). Водночас «жевріла» і більшовицька Українська Соціалістична Радянська Республіка, яка остаточно утвердилася, як не досадно, на довгі роки завдяки військовій та економічній підтримці РСФРР. Українська революція зазнала поразки, але сприяла формуванню модерної політичної нації і відродила традицію української державності. Із зміною урядів змінювалася й освітня політика. Яків Феофанович і в такий суперечливий історичний час разом з іншими представниками української інтелігенції продовжив обраний у попередні роки шлях на ниві освіти – створення національної школи.

Як свідчать джерела, Чепіга Яків співпрацював із різними політичними силами. Можна подумати, що він вагався між двома ідеологіями: національною і більшовицькою. Тоді Яків Чепіга виконував обов’язки завідувача народної освіти реформованого Київського повітового земства (1917), експерта початкових шкіл м. Києва (1918), брав участь у діяльності Народного комісаріату освіти УСРР (радянський орган освіти). Окрім того, висвітлював найрізноманітніші питання освіти й виховання (трудова школа, вільна школа та ін.), а саме: «Соціалізація народної освіти» (1917), «Тимчасові програми для нижчих початкових шкіл на 1918–1919 шкільний рік (критичний нарис)» (1918–1919), «Школа й освіта на Вкраїні» (1918–1919), «“Трудова школа” П. П. Блонського» (1918–1919), «До трудової вільної школи!» (1918–1919), «Школа в Західній Європі й Америці» (1919–1920), «Навчання грамоти без букваря» (1919–1920) та ін.

У лютому 1919 р. частину України разом із Києвом окупували більшовики. І відразу педагог у статті «Школа й освіта на Вкраїні» відреагував на ті положення декларації Тимчасового робітничо-селянського уряду республіки, де розглядалися освітні питання. Зокрема, він категорично заперечував пункт про залежність мови навчання учнів від волі місцевого робітничо-селянського населення, оцінив його зміст як прагнення денаціоналізувати школу й побудувати її за класовим принципом. На його думку, такий експеримент загрожував русифікацією і гальмуванням культурно-освітнього розвитку українського народу. Водночас він додав, що «в жодній країні не запитують батьків, якою мовою вчити їхніх дітей, а дають національну школу всім, хто до якої нації належить».

У 1917–1921 рр. разом з іншими представниками української інтелігенції Чепіга Яків брав активну участь у створенні підручників для української школи, продовжуючи справу, розпочату ще до Української революції. У лютому 1917 р. в часописі «Вільна українська школа» Генеральний секретаріат освіти (з січня 1918 р. Міністерство народної освіти) опублікував перелік рекомендованих підручників для української школи, а серед них і «Задачник для початкових народних шкіл. Рік перший і другий» Чепіги Я. (у 1918 р. вийшов третім виданням і був доповнений задачником для третього класу). Ці підручники – одні з перших, написаних українською мовою. Вони відрізнялися від старих новим змістовим наповненням задач, укладених на місцевому матеріалі з використанням української термінології. Надрукувало їх, як і багато інших, видавництво «Українська школа», яким керував Чепіга Я. разом із Русовою С., Сірим Ю., і Черкасенком С.. У цьому ж видавництві під рубрикою «Українська педагогічна бібліотека» вийшов методичний посібник для вчителів Якова Феофановича «Письмо в школі» (1918). Вдруге побачила світ монографія дослідника «Самовиховання вчителя» (1914 р. – 1-ше видання, 1918 – 2-ге), де визначено роль учительства в суспільстві, розкрито необхідність та шляхи його самовиховання, розвитку й удосконалення.

Трагізм довіри більшовизму

Повіривши радянській владі, Чепіга Яків продовжив активну науково-викладацьку роботу і після захоплення українських земель російськими більшовиками. З 1920 р. він завідував дошкільним відділом, пізніше – секцією дитячих будинків Київської губернської народної освіти. З 1921 р. працював заступником завгубсоцвиху Київщини. У 1920 р. брав активну участь у створенні Київського інституту народної освіти (КІНО), де потім працював деканом дошкільного факультету, деканом факультету соціального виховання, проректором, професором. Викладав такі курси: «Трудові процеси», «Організація установ соцвиху», «Методика початкового навчання», «Система соцвиху». Працював разом з Догою В., Дорошкевич О., Іваницею Г., Манжосом Б., Лебединцевим К. та ін. Саме цих педагогів у 1938 р. звинуватили у створенні в КІНО антирадянської націоналістичної організації, яка пропагувала націоналістичні погляди серед викладачів та студентів.

На жаль, Українська революція зазнала поразки через захоплення України російськими більшовиками. Українська Соціалістична Радянська Республіка остаточно утвердилася на довгі роки через військову та економічну навалу РСФРР. Із зміною урядів змінювалася і освітня політика. Яків і в такий суперечливий історичний час разом з іншими представниками української інтелігенції, які повірили радянській владі, продовжив обраний у попередні роки шлях на ниві освіти – створення національної школи.

Чепіга Яків став фундатором Педологічного інституту в Києві. Упродовж 1922–1925 рр. він очолював секцію практичної педагогіки науково-дослідної кафедри педології (Інститут педології в м. Києві). У 1925 р. керував секцією методики й дидактики Харківської науково-дослідної кафедри педагогіки. Протягом 1926–1934 рр. обіймав посаду наукового співробітника сектору навчання дорослих Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІПу).

У 1920-ті роки побачили світ його теоретичні праці «Азбука трудового виховання й освіти» (1922), «Практична трудова педагогіка» (1924). У цих працях Чепіга Я. зробив короткий історичний огляд ідеї трудового виховання, обґрунтував трудовий принцип як основу нової школи. Зокрема, вчений зосередив увагу на таких питаннях: значення руху й діяльності в розвитку дитини; роль праці й гри у її вихованні, розвиток органів чуттів та їх значення у вихованні дитини, трудовий метод навчання та ін. Педагог вважав, що виховання має ґрунтуватися на педологічних знаннях про дитину (фізіологія, вікові та індивідуальні психофізіологічні особливості, спадковість).

У 20-ті роки ХХ ст. розвиваються ідеї комплексного навчання в школах України, представлені концепціями науковців Іваниці Г., Музиченка О., Соколянського І. Яків у цілому негативно ставився до комплексної системи як основи освітнього процесу й віддавав перевагу класно-урочній системі. Свої міркування щодо цього виклав у статтях: «Що то є комплекс» (1925), «Будова комплексу» (1925), «Від розмов до діла (з приводу дискусії про методи навчання)» (1926) та ін.

У ці ж роки й надалі Чепіга Я. створював нові підручники для початкової школи, які мали кілька перевидань: читанку для першого року навчання «Веселка» (1921), «Веселку» (друга та третя читанки після букваря, 1924); переробляв задачники для початкового навчання в другому й третьому класах (1924–1925). Побачив також світ підручник грамоти для дорослих шкіл, написаний у співавторстві з Іваницею Г. та Якубовським Б., «Шляхом життя: Читанка для 6–7 груп трудової школи, робфаків, шкіл для дорослих т. ін.» (1923). Разом із Єгоровою Л. та Павловським В. учений підготував «Рухому хрестоматію української сучасної літератури» (1928).

У першій половині 1930-х років Чепіга Я. працював в УНДІПі, зокрема науковим співробітником секції методики навчання дорослих. У цей час учений написав чимало методичних посібників для вчителів початкових класів, які складалися з методичних порад і розробок різноманітних дидактичних проблем («Методика усної лічби та вправи у перших групах семирічки», 1930; «Методика навчання в трудовій школі першого концентру», 1930; «Читання й робота над книжкою в першому концентрі політехнічної школи», 1932; «Методика роботи з підручником математики», 1933; «Методичні поради до роботи з читанкою першого класу», 1934). На часі були й підручники, методичні посібники для навчання дорослих: «Буквар для шкіл грамоти» (1933), «Методичні поради до букваря для шкіл грамоти» (1934) та ін.

Підручники та посібники Чепіги Я. відіграли велику роль у розвитку української освіти в першій третині ХХ ст., стали фундаментом подальшого створення підручників для національної школи. Педагог визначив такі підходи до їх створення: написання рідною мовою; змістовність, доступність, логічність, неперевантаженість зайвим матеріалом; урахування психолого-генетичних особливостей дитини; єдність з навколишнім світом; широке використання краєзнавчого та народознавчого матеріалу; наявність запитань і завдань, які сприяли б формуванню самостійної думки учня; якісні ілюстрації, що будили б творчу уяву дитини. Ці підходи залишаються актуальними й для сучасного підручникотворення.

Віра Якова Феофановича в позитивні зміни в українській освіті та суспільстві за радянської влади призвела до трагічних наслідків. У 1933 р. він був звільнений з УНДІПу за мотивацією «скорочення тематики».

1937 р. педагога заарештували. Особлива трійка УНКВС Харківської обл. за начебто участь в антирадянській націоналістичній організації та проведення терористичних актів проти керівництва партії і радянського уряду засудила його до 10 років заслання. 16 лютого 1940 р. згідно з протестом заступника прокурора УНКВС Харківської обл. це рішення скасовано, а термін заслання зменшено до 5 років.

Однак немолодий уже педагог не дожив до цієї події. Він помер 22 серпня 1938 р. на 63-му році життя в засланні (покарання відбував у Північно-Східному виправно-трудовому таборі. Причина смерті – різке зниження серцевої діяльності; діагноз – гемоколіт. Похований на цвинтарі ОЛП – скорочена назва медичного закладу при Північно-Східному таборі копальні «Стахановець» Сусуманського р-ну Магаданської обл. РФ).

Науково-експертна діяльність

Чепіга Я. керував видавництвом «Українська школа» разом із Русовою С., Сірим Ю. і Черкасенком С.

Міжнародне співробітництво

Політична, громадська та волонтерська діяльність

Чепіга Я. виконував обов’язки завідувача народної освіти реформованого Київського повітового земства (1917), експерта початкових шкіл м. Києва (1918), брав участь у діяльності Народного комісаріату освіти УСРР та ін.

Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю

Про визнання діяльності і творчого доробку Чепіги Я. свідчить святкування 25 березня 1926 р. тридцятиріччя його педагогічної, літературної, наукової й громадської роботи. У Харкові на святкуванні ювілею зібралися представники державних, професійних, наукових, літературних, громадських організацій, студентство, вчительство. На ім’я ювіляра надійшли телеграми з привітанням і високою оцінкою його діяльності від різних установ, організацій, шкільних колективів, навіть закордонних установ.

Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)

З 2015 р. в Австралії виходить Інтернет-видання інформаційного бюлетеня «Petrenko News», призначеного для англомовного вчительства.

Основні праці

Чепіга Я. Ф. залишив велику педагогічну спадщину (понад 150 праць): публікації з проблем освіти й виховання, зокрема педологічного спрямування; підручники для української початкової школи (букварі, читанки, задачники та методичні поради до них); методичні посібники для вчителів тощо.

Висвітлював найрізноманітніші питання освіти й виховання (трудова школа, вільна школа та ін.), а саме: «До національної школи» (1909), «Ґрунтовні принципи нормальної школи» (1910), «Національність і національна школа» (1910), «Психофізіологічні основи правопису» (1911), «Народний учитель і національне питання» (1912), «Проєкт української школи» (1913), «Національне виховання» (1913), «Соціалізація народної освіти» (1917), «Тимчасові програми для нижчих початкових шкіл на 1918–1919 шкільний рік (критичний нарис)» (1918–1919), «Школа й освіта на Вкраїні» (1918–1919), «“Трудова школа” П. П. Блонського» (1918–1919), «До трудової вільної школи!» (1918–1919), «Школа в Західній Європі й Америці» (1919–1920), «Навчання грамоти без букваря» (1919–1920) та ін.

Програмні педологічні та педагогічні праці: «Азбука трудового виховання» (1922), «Практична трудова педагогіка» (1924), «Страх і кара, їх вплив на характер і волю дитини» (1924) та ін.

Створив кілька посібників для навчання дорослих.

Досягнення

Чепіга Я. зробив вагомий внесок у розвиток української освіти на теоретичному і практичному рівнях. Він розробляв і розвивав ідеї національної школи, рідномовної освіти, національного, трудового і вільного виховання, педології. Національне виховання педагог розглядав як шлях розвитку й збереження нації; водночас – як природовідповідне виховання дитини з урахуванням її індивідуальності та як складник державної політики.

Його ідеї відображають розвиток української освіти й педагогічної науки в першій третині ХХ ст. за різних суспільно-політичних обставин, зміни ідеологій, водночас – становлення Чепіги Я. як талановитого та перспективного педагога й вченого, патріота України.

Визнання

Науково-практичні заходи з нагоди ювілею Чепіги Я. Ф.

Круглий стіл до 140-річчя від дня народження Якова Феофановича Чепіги (Зеленкевича), організований ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського. 2015 р.

Педагогічні читання «Національна школа Якова Чепіги» у форматі інтернет-конференції до 145-річчя від дня народження Я. Ф. Чепіги, організовані Миколаївським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти спільно з ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського. 2020 р.

Чепіга Я. Ф. в онлайн-проєктах ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського

Я. Ф. Чепіга (Зеленкевич) в онлайн-проєкті ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського «Ми стоїмо на плечах наших попередників: Видатні педагоги-ювіляри». 2020 р.

Я. Ф. Чепіга (Зеленкевич) в онлайн-проєкті ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського «Педагоги України: пам’ятаємо, шануємо!». 2023 р.

Я. Ф. Чепіга (Зеленкевич) в онлайн-проєкті ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського «Педагоги України: пам’ятаємо, шануємо!». 2024 р.

Я. Ф. Чепіга (Зеленкевич) в онлайн-проєкті ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського «Педагоги України про національно-патріотичне виховання». 2024 р.

Я. Ф. Чепіга (Зеленкевич) в онлайн-проєкті ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського «Педагоги про українську мову». 2025 р.

Нагороди

Родинні зв’язки

У відкритих джерелах і доступних біографічних матеріалах про українського педагога та психолога Чепігу (Зеленкевича) Якова Феофановича (1875–1938) інформація щодо його особистого життя не згадується. Відомо тільки, що він мав двох доньок.

Додаткові відомості

Фотогалерея

Чепіга Я. Ф.
Чепіга Я. Ф.

Відеоматеріали

Цікаві факти і висловлювання

«…народна правдива школа може бути витворена тільки в дусі нації, її мови, її історії, звичаїв, її переказів, її культури, її духовної творчості, і тільки така школа не відірве дитину від її дійсного ґрунту…» (Чепіга Я. Ф.).
«...не шовіністичне, не приправлене “дутимˮ патріотизмом, а виховання в дусі нації, в дусі мови, в її переказах, віруваннях, її звичаях, її історії, її культури, національної творчості, того, про що писали й казали найліпші представники нації, всього, що народ або нація пережили, бачили, чули, виробили, що придбали найцікавішого, найкориснішого в своїм розвитку» (Чепіга Я. Ф.).
«Рідна мова у школі так само потрібна для освіти дитини, як чисте повітря й світло для нормального розвитку організму» (Чепіга Я. Ф.).
«Щастя дитини – єдине дійсне щастя на землі» (Чепіга Я. Ф.)
«В особі вчителя ми маємо ту культурну силу, що несе людям світло, знання й поступ. Учитель у своїм ідеальнім ореолі займає видатне місце в еволюційному рухові людської думки і в духовній творчості людства взагалі» (Чепіга Я. Ф.).

Довідка

Чепіга Яків Феофанович (іноз. Chepiha Yakiv) - український педагог, психолог, методист, громадський діяч, учитель, учасник руху за створення національної школи в Україні, -, -.
Місце народження - с. Мар’янка, Херсонщина (нині Миколаївська обл.), Україна (25.05.1875 - 22.08.1938).
Місце навчання - Новобузька учительська семінарія.
Місце роботи - Київ, Донбас, Харків, Україна.
Напрями діяльності - педагогіка, психологія, дидактика.
Найвизначніші праці - «Проєкт української школи».
Основні нагороди - .
Науковий напрям - .

Пов’язані статті УЕЕО

Джерела

Березівська Л. Д. Внесок Я. Чепіги в розвиток українського підручникотворення. Проблеми сучасного підручника: зб. наук. пр. / Ін-т педагогіки АПН України. Київ, 2000. Вип. 2. С. 13–17.
Березівська Л. Диференціація навчання як форма індивідуального підходу до дитини у працях українських педагогів (1917–1920 роки). Рідна шк. 2011. № 8/9. С. 75–80.
Березівська Л. Д. Образ учителя у творчій спадщині Я. Чепіги. Рідна шк. 2001. № 10. С. 72–76.
Березівська Л. Д. Чепіга (Зеленкевич) Я. Ф. Вибрані педагогічні твори: навч. посіб. / Яків Феофанович Чепіга (Зеленкевич); Ін-т педагогіки АПН України; [упоряд., наук. ред., авт. передм., вступ. ст., Л. Д. Березівська]. Харків: ОВС, 2006. 327 с. URL: https://dnpb.gov.ua/wp-content/uploads/2020/04/Chepiga select.pdf.
Березівська Л. Д. Чепіга (Зеленкевич) Яків Феофанович. Енциклопедія освіти / Нац. акад. пед. наук України; голов. ред. В. Г. Кремень; [заст. голов. ред.: В. І. Луговий О. М. Топузов; відп. наук. секр. С. О. Сисоєва]. 2-ге вид., допов. та перероб. Київ: Юрінком Інтер, 2021. С. 1104–1105.
Березівська Л. Чепіга (Зеленкевич) Яків Феофанович. Педагоги України (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.): енциклопедичний біографічний словник / НАПН України, ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського; авт.: Л. Д. Березівська, О. В. Сухомлинська, Н. М. Коляда [та ін.]; наук. ред. Л. Д. Березівська. Вінниця: Твори, 2025. С. 416–418. URL: https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/745951/1/Енциклопедичний%20словник .pdf (дата звернення: 19.02.2026).
Березівська Л. Д. Чепіга (Зеленкевич) Яків Феофанович (1875–1938). Українська педагогіка в персоналіях: у 2 кн.: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 2: ХХ століття. С. 89–99. URL: https://lib.iitta.gov.ua/712355/ (дата звернення: 19.02.2026).
Березівська Л. Д. Яків Чепіга про індивідуальний підхід до учнів як провідний принцип шкільної освіти. Вісник Чернігів. нац. пед. ун ту. Серія: Педагогічні науки / Чернігів. нац. пед. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. Чернігів, 2016. Вип. 133. С. 6–9. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VchdpuP 2016 133 4 (дата звернення: 19.02.2026).
Березівська Л. Д. Я. Ф. Чепіга про стан і розвиток освіти в Україні наприкінці XIX – на початку XX ст. Історія педагогіки у структурі професійної підготовки вчителя: зб. наук. пр. Серія: Соц.-педагогічна / Кам’янець-Подільськ. держ. пед. ун-т. Кам’янець-Подільськ. 2002. Вип. 3, Т. 1. С. 166–170.
Березівська Л. Яків Феофонович Чепіга (Зеленкевич) про національне виховання дітей та молоді. Національна школа Якова Чепіги: зб. матеріалів пед. читань, 30 квіт. 2020 р. / Миколаїв. обл. ін-т післядиплом. пед. освіти, ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського. Миколаїв, 2020. URL: https://docs.google.com/document/d/1r9FEfOsfcRiNl9mJEg2P0HgaJdNYytCf7hLxfqeyZzY/edit?tab=t.0.
Богданець-Білоскаленко Н. І. Освітньо-культурна і педагогічна діяльність Я. Ф. Чепіги в контексті історико-педагогічного процесу в Україні (кінець XIX – початок XX ст.): автореф. дис. … д-ра пед. наук: спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Уман. держ. пед. ун-т ім. Павла Тичини. Умань, 2015. 36 с.
Богданець-Білоскаленко Н. І. Освітньо-культурна і педагогічна діяльність Якова Чепіги (кінець ХІХ – початок ХХ ст.): монографія. Київ: Славутич-Дельфін, 2014. 271 с. URL: https://tinyurl.com/5cbue9ep (дата звернення: 19.02.2026).
Богомолова М. Ю. Внесок Якова Феофановича Чепіги (Зеленкевича) (1875–1938) у розвиток теорії і практики соціального виховання (20–30-ті роки ХХ ст.). Наук. зап. [Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка]. Серія: Педагогічні науки. 2018. Вип. 166. С. 53–57. Бібліогр.: 8 назв. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nz p 2018 166 13.
Болтівець С. І. Доля українського педагога і психолога Якова Чепіги. Практ. психол. та соц. робота. 2004. № 1. С. 30–36.
Деревянко Т. Персоналія Я. Ф. Чепіги як складник електронного ресурсу «Видатні педагоги України та світу». Національна школа Якова Чепіги: зб. матеріалів пед. читань, 30 квітня 2020 р. / Миколаїв. обл. ін-т післядиплом. пед. освіти, ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського. Миколаїв, 2020. URL: https://docs.google.com/document/d/1Kl5OAmRehWE5ELwgQtH6Zxt8MMFaq88bfmisjGou9Us/edit.
Зайченко І. В., Ільченко Ж. Д. Концепція української національної школи у творчості Я. Ф. Чепіги: наук. вид. / Ін-т змісту і методів навчання, Чернігів. держ. пед. ін-т ім. Т. Г. Шевченка. Чернігів: [б. в.], 1996. 75 с.
Кравчун Н. П. Педагогічні погляди і організаційно-методична діяльність Якова Чепіги (Зеленкевича) (1900–1938 рр.): автореф. дис. … канд. пед. наук: спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Сум. держ. пед. ун-т ім. А. С. Макаренка. Суми, 2016. 20 с. URL: https://repository.sspu.sumy.ua/bitstream/123456789/1920/1/Kravchun%20Nataliia%20Petrivna.pdf.
Ніколенко Л. Т. Теоретичні засади навчання і виховання молодших школярів у педагогічній спадщині Я. Ф. Чепіги: дис… канд. пед. наук: [спец.] 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Центр. ін-т післядиплом. пед. освіти. Київ, 2000. 200 с.
Сухомлинська О. В. Чепіга (Зеленкевич) Яків Феофанович. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головн. ред. В. Г. Кремень. Київ: Юрінком-Інтер, 2008. C. 996.
Чепіга Я. Азбука трудового виховання й освіти. Основи організації трудової школи з методологією початкового навчання: підруч. для прац. різних установ соц. виховання, студ. ін-тів нар. освіти і учнів пед. шкіл. Київ: Держ. вид-во, 1922. 146 с.
Чепіга (Зеленкевич) Яків Феофанович. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина XIX–XX ст.): хрестоматія / упоряд.: Л. Д. Березівська та ін. Київ: Наук. світ, 2003. С. 187–216.
Чепіга (Зеленкевич) Яків Феофанович (25.05.1875 – 22.10.1938): сторінка інформ.-бібліогр. ресурсу «Педагоги України та світу» / матеріал підгот. Павлова Л. В.; оновл. Л. Д. Березівська, Т. М. Деревянко; наук. керівник Л. Д. Березівська. Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського: офіц. вебпортал. Київ, 2025. URL: https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/chepiha-ya-f/ (дата звернення: 19.02.2026).
Чепіга Я. Ґрунтовні принципи нормальної школи. Світло. 1911. № 1. С. 3–7.
Чепіга Я. До національної школи. Українська хата. 1909. № 6. С. 337–339.
Чепіга Я. Національність і національна школа. Світло. 1910. № 1. С. 16–29.
Чепіга Я. Народна освіта в Північно-Сполучених державах. Світло. 1911. № 6. С. 43–36.
Чепіга Я. Педологія, або наука про дітей. Світло. 1911. № 5. С. 4–9.
Чепіга Я. Самовиховання вчителя. 2-ге. вид. Київ: Укр. шк., 1918. С. 31.
Чепіга Я. Страх і кара. Світло. 1912. № 6. С. 15–31; № 7. С. 21–36.
Чепіга Я. Ф. До трудової вільної школи! Педагогічний дискурс про реформування загальної середньої освіти в Україні (ХХ – початок ХХІ ст.): хрестоматія / Лариса Березівська. Вінниця: ТВОРИ, 2024. С. 137–143. URL: https://dnpb.gov.ua/wp-content/uploads/2024/08/Berezivska L.Pedagogical discourse-2024.pdf.
Чепіга Я. Ф. Народний учитель і національне питання. Педагогічний дискурс про реформування загальної середньої освіти в Україні (ХХ – початок ХХІ ст.): хрестоматія / Лариса Березівська. Вінниця: ТВОРИ, 2024. С. 46–54. URL: https://dnpb.gov.ua/wp-content/uploads/2024/08/Berezivska L.Pedagogical discourse-2024.pdf.
Чепіга Я. Ф. Проєкт української школи. Світло. 1913. № 2. С. 31–41; № 3. С. 14–30; № 4. С. 12–29.
Чепіга Я. Практична трудова педагогіка. Харків; Київ: Книгоспілка, 1924. 120 с.
Чепіга Я. Ф. Школа й освіта на Вкраїні. Вільна українська школа. 1918–1919. № 6–7. С. 60–64.
Щербакова О. Л. Педагогічні погляди та просвітницька діяльність Я. Ф. Чепіги (кінець ХІХ – початок ХХ століття): автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Південнослов’ян. ін-т Київ. славістич. ун-ту. Кіровоград, 2009. 20 с.
Якименко С. І., Щербакова О. Л Педагогічні погляди та просвітницька діяльність Я. Чепіги (кінець XIX – початок XX століття): монографія / [відп. за вип. Н. Кальченко]. 2-ге вид., допов. та переробл. Київ: Слово, 2014. 192, [1] с. (Педагогічна серія «Історичними стежинами»).
Яків Феофанович Чепіга (Зеленкевич) – видатний педагог, психолог, громадський діяч: біобібліогр. покажч. / НАПН України, ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського; [упоряд.: Лисиця Н. М., Айвазова Л. М., Бублик Н. М., Стельмах Н. А.; наук. консультант і авт. вступ. ст. Березівська Л. Д.; наук. ред.: Рогова П. І., Пономаренко Л. О.; бібліогр. ред. Пономаренко Л. О.]. Київ: Нілан-ЛТД, 2013. 135, [8] с. (Сер. «Видатні педагоги світу»; вип. 9). URL: https://lib.iitta.gov.ua/9187/ (дата звернення: 19.02.2026).
Яків Чепіга. Нариси історії українського шкільництва (1905–1933): навч. посіб. / за ред. проф. О. В. Сухомлинської. Київ: Заповіт, 1996. С. 275–282.
Berezivska L. D. Idea of National Education of Children and Youth in Yakiv Chepiha’s (1875–1938) Pedagogical Works. Science and Education a New Dimension. Pedagogy and Psychology. 2016. Vol. 4, Iss. 79. Р. 7–10. URL: http://seanewdim.com/uploads/3/4/5/1/34511564/ped psy iv 39 79.pdf.
Berezivska L. Repressed Teachers of Ukraine: Yakiv Feofanovych Chepiha (Zelenkevych) (1875–1938). Pedagógiatörténeti Szemle. 2024. Évf. 6, sz. 2. P. 61–70. DOI: https://doi.org/10.22309/PTSZEMLE.2024.2.7.

Автор

Березівська Л. Д., Деревянко Т. М.

Оприлюднено: 11.03.2026

Останні зміни: 10.03.2026

Модератор: Литовченко О. В.