Драгоманов Михайло Петрович
Драгоманов Михайло Петрович - (іноз. Drahomanov Mykhailo) - український вчений-історик, літературознавець, публіцист, фольклорист, філософ, педагог, суспільно-політичний і громадський діяч, засновник українського соціалізму.
| Драгоманов Михайло Петрович | |
|---|---|
 | |
| Ім’я особи | Драгоманов Михайло Петрович
(іноз. Drahomanov Mykhailo) |
| Інші прізвища | псевдоніми Толмачев, Українець, М. Кузьмичевський, П. Кузьмичевський, Кирило Василенко, Волинець, М. Галицький, М. Гордієнко, П. Петрик, Морін Олександр Левів, М. Т—ов та ін. |
| Роки життя | 18.09.1841 - 20.06.1895 |
| Науковий ступінь | магістр загальної історії, доцент |
| Вчене звання | професор |
| Напрями діяльності | літературознавець, історик, філософ, економіст, педагог, фольклорист |
| Наукова школа | літературознавство, історія, філософія, економіка, педагогіка, фольклористика і політика |
| Місце народження | Гадяч, нині Полтавська область |
| Місце смерті | Софія, нині Болгарія |
| Поховання | Центральний цвинтар Софії |
| Alma mater | Київський університет Святого Володимира |
| Magnum opus | Література російська, великоруська, українська і галицька |
| Відзнаки | |
| Вебсайт | https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/drahomanov-m-p/ |
Життєпис
Народився Драгоманов Михайло Петрович 18 вересня 1841 р. в Гадячі на Полтавщині. Батьки, дрібнопомісні дворяни, нащадки козацької старшини, були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. «Я надто зобов’язаний своєму батьку, який розвив у мені інтелектуальні інтереси, з яким у мене не було морального розладу боротьби…» – згадував пізніше Михайло Петрович.
Батько, Драгоманов Петро Якимович (Якович, Акимович) (1802-1860) - правник, колезький асесор, перекладач, поет, нащадок козацького роду, предводитель дворянства, дотримувався декабристських поглядів.
Походив з дрібної полтавської шляхти (дрібнопомісних дворян), нащадків козацької старшини, полковницького роду.
Мати, Цяцька (Драгоманова) Єлизавета Іванівна (1821-1895) - представниця українського дворянського (козацько-старшинського) роду, мати Олени Пчілки, Михайла Драгоманова, бабуся та хрещена мати Лесі Українки.
Освіти Єлизавета Іванівна не мала, але багато читала українською та російською мовами. Була жінкою незвичайною, із розвиненою інтуїцією, неабияким умінням господарювати, «тримати дім», педагогічним хистом, невгасимою потребою духовно-інтелектуального розвитку, потягом до прекрасного — тобто особистістю непересічною.
Освіта
3 1849 по 1853 рр. навчався в Гадяцькому повітовому училищі, де, з-поміж інших дисциплін, виділяв історію, географію, мови, захоплювався античним світом. Продовжував своє навчання у Полтавській гімназії. Восени 1859 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира.
У студентські роки захопився історією стародавнього світу. Під керівництвом професора Шульгіна Віталія підготував дисертацію на право читання лекцій в університеті «Імператор Тиберій», яку захистив у 1864 р.
У 1870 р. захистив магістерську дисертацію на ступінь магістра загальної історії на тему «Питання про історичне значення Римської імперії та Тацит».
Діяльність
Педагогічна діяльність
Інтерес до педагогіки М. Драгоманов М. виявив ще під час навчання в університеті. Вже тоді брав активну участь у діяльності недільних шкіл, а згодом — і Тимчасової педагогічної школи.
Вже під час навчання в університеті Драгоманов М. розпочав свою педагогічну кар’єру – став викладачем у першій на теренах російської імперії чоловічій недільній школі у м. Києві, яку було відкрито ініціативними студентами з дозволу Пирогова М. у 1859 р. Він вважав недільні школи «засобом поширення освіти серед народу та політичного просвітництва». Невдовзі недільні школи були закриті, але Драгоманов М. продовжував педагогічну та просвітницьку роботу у Тимчасовій педагогічній школі – на волонтерських засадах готував вчителів-українців до роботи у сільських школах.
Працював учителем географії у 2-й Київській гімназії.
У 1863 р. працював викладачем у Київському університеті Святого Володимира. У 1865 р. прийнятий на посаду приват-доцента на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. Викладав студентам історію Стародавнього Сходу, історію та історіографію Стародавньої Греції, історію Стародавнього Риму, Нової історії (доби Реформації та Відродження).
Наукова діяльність
Стрижень педагогіки Драгоманова М. полягає у навчанні і вихованні поколінь на матеріалі української культури як окремого, а головне – унікального і неповторного утворення, що займає належне місце у скарбниці світової культури і є своєрідною матрицею освіти і виховання, невичерпним джерелом зразків і типів поведінки, патріотизму і моральної снаги особистості.
Основним елементом становлення національної свідомості людини вважав рідну мову, необхідність використання якої у навчальному процесі відстоював протягом всього життя.
Драгоманов М. розглядав рідну мову, як необхідний компонент освіти і найкращий показник освіченності людини.
Основою педагогічного вчення Драгоманова М. стала теза про те, що людство у своєму духовному розвитку має опиратися на національні культурні здобутки.
Драгоманов М. окреслив ряд принципових завдань, які стояли перед сучасною йому українською освітньою системою. У першу чергу – впровадження в українську шкільну систему загальнолюдських цінностей та гуманістичних ідеалів добра, справедливості, людяності. Це не лише мало сприяти якісному зростанню свідомості українського суспільства, а й долучило би українську націю до європейської спільноти, частиною якої вона і мала б бути. Але, у контексті загальнолюдських цінностей, українці мали б знати, цінувати та поважати надбання власного народу, не принижувати його заслуги, сприяти українському національно-культурному відродженню та передавати ці цінності та знання вже наступним поколінням.
Фундаментальна думка мислителя розгорталась у царині утвердження народної педагогіки – українського фольклору, звичаїв, обрядів, релігійних вірувань, символів народного мистецтва, іграшок.
Драгоманов М. П. розглядав родинне виховання як першу природну і постійно діючу ланку національного виховання дітей засобами народної педагогіки у колі найближчих по крові і духу людей. Вчений вбачав у ньому не лише засіб становлення особистості, але й джерело зміцнення єдності поколінь, що створюють народ і націю, об’єднуються в державу. Він підкреслював, що піклування про розвиток і виховання дитини дає батькам відчуття повноти життя, особистого щастя і власної значущості, піднімає їх над повсякденністю й наближає до ідеалу.
Основними засобами родинного виховання є любов до дитини; трудовий характер життєдіяльності; слово (роз’яснення, бесіда, розповідь, навіювання, настанови, прохання, розмова тощо); усна народна творчість (казки, билини, загадки, приказки, прислів’я та ін.); приклад старших; праця і творчість; ігри; сімейні, народні та національні традиції; народні та релігійні обряди і ритуали, свята; заохочення та покарання.
Науково-експертна діяльність
З середини 1860-х років становлення Михайла Драгоманова як ученого відбувалося в тісному взаємозв'язку з його публіцистичною діяльністю.
З другої половини 80-х рр. Драгоманова М. запрошують до співпраці ряд провідних видань Галичини.
Велике значення мала розробка Драгомановим концепції народності літератури. Він наголошував на історичності цієї категорії, яка, постійно розвиваючись, оновлюючи зміст і форму, виявляла глибоку чутливість до суспільних і естетичних потреб народу. Підтримуючи у творчості українських письменників справді народне, Драгоманов М. вів рішучу боротьбу проти псевдонародності, провінційності та обмеженості літератури.
Велику увагу літературознавець приділяв з’ясуванню суті народності літератури, її суспільного призначення, тенденційності не з погляду концепцій просвітительської та романтичної критики, а з огляду на вимоги епохи реалізму.
Основою літератури вважаючи «реалізм по методу, гуманізм по ідеалах і федералізм по політиці», увиразнюючи свою настанову тим, що українська література має бути «по ідеям демократична, по манері критична і реалістична, по мові живонародна», а справжнім сучасним письменником стане той, «хто подасть нам типічні факти головного життя у громаді». Поєднати реалізм із художністю – ще одна вимога Драгоманова М., але попри те функціональний аспект літератури, література як історія ідей цікавлять Драгоманова М. найбільше, його методологія – своєрідне «європейське народництво».
На естетико-літературних поглядах Драгоманова М. позначився вплив культурно-історичної школи в літературознавстві, – її представники літературний процес тісно пов’язували з аналізом суспільно-історичних та ідеологічних умов.
Основоположним у програмі розвитку української літератури Драгоманова М. є концепт її розвою «знизу вгору», його витлумаченню літературознавець приділяє чимало місця не лише у власних працях, але й в епістолярії, зокрема в листі до Навроцького В., де зазначає: «Українська література, почавши знизу, з педагогічної і мужицької, а не з національної і панської літератури, дійде до життя і сили».
Визнаючи здобутки романтичної естетики, етнографії, історіографії, надбання у становленні національної мови, вдаючись до аналізу системи романтичних цінностей, окресливши основні форманти напряму: національно-визвольний рух, звернення до народного життя, фольклор, Драгоманов М. усе ж вказує на вичерпаність романтизму в нових історичних умовах, на перетворення його на чинник, який уповільнює розвиток української літератури.
Одним із перших в українському літературознавстві звернувся до аналізу романтизму як напряму в мистецтві, що в попередні десятиліття відіграло позитивну роль у становленні національної літератури, викликавши зацікавленість до усної народної творчості, етнографії, міфології українців. Цим самим було підготовлено передумови для реалізму, який став домінувати в українській літературі другої половини XIX століття.
Займаючись порівняльним літературознавством, Драгоманов Михайло пропагував важливість загальнолюдських естетичних цінностей у розвиткові культури українського народу.
Аналітична творчість Драгоманова М. сприяла піднесенню культури художнього мислення українських авторів, переборенню стагнації в українській літературі, подоланню її маргінальності, підняттю суспільно-авторитетної функції.
Міжнародне співробітництво
Після Емського указу в 1876 р. Драгоманов вимушений був емігрувати. Спочатку їде до Відня, потім у Женеву (Швейцарія), де живе до 1889 р. Михайло Петрович у Женеві організовує друкарню та разом зі своїми прихильниками видає український часопис «Громада», твори українських письменників. Було видано 5 томів збірника. Головна тема «Громади» — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і прагнення до свободи та рівності серед світової спільноти.
У 1878—1882 pp. Драгоманов М. у журналі, намагався узагальнити погляди громадівців і викласти програму українського руху.
У 1889 р. на запрошення уряду Болгарії Драгоманов їде до Софії, де займає кафедру історії в тодішній Софійській вищій школі.
Будучи прихильником європейського позитивізму та раціоналізму, і беручи участь в інтелектуальному процесі на еміграції, Драгоманов М. П. досліджував та осмислював можливості реформування та розбудови існуючих суспільств, їх розвиток у соціальному та національному напрямах.
Політична, громадська та волонтерська діяльність
Драгоманов М. П. зробив внесок у розвиток політичної і правової ідеології ліберального і демократичного руху в Україні:
1. Він створив концепцію суспільства, яке базується на ідеї асоціації розвинених особистостей.
2. Драгоманов наголошував, що унітарна, централізована держава — це втілення деспотизму, диктатури небагатьох. Найкращою формою, на його думку, є організована федерація (на зразок США чи Швейцарії), основою якої є громадське самоврядування, місцеве самоврядування, гарантія природних прав і свобод людини.
3. Михайло Петрович був прихильником федералізму в побудові держави. На думку мислителя, терор і диктатура не можуть бути засобами побудови прогресивного суспільно-політичного ладу.
4. Драгоманов не уявляв політичної свободи громадян без серйозних і соціальних реформ, до яких входили:
— ліквідація такого пережитку кріпосництва, як юридична нерівність;
— подолання станового принципу розподілу податків;
— здійснення поступової націоналізації головних засобів виробництва з наданням права користуватися ними населенню.
5. У державно-правовій концепції Драгоманова М. передбачалися три гілки влади: законодавча, судова і виконавча.
Таким чином, своєю державно-правовою концепцією Михайло Петрович пропонував парламентську державу із засадами самоврядування, яка б впливала на соціальну й економічну сфери суспільства, надавала б великого значення просвітництву і законодавству, відкривала перспективи для реформ.
Первинним у політичних ідеях Драгоманова був гуманізм, віра у духовне вдосконалення людини, у прогрес суспільства, який він розумів під кутом зору задоволення прагнень і потреб людини.
Вчений відстоював цінності демократичного суспільства, заснованого на засадах розуму, солідарності та спрямованого до «інтегрального» розвитку особистості. Йому притаманна відданість ідеї верховенства права як гарантії поступовості соціального розвитку.
Новаційною була його європоцентристська модель суспільно-політичного розвитку. З погляду «центральних» і «периферійних» процесів розвитку Європи він інтерпретував ключові події історії, визначав рівень асинхронності розвитку східноєвропейських народів у порівнянні з процесами, притаманними народам західноєвропейським.
Політичні погляди Драгоманова М. формувалися під значним впливом поширених у тогочасній Європі ліберальних і особливо соціалістичних ідей.
Поняття «громада» є ключовим у політичних поглядах Драгоманова М. На його думку, головним критерієм оцінки діяльності держави є служіння суспільному благу. Суть держави полягає не в її формі, а в тих правах і свободах, якими наділені громадяни. Політична історія людства є кругообігом трьох основних форм держави — аристократії, монархії й демократії. Людство втратило первісну свободу й постійно прагне її повернути, але цьому заважає держава, навіть демократична, бо за такої форми депутати стають головуючими над народом і вирішують державні справи, не враховуючи його волю. У зв'язку з цим Драгоманов М. пропонує радикальний, на його думку, крок: замість введення народоправства (демократії), що є лише однією з форм державного правління, впроваджувати самоврядування, щоб була «своя воля кожному і вільне громадство й товариство людей і товариств».
Громада у Драгоманова М. є первинною ланкою організації суспільного життя. Стосунки між громадами мають будуватися на федеративних засадах. Федерація утворюється в результаті децентралізації управління державою з громад як більш дрібних суспільних об'єднань. Громади як вільні й самостійні утворення будують федерацію знизу догори — аж до всесвітньої федерації як наступниці держави. Федерація втрачатиме державні функції і поступово прийде до адміністративної автономії та децентралізації. Вчений далі розвинув концепцію федералізму, започатковану Костомаровим М. Він виступав за самостійні сильні обласні органи влади, які мали б певну незалежність від центральної влади й діяли на автономних і самоврядних засадах. Самоврядування мало здійснюватися різними зборами, яким були б підзвітні посадові особи.
Головну причину поділу суспільства на багатих і бідних Драгоманов М. убачав у приватній власності. Здійснення переходу до нового ладу («громадівського соціалізму») можливе еволюційним шляхом демократизації, піднесення культури і свідомості народу. Драгоманов М. виступав проти революційних перетворень.
Підтримуючи лібералізм за відстоювання ним прав і свобод громадян, Драгоманов М. водночас вважав, що лібералізм мав служити засобом у боротьбі за соціалістичний ідеал. Поділ влади, парламентаризм, демократичні права і свободи, які відстоював лібералізм, мали бути притаманними й соціалізму.
Принцип федералізму був визначальним у поглядах Драгоманова М. й на національне питання. Він заперечував ідею національної державності, вважав, що політичною формою організації - суспільного життя має бути федерація, що складається із самоврядних громад. Україна також має бути федеративним утворенням, яке складається з 20 земель (Київської, Одеської, Харківської, Поліської та ін.) і, у свою чергу, входити до побудованої на федеративних засадах росії.
Він писав: «Здобути ж політичну волю в Росії, на мою думку, українська нація може не шляхом сепаратизму, а тільки вкупі з іншими націями й країнами росії, через федералізм». У зв'язку з цим Драгоманов М. відкидав націоналізм і сепаратизм, виступаючи з позицій інтернаціоналізму.
Центральне місце в суспільних поглядах Драгоманова посідає ідея поступу: вищого ступеня соціальної справедливості та духовної культури. Обґрунтування її вчений вважав найважливішим досягненням європейської науки.
Інформаційна діяльність та зв’язки з громадськістю
У 1863 р. став членом товариства «Громада», об'єднання, що було формою пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання української історії, культури, народного побуту, права.
Зв’язок з Україною (для іноземних діячів)
Основні праці
Опублікував значну кількість статей з питань шкільної освіти: «Земство і місцевий елемент в народній освіті», «Про педагогічне значення малоросійської мови», «Народні школи», де висвітлював питання про роль і значення української навчальної книги, традицій, мови для становлення й розвитку національної школи.
Документально-публіцистична праця «Про школи на Україні» (1878), де на широкому фактологічному матеріалі (звіти, анкети, опитування) автор показує причини відсутності національної школи в Україні й шляхи національного українського відродження через школу, освіту, виховання дітей та молоді.
У наукових і літературно-критичних працях 1870–1890-х: «Література російська, великоруська, українська і галицька» (1873-1874), «Листи на Наддніпрянську Україну» (1893—1894), «Святкування роковин Шевченка в „руському обществі“» (1873), «Війна з пам'яттю про Шевченка» (1882), «Т. Шевченко в чужій хаті його імені» (1893) та ін. вимагав, щоб література неодмінно керувалася принципами вірності правді життя, відповідала своєму часові, сягала проблемами та героями глибин суспільного життя.
Найважливіші праці Драгоманова М. П.:
«Галицько-руське письменство» (1876), «Про українських козаків, татар та турків» (1876), «Нові укрїјінські пісні про громадські справи (1764–1880)» (1881), «Політичні пісні украјінського народу XVIII–XIX ст.» (1883 і 1885), «Австро-руські спомини (1867–1877)» (1889), «Про брацтво хрестителів або баптистів на Украіні» (1893), «Листи на Наддніпрянску Украіну» (1894), «Пропащий час. Українці під Московським царством (1654–1876)» (1909), «Автобіографія» (1917), «Віра і громадські справи» (1915), «Турки внутренние и внешние» (1876), «Шевченко, українофіли і соціалізм» (1879), «Чудацькі думки про українську національну справу» (1891). та ін.
Михайло Драгоманов – видатний діяч України: до 170-річчя від дня народження.
Електронна колекція містить оцифровані видання з фонду рідкісних книг Наукової бібліотеки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, а також інші текстові матеріали та електронні бібліографічні ресурси.
Досягнення
Визнання
Ювілейна монета номіналом 2 гривні, яку випустив Національний банк України, присвячена 160-річчю з дня народження видатного українського політичного діяча, вченого-історика, літературознавця та етнографа Драгоманова Михайла Петровича.
Монету введено в обіг 26 вересня 2001 року. Вона належить до серії «Видатні особистості України».
Заклади, що носять ім’я Драгоманова М. П.: Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Вище професійне училище НПУ ім. М. П. Драгоманова, Гімназія НПУ імені Драгоманова.
1920-1926 рр.: Вищий інститут народної освіти імені Михайла Петровича Драгоманова
1926-1932 рр.: Київський інститут народної освіти імені Михайла Петровича Драгоманова
Кабінет-музей Драгоманова М. П. в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова.
Основна експозиція кабінета-музея складається з 11-ти тематичних стендів, кожен з яких описує певний етап життя великого мислителя.
1. Місто Гадяч – батьківщина Драгоманова М. П.; 2. Дитячі та юнацькі роки Драгоманова М. П.; 3. Драгоманов М. П. – студент Київського університету Св. Володимира; 4. Драгоманов М. П. – викладач та науковець Київського університету Св. Володимира; 5. Драгоманов Михайло і соратники; 6. Громадсько політичне життя 70-ті рр. ХІХ ст.; 7. Женевський період науково-видавничої діяльності Драгоманова М.; 8. Наукова спадщина та видавнича діяльність Драгоманова М.П.; 9. Увіковічнення пам’яті Драгоманова М. П.; 10. Цензура про видання М. П. Драгоманова; 11. Родина Драгоманова М. П.
Пам’ятники Драгоманову М. П.
Його ім'ям названі вулиці у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Рівному, Луцьку, Гадячі, Лубнах та інших населених пунктах.
Нагороди
Родинні зв’язки
Дружина (з 1864 р.) Драгоманова (Кучинська) Людмила Михайлівна (1842-1918) - українська громадсько-культурна діячка, перекладачка, художниця.
Освіту Людмила здобула у приватному Київському пансіоні шляхетних дівчат А. Нельговської. Мала мистецькі таланти: виступала на сцені як акторка-аматорка у 1860-ті роки, блискуче грала на фортеп'яно.
Увійшла у коло громадівців і відтоді поділяла всі життєві негаразди й успіхи чоловіка, допомагала у видавничій справі, перекладала його твори.
Діти:
Шишманова (Драгоманова) Лідія Михайлівна (1865-1937) − болгарська письменниця, журналістка, театральна і музична критикиня, перекладачка, активістка жіночого руху, громадська діячка, господиня літературного салону. Українка, яка своєю працею сприяла розвиткові та зміцненню українсько-болгарських взаємин.
У Женеві отримала середню освіту, відвідувала заняття приватних професорів, навчалася в Женевському університеті на філологічному факультеті. Пройшла повний курс порівняльної історії літератури, відвідувала лекції з філософії. Вивчала історію мистецтва, стиль і композицію, декламацію. Навчалася музиці (клас фортепіано) в приватній консерваторії. Вчилася співу у пані Сіллем, учениці відомого професора Стокгаузена.
Великий вплив на Шишманову Лідію та її освіту мав батько, якого вона вважала «вчителем свого життя».
У 1884—1885 рр. закінчила університет і консерваторію.
1885 р. розпочала перекладацьку діяльність з перекладу на французьку мову «Марії» Т. Шевченка.
12 лютого 1893 р. створила Болгарське музичне товариство.
Співпрацювала з українською еміґрацією в Софії як активна і почесна учасниця різних товариств і комітетів. Стояла біля витоків «Українсько-болгарського товариства», першим керівником якого був її чоловік.
Упорядкувала й видала друком понад 100 сторінок мемуаристики про чоловіка та свого батька Михайла Драгоманова.
Завдяки своїй рішучості, хоробрості була в перших рядах борців за національну та соціальну свободу болгар. На початку 1920-х Шишманова включилася в рух борців за мир і стала головою болгарської секції «Міжнародної жіночої ліги миру і свободи». Водночас дописувала до українських часописів.
Написала спогади про Михайла Драгоманова, Лесю Українку та Івана Шишманова.
Драгоманов Світозар Михайлович (1884-1958) - економіст, кооператор, перекладач, публіцист, викладач ВНЗ у Києві; член УВАН у США і голова уванівської Комісії для збирання і вивчення науково-літературної спадщини М. Драгоманова. Член УНДС, член Центрального комітету УНДС.
Початкову освіту отримав у Женеві. З 1891-1892 рр. навчається у французькій початковій школі, а у 1892-1894 рр. в ліцеї «Janson de Sailly» в Парижі (1892–1894). З 1895 -1897 рр. навчається в женевському коледжі Святого Антуана.
1904 р. вступає на інженерно-хімічне відділення Київського політехнічного інституту Імператора Олександра ІІ. Майже наприкінці навчання Світозар зрозумів, що майбутній фах — не його покликання.
1909 р. залишив Політехніку і вступив до Київського комерційного інституту, економічне відділення якого закінчив з відзнакою 1915 року. В студентські роки Світозар Драгоманов цікавився соціалістичною літературою і був членом РСДРП.
У роки української державності активно включився у державотворчий процес. У Міністерстві праці Уряду УНР обіймав посаду віце-директора одного з департаментів.
За Гетьманату працював у Всеукраїнському союзі земств, створеному Симоном Петлюрою у квітні 1918 р.
Після поразки української державності лишився в Україні, де працював у різних установах.
Протягом 1941–1943 рр. працював у Вукоспілці.
З 1951 р. проживав у США. Голова Комісії УВАН у США для збирання і вивчення науково-літературної спадщини Драгоманова М. Професор і перший ректор Українського технічного господарського інституту в Нью-Йорку.
Автор низки статей про присвячених питанню європейської федерації і проблемі федералізму, спогадів про Лесю Українку, «Життя М. Драгоманова» та ін. Перекладав з французької: праці Драгоманова М. — «Федералістичний панславізм», «Вільна спілка». Уклав «Бібліографічний покажчик літературно-критичних і літературно-історичних висловлювань М. П. Драгоманова за перепискою з сучасниками»,
Труш (Драгоманова) Аріадна Михайлівна (1877-1954) - дочка Михайла Драгоманова. Авторка спогадів про Лесю Українку.
Освіту здобула в Сорбонні, студіювала літературу, історію, філософію та математику.
1889 р. разом з батьками переїхала до Софії, де навчалася малярству в Софійській мистецькій школі.
Додаткові відомості
Фотогалерея
Відеоматеріали
Цікаві факти і висловлювання
Життя без ідеалу подібне до корабля без компаса. (Драгоманов М. П.)
Лишень тоді, коли ми покажемо свою силу хоч на частині своєї землі, зверне на нас увагу і Європа. (Драгоманов М. П.)
Освічені українці, як правило, трудяться для всіх, тільки не для України та її народу... Вони повинні поклястися собі не кидати українську справу. Вони повинні усвідомити, що кожна людина, яка виїжджає з України, кожна копійка, що витрачається не на досягнення українських цілей, кожне слово, сказане не українською мовою, є марнуванням капіталу українського народу, а за даних обставин кожна втрата є безповоротною. (З парці «Втрачена епоха». Драгоманов М. П.)
Не можна вважати себе кращими за інших. Треба знати свої сильні та слабкі сторони, розвивати свої здібності та поважати інших. (Драгоманов М. П.)
Народ без книги, як птах без крил. (Драгоманов М. П.)
Треба змінювати суспільство, а не вбивати його. (Драгоманов М. П.)
Справедливість має бути в основі усього в житті. (Драгоманов М. П.)
Кожен громадянин має право на свою думку, своє переконання, свою волю та свою незалежність. (Драгоманов М. П.)
Довідка
Драгоманов Михайло Петрович (іноз. Drahomanov Mykhailo) - український вчений-історик, літературознавець, публіцист, фольклорист, філософ, педагог, суспільно-політичний і громадський діяч, засновник українського соціалізму, магістр загальної історії, доцент.
Місце народження - Гадяч, нині Полтавська область, Україна (18.09.1841 - 20.06.1895).
Місце навчання - Київський університет Святого Володимира.
Місце роботи - Полтава, Київ, Україна, Відень, Женева, Швейцарія, Софія, Болгарія.
Напрями діяльності - літературознавець, історик, філософ, економіст, педагог, фольклорист.
Найвизначніші праці - Література російська, великоруська, українська і галицька.
Основні нагороди - .
Науковий напрям - літературознавство, історія, філософія, економіка, педагогіка, фольклористика і політика.
Джерела
- Дзюба Т. А. Літературна програма М. Драгоманова в 70-ті роки ХІХ століття. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. 2020. Т. 31, № 2, ч. 3. С. 176-183.
- Белєнька Г. Педагогічні погляди Михайла Драгоманова у дзеркалі сучасності. Витоки пед. майстерності. 2015. Вип. 1 5. С. 72-76
- Дічек Н. П. Драгоманов Михайло Петрович (1841–1895). Українська педагогіка в персоналіях: навч. посіб. для студентів ВНЗ: у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. Кн. 1. С. 376–384.
- Климчик Л. А. Педагогічні погляди М. П. Драгоманова: автореф. дис. ... канд. пед. наук 13.00.01. Київ, 1995. 21 с.
- Ушій С. Н. Філософсько-педагогічний феномен Михайла Драгоманова: автореф. дис. … канд. філософ. наук 00.10 / Нац.пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. Київ, 2010. 19 с.
Автор
Оприлюднено: 23.07.2024
Останні зміни: 22.07.2024
Модератор: Литовченко О. В.
